Туреччина: домінуюча сила регіону

У разі збройного зіткнення з Туреччиною у локальній війні за Сирію, шанси Москви дорівнюють нулю

 

 

Вадим Волохов

Аналіз останніх подій у Лівії певною мірою дає можливість стверджувати, що Туреччина та Росія знову перенесли центр протистояння до Сирії.

У Лівії у першій половині 2020 року Туреччина змогла змінити баланс сил на користь Уряду національної згоди (УНЗ) на чолі із Ф. Сараджем, що вважається легітимним тимчасовим урядом країни і користується підтримкою ООН. Разом з тим, Туреччина відчула на собі певний тиск з боку союзників по НАТО, в першу чергу Франції, яка виступає на боці Х. Хафтара, а також Єгипту, ОАЕ та Росії. Париж діє гібридно, практично не афішуючи своєї участі у лівійській війні, очікуючи, на чий бік схиляться шальки фортуни. Так, під виглядом забезпечення ембарго на постачання зброї до Лівії Париж направив до її берегів бойові кораблі зі складу своїх ВМС.

…У Лівії Туреччина змогла змінити баланс сил на користь Уряду національної згоди, що вважається легітимним тимчасовим урядом країни і користується підтримкою ООН…

Анкара також не поспішала з активними діями, прораховуючи кроки учасників сторін конфлікту, проте, побачивши французькі бойові кораблі поблизу Лівії, заявила, що буде жорстко відстоювати свої національні інтереси аж до застосування зброї.

З визначеністю ситуації зволікалось, що змусило Вашингтон втрутитись у тамтешні справи. Воно сталося у спосіб оприлюднення великої кількості супутникових знімків військових баз Х. Хафтара, на яких було видно, що Росія активно перекидала силами своїх ПКС до Лівії бойову техніку та загони найманців, а Франція, фактично, намагалась контролювати дії Анкари, і при цьому заплющувала очі на гру Москви. І навіть більше, Держдепартамент США передав Х. Хафтару повідомлення про готовність запровадити саме щодо нього санкції у тому разі, якщо він і надалі блокуватиме за допомогою найманців експорт нафти із найбільшого лівійського нафтового родовища аш-Шарара.

Навряд чи загроза санкцій проти лідера Лівійської національної армії (ЛНА) зіграла вирішальну роль у розвитку подальших дій, але інші сторони конфлікту відразу зрозуміли, на чиєму боці Вашингтон і кого він підтримуватиме. В Парижі сигнал сприйняли правильно і відразу відкликали свій флот, що знаходився біля берегів Лівії.

Довідково:

Згідно з інформацією французького воєнного відомства, для посилення контролю над дотриманням ембарго ООН щодо поставок зброї до Лівії Франція дала згоду на участь своїх ВМС в операції НАТО Sea Guardian. 10 червня ц. р. турецьке судно поблизу узбережжя Лівії відмовилося виконати розпорядження фрегата Courbet ВМС Франції «о проведенні огляду вантажу». Під час ухилення від огляду військові кораблі ВМС Туреччини «взяли на приціл» французький фрегат за допомогою радарної системи наведення ракетної зброї. В Парижі інцидент оцінили «як винятково ворожий і агресивний крок» з боку Туреччини. Анкара відкинула звинувачення та наголосила, що турецькі кораблі використовували свої радари «з метою спостереження за французьким фрегатом, який небезпечно маневрував».

 

…Фактично Росії «нема чого ловити» у Лівії і вона знову повертається до Сирії з намірами вирішити проблему Ідлібу…

Москва також повністю провалила свої плани стосовно Лівії і навіть досить значна воєнна допомога силам Х. Хафтара та найманці ПВК «Вагнера» не змогли схилити шальки терезів на її користь. Фактично Росії «нема чого ловити» у Лівії і вона знову повертається до Сирії з намірами вирішити проблему Ідлібу. Це є очевидна реакція на її військову поразку, яка була обумовлена, серед іншого, вкрай складним бойовим забезпеченням російських «ихтамнетов» та втратами, яких вони постійно зазнавали.

Напевно, передбачаючи даремність та безперспективність своєї участі у лівійській війні, ще 29 травня 2020 року В. Путін наказав розширити російські бази в Сирії, збільшивши їх площу і нерухоме майно на суші і на морі. Далі Москва формально запропонувала провести переговори з урядом Сирії, але, зважаючи на те, що той уряд сьогодні повністю залежний від зовнішніх сил, зокрема Кремля, можна передбачити їх результати. До того ж, користуючись у своїх інтересах фактом перемир’я, Москва посилила своє військове угруповання в Сирії.

Частину «вагнерівців» було передислоковано з Лівії до Сирії під галас російських засобів масової інформації, «що Туреччина провокує Росію на активні дії в Сирії». Але вони ані словом не згадали про два провалених наступи асадовсько-російських військ у Північній Латакії. Російські найманці зазнали втрат, але так і не змогли прорвати фронт в районі аль-Хаддада в південній частині Ідлібу.

Таким чином, ситуація в Лівії певною мірою залишається ще невизначеною і Анкара визнала для себе за належне переключитись на Сирію, де Москва, використовуючи перемир’я, досить активно готується до розширення зони бойових дій.

Наприкінці липня–початку серпня ц. р. війська Б. Асада і російські найманці намагались провести кілька операцій проти протурецьких формувань в провінції Ідліб і Північній Латакії. Протурецькі сили відбили всі наступи на свої позиції. В місті Кінсабба було зафіксовані російські вертольоти, що прибули туди для евакуації поранених найманців.

Іншим напрямком активних дій найманців була південна частина провінції Ідліб (місто аль-Баб), в районі проведення турецькими силами операції «Щит Євфрату». Через ці дії проросійських найманців Анкара вирішила відмовитись від спільного патрулювання районів, закріплених у домовленостях між Анкарою та Москвою.

Плани були розкриті і по формуванням Б. Асада були завдані попереджувальні удари. Дії Росії спонукали Анкару посилити своє угруповання бронетехнікою та ударними БПЛА.

Протягом другого тижня серпня ц. р. турецькі війська на підпорядкованих рубежах встановили два опорних пункти (так звані пункти спостереження, а фактично посилені блокпости) в Латакії (район аль-Хаддада) та поряд з Тель-Арком. Нові позиції турецьких сил суттєво звузили для найманців В. Путіна та формувань Б. Асада зону дій. До речі, за останні 6 місяців Туреччина розширила мережу опорних пунктів з 17 до 55. За півроку Анкара перекинула до Сирії (провінції Латакія та Ідліб) близько 10 тис. військовослужбовців та понад 5 тис. одиниць сучасної бронетехніки, загальна чисельність якої сягнула до 9 тисяч. Кількість БПЛА зросла вдвічі.

Іноземні кореспонденти зафіксували нові танкові колони в прикордонних з Туреччиною районах Сирії, що дозволяє зробити попередні висновки про підготовку до розширення операції «Щит Євфрату». Відзначається також досить активна діяльність турецьких БПЛА, що контролюють ситуацію та всі переміщення в зоні.

Довідково:

Турецький ВПК розробив та почав випускати ударні дрони нового покоління Aksungur («Кречет»), які спроможні групуватися та керуватись всього двома операторами. Дрон може споряджатись кулеметом або гранатометом, окрім того може нести бомби малого калібру.

На фінальній стадії випробувань перебуває новий важкий ударний дрон Akinci, який поповнить арсенал важких БПЛА, типу Bayraktar ТВ2 та Anka. Новий дрон за своїми характеристиками не поступається американському ударному БПЛА MQ-9 Rеаper. Він спроможний нести ракети та бомби загальною вагою 1300 кг, максимальна висота польоту становить 12 км, час знаходження в повітрі дорівнює 24 годин. Дрон може здійснювати зліт та посадку в майже повністю автономному режимі. БПЛА Akinci оснащений українськими двигунами потужністю 900 кс.

Висотний ударно-развідувальний БПЛА (HALE — High Altitude Long Endurance) Akinci («Рейдер») Bayraktar TB2 («Прапороносець») — ударний оперативно-тактичний середньовисотний БПЛА з великою тривалістю польоту

Туреччина сьогодні є третьою країною світу, яка спроможна розробляти та озброювати свої збройні сили важкими ударними БПЛА. Також стало відомо про розгортання в зоні конфлікту нової турецької системи радіоелектронної боротьби Koral.

Довідково:

Система радіоелектронної боротьби (РЕБ) Koral розроблена компанією Aselsan і перший її комплект офіційно поступив на озброєння у лютому 2015 року. В подальшому комплекси РЕБ були розгорнуті в районі турецько-сирійського кордону. Комплекс Koral складається з 4 станцій радіотехнічної розвідки та однієї станції постановки активних радіоелектронних перешкод і спроможний виявляти роботу різноманітних радіоелектронних засобів. Радіоелектронні перешкоди, що створює станція, спроможні блокувати роботу РЛС супротивника та посилати хибну інформацію як про реальні, так і про фантомні цілі. Головною метою комплексу Koral є придушення авіаційних бортових РЛС та РЛС бокового обзору літаків-розвідників супротивника, РЛС російських ракетних комплексів типу С-300 і С-400 на великій відстані.

Розгортання Koral в зоні активних бойових дій навколо Ідлібу має за мету:

  • по-перше — придушення систем зв’язку між частинами та підрозділами сирійської армії;
  • по-друге — створення сприятливих умов для дій своєї авіації, зниження вірогідності її виявлення та ураження.

Таким чином, Туреччина зосередила в Ідлібі ударне угруповання, розгорнула мережу опорних пунктів, яка дає змогу підтримувати стабільність східного фронту, прикривати північну частину Ідлібу і частину траси М-4 з півдня.

Зрозуміло, що активізація бойових дій з боку Б. Асада та проросійських формувань за підтримки найманців ПВК «Вагнера» з метою розблокування траси М-4 знову призведе до безпосереднього зіткнення інтересів Анкари та Москви. З великою мірою вірогідності можна прогнозувати, що воно вплине і на ситуацію в Лівії, де супротивники Р. Ердогана вбачають в Ідлібі можливість щодо створення додаткових труднощів для Туреччини. Дамаск вже дав зрозуміти, що готовий до силових рішень з метою встановлення контролю над всією територією Сирії.

Наразі зрозуміло, що нова фаза війни за Ідліб розпочнеться, питання тільки в тому, коли і за яких умов це відбуватиметься. Росія має певну перевагу — вона може обрати зручний для цього час і обставини. Для неї вже стало зрозумілим, що Туреччина ні за яких обставин не буде дотримуватися московських домовленостей. У разі збройного зіткнення з Туреччиною у локальній війні за Сирію, і за Ідліб, зокрема, шанси Москви дорівнюють нулю. Більш цікавим є те, що буде з Росією після її воєнної поразки.

 

…Протистояння між Анкарою і Москвою перемістилось знову до Сирії, оскільки Москва практично втратила будь-які шанси вплинути на розвиток ситуації в Лівії…

За даними офісу у зв’язках з громадськістю адміністрації президента Туреччини, Р. Ердоган мав телефонну розмову з президентом Європейської ради Ш. Мішелем, під час якої сторони обговорили регіональні питання з акцентом на події у Східному Середземномор’ї. Турецький президент наголосив, що Анкара виступає за розробку формули, яка б була корисною для усіх країн Східного Середземномор’я і відстоювала інтереси кожної з них. Надалі він підкреслив, що Туреччина і надалі відстоюватиме свої інтереси в регіоні в умовах спроби ігнорувати їх.

Жорстка позиція Анкари у відстоюванні своїх національних інтересів має певну протидію з боку країн Близькосхідного регіону. Так, в наслідок певних причин, пов’язаних з діяльністю наслідних принців Саудівської Аравії та їх внутрішньою боротьбою за сфери впливу, роль Королівства Саудівська Аравія в регіоні значною мірою похитнулась, чим швидко скористалися Об’єднані Арабські Емірати.

Абу-Дабі стали вести самостійну політику в Ємені, Сирії та Лівії. ОАЕ сподіваються залучити сирійські збройні сили до вирішення конфлікту в Лівії, де вони підтримують ЛНА маршала Х. Хафтара. Вважається, що коріння суперництва між ОАЕ та Туреччиною криється не стільки в покладах енергоносіїв Середземномор’я та Близького Сходу, скільки в можливості «відкрити та контролювати ворота» до Африки, яка є найбільшим мусульманським континентом. Слід очікувати, що в майбутньому це суперництво тільки загострюватиметься.

…У разі збройного зіткнення з Туреччиною у локальній війні за Сирію, і за Ідліб, зокрема, шанси Москви дорівнюють нулю. Більш цікавим є те, що буде з Росією після її воєнної поразки…

Не менш амбіційною є і політика Туреччини на Близькому Сході, де вона виборює місце регіонального лідера. Анкара не менш активно намагається контролювати Дамаск для вирішення «курдського питання» поряд зі своїми кордонами, причому, за рахунок Сирії.

Таким чином, протистояння між Анкарою і Москвою перемістилось знову до Сирії, оскільки Москва практично втратила будь-які шанси вплинути на розвиток ситуації в Лівії. До того ж дії Москви змусять Анкару розширити зону проведення операції «Щит Євфрату». Цим самим Туреччина посилює міжнародну ізоляцію Росії, особливо після розміщення свого контингенту в Азербайджані.

 

Схожі публікації