Вторгнення Росії в Україну драматизує боротьбу за панування в Індо-Тихоокеанському регіоні

iROZHLAS.cz, Чехія

Російське вторгнення в Україну не лише дестабілізувало Європу, але й вплинуло на Індо-Тихоокеанський регіон, де Індія та Китай конкурують між собою. Як вважають експертні кола, Індія не критикує Росію та її агресію в Україні, оскільки сподівається на її нейтралітет у разі загострення напруженості між Нью-Делі та Пекіном.

Російське вторгнення в Україну дестабілізувало низку економічних сфер — таким реченням розпочинається матеріал Нелі Вейводової, розміщений на сайті iROZHLAS.cz. У ньому подаються факти, що мають це підтвердити. Так, ціни на певні сировину чи товари надзвичайно зросли, що є реакцією на надзвичайно непередбачувану ситуацію. Йдеться не тільки про нафту чи газ. Маються також на увазі добрива та пшениця. Тривалий час також не було відомо, чи українське зерно взагалі потрапить на світовий ринок. В ООН застерігали, що якщо Росія заблокує такий експорт, то в деяких країнах, наприклад, в Ємені чи Ефіопії, виникне реальна загроза голоду.

Все щойно згадане дуже сильно позначилося, наприклад, на економіці Індії. Якщо при цьому ще й мати на увазі намагання врятувати понад двадцять тисяч індійців, які після вторгнення застрягли в Україні й не мали можливості повернутися на батьківщину. Тим не менш, різких засуджень, критики та погроз Москва не отримала з Нью-Делі. «Ставлення Індії до Росії визначається кількома аспектами, які іноді суперечать один одному, — наводить авторка статті думку Танві Мадан з американського Інституту Брукінгса, у якому понад сто років аналізуються міжнародні відносини. — Йдеться про військові постачання, про ядерну та космічну співпрацю… Але головним чином Індія сподівається, що якщо напруженість між нею та Китаєм загостриться, то Москва залишатиметься нейтральною і не стане на боці Пекіна».

Індія відчуває і певний сентимент, оскільки має давні відносини з Росією, і водночас не вірить у ефективність її міжнародної ізоляції.
Джерело: Reuters

Ясна річ, ці сподівання не безпідставні. Адже РФ з Індією давно співпрацюють у сфері озброєння, про що не згадала чеська журналістка Нелі Вейводова у своєму матеріалі. Дозволимо собі дещо додати до її інформації, що прояснить російсько-індійські стосунки і їх політичний «відтінок». Так, ще півтора десятка років тому обидві країни активно налагоджували спільне виробництво озброєння для продажу у треті країни. Тоді ж було підписано протокол з двосторонньої військово-технічної співпраці, за яким передбачалося виробництво в Індії деяких видів російської зброї за такими напрямами, як авіабудівництво і танкобудування. Ще тоді на той час віце-прем’єр і міністр оборони РФ С. Іванов підкреслював, що Індія — єдина країна у світі, з якою у Росії існує довгострокова програма (2010 р.) військово-технічної співпраці, яка охоплювала всі сфери взаємодії оборонно-промислового комплексу обох держав. На той час частка Індії становила приблизно 40 відсотків загального об’єму російського військового експорту. Щонайменше до середини 2010 року Росія надала Індії військової техніки на 9 млрд доларів. А ще можна згадати, як Індія домовилася з Росією про використання у своїх цілях російської супутникової навігації. Під час свого візиту до РФ тодішній міністр оборони Індії Пранаб Мукерджі зазначав, що Росія — надійний партнер у сфері виробництва зброї і військової техніки. Тому ще в 2007 році йшлося про збільшення індійського орбітального угрупування ГЛОНАСС до 18 супутників, що повинно було покращити роботу такої системи на території обох країн.

«Індія завжди спиралася на унікальне формулювання своєї політики щодо Росії. Там (в Нью-Делі) вважають, що через географічну близькість до обох країн, а також через те, що існує територіальна суперечка зі своїм китайським сусідом, кроки завжди повинні бути збалансованими», — вважає Іванна Караскова, аналітикиня чеської Асоціації з міжнародних питань (AMO).

А Танві Мадан додає до цього, що Індія відчуває і певний сентимент, оскільки має давні відносини з Росією, і водночас не вірить у ефективність її міжнародної ізоляції: «Індія вважає, що суперечки слід усувати у спосіб діалогу, а не за допомогою сили». Отож на початку березня 2022 року на Генасамблеї ООН вона утрималася від голосування за резолюцію під назвою «Агресія Росії проти України», де засуджувалося вторгнення та вимагалося виведення російських військ.

Нейтральний Китай?

Китай, який офіційно заявляє про нейтралітет, повівся так само — і в цьому дусі не визнав ні анексії Росією чотирьох окупованих територій на півдні та сході України, ні окупації Криму в 2014 році. Проте кілька разів, наприклад, все ж звинуватив Захід у розпалюванні війни через постачання Україні зброї. При цьому він сам надав Росії мільйони чіпів, які та не спроможна придбати через санкції — і які використовує, в тому числі, у виробництві зброї.

Після візиту міністра оборони Китаю в квітні ц. р. президент Росії В. Путін заявив про зміцнення військового співробітництва між двома країнами. Не даремно вже НАТО та Сполучені Штати остерігаються, що китайська зброя може бути поставлена до Росії, у якої відносно швидко вичерпуються військові технології. «Китай, як і раніше, є важливим економічним партнером для Росії, а також політичним партнером не тільки в двосторонніх відносинах, а й на міжнародних форумах. Їхнє сприйняття зовнішньої політики багато в чому схоже. Обидві країни сприймають США як головного гегемона міжнародного світового порядку і налаштовуються проти нього, і обидві побоюються НАТО», — пояснює аналітикиня Іванна Караскова.

Вперше телефонне спілкування президента Китаю Сі Цзіньпіна з українським колегою Володимиром Зеленським відбулося лише через рік після російського вторгнення, 26 квітня 2023 року, хоча з початку бойових дій Зеленський неодноразово вимагав переговорів з вищим представником Китаю. Зрештою, український керманич назвав перше таке спілкування змістовним. За його словами, Китай хоче зосередитися на посередництві в можливих мирних переговорах. Але спілкування не було зовсім «безкорисливим». «Телефонний дзвінок президента Китаю Сі Цзіньпіна Зеленському не свідчить про жодні зміни у китайській політиці, бо це лише частина вирішуваної проблеми, в яку китайська зовнішня політика була занурена через скандальні заяви посла Китаю у Франції, в яких він поставив під сумнів державність деяких країн Балтії та Середньої Азії», — уточнює Іванна Караскова.

Порушення рівноваги

Російське вторгнення в Україну не тільки дестабілізувало Європу, але й вплинуло на Індо-Тихоокеанський регіон, розташований за кілька тисяч кілометрів. Там Індія та Китай вже досить давно змагаються за першість — 2-мільярдні (населення) країни з економіками, що швидко розвиваються, і великими глобальними амбіціями. Крім того, напруга між ними час від часу загострюється через спірний гімалайський кордон. Китай претендує на близько 90 тис. кв. км території індійського штату Аруначал-Прадеш. Індія, зі свого боку, стверджує, що Китай з 1959 року незаконно окупував 38 тис. кв. км індійської території в регіоні Аксайчин. Через прикордонні суперечки обидві країни навіть воювали в 1962 році. Востаннє їх війська короткочасно зіткнулися в 2020 році, внаслідок чого загинули 20 індійських і четверо китайських солдатів.

Спірні території на гімалайському кордоні між Китаєм та Індією. Репрезентативна мапа.
Джерело: Heritage.org

Ключові російські постачання

Як Росія вписується в це рівняння? Перед початком війни в Україні до 70 % військової техніки Індія отримувала від РФ. Також були законтрактовані величезні обсяги майбутніх постачань. Але вторгнення (РФ до України) суттєво зірвало домовленості. «Існує велике розчарування, Індія навіть не отримала від Росії те, про що вже було домовлено», — пояснює Карел Свобода, чеський аналітик з відділу російських і східноєвропейських досліджень факультету соціальних наук Карлового університету. Але це не просто «звичайна» контрактна технологія. «Росія стратегічно важлива для Індії головним чином тому, що вона готова постачати те, чого західні країни постачати не бажають, наприклад, атомні підводні човни», — додає Танві Мадан.

Як уже зазначалося, Індія не критикує чи засуджує Росію також тому, що сподівається, що вона залишатиметься нейтральною у разі подальшої ескалації напруженості в регіоні — або, принаймні, не піддасться китайському тиску в питанні постачання озброєнь. «Російські постачання залишаються критично важливими для Індії. Тим паче, що на індокитайському кордоні знову зростає напруга. Індія побоюється, що якщо вона вдасться до більш різких дій, то Москва може підкоритися можливому тиску Китаю, який вимагатиме уповільнити або припинити постачання зброї», — вважає Танві Мадан.

«Якщо на заміну росіян прийдуть, наприклад, південнокорейці… Їхні збройові компанії є відносно гнучкими і можуть забезпечити постачання (озброєнь) практично будь-кому, — уточнює Карел Свобода. — Але давайте не будемо думати, що Індія приєднається до табору однозначних союзників Євросоюзу чи США. Вона буде робити те, що їй вигідно».

Єдине, на що росіяни можуть сподіватися від Індії в такому питанні, це, мабуть, терпіння. «Ці угоди не через любов до росіян. Це не ідеалізм, це жорсткий бізнес. Але зараз Індія, ймовірно, буде трохи терплячішою, коли справа доходить до постачань, адже вона не хоче втрачати Росії. Що довше вона буде з усіма і ні з ким, то довше зможе домовлятися і отримувати кращі ціни», — підсумовує Карел Свобода.

Краще пізніше, аніж ніколи

Індія в останні роки усвідомила свою сильну залежність від Росії. Тому вона вирішила швидко розпочати диверсифікацію постачання зброї. «Приблизно 75-ть відсотків намагаються опустити нижче 50-ти. Вона купує у Франції, Сполучених Штатів чи в Ізраїлі, і в той же час намагається посилити власні розробки та виробничі потужності», — коментує Танві Мадан. Це може стати проблемою для Росії в майбутньому — головним чином тому, що індійське виробництво, ймовірно, значно зменшить простір для продажу російської зброї в Азії.

І вже у наступному своєму дописі «Російська економіка не процвітає. Індійські рупії накопичуються в сейфах, Москва змушена продавати нафту нижче ціни» авторка Неля Вейводова загострює увагу на інших проблемах російської економіки. Так, вона пише, що через рік після початку вторгнення Росії до України вже можна оцінити, як запроваджені Заходом санкції впливають на російську економіку. Експерти стверджують, що санкції працюють.

Однак також визнають, що в санкціях все ще є недоробки і що вони привнесли кілька парадоксів. Що мається на увазі? Авторка зауважує, що якщо б мати на увазі лише цифри, то вплив санкцій на російську економіку був би не таким відчутним. ВВП Росії впав «лише» на 2,1 відсотка в першому кварталі цього року порівняно з минулим роком. Але тут дещо складніше. «Російська економіка в основному тримається на двох секторах: виробничому секторі, зосередженому на виробництві зброї, і споживчому секторі, який логічно процвітає після запровадження санкцій, — пояснює вищезгаданий Карел Свобода. — Особливо це пов’язується з виробництвом озброєнь. Якщо ви виготовляєте танк, відправляєте його в Україну, де він знищується, то він нічого не приносить економіці, хоча і підвищує ВВП».

Карел Свобода пояснює, що російська економіка в цілому не є потужною, і через те, що вона виробляє для військових, втрачають інші. «За цифровими показниками економічний стан (Росії) не такий вже й поганий, але насправді — погіршується. Принаймні, сталося те, на що розраховував Захід».

Відключення від SWIFT

Євросоюз досяг відносно великого калібру в третьому пакеті санкцій, який він ухвалив на рубежі лютого-березня 2022 року. Йшлося про відключення від глобальної платіжної системи SWIFT. Інакше кажучи, це система зв’язку, через яку один банк повідомляє іншому, що він надсилає йому платіж. Виключення російських фінансових установ із системи означає, що банки не можуть здійснювати або отримувати міжнародні платежі.

Міжбанківська комунікація без використання системи SWIFT можлива, але вона дуже складна і довготривала. «Відключення від системи SWIFT — це чудовий метод санкцій, дуже ефективний. Одна санкція не допоможе, але суттєво сприяє кінцевому ефекту», — пояснює один із засновників цієї системи Бессель Кок.

Були сподівання, що після запровадження цієї санкції російська економіка впаде протягом кількох тижнів, але так не сталося, бо не врахували деякі особливості. А також те, що «…без системи SWIFT Росія розвалиться, говорили політики, які цього не до кінця розуміли і не бачили», — коментує ситуацію Карел Свобода.

За рік після вторгнення в Україну антиросійські санкції ефективно працюють.
Джерело: Reuters

Менш смішна заковика полягає в тому, що після великих і бурхливих дискусій тільки сім російських банків, а не всі без винятку, були врешті-решт виведені з системи SWIFT. Наприклад, великий «Газпромбанк» залишився в мережі, щоб країни Заходу могли і надалі виконувати міжнародні банківські операції і оплачувати російську нафту. Таке половинчасте рішення, а також небажання деяких країн відрізати Росію викликали велику хвилю критики як з боку економістів, так і з боку України. «Той факт, що в кінцевому підсумку було застосовано (санкції) лише до обмеженої кількості банків, значно послабив загальний ефект такої санкції. Ця система і платежі продовжують працювати через інші банки. Я безкомпромісно кажу, що санкції мають застосовуватися належним чином і тотально», — пояснює Бессель Кок. Одначе він визнає, що навіть у цьому випадку відключення, принаймні, частини банків від системи SWIFT вплинуло, головним чином, на повсякденні внутрішні банківські операції.

Росія, своєю чергою, намагалася укріпити власні міжбанківські комунікаційні системи, до яких також входять, наприклад, банки з країн Центральної Азії, чия економіка дуже тісно пов’язана з РФ. Згодом Росія долучилася до китайської системи. Але всі такі системи більш-менш локальні. «Я заснував SWIFT разом з кількома друзями в 1973 році, відтоді це стало глобальною мережею. І немає нічого у світі, що могло б замінити SWIFT», — запевняє Бессель Кок.

Прагматичне маневрування Індії

На полі антиросійських санкцій, окрім Заходу, є ще один потужний гравець — Індія, яка прагматично маневрує між двома сторонами. На Генасамблеї ООН, як вже згадувалося, вона утрималася при голосуванні за резолюцію під назвою «Агресія Росії проти України». За це її різко критикували представники західного світу. «Індія була зовсім незадоволеною підходом Заходу, який можна було б назвати «Ти — з нами або ти — проти нас», і критикою, яка була спрямована на неї, — пояснює Танві Мадан. — Індія вважала, що це діється у власних інтересах, що західні країни чинять цілком слушно, але інші країни, як і Індію, критикують за те саме».

2 березня 2022 року Генеральна Асамблея ООН на позачерговій екстреній сесії 141-м голосом «за» ухвалила резолюцію «Агресія Росії проти України». П’ять держав висловилися проти (Білорусь, КНДР, Еритрея, Росія та Сирія), 35 — утрималися.
Джерело: Представництво Чеської Республіки при ООН

Однак ця критика швидко припинилася, оскільки, за словами Танві Мадан, Захід був би вдячний за більш рішуче і різке засудження Індією Росії, але він також усвідомлював, що, наприклад, йому потрібно мати її як партнера в сферах торгівлі. І ніхто не хотів розривати ці стосунки через різне ставлення до російського вторгнення. І це також розуміє Індія, для якої доступ до західних ринків критично важливий. Тому вона намагається утримуватися від більш бурхливої реакції щодо тієї чи іншої сторони.

Стріляючи собі в ногу

Індія, завдяки своїй більш-менш нейтральній позиції, практично миттєво стала значним імпортером російської нафти. Кількість відсотків становлять третину від загального обсягу імпортованої нафти. Це вигідно обом сторонам.

Росія має вихід для своєї нафти, яку вона не може експортувати на захід від своїх кордонів. А закрити нафтову свердловину і зупинити видобуток — це непросто, практично неможливо. Індія (а з нею, треба сказати, наприклад, Об’єднані Арабські Емірати та інші країни Перської затоки) своєю чергою виграє від того, що завдяки додатковим санкціям ціна на російську нафту відносно низька. Потім вона перепродає її решті світу за «нормальними» ринковими цінами, зрозуміло, переважно західним країнам. Прибуток від продажу потім йде до індійської казни, а не в Росію.

Важливо зазначити, що санкції щодо постачання нафти та обмеження ціни були запроваджені не з метою ліквідації Росії з її нафтовим бізнесом. «Це було б, як вистрілити собі в ногу, — резюмує Карел Свобода, пояснюючи далі. — Те, що російська нафта не зникла з ринку, не підвищило світові ціни, вони зараз приблизно такі ж, як і до вторгнення. Передбачалося, що хтось на цьому заробить, але це буде не Росія».

Знову ж таки, інакше кажучи: ціна за один барель російської нафти була встановлена на рівні 60 доларів. Індія та інші країни купуватимуть барель за цією ціною та продаватимуть за нормальною ринковою ціною, яка зараз перевищує 70 доларів, але може бути й вищою. У той же час, що стосується торгівлі нафтою, то Росії довелося витратити величезні кошти, щоб придбати велику кількість танкерів для транспортування. Іноземні ж компанії зіткнуться з санкціями за транспортування або страхування нафти.

Торгівля з Індією справді вирвала Росії, образно кажучи, колючку з п’яти, але водночас поставила її в парадоксальну ситуацію. Окрім китайського юаня, індійська рупія є практично єдиною іноземною валютою, якої є достатня кількість. Втім, купувати за рупії Москва може мало що — чи то через те, що товари під санкціями (наприклад, електроніка чи різні комплектуючі, важливі не лише для військової промисловості), чи то через те, що бажаного товару в Індії немає. І як зазначає Танві Мадан, Індія досить вперто наполягає на оплаті в рупіях.

Процвітаючі регіони

Вищезгаданий Карел Свобода розповів про ще один парадоксальний вплив антиросійських санкцій за вторгнення в Україну. Хоча з національної точки зору російська економіка почувається не зовсім добре, та у найбідніших регіонах Росії все інакше. В основному маються на увазі райони російського Далекого Сходу. Але там через деякий час не вдалося уникнути мобілізації чи вербування до приватної групи Вагнера. «Більшість із них (місцевих мешканців) забрали до армії. Вони або отримують зарплату за службу на фронті, або в разі їх смерті Росія виплачує компенсацію їхнім родинам. Потім ці гроші вкладаються у місцеву економіку… Але це все тимчасові речі, які довго не триватимуть. Російська економіка не процвітає, і це більш ніж очевидно», — підсумовує Карел Свобода.

Підготував Олег Махно