Лівія: анархія, двовладдя і конфронтація

Війна «всіх проти всіх»

 

 

Олексій Волович
кандидат історичних наук

Частина 1

 

Як в Сирії, Ємені, так і в Лівії громадянська війна триває вже десятий рік. Головним чином через те, що зовнішні сили, замість того, щоб сприяти національному діалогу, відновленню миру і стабільності, підтримують конфліктуючі між собою політичні угруповання, прагнучи посилити свої позиції в цих країнах, що важливі за своїм геополітичним і геоекономічним положенням на Близькому Сході.

…У Лівії дев’ятирічна громадянська війна викликала повний колапс. Тому лівійці чекають, коли до влади прийде така політична сила, яка нарешті наведе лад і зміцнить державу…

У Лівії дев’ятирічна громадянська війна викликала повний колапс. Тому лівійці чекають, коли до влади прийде така політична сила, яка нарешті наведе лад і зміцнить державу. Переважна більшість лівійських громадян ще пам’ятає той високий рівень життя, який понад 42 роки забезпечував «авторитарний» режим Муаммара Каддафі, і вони не проти, щоб такий режим відновився у тій чи іншій формі. Але в Лівії сьогодні в ідеологічному і політичному плані не спостерігається такої політичної партії, якій би весь лівійський народ довіряв так, як це було при М. Каддафі.

Після 2011 року Лівія стала головним транзитним простором для сотень тисяч мігрантів з африканських країн через Середземне море в Європу, що накладає додаткове навантаження на її і без того мізерні соціальні та економічні ресурси. Останнім часом работоргівля там сягнула катастрофічних масштабів. У деяких районах, контрольованих різними збройними угрупованнями, фіксується безпрецедентно високий рівень кримінальних злочинів, сексуального насильства, утисків в правах жінок і дітей. Значна частина корінного населення Лівії опинилася на межі гуманітарної катастрофи.

 

Двовладдя — основна причина лівійської кризи

Найбільшою політичною проблемою Лівії залишається двовладдя з центрами влади на сході — у Тобруку і на заході — у Триполі. З 2012 року Лівією керував тимчасовий парламент — Загальний національний конгрес (ЗНК), який незабаром підпав під вплив ісламістів, переважно «братів-мусульман». У грудні 2013 року ЗНК прийняв шаріат у якості основи державного законодавства, що викликало незадоволення значної частини лівійського суспільства. 25 червня 2014 року відбулися вибори до нового парламенту — Палати представників Лівії (ППЛ), де більшість із 200 місць дісталося світським депутатам, а ісламісти отримали лише 30 мандатів. Хоча у цих виборах брало участь не більше 20 % від усіх виборців, втім, незважаючи на це, ООН визнала ППЛ легітимною. Спікер палати — Агіла Салех Іса аль-Убейді (76 років). Однак згодом через захоплення Триполі ісламістськими угрупованнями «Світанок Лівії», які поновили діяльність ЗНК, ППЛ була змушена перебратися до Тобруку, що на сході країни поблизу лівійсько-єгипетського кордону, за 1300 км від Триполі. Втім, в ППЛ немає повної єдності щодо ситуації країні. За деякими даними, близько 40 депутатів, налаштованих проти Х. Хафтара, втекли з Тобруку до Триполі. У вересні 2014 року у Тобруку також було сформовано тимчасовий уряд під керівництвом Абдалли ат-Тані.

Палата представників 2 березня 2015 року призначила колишнього соратника М. Каддафі полковника Халіфу Белькасема Хафтара (77 років) верховним головнокомандувачем Лівійської національної армії (ЛНА) і у вересні 2016 року присвоїла йому військове звання фельдмаршал.

Х. Хафтар народився у 1943 році в Адждабії, походить з племені аль-Фарджані. Закінчив Військовий університет у Бенгазі. У 1969 році брав участь у військовому перевороті на чолі з М. Каддафі, який скинув короля Ідріса I. У 1978 році закінчив військові курси «Выстрел» в СРСР, а в 1983 році був слухачем курсів в академії М. Фрунзе, володіє російською мовою. У 1987 році невдало керував бойовими діями лівійських військ у Чаді, де потрапив у полон разом з 400 лівійськими військовослужбовцями. М. Каддафі назвав його зрадником і відрікся від колишнього соратника. За допомогою ЦРУ США Х. Хафтар звільнили з полону і евакуювали спочатку до Заїру і Кенії, потім до США, де на початку 90-х років минулого століття він отримав американське громадянство, оселився у Вієнні, штат Вірджинія, де і жив 20 років. На початку 1990-х років Х. Хафтар очолив Фронт національного порятунку для боротьби з режимом М. Каддафі.

У березні 2011 року Х. Хафтар прибув до Бенгазі, а вже у квітні його призначили командувачем сухопутними силами повстанських військ у званні генерал-лейтенанта. У липні 2017 року війська Х. Хафтара за допомогою французького спецназу взяли під контроль Бенгазі з його нафтовими терміналами.

Отримавши звання фельдмаршала, Х. Хафтар, за сприяння Росії, ОАЕ, Саудівської Аравії, Єгипту, а також опосередковано Франції, Італії і США, почав претендувати на роль нового лівійського диктатора — «другого Каддафі», що виглядає досить сумнівно хоча б тому що, на відміну від М. Каддафі, який прийшов до влади у 1969 році у віці 27 років і був самодостатнім і незалежним лідером, похилого віку Х. Хафтар залежить від багатьох зовнішніх акторів.

На думку деяких експертів, йому так і не вдалося реформувати різні загони і угруповання озброєних ополченців, щоб вони дійсно стали тим, чим вони поки що безпідставно називаються — Лівійською національною армією. Насправді згадані угруповання ополченців більше нагадують розрізнені партизанські загони, що діють на свій розсуд і без належної взаємодії, переслідуючи часто протилежні цілі. При цьому найвищий авторитет у них мають не офіцери і генерали, а вожді їхніх племен.

Довідково:

Лівійська національна армія створена у 2011 році і підпорядковується Палаті представників Лівії у Тобруку. В лавах ЛНА налічується близько 7–10 тис. регулярних військ із залишків армії М. Каддафі і близько 18 тис. іррегулярних племінних ополчень, а також загонів радикальних ісламістів-салафітів. У складі ЛНА також налічується кілька тисяч найманців із Судану, Чаду, Нігеру і РФ (група «Вагнера»). ЛНА складається з сухопутних військ, військово-повітряних сил і військово-морських сил. Структурно сухопутні війська ЛНА складаються з кількох бригад і окремих батальйонів.

Озброєння і військова техніка (ОВТ) в основному російського або радянського походження. Є також ОВТ (танки, системи залпового вогню, артилерія, військова авіація і різні системи ППО), поставлені зі США, Італії, ФРН, Бельгії, Китаю, Сербії, Йорданії та ОАЕ.

Відповідно до угоди, досягнутої на саміті G8 в Лох-Ерні у червні 2013 року, деякі країни НАТО — Велика Британія, Італія, Туреччина та США — зобов’язалися надати допомогу ЛНА в підготовці близько 15 тис. військовослужбовців протягом дворічного періоду.

У серпні 2015 року представники ісламістських партій, які зазнали поразки на виборах до Палати представників, сформували нелегітимний паралельний законодавчий орган під назвою «Новий Загальний національний конгрес» (НЗНК) на чолі з Нурі Абу Сахмейном. Згідно з політичним договором, підписаним 17 грудня 2015 року у Схираті (Марокко), сформовано Уряд національної згоди (УНЗ) — легітимний тимчасовий уряд Лівії, який підтримується ООН.

Глава уряду — Фаїз Мустафа Сарадж (60 років) народився у Триполі в сім’ї одного із засновників сучасної Лівії. У 1982 році Ф. Сарадж закінчив університет Аль-Фатіх, отримавши ступінь бакалавра архітектури і містобудування. В епоху М. Каддафі працював в міністерстві житлового будівництва. Після подій 2011 року входив до комісії, яка займалася питаннями національного примирення. У 2012 році став депутатом ЗНК в Триполі. Входив до комітетів з енергетики та житлово-комунального господарства.

Ф. Сарадж і міністри його у ряду прибули до Триполі 30 березня 2016 року. 6 квітня 2016 року уряд НЗНК в Триполі передав владу УНЗ. Таким чином, НЗНК припинив свої повноваження. Крім того, в Триполі діє так звана Президентська рада, колективний орган із 9 осіб, який має повноваження президента країни. Головою цієї ради є очільник національного уряду Ф. Сарадж.

Основна проблема двовладдя в Лівії полягає в тому, що Палата представників у Тобруку не визнає УНЗ у Триполі. Зі свого боку Ф. Сарадж та інші політичні діячі Західної Лівії вбачають в особі Х. Хафтарі серйозного конкурента в боротьбі за владу і сприймають його негативно, називаючи військовим злочинцем…

 

Безуспішні переговори

Багато спроб з досягнення компромісу між представниками лівійської влади у Триполі і Тобруку, зокрема між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром, з метою затвердити нову конституцію, зібрати загальні вибори та сформувати органи єдиної влади, яка могла б представляти Лівію в якості суб’єкта міжнародного права, залишаються безуспішними. Нагадаємо основні переговорні процеси між Триполі і Тобруком, що відбувалися протягом останніх трьох років.

Перша зустріч між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром, які обіцяли розрядити напружену обстановку на півдні Лівії, разом боротися проти тероризму і намагатися об’єднати країну, відбулася 2 травня 2017 року в столиці ОАЕ Абу-Дабі. Сторони домовилися провести на початку 2018 року парламентські і президентські вибори. При цьому Х. Хафтар не приховував своїх президентських амбіцій.

За посередництва президента Франції Еммануеля Макрона 25 липня 2017 року відбулася зустріч Х. Хафтара і Ф. Сараджа в Парижі, де вони домовились про встановлення режиму припинення вогню, а також про проведення в Лівії загальнонаціональних виборів навесні 2018 року. На думку деяких оглядачів, досягнення паризької зустрічі Х. Хафтара і Ф. Сараджа виявилися вельми незначними і в основному повторюють положення «Схиратської угоди» 2015 року.

29 травня 2018 року президент Франції Е. Макрон прийняв в Парижі чотирьох лівійських лідерів — командувача ЛНА Х. Хафтара, главу УНЗ в Тріполі Ф. Сараджа, спікера Палати представників у Тобруку Агілу Ісу і голову Вищої державної ради Халіда аль-Мішрі. На зустрічі згадані політики погодилися визначитися щодо проведення президентських і парламентських виборів 10 грудня 2018 року.

14 липня 2018 року Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні у Триполі зустрілася з главою УНЗ Ф. Сараджем, після чого заявила, що ЄС повністю підтримує діяльність УНЗ, спрямовану на відновлення безпеки в країні. За підсумками переговорів Ф. Могеріні і Ф. Сарадж «погодилися з необхідністю дотримання єдиної позиції Європи щодо політичних процесів у Лівії, і перш за все, що стосується проведення в країні президентських і парламентських виборів». Під час переговорів порушувалися також питання, пов’язані з відновленням експорту лівійської нафти в рамках досягнутого раніше компромісу між Триполі і Тобруком.

26 вересня 2017 року в Тунісі відбулися переговори щодо врегулювання кризової ситуації в Лівії в рамках так званого Комітету обмеженого діалогу (КОД), що складався з 12 представників — шість членів від Тобруку і шість членів від Триполі. 22 вересня, напередодні переговорів у Тунісі, РБ ООН представила поетапний план врегулювання кризи в Лівії, за яким планувався перегляд деяких положень «Схиратської угоди». Ініціативу виклав спецпредставник генсека ООН по Лівії ліванець Гассан Саляме. Передбачалося змінити спірні положення угоди, які «заважають виконанню домовленостей», скликати загальнолівійську конференцію під егідою генсека ООН за участю основних політичних сил і організацій лівійського громадянського суспільства для обговорення нового проекту конституції Лівії.

Протягом 2017 року Х. Хафтар час від часу робив заяви, які аж ніяк не сприяли політичному врегулюванню лівійської кризи. Так, 17 грудня 2017 року у своєму зверненні до народу він повідомив, що термін дії «Схиратської угоди» щодо врегулювання лівійської кризи закінчився, тому «всі органи, створені на основі цієї угоди, автоматично втратили свою легітимність». Практично у такий спосіб Х. Хафтар взявся торпедувати план мирного врегулювання в Лівії, що передбачав проведення президентських і парламентських виборів у березні 2018 року.

30 грудня 2017 року у своєму виступі на телеканалі Libya Al Hadath Х. Хафтар зробив натяк, що у разі провалу політичного процесу (а він саме все для цього робив і робить), то влітку 2018 року він має намір оголосити себе президентом Лівії…

Таким чином, вже на початку 2018 року все йшло до того, що боротьба за владу у Лівії триватиме не на виборчих дільницях, а на полі бою. Країна дедалі глибше занурювалася в затяжну економічну кризу, з якої не може вийти до цього часу, і практично розпалася на окремі регіони — Кіренаїку, Триполітанію і Феццан, керовані вождями племен і кланів, що змагаються між собою. В Лівії поновився черговий оберт громадянської війни. На сьогодні там налічується близько 150 різних збройних угруповань, більшість з яких чисельністю від 50 до 150 бойовиків. За неофіційними даними, на руках у 6 млн лівійців знаходяться 20 млн одиниць стрілецької зброї.

Практично за увесь 2018 рік не сталося жодних позитивних зрушень у політичному врегулюванні лівійської кризи. 12–13 листопада 2018 року в італійському Палермо на Сицилії відбулася міжнародна конференція по Лівії, скликана з ініціативи прем’єр-міністра Італії Джузеппе Конте. В роботі конференції брали участь представники 30 країн, а також цілої низки міжнародних і регіональних політичних і фінансових організацій — ООН, ЄС, МВФ і СБ. За програмою конференції обговорювалися перспективи стабілізації ситуації в країні у сфері безпеки, як основної умови соціально-економічного розвитку та поліпшення гуманітарної ситуації в цілому. Найважливішим завданням визначалося скасування в країні двовладдя. Учасники конференції обговорювали також способи збільшення видобутку та експорту нафти — головної дохідної статті лівійської економіки. Конференція в Палермо по суті зафіксувала «статус-кво» в розподілі повноважень лівійської влади в Кіренаїці і Триполітанії, що існував станом на кінець 2018 року.

27 лютого 2019 року на запрошення спецпредставника генсека ООН по Лівії Г. Саляме і при його участі в Абу-Дабі відбулася зустріч глави УНЗ Лівії Ф. Сараджа і командувача ЛНА Х. Хафтара. Сторони визнали за необхідне завершити перехідний період проведенням загальних виборів, «як способу збереження стабільності в Лівії та об’єднання її державних інститутів». Однак згода на словах зовсім не означала, що ці слова і домовленості будуть реалізовані. Кажуть одне, а роблять зовсім інше. Це була остання зустріч Ф. Сараджа з Х. Хафтаром перед наступом ЛНА на Триполі на початку квітня 2019 року.

В рамках візиту 8 січня 2020 року президента РФ В. Путіна до Стамбулу з нагоди завершення будівництва газопроводу «Турецький потік» ТР і РФ виступили з ініціативою припинити всі бойові дії в Лівії з 00.00 годин 12 січня і оголосити про стійке припинення вогню, «щоб покласти край стражданням лівійського народу і негайно провести зустріч за столом переговорів для відновлення миру в Лівії».

Однак, як і раніше, цей заклик президентів Туреччини і Росії сторони лівійського конфлікту також проігнорували, знаючи, що обидві країни не припинятимуть їм постачання ОВТ. Незважаючи на неодноразові обіцянки сторін дотримуватися режиму припинення вогню від 12 січня і на всі спроби міжнародної спільноти примусити їх до мирного врегулювання, в тому числі на тлі пандемії коронавирусу, все ж УНЗ і ЛНА продовжували бойові зіткнення, постійно звинувачуючи одне одного в порушенні перемир’я.

З метою обговорити питання врегулювання лівійського конфлікту, 19 січня ц. р. в Берліні відбулася міжнародна конференція, в якій брали участь представники Великої Британії, Франції, Китаю, ОАЕ, Туреччини, Конго, Італії, Єгипту, Алжиру і Росії, а також представники ООН, Євросоюзу, Африканського союзу і Ліги арабських держав.

Напередодні конференції німецький канцлер А. Меркель та міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас провели індивідуальні бесіди з лідерами протиборчих сторін в Лівії — прем’єр-міністром Ф. Сараджем і командувачем ЛНА Х. Хафтаром, які уникали прямих контактів один з одним. У підсумковому документі учасники зустрічі закликали конфліктуючі сторони припинити вогонь, утриматися від втручання у внутрішні справи Лівії і запропонували провести реформи для відновлення лівійської державності. Основним наслідком конференції була принципова згода її учасників відмовитися від подальшого постачання зброї і живої сили воюючим сторонам, а також створити комітет з моніторингу припинення вогню за формулою «5+5» — по п’ять представників від ЛНА і УНЗ, який мав би проводити переговори у Женеві. Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель констатував наприкінці квітня ц. р., що ухвалені у Берліні рішення, спрямовані на запуск політичного процесу в цій країні, не виконуються.

З метою реалізувати рішення берлінської конференції Рада ЄС 31 березня ц. р. офіційно дала старт військово-морській операції EUNAVFOR MED IRINI в Середземному морі, що передбачала дотримання міжнародного ембарго на поставки ОВТ до Лівії.

Довідково:

Реагуючи на великі міграційні потоки з Африки до Європи, Євросоюз запровадив операцію SOPHIA 22 червня 2015 року для руйнування бізнес-моделі контрабандистів і забезпечення безпеки в Середземному морі. Операція IRINI («мир» — грецькою) введена в дію замість операції SOPHIA, мандат якої закінчився 31 березня 2020 року.

Під час операції IRINI передбачається застосування засобів супутникового, повітряного і морського спостереження. Підозрілі судна в міжнародних водах біля узбережжя Лівії примусово оглядаються. Ще однією метою операції є моніторинг незаконного імпорту нафти з Лівії, а також протидія контрабанді людьми і товарами в Середземному морі.

На першому етапі в операції беруть участь три кораблі, надані Францією, Грецією та Італією, команда для перевірки суден з Мальти, три літаки — від Німеччини, Люксембургу та Польщі, а також кораблі і літаки підтримки від інших країн ЄС. В операції бере участь Європейський супутниковий центр (SatCen), який має забезпечувати командування операції супутниковими знімками. Бундесвер ФРН задіяв в операції літак-розвідник типу P-3C Orion. Операцію IRINI очолив контр-адмірал Фабіо Агостіні, а Рим був визначений у якості штаб-квартири цієї операції. При цьому слід зазначити, що Ф. Сарадж ще 2 травня ц. р. офіційно заявив про свою відмову від підтримки операції IRINI і звинуватив Європу у підтримці командувача ЛНА Х. Хафтара.

18 липня ц. р. в кулуарах саміту ЄС в Брюсселі канцлер ФРН А. Меркель, президент Франції Е. Макрон і прем’єр-міністр Італії Дж. Конте заявили про свою готовність розглянути можливість запровадження санкцій проти тих країн, які порушуватимуть ембарго на поставки ОВТ в Лівію по морю, суходолу або повітрю. Найчастіше в цьому звинувачують Туреччину. Проте, мені важко зрозуміти як саме згадані країни НАТО застосовуватимуть санкції проти Туреччини, яка є найбільш потужним членом Альянсу після США? Як, наприклад, буде оглядатися вантажне турецьке судно, яке прямує в Триполі чи Місурату, якщо воно супроводжується кораблями і гелікоптерами ВМС Туреччини? Схоже, що операція IRINI перетвориться, швидше за все, в чергову профанацію і імітацію активності ЄС. До того ж, крім морських шляхів доставки ОВТ до Лівії, є ще сухопутні і повітряні шляхи, які ЄС і НАТО аж ніяк не здатні контролювати, оскільки територія Лівії дуже велика і межує з 6 країнами — Тунісом, Алжиром, Нігером, Чадом, Суданом і Єгиптом. Загальна довжина сухопутних кордонів Лівії становить 4383 км…

На початку червня ц. р., після чергового загострення конфронтації між УНЗ і ЛНА, Ф. Сарадж поїхав до Анкари, а його заступник Ахмед Матік — в Росію. В той же час Х. Хафтар прибув до Каїра. Перед переговорами в Анкарі Ф. Сарадж зумів посилити позиції УНЗ, взявши під контроль міжнародний аеропорт Триполі. Перед новими боями за Сирт і Джуфру обидві сторони намагалися заручитися підтримкою своїх покровителів в Туреччині і Єгипті, а також вкотре попросити В. Путіна дотримуватися нейтралітету в лівійському конфлікті. Після зустрічі з Ф. Сараджем в Анкарі Р. Ердоган заявив, що Туреччина сподівається видобувати нафту і газ в лівійському секторі шельфу Середземного моря.

Міністра оборони і внутрішніх справ УНЗ Фатхі Башагу 9 березня ц. р. прийняв президент Франції Е. Макрон в Єлисейському палаці. На думку деяких аналітиків, Париж вважає за можливе досягнення компромісу між Триполі і Тобруком за умови демобілізації ісламських ополченців, які захищають столицю під керівництвом Абдельхакіма Бельхаджа, а також ізоляції протурецьких «братів-мусульман» під проводом їх проповідника Алі Саллабі. На думку тих же аналітиків, план Парижа передбачає угоду, згідно з якою Х. Хафтар і надалі командуватиме ЛНА, а Ф. Башага змінить Ф. Сараджа на посаді прем’єр-міністра УНЗ. За деякими даними, поїздка Ф. Башаги до Франції посилила напруженість між ним і деякими командирами столичного ополчення, які звинуватили міністра в незаконному привласненні коштів, виділених на військові потреби. Вони відкрито поскаржилися Анкарі на те, що отримують турецьку зброю і боєприпаси за залишковим принципом, після того як їх отримують підрозділи міліції в Місураті.

Починаючи з 2011 року, всі спроби будь-яких посередників, включно з ЄС, ООН, ЛАД і АС, припинити в Лівії громадянську війну провалилися, оскільки крім формального двовладдя в цій країні діють десятки озброєних «незалежних» угруповань. Величезні території Лівії (1,7 млн кв. км) знаходяться поза контролем влади Триполі і Тобруку або перетворилися в «міста-держави», подібно до Місурати, яка вже протягом тривалого часу перебуває під політичною, економічною і військово-технічною «опікою» Туреччини.

Частина 2

 

Схожі публікації