Суперництво Туреччини і Росії в Лівії

Повторення сирійського сценарію

 

 

Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

 

На даний час у Лівії, як і в Сирії провідну роль відіграють Туреччина і Росія. Вони підтримують у цих країнах протиборчі сторони, відстоюючи свої власні геополітичні цілі, протилежні одна одній, що часом і виливається в прямі збройні зіткнення між ними, як це демонструють події в сирійській провінції Ідліб у січні–лютому 2020-го року. Втім, досягнута 5 березня 2019 року у Кремлі домовленість про перемир’я в Ідлібі була швидше своєрідною паузою, якою сторони намагалися скористатися для нарощування своїх збройних сил в провінції Ідліб і навколо неї для реалізації своїх цілей на наступному етапі збройної конфронтації. При цьому якщо в Сирії спостерігається певне гібридне і формальне узгодження дій між ТР і РФ, то в Лівії навіть воно практично відсутнє, оскільки можливості впливу Туреччини в цій країні значно перевищують можливості Росії.

Якщо в Сирії Р. Ердоган планує привести до влади в Дамаску лояльну Туреччині маріонетку, а В. Путін має намір зберегти при владі свого «союзника» — президента САР Б. Асада, то в Лівії Анкара підтримує лівійську владу в Триполі, а Москва — лівійську владу на іншому кінці країни — в Тобруку. Непереборні протиріччя між Анкарою і Москвою з питання майбутнього статусу Сирії і Лівії залишає мало підстав вважати, що Р. Ердоган і В. Путін коли-небудь його подолають. Звісно, і Анкара, і Москва діють в Лівії не наодинці. Навколо дій Туреччини в Лівії гуртуються Італія, Катар і опосередковано Алжир і Туніс, а навколо дій Москви — Єгипет, ОАЕ і КСА. Євросоюз, США і Франція намагаються відігравати свою посередницьку роль в лівійському конфлікті і підтримувати контакти як з владою у Триполі, так і з владою у Тобруку.

…Непереборні протиріччя між Анкарою і Москвою з питання майбутнього статусу Сирії і Лівії залишає мало підстав вважати, що Р. Ердоган і В. Путін коли-небудь його подолають…

У Лівії повторюється сирійський сценарій 2015 року: Уряд національної згоди (УНЗ) Фаїза Сараджа підтримала Туреччина в момент його майже неминучого падіння в результаті наступу військ Лівійської національної армії (ЛНА) маршала Халіфи Хафтара на Триполі на початку цього року. Якщо режим Б. Асада врятували війська Росії та Ірану, то режим Ф. Сараджа — сучасна турецька військова техніка, загони протурецьких сирійських формувань і фінансова підтримка Катару. Якщо російський військовий контингент в Сирії дислокований на військових базах в Хмеймімі і Тартусі, то військовий контингент Туреччини розміщено на військових базах в Триполі, Місураті, аль-Ватії і аль-Хомсі.

 

Цілі політики РФ у Лівії

У Лівії росіяни, як і турки намагаються відновити багатомільярдні контракти, укладені за часів М. Каддафі з тією відмінністю, що Москва мала контракти переважно з поставок озброєнь, а Анкара — щодо житла та різноманітних об’єктів промислової інфраструктури. Як і Туреччину, Росію також цікавлять лівійські нафтогазові ресурси. Ще до перевороту у 2011 році «Газпром» намагався зайняти певну нішу в нафтогазовій промисловості Лівії. У 2008 році досягнуто домовленості між «Газпромом» і Національною нафтовою корпорацією Лівії (NOC) про створення спільного підприємства для розвідки, видобутку і транспортування нафти і нафтопродуктів. У цьому ж році «Газпром» виграв тендер на розвідку і видобуток природного газу в районі Гадамес в західній частині Лівії. До повалення режиму М. Каддафі російська компанія «Газпром-нефть» та італійська компанія Eni планували спільно видобувати нафту на великому родовищі Elephant.

Росія намагається відновити багатомільярдні контракти, укладені з Лівією за часів М. Каддафі

У власності «Газпрому» було близько половини акцій концесій нафтогазової компанії Wintershall AG у Лівії. Російська нафтова компанія «Татнефть» працювала у Лівії з 2005 року згідно з концесійною угодою в районі Гадамес і Сирт, де займалася розробкою нафтового блоку загальною площею 18,1 тис. кв. км. Останніми роками Москва також намагається активізувати свою діяльність на енергетичному ринку Лівії. У лютому 2017 року «Роснефть» і NOC уклали угоду про видобуток нафти з родовищ у східних районах Лівії, що контролюються армією маршала Х. Хафтара. Втім, навряд чи Росії вдасться відтіснити на лівійському нафтовому ринку такі потужні нафтові компанії-гіганти, як італійська Eni, британська British Petroleum та французька Total.

Лівія зі своїми портами і протяжним середземноморським узбережжям відкриває широкі логістичні можливості, що відповідає прагненню росіян розширити свою присутність в Африці, де останніми роками вони активно, але поки що безуспішно намагаються збільшити обсяги своєї торгівлі з африканськими країнами. Так, товарообіг РФ з країнами Африки у 2018 році склав 20,4 млрд дол., а Китаю — в 10 разів більше — 204 млрд дол. Обсяг торгівлі РФ з Лівією у 2018 році склав 227 млн дол., в той час як товарооборот України з Лівією у 2018 році склав 325 млн дол.

Встановлення контролю над найбільшими нелегальними імміграційними маршрутами з Африки до Європи є головною стратегічною метою Кремля

Встановлення контролю над найбільшими нелегальними імміграційними маршрутами з Африки до Європи є головною стратегічною метою Кремля. Якщо росіяни контролюватимуть лівійське узбережжя Середземного моря, то зможуть створити багато проблем для ЄС і НАТО, впливаючи на імміграційні потоки. Крім цього, вони можуть вербувати найманців із числа іммігрантів як для ЛНА Х. Хафтара, так і для своїх приватних військових компаній (ПВК), що вони власне і роблять вже зараз.

 

Ставка Москви на маршала Х. Хафтара

Командувач Лівійської національної армії маршал Х. Хафтар

Російська стратегія щодо Лівії після лютневої революції 2011 року була і залишається досить суперечливою. Спочатку Кремль не поспішав робити однозначну ставку на одну зі сторін конфлікту, продовжуючи зиґзаґоподібну політику маневрування на лівійському політичному полі. Однак це тривало недовго, згодом Кремль вирішив зробити ставку на маршала Х. Хафтара, при цьому приховуючи це і намагаючись зображати роль посередника між Триполі і Тобруком. Коли Х. Хафтар з’явився на політичній арені Лівії, то у Кремлі його почали розглядати як «нового Каддафі», з яким можна «все порешать» на свою користь. У російських ЗМІ Х. Хафтара почали подавати як гаранта збереження світськості Лівії. Після того, як у жовтні 2016 року армія Х. Хафтара змогла захопити портові термінали так званого «нафтового півмісяця» на узбережжі затоки Сирт — аз-Зувейтіна, ас-Сидр, Харіга, Марса-аль-Брега, Рас-Лануф, з яких експортувалася основна частина лівійської нафти, формально рівновіддалені відносини Москви з владою у Триполі і Тобруку, почали змінюватися на користь Х. Хафтара.

Певну роль в симпатіях очільників Кремля до Х. Хафтара відігравала та обставина, що у 1978 році він закінчив військові курси «Выстрел», а у 1983 році був слухачем курсів у військовій академії ім. М. Фрунзе і непогано володіє російською мовою. Протягом останніх років Х. Хафтар кілька разів побував у Москві. Останній такий візит Х. Хафтара відбувся у січні ц. р. Він закінчився безрезультатно, оскільки Х. Хафтар відмовився підписувати запропоновані росіянами документи про перемир’я у Лівії і залишив Москву до закінчення переговорів. Він, на відміну від Б. Асада, ніколи не поривав своїх зв’язків зі США і Заходом, що не подобалося кремлівським стратегам. Американські, французькі і британські структури спецпризначення надавали допомогу Х. Хафтару в його операціях проти радикальних ісламістів в Бенгазі. Якщо брати до уваги те, що Х. Хафтар є громадянином США, співпрацював з ЦРУ і мешкав 20 років у штаті Вірджінія, де володіє ранчо вартістю 185 тис. дол. і квартира за 364 тис. дол., то виникають певні сумніви щодо непохитності проросійських настроїв маршала. До того ж, дочка і двоє синів Х. Хафтара залишилися в США, а дружина і ще троє синів живуть з ним у Лівії. За деякими даними, його перша дружина з маленькими синами нібито були вбиті за наказом М. Каддафі після того, як контужений у лютому 1986 року Х. Хафтар здався у полон у Чаді.

Х. Хафтару вже 77 років і у нього є певні проблеми зі здоров’ям, що примушує кремлівських стратегів шукати йому альтернативу

Та обставина, що маршалу Х. Хафтару вже 77 років і у нього є певні проблеми зі здоров’ям, примушує кремлівських стратегів шукати йому альтернативу. На думку російського військового експерта Павла Фельгенгауера, «…Кремль вже хотів би позбутися особисто Хафтара», якого російські ЗМІ активно критикують, звинувачуючи в усіх гріхах, реальних і вигаданих. Зокрема Кремль підтримує контакти з сином М. Каддафі Сейфом аль-Ісламом, який у грудні 2018 року нібито попросив В. Путіна допомогти йому на майбутніх президентських виборах в Лівії, які так і не відбулися.

Останнім часом відносини Х. Хафтара з Кремлем погіршилися через фінансову аферу. За даними офіційних представників ООН і ЦРУ США, Кремль вже понад чотири роки наповнює Лівію фальшивою валютою в рамках надання «підтримки» маршалу Х. Хафтару в його боротьбі проти ополчення УНЗ. Російська державна компанія «Госзнак» з 2016 по 2018 роки поставила в паралельний центральний банк Х. Хафтара фальшиву лівійську валюту на суму 7,11 млрд дол. Зокрема, наприкінці вересня 2019 року влада Мальти вилучила підроблену валюту на суму 1,1 млрд дол. Як писала The Times of Malta, перехоплення великої кількості фальшивої валюти із Росії стало частиною міжнародної операції внаслідок отримання «розвідданих високого рівня», очевидно від ЦРУ США. Надходження надрукованої росіянами фальшивої лівійської валюти збільшив економічні проблеми Лівії. Вашингтон звинуватив Москву у підриві лівійської держави саме виготовленням фальшивих купюр.

Коли у квітні минулого року ЛНА розвернула наступ на Триполі, Росія почала майже відкрито надавати підтримку Х. Хафтару. Проте нарощування турецької військової допомоги ополченню УНЗ в Триполі з кінця 2019 року зламало плани Х. Хафтара і його російських спонсорів. Після низки військових невдач Х. Хафтара у квітні–травні ц. р., не в останню чергу через відхід, яким називають втечу 25 травня бойовиків ПВК «Вагнера» до Сирту, стало очевидно, що російський вплив на командувача ЛНА значно послабився. На разі Х. Хафтар більше покладає надій на Єгипет, ОАЕ та КСА.

 

Поставки російських ОВТ військам ЛНА

Військово-технічна співпраця (ВТС) між РФ і Лівією бере початок ще в радянські часи, в 70-ті роки минулого століття, коли СРСР почав продавати Лівії на регулярній основі і в досить великих масштабах різні типи озброєнь і військової техніки. За перше десятиліття такого ВТС СРСР продав Лівії ОВТ на 20 млрд дол. Перед поваленням режиму М. Каддафі Росія домовилася з ним про великі поставки новітніх російських озброєнь на суму 1,3 млрд євро, включно з танками Т-90 і винищувачами Су-35, Су-30. З 2014 року поставки ОВТ для армії Х. Хафтара в основному здійснюються через Єгипет і ОАЕ. Це в основному винищувачі MіГ-29М, Су-24 та бойові гелікоптери Ка-52, Мі-8Т, ЗРПК «Панцир». За західними джерелами, зараз у Лівії давно знаходяться протикорабельні ракети «Калібр» і ЗРК С-300, що становитиме загрозу для південного флангу НАТО.

Зазвичай Росія постачає свої озброєння до Лівії через треті країни,
не зважаючи на ембарго ООН

Зазвичай Росія постачає свої озброєння до Лівії через треті країни, не зважаючи на ембарго ООН. А Білорусь, за даними агенції Reuters, з посиланням на таємний звіт групи експертів РБ ООН по Лівії, у 2013-2014 роках літаками поставляла озброєння і боєприпаси військам ЛНА як з Росії, так і з ОАЕ. Для цього використовувалися також вантажні літаки молдовської і казахстанської авіакомпаній.

24 липня ц. р. Африканське командування Збройних сил США (AFRICOM) заявило, що на супутникових фотографіях видно, як російські військові вантажні літаки Іл-76 і Ан-124 регулярно постачають озброєння (техніка ППО, вантажівки, броньована техніка та літаки-винищувачі МіГ-29 і Су-24) для військ ЛНА і бойовиків російської ПВК «Вагнера» в районі Сирту. Раніше американські військові звинувачували Росію в тому, що найманці ПВК «Вагнера» встановили міни та саморобні вибухові пристрої в столиці Триполі та навколо неї. За словами директора оперативного управління AFRICOM генерал-майора Бредфорда Герінга, ПВК «Вагнера» не переймається безпекою лівійців. Але повинна нести відповідальність «за страждання та загибель невинних цивільних осіб».

Командувач AFRICOM генерал С. Таунсенд

Наприкінці травня ц. р. AFRICOM звинуватило Росію в тому, що вона перекинула кілька винищувачів МіГ-29 до Лівії на авіабазу Джуфра для безпосередньої авіаційної підтримки вагнерівців, які воювали на боці ЛНА. Командувач AFRICOM генерал Стівен Таунсенд заявив, що першу зупинку після вильоту з Росії літаки зробили на авіабазі Хмеймім в Сирії, де вони «були перефарбовані, щоб замаскувати своє російське походження» до прибуття в Лівію.

Офіційні представники РФ це спростували. На думку деяких російських військових експертів, використання в Лівії винищувачів МіГ-29 для забезпечення наземних бойових дій «з військової точки зору абсолютно безглузді», оскільки винищувальна авіація не призначена для бомбових ударів по наземних об’єктах. Адже винищувачі МіГ-29 — специфічні літаки і не призначаються для того, щоб завдавати ударів по військах, що наступають. Як і збивати сучасні турецькі безпілотники. Тому, на їхню думку, розгортання в Лівії МіГ-29 з військової точки зору є досить дивним.

 

Російська військова присутність у Лівії

Останнім часом дедалі більше проявляється російська воєнна присутність в Лівії. Так, французькі спецслужби відзначають збільшення в останні місяці кількості співробітників російського ГРУ і вагнерівців в Тобруку і Бенгазі, де вони займаються підготовкою спецпідрозділів ЛНА маршала Х. Хафтара. 11 липня 2018 року в газеті The Washington Times з’явилася стаття Білла Герца, в якій він пише, що за даними американських спецслужб, Росія незабаром може побудувати військові бази в Лівії. На думку західних експертів, якщо їй вдасться створити свої бази ВМФ поблизу Тобруку і Триполі, додатково до існуючої бази в сирійському Тартусі, то росіяни практично зможуть контролювати всю акваторію Східного Середземномор’я і загрожувати південному флангу НАТО у Європі.

Незважаючи на те, що формально в Росії діяльність ПВК заборонена, ідею її створення схвалив В. Путін. Використання російських ПВК дає змогу російському керівництву уникати відповідальності за наслідки своїх «ризикованих» дій за кордоном, в основному в Африці, якщо інформація про такі дії з’являтиметься у світових ЗМІ.

За даними агенції Bloomberg, найманці ПВК «Вагнера» на даний час «працюють» в 10 африканських країнах — ЦАР, Судані, Лівії, Зімбабве, Анголі, ДР Конго та інших країнах. У серед цих найманців переважно росіяни, але є також громадяни Білорусі, Молдови, Сербії та України.

Є інформація, що перші підрозділи російської ПВК «Вагнера» прибули до Лівії у 2016–17 рр., після їх участі в бойових діях на Донбасі і в Сирії в 2014–15 рр. При цьому в Лівії вагнерівці нібито не планували брати участь в бойових діях, їхнім завдання було підготовка бійців для військ армії Х. Хафтара. Ще одним завданням цих найманців є забезпечення можливого базування кораблів ВМФ РФ в портах Тобруку і Дерни. Генштаб ЗС РФ також поставив їм завдання вибрати місця для дислокації майбутніх військових баз ЗС РФ поблизу Бенгазі і Тобруку. Вагнерівці також допомагають маршалу Х. Хафтару створювати розвідувальну мережу і виконувати логістичні операції для постачання ЛНА озброєнь, бойової техніки та боєприпасів.

За даними арабського інформаційного ресурсу Asharq Al-Awsat, представники ПВК «Вагнера» масово вербують сирійську молодь до лав місцевих збройних формувань, які воюють на боці ЛНА. Виходить, що проросійські сирійці в лавах ЛНА воюють у Лівії проти протурецьких сирійців у лавах ополчення УЗН. Проросійським сирійським рекрутам пропонується зарплата в Лівії 1500 дол. на місяць і крім цього компенсація сім’ям у разі його важкого поранення чи загибелі. Однак, як показали бойові дії в районі Триполі, у травні–червні ц. р., російські і сирійські найманці проявили себе не з кращого боку. За даними представників ополчення УНЗ, 25 травня кілька тисяч російських і сирійських найманців втекли із зони військових дій навколо Триполі в Бені-Валід, приблизно за 145 км на південний схід від столиці. На думку старшого наукового співробітника Atlantic Council Емада Баді, між Туреччиною та УЗН очевидно була досягнута домовленість дати шанс російським найманцям вийти з поля бою південніше Триполі, де вони могли б загинути, що, ясна річ, в черговий раз спричинило б кризу в турецько-російських відносинах.

Присутність російських найманців у Бені-Валіді була задокументована дипломатами та журналістами, а фотографії росіян розміщені в соціальних мережах. За деякими даними, останнім часом і, зокрема, після поразок ЛНА, Х. Хафтар виказав незадоволення діями бойовиків з ПВК «Вагнера», звинувачуючи їх в недосвідченості і неефективності. Зокрема, Х. Хафтар ще з минулого року відмовляється виплатити вагнерівцям 150 млн дол.

 

Частина 2

Схожі публікації