Війна у Курській області: Воєнно-політичні та військові висновки

Іван Січень

В серпні 2024 року війна Росії проти України почала набувати принципово нових рис. Так, українські війська вперше перенесли наземні бойові дії у відносно великих масштабах на російську територію, а саме — у Курську область. Поки що це не здійснило визначального впливу на хід війни, але відкрило такі перспективи. Насамперед вони стосуються можливості позитивних змін як у розвитку воєнно-політичної обстановки довкола України, так і у ситуації на фронті. Оцінки зі згаданих питань робляться багатьма експертами і висвітлюються у засобах масової інформації. Втім, як правило, вони включають погляди аналітиків лише на окремі аспекти відповідних подій та тенденцій. Тому спробуємо звести їх у єдину комплексну систему.

Дехто може поставити цілком зрозуміле запитання: навіщо Україна відкрила «курський фронт» та направила туди значні сили, які вкрай необхідні на інших напрямках, де противник веде активні наступальні дії? А, відтак, починають критикувати прийняті керівництвом України рішення.

Тому вкрай важливо дати адекватну відповідь, оскільки з такою критикою вже відкрито виступають навіть окремі депутати Верховної Ради України. Тому, зробимо декілька узагальнених висновків щодо наслідків та значення прориву українських військ на російську територію. Вони мають досить очевидний характер.

По-перше, Україна продемонструвала здатність не тільки стримувати агресію з боку Росії, але й переносити наземні бойові дії на російську територію. І це при тому, що Росія має набагато більші військові, економічні, демографічні та інші потенціали, ніж Україна. Здобутки українських військ підвищили морально-бойовий дух українців та посилили їх впевненість у можливості досягнення перемоги, що має особливе значення після провалу українського наступу літом-восени 2023 року та успіхів збройних сил Росії в першій половині 2024 року.

По-друге, західні партнери України впевнились в наявності у нашої країни згаданих спроможностей. Це переконує їх у доцільності продовження підтримки України, в тому числі за рахунок збільшення обсягів постачання зброї та надання дозволів на її застосування по цілях на російській території. Крім того, зміцнюються позиції України на можливих переговорах з Росією щодо мирного завершення війни. Водночас зменшується ймовірність досягнення закулісних домовленостей між Заходом, Китаєм та Росією щодо умов припинення війни без урахування українських інтересів.

По-третє, закріплення українських військ у Курській області може відкрити перспективи для відновлення історичної справедливості, а саме — повернення до України територій, які були відторгнуті від неї Росією. Вони включають східні райони Брянської, Курської та Воронізької областей, а також всю Бєлгородську область (була передана керівництвом СРСР до складу Росії в обмін на включення Криму до складу України). Досягнення таких цілей дозволить Україні захистити українців, які проживають на згаданих територіях. Тим самим буде покладений початок розпаду Російської Федерації.

По-четверте, розвіяні міфи про «велич» та «непереможність» Росії, а також підірвані ідеї побудови «руського світу», які були та залишаються основою ідеології всіх правлячих в Кремлі режимів — від московських князів до В. Путіна. Вперше з часів Другої світової війни на територію Росії прорвались іноземні війська, а російська армія не змогла їх зупинити. Водночас набула додаткового загострення внутрішня ситуація в країні через нові потоки біженців та неспроможність і небажання влади вирішити згадану проблему.

Тобто, режим Путіна втрачає контроль над ситуацією, а об’єктивним результатом таких тенденцій постає зростання антивоєнних настроїв у російському суспільстві та падіння авторитету діючої влади. Саме тому Кремль відмовляється офіційно визнавати факт поширення війни на російську територію, а спроби ЗС РФ захистити її називає «контртерористичною операцією». Але, подібним твердженням у російському суспільстві вже ніхто не вірить, а деякі російські пропагандисти навіть закликають росіян «визнати втрату Курської області».

По-п’яте, бойові дії в Курській області почали здійснювати вплив на ситуацію на фронті. Поки що такий вплив має обмежений характер, однак змушує військове командування РФ направляти під Курськ свої останні резерви. Вони не тільки забираються із внутрішніх районів країни, де російські війська проходять підготовку перед відправкою до України, але й перекидаються з південної ділянки фронту (з окупованих територій Запорізької та Херсонської областей). Наслідком цього стало зниження активності наступальних дій ЗС РФ на фронті, за виключенням окремих, найбільш важливих для росіян напрямків. Крім того, у випадку виходу українських військ на шляхи комунікацій між Курською та Бєлгородською областями, буде порушена логістика російських військ на харківському напрямку.

По-шосте, Китай, як головний партнер Росії, в черговий раз фактично продемонстрував зневажливе ставлення до неї. По суті, реагуючи на бойові дії в Курській області, Пекін лише висловився за необхідність мирного завершення війни, однак ніяк не підтримав Росію та не засудив Україну. Аналогічні позиції зайняли і інші російські «партнери». Відтак, Москві не допоможуть і можливі спроби вплинути на Україну через різні міжнародні організації, включаючи ООН.

В цілому наведені обставини можуть підштовхнути Росію до зайняття більш реалістичних позицій у питанні визначення умов переговорів з Україною. Зокрема, це може стосуватись згоди Москви на обмін територіями з Україною. Втім, В. Путін все ж таки намагатиметься змінити ситуацію на свою користь та відновити контроль над Курською областю.

Тим не менше, це вимагатиме від Росії залучення значних додаткових ресурсів, у тому числі за рахунок оголошення загальної мобілізації людського ресурсу та економіки. У свою чергу, такі кроки створять передумови для політико-економічної кризи в Російській Федерації. Тим паче, в умовах нестачі у неї фінансових резервів, які можуть закінчитись вже менш, ніж за рік.