Туреччина блокує новий план спільної оборони НАТО для Східної Європи

У НАТО точиться гостра боротьба між давніми країнами-членами, які відстоюють перш за все свої інтереси

 

Сергій Польовик

Отримане нещодавно Україною членство у Програмі розширених можливостей НАТО (Enhanced Opportunities Partner, EOP) хоча і не дозволяє негайно вступити до цієї організації, але суттєво підвищує її роль як держави, що активно рухається у цьому напрямі. Незважаючи на негативну позицію інших своїх європейських сусідів, зокрема ключових країн НАТО — Франції і Німеччини — які на саміті у Бухаресті 2008 року були проти надання Україні Плану дій щодо членства. Не в останню чергу внаслідок того, що європейські країни завжди намагалися і намагаються підтримувати економічні відносини з Росією. Що ми спостерігаємо і сьогодні, після її цинічної агресії в Криму та на українському Донбасі. Отож постійне загравання президента Франції Е. Макрона з В. Путіним, як і прагнення канцлера Німеччини А. Меркель вести з Росією «реальну політику» для України є справжніми стримуючими чинниками.

Це правда, що у самому Альянсі точиться гостра боротьба між давніми країнами-членами, які відстоюють перш за все свої інтереси. Як, зокрема, і те, що у такому протистоянні «принципову позицію» завжди намагається мати Туреччина. Бути такою показово впертою їй не заважає ані членство в НАТО, ані досить непроста історія її стосунків з партнерами по Альянсу.

А нещодавно з Брюсселю надійшла інформація про ще одну таку принципову позицію Туреччини у стосунках з НАТО. За повідомленням авторитетної інформаційної агенції Deutsche Presse-Agentur (DPA), Туреччина почала блокувати запровадження в НАТО нових планів його спільної оборони у частині, що стосується Східної Європи.

У редакційній статті від 15 червня ц. р. австрійської Die Presse повідомляється із посиланням на DPA, що Туреччина ультимативно вимагає від Альянсу більшої підтримки саме її національних інтересів, зокрема того, що стосується курдських угрупувань.

Особливо коли йдеться про спільне планування військових операцій з використанням таємної інформації. Туреччина вимагає, щоб націоналістичні угруповання курдів PYD та YPG були визначені як терористичні організації, що не сприймається значною кількістю її партнерів по НАТО. Таку вимогу Туреччини вони вважають просто недоречною.

Довідково:

«Загони народної самооборони» (курд. Yekîneyên Parastina Gel, YPG) — національна армія Сирійського Курдистану, збройні формування Вищої курдської ради, які беруть участь в сирійському збройному конфлікті. З 2015 року складають основу курдсько-арабського опозиційного альянсу.

Офіційно YPG не пов’язані з будь-якою конкретною політичною партією, але фактично є бойовим крилом курдської партії у Сирії «Демократичний союз» (курд. Partiya Yekîtiya Demokrat, PYD). Своїм основним завданням YPG вважає підтримку правопорядку і захист життів громадян в регіонах Сирії, населених переважно курдами.

«Загони народної самооборони» складаються в основному з курдів, однак серед їхніх бійців також є араби та іноземні добровольці. YPG підтримують тісні зв’язки з ассирійської міліцією — «Ассирійською військовою радою» (сир. Mawtbo Fulhoyo Suryoyo, MFS) — і курдськими «Жіночими загонами самооборони» (курд. Yekîneyên Parastina Jin, YPJ).

Особливість такого блокування Туреччиною планів Альянсу в тому, що багаторівневі плани адекватного реагування НАТО (Graduated Response Plans) є ключовими елементами заходів Альянсу зі стримування Росії. У них деталізована інформація про те, на яку саме підтримку можуть розраховувати союзники у випадку настання кризи або виникнення загрози нападу на них. Це, зокрема, конкретні дійові заходи за ступенями тривог, що визначені для Об’єднаної оперативної групи підвищеної готовності (VJTF).

Довідково:

Об’єднана оперативна група підвищеної готовності (англ. Very High Readiness Joint Task Force, VJTF) є складовою частиною Сил швидкого реагування НАТО (NATO Response Force, NRF). Створена після саміту НАТО у 2014 році.

Група складається з сухопутної бригади чисельністю близько 5 тис. осіб, частин повітряної та морської підтримки, а також сил спеціального призначення. На випадок кризи, до складу групи передбачене включення двох додаткових бригад чисельністю до 30 тис. осіб.

Розробка відповідних планів зі створення Оперативної групи підвищеної готовності завершилася у 2015 році, нагадує австрійське видання, після того, як Росія у 2014 році захопила український півострів Крим. Відтоді, зазначає Die Presse, особливу загрозу з боку Росії відчувають насамперед балтійські країни НАТО та Польща.

На останньому саміті НАТО у грудні 2019 року в Лондоні впровадження нового плану стратегічного застосування військ НАТО мало перспективу. На завершальній прес-конференції після саміту генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг повідомив, що погоджено план дій для балтійських держав та Польщі. Така єдність у поглядах свідчила про здатність рухатися вперед. Проте, зазначається у Die Presse, є деякі теми, які Є. Столтенберг тоді не порушував. Наприклад, що такий план повинні одностайно підтримати партнери по НАТО. А один з таких партнерів (Туреччина) вирішив блокувати процедуру імплементації спільного плану для Східної Європи…

Повідомляється також, що у штаб-квартирі НАТО на запитання DPA щодо такої позиції Туреччини чіткої відповіді не надали. Один з речників НАТО лише сказав, що «…Альянс має плани з захисту всіх союзників». Що то за такі плани — у НАТО пояснювати не стали, посилаючись на таємний характер інформації. Лише зазначили, що вважають за «недоцільне перетворювати на повідомлення у ЗМІ інформацію, що є важливою та яка довірливого характеру».

Тому, зважаючи на таку інформацію, можна дійти висновку, що вступ України до НАТО, який визначений в якості її зовнішньополітичної мети, ще конкретно не визначений. Це — по-перше. По-друге, навіть після вступу до Альянсу нові країни-члени, зокрема балтійські держави та Польща, а в перспективі й Україна, будуть мати справу з позицією окремих країн, для яких членство України в НАТО не вважається чимсь важливим. По-третє, блокування погоджених (в рамках НАТО) планів застосування військ в разі виникнення загрози для національної безпеки членів Альянсу або нападу на держави Східної Європи (що зараз намагається зробити Туреччина) свідчить про складні стосунки між країнами НАТО.

Таким чином, можуть виникнути труднощі з імплементацією планів застосування збройних сил Альянсу у кризових ситуаціях стосовно України. В основному через політику сусідньої, але недружньої Угорщини, чи тих же Румунії, Італії, Німеччини, Франції, що знаходяться під геополітичним впливом Росії.

…Туреччина використовує блокування планів Альянсу в якості політичного важеля впливу на процеси в НАТО…

Очевидно також, що питання імплементації планів спільної оборони Альянсу у частині, що стосується Східної Європи (України в тому числі), не обов’язково залежатиме від двосторонніх стосунків. Наразі Туреччина використовує блокування в якості політичного важеля впливу на процеси в НАТО. Так вона намагається досягти своєї геополітичної мети. За будь-якого сценарію стосунків Україна-НАТО необхідно брати до уваги, що співпрацювати прагнуть із сильними партнерами, державами-суб’єктами. Тому Україні необхідно постійно підвищувати бойові спроможності національних Збройних сил.

 

Схожі публікації