Інтерв’ю з колишнім начальником Генерального штабу ЗС України

— Ми зустрічалися для інтерв’ю 23 лютого минулого року, за день до повномасштабного воєнного нападу росіян на Україну. І навіть надруковані згодом, уже в травні, відповіді на мої запитання були актуальними, як і справдилися самі ваші передбачення з безпеки нашої держави. На ваш погляд, оголошені росіянами причини нападу сьогодні можна сприймати як такі?

— На початку вторгнення російських військ в Україну засоби масової інформації РФ, посилаючись на В. Путіна, активно використовували його тези про причини такого «дійства». Точилися розмови і про «денацифікацію», і про «дефашистизацію», і про нібито захист російськомовного населення, про звільнення історично російських територій. Йшлося там і про агресивність київської влади стосовно РФ, про нібито бомбардування Києвом мирного населення Донбасу, і навіть висувалися якісь релігійні претензії. Але сьогодні, як ми бачимо, Кремль не спроможний розтлумачити населенню РФ суть тих заяв. Для нас цілком очевидно, що він намагається знищити український народ як суб’єкт цивілізації, з його мовою, культурою, і в кінцевому рахунку захопити територію України. Путін навіть заперечує саме існування українського народу і Української держави! Не хочу вживати термін «Росія» (Русь), краще вже «РФ», «росіяни», але і не русичі. Бо назва «Русь» походить від Київської Русі. Словом, причини вторгнення надумані і злочинні, засуджені народами світу, а винуватці вторгнення заслужили на покарання.

— Якщо зараз характеризувати поточні події в Україні, то, на ваш погляд, якими словами?

— Поточні події в Україні сьогодні називають визвольною Вітчизняною війною від московської навали. Як ми переконуємося, війна об’єднала український народ, українську націю і остаточно відколола нас від Московії, зробивши Україну суб’єктом світової політики та одночасно поставила перед людством питання збереження миру на земній кулі. Можливо, Господь напоумив агресора підняти Україну і її народ у такий спосіб! Окремо слід звернути увагу на неоціненну допомогу Україні з боку США, Великої Британії, держав Європейського Союзу та багатьох держав світу. По суті, з часів Другої світової війни це перший випадок такого колективного виступу проти агресора.

— Зараз бої тривають на нашому півдні, де ворог намагається захопити наші населені пункти. Як вважаєте, чого тут більше: прагнення росіян таким чином хоча б так демонструвати свої успіхи чи ті райони і міста насправді стратегічно важливі?

— Скажу як колишній військовий: з самого початку вторгнення в Україну ворог не міг не здивувати своєю логікою бойових дій. Маю на увазі його першочергове завдання: зробити суходільний прохід з території РФ до Криму та вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. І ось через рік боїв у нього величезні втрати особового складу, бойової техніки, і першочергове завдання він не розв’язав…

Він не може щось переможне продемонструвати і чимось похвалитися! Значних успіхів на полі бою не досяг, як правило, внаслідок слабкого керівництва військовими підрозділами РФ, низького рівня підготовки і забезпечення військ та очевидної технологічної відсталості в озброєнні. Його намагання захопити окремі міста Луганської і Донецької областей не мають якогось стратегічного значення. Хіба що він прагне залишити за собою території, які у РФ були на момент 24 лютого 2022 року. Поразка ворога на півдні ознаменує стратегічний розгром РФ у війні з Україною, після чого неважко передбачити великі зміни світового рівня. Зрештою, головна мета Кремля — не без допомоги так званих партнерів і союзників змусити нас поступитися певною територією України.

— Ми прагнемо повернути захоплені росіянами території, які були визначені українськими у 1991 році. Тут справа, як кажуть, у принципі, чи щось ще більше?

— Зберегти цілісність території України в межах, визнаних світовою спільнотою, — принципове питання. Керівництво нашої держави атакують і будуть далі атакувати лобісти РФ, які є як у Європі, так і в США. Президентові Володимиру Зеленському доводиться тримати удар.

— Причини того, що ми звертаємось до Заходу з проханням надати нам озброєння і військову техніку, досить прозаїчні. Але ці причини — наслідок чого?

— Війна України з РФ — не регіональна. Це війна світового рівня (дай боже, щоб не переросла в глобальне протистояння із застосуванням ядерної зброї). Світова спільнота нарешті прокинулася, бо враз почала усвідомлювати всі загрози, які надходять від РФ, насамперед — Європі. Тільки наш український народ спроможний зупинити цю навалу, але якщо підтримає Європа та інші провідні держави. І тільки так Європа може розраховувати на спокійне і мирне майбутнє. Оскільки Україна опинилася на передньому краї боротьби за мир і територіальну цілісність у межах, визнаних світовою спільнотою, то це і є причиною підтримки України і наших Збройних Сил та надання допомоги нашим громадянам.

— Зараз ніхто не згадує, як у 1990-х велася розмова на найвищому рівні про переміщення воєнних складів техніки і стрілецьких та артилерійських набоїв з Придністров’я до РФ через територію України. Припинилася дискусія на тому, що це дуже небезпечно, зокрема для нашої залізниці. Чи можна вважати такі рішення передвісниками нинішньої війни? І хто має відповісти за таке упущення?

— У Придністров’ї дислокувалася 14-та армія ЗС СРСР, яка перейшла до складу військ РФ. Це ті війська, які і посприяли відриву Тирасполя від Кишинева. Тільки затуливши вуха і очі, можна було не бачити і не чути про дестабілізуючу військову потугу в цьому регіоні. Те, що Україна у той час не дала згоди на вивезення боєприпасів з Придністров’я, є наслідком домовленостей президентів РФ і України. А ось щодо пояснення про причину заборони транспортування через небезпеку для української території, то вважаю, що її вигадали для прикриття інших планів.

 — Російсько-українська війна практично не сходить зі сторінок ЗМІ, але по обидва боки лінії фронту події подаються по-різному. Розумію, що інакше бути не може, але на кого більше розрахована така інформаційна боротьба? Як слід сприймати такі новини? І чи є у нас потреба їх корегувати, коли можна наразитись на звинувачення у спробі обмежити свободу слова?

— Події в Україні, на фронті, допомога ЗСУ і нашим біженцям коментуються в засобах масової інформації по-різному. Очевидно, що в РФ замовчується реальна картина подій, заперечується дієвість санкцій проти РФ, висвітлюються дії своїх військ як переможні, втрати на полі бою вважають незначними. Кремль заперечує і ті злочини, які скоїли збройні сили РФ. Більш об’єктивна інформація часом подається у західних ЗМІ. Що ж до ЗМІ України, то вони загалом об’єктивно повідомляють про події на фронті. Інформації цілком достатньо, вона визначається переліком суб’єктів радіо- і телевізійних програм. Втрати ворога і переможні дії ЗСУ подаються для аналізу і порівняння з інформацією західних ЗМІ. Але! Часто (і це правда!) поведінка наших ведучих на радіо і телеканалах не може не викликати обурення. Мається на увазі непродумана інформація у їхніх передачах, що, вважаю, використовує ворог для виправдання своїх злочинних дій.

Не заперечуючи важливої ролі свободи слова, все ж треба пам’ятати, що під час війни необхідно слідкувати за інформативним простором. Перед тим, як щось оприлюднювати, треба добре подумати, бо ворог завжди уважно слухає, аналізує почуте і робить відповідні висновки. Наприклад, скільки постачається нам озброєнь; його модифікація; яка чисельність особового складу і його подальші дії; прізвища командирів, номери бригад, навіть шеврони на одязі; дата прибуття резервів чи кількість військовослужбовців, які проходять вишкіл за кордоном тощо. Будь-хто з військовослужбовців може без роздумів підтвердити, що оприлюднення такої інформації — не на користь справі захисту України.

— Запитання до професійного військового, який володів повною воєнною інформацією: в чому причина того, що кількість, наприклад, особового складу, який бере участь у війні, оприлюднюється цивільними ЗМІ?

— Війна поділила наше суспільство на захисників України, її ворогів, зрадників і байдужих до долі українського народу. Ми знаємо про значну кількість ворогів з 5-ї колони (вони, як правило, на посадах). Пам’ятаєте, як колись казав Григорій Сковорода, що половина українського народу — талановиті люди, а всі решта — зрадники чи байдужі. Останні і працюють на ворога, одні — свідомо, інші — за платню. Ми маємо піклуватися про наші Збройні Сили та Україну, в тому числі в інформаційному просторі, де тривають бої, за напругою не менші, аніж на справжньому фронті. Слово також може вбивати. Поява в засобах масової інформації теми про потребу ЗСУ у техніці, озброєнні і боєприпасах для ведення подальших бойових дій, м’яко кажучи, — дурня. Такі заяви посадовців неприпустимі, така інформація в жодному разі не повинна виноситися на розгляд у засобах масової інформації. На мою думку, ця відкритість обумовлена проханнями української сторони до наших партнерів, які, попри військову етику, оприлюднюють наші звернення про допомогу до свого виборця, до народу. Таке може бути у спілкуванні з іноземними журналістами, які також знають про наші потреби.

— На ваш погляд, в чому нині Росія може мати перевагу?

— Вторгнення РФ в Україну висвітлило багато проблем підготовки сторін і їх збройних сил до війни. Передусім маю на увазі людей, їхню налаштованість і мотивацію. В цьому РФ програє. Виправдати розпочату Кремлем війну неможливо, в тому числі щодо російського громадянина, що би він не казав про свій «російський патріотизм». Світ засудив війну, злочинні дії РФ визнала ООН за відчутної підтримки більшості держав. Україні надали недосяжну за інших часів підтримку, якої не сподівався Кремль. Війна демонструє відсталість армії РФ технічно і технологічно. Йдеться як про засоби виявлення об’єктів ураження, так і про боєприпаси з системами самонаведення і великим радіусом дії. Щодо російських ППО, ракетних військ і артилерії, то вони хоча і визнані архаїчними (окрім ракет типу «Кинжал»), але досить ефективні. Флот РФ у Чорному морі також малоефективний. Управління військами, засоби зв’язку і логістика потребують суттєвого покращення. А ось засоби РЕБ поки що надійні.

Не буду порівнювати сили і засоби боротьби ЗСУ з західними зразками, бо вони ще радянські. Але скажу, що ми не зуміли використати свій науково-технічний потенціал і налагодити роботу власної оборонної промисловості. За 30 років державної незалежності ми стали повністю залежними від партнерських постачань озброєння і техніки. Навіть те, що успадкували від Союзу, — продали і знищили, в тому числі за активного сприяння… РФ і навіть зацікавленості при цьому окремих посадовців української влади.

Якщо казати загалом про перевагу РФ у війні з Україною, то це в основному людський ресурс, який нівелюється технічним забезпеченням і героїзмом ЗСУ.

— Один з представників ОП ще у травні оприлюднив кількість необхідної ЗСУ техніки для того, щоб здолати російського нападника, — щонайменше 300 ракетних комплексів великої дальності, 500 танків, по 1000 гаубиць великого калібру і безпілотників тощо. Навіть якщо і так, то чи чекатиме ворог, допоки Захід нам надасть все необхідне?

— Україна користується неймовірною підтримкою своїх партнерів у боротьбі з агресором. Не тільки моральною, фінансовою, а й військовою. Передусім маю на увазі важку техніку та озброєння. Це було непросте рішення про підтримку, наприклад, владних структур Німеччини та Франції. Адже значна кількість політиків упродовж десятиліть була орієнтована на РФ. А окремих чиновників на Заході завербувала або підкупила Москва. Сьогодні танки і бойові машини, артилерія і системи ППО від партнерів становлять основу бойового потенціалу ЗСУ. Нам обіцяли надавати таку допомогу до повної перемоги.

— Важка зброя, яку обіцяє надати нам Захід, відчутно впливатиме на ведення бойових дій? Чи вистачить її досконалості для того, щоб насправді ми могли здолати ворога?

— Порівнюючи окремі західні і російські зразки танків на полі бою, слід мати на увазі не тільки дальність прямого пострілу танкової гармати, а й систему виявлення цілі, швидкість заряджання та повторного пострілу. Але всі технічні переваги сучасних танків будуть зведені нанівець, якщо екіпаж слабко підготовлений. Не треба принижувати можливості наших Т-72. Якщо у нас буде грамотна тактика, своєчасно виявлятимемо цілі на відстані до 900 м, наш екіпаж буде упевнений у своїх діях, то і результат бою буде гідний. Відома аксіома: перемога в бою досягається вишколеними і озброєними по-сучасному людьми. І навпаки — найкращі люди і патріоти свого народу без сучасного озброєння на полі бою загинуть…

— Військова підготовка призваних до війська настільки важлива, що це розуміють навіть цивільні. Скільки для цього необхідно часу насправді?

— Вишкіл армійського фахівця відбувається у спеціалізованих навчальних підрозділах. Під час відбору для такого навчання повинне братися до уваги не тільки особисте бажання кандидата, а й його здібність. Тривалість такої підготовки залежить від набутого уміння володіти технікою і озброєнням. Зважаючи на досвід з підготовки таких фахівців, вишкіл має тривати шість-дев’ять місяців. Але у воєнний час такий показник зменшується в рази.

— Якщо порівнювати російсько-українську з іншими «сучасними» війнами, такою, як восьмирічна ірансько-іракська, то скільки вона у нас може тривати? Ось генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг якось зазначив, що російське вторгнення в Україну може тривати не менше двох років.

— Війна РФ з Україною не є якоюсь несподіванкою. Вся історія наших стосунків зі своїм сусідом свідчить про його бажання загарбати не тільки територію України з її природними ресурсами, а й підкорити наш волелюбний народ. Чим можна пояснити таку завзятість росіян? Колись це пояснив кайзер Німеччини: щоб знесилити Росію, треба від’єднати від неї Україну. Тобто ми — вирішальна сила, без якої Росія не може існувати, бо швидко буде зруйнована. Та і омріяне ними відродження «велікой Росії» без України — навряд чи станеться. Тому таке «сусідське» протистояння — назавжди.

…А військова поразка РФ передбачається у середині 2023 року, чого заперечувати не бажаю. Зрозумійте, театр воєнних дій — не драмтеатр, хоча не всі це розуміють. І якщо на полі бою події стають драматичними, то вони не закінчуються з опусканням завіси і гучними оплесками. Наслідки війни завжди болючі. Навіть якщо вони переможні.

— Якщо дослухатися до того, що нині кажуть росіяни про причину їхнього вторгнення — наближення НАТО до їхніх кордонів, — то виходить, що вони пішли у наступ на Україну не інакше, як зі страху. Тобто вони опосередковано усвідомлюють, що їхня військова міць через деякий час буде, м’яко кажучи, досить сумнівною. Але мені здається тут є ще один «фактор»: у них вже не служать справжні українці, як це було колись у царській чи радянській армії…

— Очевидно, вибір Україною свого європейського майбутнього не сподобався бундючному Кремлю. В Україні відбулась низка подій, завдяки яким наш народ міг повернутися до московського стійла. Так не сталося, не змоглося! І потужній 5-й колоні нічого не вдалося для цього зробити. Заволодіти Україною у мирний спосіб стало проблематично. Запроданці використали великі кошти для підкупу владних структур, але безрезультатно. РФ почала сподіватися на старіючу підгодовану Європу, на її опосередковану підтримку «спеціальної операції» в Україні. А коли наш народ своїм героїзмом зруйнував плани РФ, то і Європі довелося прокидатися і реагувати на дії російського агресора. Сьогодні Європа вже не проти присутності України у складі НАТО. Бо переконалася, що тільки ми можемо дати гідну відповідь на агресію сусіда. Страх росіян, що Україна посилить НАТО, а не Росію, як це було протягом кількох століть, став причиною для вторгнення в Україну.

— Уявімо на мить, що росіянам довелося мати справу з сучасною американською армією, у якої технічне оснащення в десятки разів потужніше, аніж сьогодні у ЗСУ. Чи змогли б вони так наполегливо просуватися?

— Відповім так: російські військові завжди мали на увазі вірогідного супротивника. Таким для них були збройні сили блоку НАТО, серед яких і збройні сили США. Військові США відомі офіцерам РФ по діях у гарячих точках планети. Їхній досвід ведення бойових дій росіяни прискіпливо вивчають, роблять відповідні висновки, які обов’язково беруться до уваги в процесі підготовки військ.

Щодо чисельності американської армії, то вона не така вже й велика. Могутність збройних сил США базується на космічній складовій, стратегічних ядерних силах, авіації, ВМФ, морській піхоті, десантних військах, системі розвідки, РЕБ і на чудово налагодженій системі бойового забезпечення та логістики. Таку могутність забезпечує потужна військово-промислова база та надзвичайний воєнний бюджет США. Але моделюючи маловірогідні зіткнення підрозділів США і РФ на якійсь умовній території, складно було б визначити переможця тільки за показниками якості в озброєнні та техніці. Бо перемоги домагаються люди завдяки своїй мотивації. Мотивація воїнів ЗСУ є в основі їхніх героїчних дій із захисту свого народу і своєї землі. А рашисти — це загарбники, мародери і ґвалтівники. Їхня мотивація — у злиденній оплаті злочинного вторгнення на чужу територію. Тому ми повинні перемагати.

— Але ж ми чули не раз, що росіяни були впевнені у собі під час війни у Сирії. Чи не переоцінили вони свої можливості, що стало причиною їх невдач в Україні?

— РФ втручається у воєнні конфлікти на всіх континентах, використовуючи приватні військові компанії (ПВК), які укомплектовані кращими зразками озброєння і бойової техніки. І все для того, щоб заробити кошти на крові людей у гарячих точках. Якщо розглядати події у Сирії, то вони не були серйозним випробуванням для ПВК «Вагнер» порівняно з Україною. Військове керівництво РФ переоцінило можливості «другої армії світу» і приватних військових компаній. А політичні чвари і корупція у ЗС РФ, нехтування людиною на полі бою призведуть до поразки росіян в Україні.

— Цікаво почути вашу суб’єктивну думку: у чому причина такого характеру, який є у росіян? Зрозуміло, з огляду на ваш багаторічний досвід військової служби.

— Треба мати на увазі, що ментальність росіян полягає у віковій повазі до влади та покорі силі. Раб, що був принижений, більш жорстокий стосовно слабшого. Він здатний здерти з нього шкіру, щоб таким чином піднятися у власних очах. Не даремно за росіянами закріпилась назва «кацап», що означає з тюркської мови «живодер». Ще що: росіяни не довіряють своїм очам і своєму серцю, а вірять слову пропаганди. Мені особисто пощастило це бачити, і кажу щиро, ще в радянській армії, де всі підрозділи були інтернаціональними, найбільше поважали військовослужбовців, які походили з України. Це про них жартували — «хохол без лички, як черпак без ручки». У поведінці росіян не було якоїсь зверхності, бо цього у військових колективах не сприймали. Зрештою, окремі випадки зневаги до підлеглих, «дідівщина» мала місце не тільки серед росіян, а й серед воїнів інших національностей. Для мене ніколи не була визначальною національність солдата. Головне — яким він був у колективі, чи сумлінно вивчав військову справу.

— Як оцінюєте молодше, порівняно з вами, покоління воєначальників України? Що їм притаманне?

— Збройні Сили України сьогодні в боях. На лінії зіткнення з агресором у полях, у повітрі і на морі, воїни сил оборони України роблять можливе і неможливе на своєму шляху до перемоги. Велика повага нашим захисникам. Шаную кожного із них і віддаю належне офіцерському складу. Обурююсь, коли дізнаюсь про ганебну поведінку окремих посадовців, про абияке забезпечення підрозділів необхідними боєприпасами і матеріальними засобами. Не можу збагнути терпимість керівництва держави до крадіїв і зрадників. Війна дає оцінку кожному керівникові у ЗСУ. Радію, коли високі посадовці держав-партнерів дають хорошу оцінку нашим генералам. Це — історичні особистості, про діяльність кожного будуть пам’ятати багато поколінь українців.

— Чи варто зараз прогнозувати подальший розвиток подій на фронті?

— Боротьба з агресором у розпалі, з впевненістю прогнозую перемогу України. Планування операцій доручене ГШ ЗСУ та командувачам на напрямках дій. Побажаємо їм удачі і здоров’я, як і всім нашим захисникам України.

— Ви мені нещодавно підписали і подарували свою книжку «Віхи буремних подій 2013–2022 років». За що дуже вдячний і, зізнаюся, написав відгук для одного з військових журналів. Що спонукало вас до такої творчості?

— Що спонукало? Глибоке усвідомлення проблем, що постали перед народом України у наші буремні часи, та бажання долучити широку читацьку аудиторію до усвідомлення значення сил оборони у відстоюванні незалежності держави і нашого народу. Також намагаюсь показати роль особистості у розв’язанні державних завдань, висвітлити помилки у сфері оборони та кадрової політики. Без творчої допомоги моїх колег і друзів ця робота тривала б не один рік. Вдячний Володимиру Раєвському, Юрію Ярухіну і редакції ВД «Воєнна розвідка» за дієву допомогу у такій творчій роботі.

— Судячи з її змісту, є потреба покроково фіксувати такі події. Схожі книжки видавали й інші автори. Чи можна це сприймати як спробу використати такі видання у справі майбутнього міжнародного кримінального суду над країною-агресором та її посадовцями?

— Книжкою «Віхи буремних подій 2013–2022 років» прагну передати читачам відчуття небезпеки у суспільстві, яке постало для боротьби за свій вибір — європейський шлях розвитку. Інформація правдива і може слугувати читачеві у його освітній та практичній діяльності. Вона буде корисною у справі ухвалення відповідних рішень кримінального суду, що має відбутися при підбитті підсумків жорстоких подій цього часу. Вийшла з друку і книжка «Вторгнення-2022 — війна РФ проти України», в якій покроково подається інформація про діяльність влади у зовнішніх стосунках з країнами-партнерами, внутрішні проблеми та зведена інформація ГШ ЗС України стосовно подій на фронті. Цікавими є рішення про нагородження наших воїнів президентом України, про зустрічі делегацій наших партнерів та аналіз перебігу бойових дій.

Записав Олег Махно

У повному викладі інтерв’ю також можна прочитати у
журналі «Бінтел» № 1–2, 2023 року