Поле бою

Сирія і нова «холодна війна»

 

Віктор Гвоздь

Головним геополітичним наслідком збройної агресії режиму В. Путіна проти України можна вважати відновлене суперництво між Росією та Заходом фактично на рівні нової «холодної війни». Як і минула така війна в другій половині ХХ сторіччя, вона триває на, так би мовити, різних рівнях — глобальному, регіональному і локальному та у різних сферах — політичній, економічній, військовій, спеціальній, інформаційній тощо.

На відміну від часів колишнього СРСР, в економічній сфері США та ЄС за своїм потенціалом мають абсолютну перевагу над теперішньою Росію. Так, їх сукупний валовий внутрішній продукт майже у двадцять разів більший за російський. Тому основні зусилля у протистоянні із Заходом Москва зосередила на інших напрямах, насамперед, військовому, спеціальному та інформаційному за характером.

Ми вже не раз порушували це питання, однак, зважаючи на зміни, що відбуваються у світі, звернімося до нього ще раз. Тим більше, що це безпосередньо стосується національних інтересів та безпеки України, яка і далі залишається на перетині інтересів Заходу та Росії. Незважаючи на певне пом’якшення ставлення США і ЄС до режиму В. Путіна та спроби сторін досягти компромісів, що спостерігається останнім часом, порушене питання зберігає актуальність.

Так, у концептуальних документах США/НАТО та Росії у безпековій сфері сторони і надалі сприймають одна одну як основного супротивника. При цьому вживаються заходи взаємного стримування та тиску. Таке положення підтверджено у доповіді організаторів цьогорічної 56-ї Мюнхенської безпекової конференції (проводиться у лютому щорічно). Росію, яку називають «Путьомкінською державою», автори документу відносять до головних сил, що кинули виклик Заходу.

Доповідь організаторів Мюнхенської безпекової конференції 2020 року

Все це дає підстави очікувати подальшого посилення конфронтації між США/НАТО та Росією у військовій сфері. Причому, як і раніше обидві сторони робитимуть ставку на свої стратегічні ракетно-ядерні сили. Зокрема, під час розширеного засідання колегії міністерства оборони РФ, що відбулося наприкінці минулого року, В. Путін надав пріоритет розвитку найновіших озброєнь в «ядерній тріаді» Росії. Д. Трамп напередодні конференції у Мюнхені зі свого боку висловив наміри створити у США найпотужніші ракетно-ядерні сили, здатні протистояти Росії та Китаю.

Водночас, з 2015–2016 років Росія та США/НАТО не припиняють масштабних заходів з оперативної і бойової підготовки (ОБП) своїх збройних сил. Такі заходи все більше набувають характерного для періоду минулої «холодної війни» вигляду, коли опрацьовуються різні варіанти воєнних дій чи збройних конфліктів між Російською Федерацією і Заходом, в т. ч. із застосуванням ядерної зброї.

Згідно з циклом заходів ОБП збройних сил Росії, у поточному році на базі Південного військового округу ЗС РФ планується провести стратегічне командно-штабне навчання (СКШН) «Кавказ-2020». За сценарієм опрацьовуватимуться завдання проведення стратегічних наступальних та оборонних операцій на Південно-Західному (Чорноморському напрямку). Аналогічні завдання на Північно-Західному напрямку будуть вирішуватись на СКШН «Захід-2021», яке планується провести у наступному році на базі Західного військового округу ЗС РФ. Крім того, з 2018 року проводяться окремі СКШН Стратегічних ядерних сил Росії типу «Грім».

Своєю чергою США та НАТО відновили навчання типу REFORGER (Return of Forces to Germany — «Повернення військ до Німеччини»; щорічно проводились з 1969-го по 1993-й рр.), які передбачали вдосконалення переміщення американських військ до Європи та відбиття агресії з боку СРСР. З 2014 року за подібним сценарієм відбуваються навчання США/НАТО типу Atlantic Resolve («Атлантична рішучість»). А навесні 2020 року за таким сценарієм планується навчання Defender-Europe-20, що стане найбільш масштабним за останні 25 років.

З 2015–2016 років Росія та США відновили практику одночасного/симетричного проведення стратегічних командно-штабних навчань

Як і у період минулої «холодної війни» глобальне протистояння між Росією і Заходом супроводжуватимуть прямі чи опосередковані військові зіткнення сторін в зонах локальних війн та збройних конфліктів. В рамках таких сутичок робляться спроби покращити своє положення в окремих регіонах світу та послабити позиції супротивників, перевірити чи опрацювати нові форми ведення війн.

У другій половині ХХ сторіччя прикладами цього стали зіткнення між США та колишнім Радянським Союзом на Корейському півострові, у В’єтнамі, на Кубі і Близькому Сході та, по суті, в Афганістані. Під час таких конфліктів США та СРСР поперемінно перемагали одне одного. Зокрема, Радянський Союз, за допомогою Китаю, здолав США на Корейському півострові та у В’єтнамі. В той же час США переграли СРСР в арабсько-ізраїльських війнах та в Афганістані. У кінцевому підсумку саме затяжний характер афганського конфлікту і став каталізатором розпаду СРСР.

Протягом останніх років у контексті нової «холодної війни», тепер вже між Росією та США/НАТО, безпосередні чи опосередковані зіткнення між ними у військовій сфері знову ж таки відбуваються на Близькому Сході. Росія приховано підтримує збройні виступи антиамериканських сил в Іраку та Афганістані і відкрито протидіє Сполученим Штатам Америки у Сирії. При цьому у таких своїх зусиллях росіяни тісно взаємодіють з Іраном — основним своїм партнером в регіоні.

…Як і у період минулої «холодної війни» глобальне протистояння між Росією і Заходом супроводжуватимуть прямі чи опосередковані військові зіткнення сторін в зонах локальних війн та збройних конфліктів…

Так, Москва цілеспрямовано постачає різні види озброєння Ірану, в т. ч. ракетні системи та засоби ППО. За деякими оцінками, російські озброєння постачаються також ісламським екстремістським угрупованням на Близькому Сході. Саме це дало змогу Тегерану адекватно відповісти Д. Трампу після того, як він почав жорстку антиіранську політику, включно з виходом США із «ядерної угоди» з Іраном та посиленням на нього політико-економічного тиску. Така відповідь була у вигляді активних нападів на американські війська та інші об’єкти в Афганістані та Іраку. Серед них найбільш резонансним був масований ракетний обстріл силами Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) Ірану військових баз США в Іраку 8 січня ц. р., який, по суті, залишився без відповіді з боку Вашингтону. Крім того, було активізовано дії ісламського руху ХАМАС (підтримується Іраном) проти Ізраїлю, як головного союзника США на Близькому Сході.

Головною «гарячою точкою» на периферії відносин між США та Росією вважається Сирія

В той же час головною «гарячою точкою» на периферії відносин між США та Росією вважається Сирія. Там у них не тільки свої, протилежні одні одним інтереси. Їх військові операції мають різні і, як правило, протилежні цілі. При цьому, незважаючи на формальні домовленості щодо узгодження своїх дій на сирійській території, фіксується збільшення інцидентів між підрозділами американських та російських військ, в т. ч. збройних сутичок, під час яких гинуть люди.

Причина такого криється насамперед у підтримці Росією режиму Б. Асада в Сирії, в той час, як США налаштовані проти нього. Так, російські війська разом з урядовими силами Сирії воюють з супротивниками Б. Асада (в т. ч. поміркованою опозицією), називаючи це «боротьбою проти ісламських терористів». Зі свого боку збройні сили США надають військову допомогу сирійській опозиції, що також здійснюється під приводом «протидії екстремістам». Під час бойових дій як Росія, так і США завдають вогневих ударів по позиціях та місцях зосередження своїх супротивників, що створює небезпеку взаємного ураження російських та американських військовослужбовців.

Крім того, окремою сферою протистояння між Росією та США в Сирії є боротьба за контроль над місцевими нафтогазовими районами. Сьогодні США контролюють один із таких районів в долині річки Євфрат, блокуючи намагання Росії дістатися до нього. Так, у лютому 2018 року ЗС США завдали удару по загону російської приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер», який намагався туди прорватися. В результаті загинуло кілька десятків найманців-росіян.

Систематичні інциденти між американськими та російськими військовими спостерігаються також поблизу військової бази США у сирійському місті Хасеке (адміністративний центр однойменної північно-східної провінції Сирії). Донедавна такі інциденти ще не переростали у гарячі збройні сутички, однак це може статися в будь який момент. Тим більше, коли у цьому районі присутні згадані російські найманці з ПВК «Вагнер».

Зони контролю на півночі Сирії (станом на початок лютого ц. р.)

Додаткову напругу у російсько-американські відносини в Сирії вносять і активні бойові дії у сирійській провінції Ідліб між збройними силами Туреччини, як союзником США по НАТО, та військами Б. Асада, як союзника Росії. Це вже ускладнило стосунки між Туреччиною і Росією, що можуть набути критичного характеру у тому випадку, коли Москва втягуватиметься у турецько-сирійське протистояння. Реальність такої загрози демонструють прецеденти знищення силами ППО Туреччини російського фронтового бомбардувальника Су-24М у листопаді 2015 року, а також обстрілу турецькими військами блокпосту ЗС Росії в районі міста Таль-Ріфаат у січні ц. р.

Схожу проблему створюють військові дії ще одного союзника США на Близькому Сході — Ізраїлю проти сил Ірану та руху ХАМАС на території Сирії. Наразі вони обмежуються лише ударами ізраїльської авіації, однак вже стали причиною інциденту, пов’язаного із загибеллю російського літака радіоелектронної розвідки Іл-20, який помилково збили сили ППО Сирії у вересні 2018 року.

 

Все це може перерости у більш масштабні військові інциденти на території Сирії між США/Туреччиною — з одного боку та Росією/Іраном — з іншого. Зокрема, це можуть бути сутички між підрозділами їх збройних сил, обстріли військових баз та інших об’єктів, помилкове або навіть свідоме ураження літаків, вертольотів чи кораблів.

З огляду на загальне посилення конфронтації між Росією та США/НАТО на стратегічному рівні, подібні інциденти можуть перерости у більш масштабне військове протистояння сторін, в т. ч. на європейському ТВД. На сьогодні про це вже повідомляють західні експерти. Зокрема, за прогнозом видання Financial Times, «Європа скоро відчує біль» від нової бійні в Сирії, яку влаштувала Росія.

…Україну неминуче втягнуть у збройний конфлікт між Росією та США/НАТО, навіть якщо цей конфлікт її і не стосуватиметься…

Такі загрози безпосередньо стосуються України, яка залишається, як ми вже зазначали, на перетині інтересів Росії та Заходу. Зважаючи на це, її неминуче втягнуть у збройний конфлікт між Росією та США/НАТО, навіть якщо цей конфлікт її і не стосуватиметься. І навіть більше, це насправді вже відбувається. Про що свідчить факт знищення силами ППО Ірану пасажирського літака «Міжнародних авіаліній України» 8 січня ц. р. в районі Тегерану, відразу ж після того, як КВІР завдали ракетного удару по військових базах США в Іраку. При цьому ЗРК, який збив український літак, російського виробництва…

 

Схожі публікації