Мужність закривати прогалини

Чи можуть головні міжнародні гравці знайти формат для обговорення завершення війни в Україні?

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Німецький аналітичний журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта, що публікує дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, надрукував на своїх шпальтах статтю двох досвідчених політологів Крістоса Каціоуліса (Christos Katsioulis) та Вальтера Кемпа (Walter Kemp), присвячену формуванню у західному політикумі та суспільстві єдиного розуміння щодо необхідності припинення війни Росії проти України. Зокрема, у статті зазначається, що зараз на Заході відсутні скоординовані зусилля для припинення війни в Україні. Такий стан справ не може продовжуватися, настав час усунути цей недолік.

Нещодавні так звані миротворчі місії нинішнього президента Ради ЄС, прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана викликали в Євросоюзі збурення і хвилювання. Дискусія в основному точилася навколо питання, хто саме має повноваження виступати від імені ЄС і наскільки такі неузгоджені та провокативні поїздки, як у випадку з Орбаном, повинні каратися Євросоюзом. Проте, зазначають автори статті, часто залишається поза увагою те, що Орбан міг виконувати свою роль «принца миру» лише через міжнародний вакуум з цього приводу та відсутність спільної політики ЄС. Загарбницька війна Росії проти України триває вже понад два роки, зазначається у журналі IPG, а міжнародні зусилля щодо досягнення миру досі не знайшли скоординованої форми.

Після провалу двосторонніх переговорів між Росією та Україною в Стамбулі було запущено низку спеціальних ініціатив аd-hoc. Зокрема Італія, Китай і Бразилія представили власний мирний план, існує інформація, що навіть Папа Римський намагався долучитися до зусиль з досягнення миру в Україні. Ініційований Україною багатосторонній саміт у швейцарському Бюргенштоку мудро ставив собі за мету не досягнення миру, а радше ініціювання процесу досягнення миру. Але нічого з цих намірів не було пов’язано в єдину політику, зазначають автори статті.

Адже існує розрив між індивідуальними зусиллями та мирними планами окремих гравців, а також всеосяжними мирними конференціями з великою кількістю держав-учасниць та організацій. Бракує послідовної та більш гнучкої структури, в якій найважливіші зацікавлені сторони регулярно зустрічаються та співпрацюють. Тому для завершення війни Росії проти України необхідно створити міжнародну контактну групу, роблять висновок автори статті. Такий намір може бути реалізований у рамках резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка через рік після початку війни закликала всі держави та міжнародні організації підтримати дипломатичні зусилля для досягнення справедливого та тривалого миру.

Контактна група не є панацеєю і не створить миру за кілька місяців. Однак вона може координувати дії адекватних міжнародних гравців, виробляти спільні позиції між мирними планами та спільно звертатися до сторін конфлікту. Вона має працювати відповідно до незобов’язуючих правил і служить єдиній меті — координації, співпраці та згуртованості дій у відповідній конфліктній ситуації. Водночас міжнародні контактні групи посилюють усвідомлення актуальності конфлікту. Особливо в часи зростання геополітичної напруженості вони можуть об’єднати зацікавлені великі держави і таким чином досягти ефекту деескалації.

Завдань у такої контактної групи достатньо, адже виступати зі спільними ініціативами так само важливо, як налагодити діалог між конфліктуючими сторонами. Така контактна група може чинити політичний тиск на сторони конфлікту з метою примусити їх розпочати переговори. І не менш важливо — міжнародна контактна група може ініціювати менш значні кроки, які сприятимуть покращенню ситуації для цивільного населення. Це може зробити утримання від нападів на цивільну інфраструктуру такою ж темою міжнародних дискусій, як і захист ядерних об’єктів.

Для того, щоб це було ефективним у нинішній ситуації війни між Росією та Україною, в якій Росія явно ігнорує багато з перерахованих вище аспектів, склад групи відіграє вирішальну роль. Тому слід розрізняти контактну групу та сторони конфлікту. Не повинна повторитися помилка «Нормандського формату», коли Росія сіла за стіл переговорів як номінально не сторона конфлікту. В принципі, обидві сторони конфлікту не повинні входити до контактної групи, оскільки це не переговорний формат. Натомість їх слід включити, за потреби, в додатковому форматі, окремо або як формула «+2», якщо це є необхідним. Це означає, що жодна зі сторін не перебуває поруч за столом переговорів з іншою стороною, але вони все одно не виключені з процесу перемовин. Така формула могла б елегантно обійти питання про замученість усіх сторін, яке викликало розбрат у швейцарському Бюргенштоці.

Для того, щоби контактна група мала достатній політичний вплив, її необхідно відповідним чином укомплектувати. Ядро групи мають складати члени Ради Безпеки ООН, за винятком Росії. Німеччина, як провідна політична та економічна потуга Європи, має відігравати відповідну роль, як і Туреччина, яка продовжує підтримувати добрі стосунки з обома ворогуючими сторонами та допомогла домовитися про успішну зернову угоду. Глобальний вимір мають відображати не лише п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН, частиною контактної групи також мають бути країни БРІКС. У такому випадку поруч із Китаєм за столом переговорів також будуть Індія, Бразилія та Південна Африка. Крім того, до контактної групи було б доцільно включити Швейцарію як нейтральну країну, яка також має високий рівень досвіду посередництва у вирішенні конфліктів. Вона також могла б взяти на себе роль фасилітатора в цьому важкокерованому об’єднанні з дев’яти плюс двох держав.

Для того, щоб ця група ефективно функціонувала як формат, причетним сторонам доцільно призначити спеціальних представників, які насамперед займатимуться цим конфліктом і можуть виступати як контактні особи як всередині країни, так і ззовні. Необхідним є також тісний зв’язок з міжнародними організаціями. Відповідно, ООН може призначити спеціального радника , який не матиме статусу спеціального представника, але який може підтримувати роботу контактної групи за допомогою Секретаріату ООН. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка, з одного боку, має багаторічний досвід роботи в Україні і водночас могла б виконувати свою роль провідної організації з європейської безпеки, також могла б взяти на себе подібну функцію.

З урахуванням усіх перешкод на шляху до визначення складу контактної групи стає зрозуміло, наскільки важко буде створити таку контактною групу достатньо функціональною та використати її для досягнення справжнього конструктивного впливу на мирні ініціативи, які досі були розрізненими та нескоординованими. Для того, щоби реалізувати намір створення такої контактної групи, насамперед необхідно подолати суттєву політичну перешкоду. А саме — ініціатива створення такої групи має бути забезпечена та підкріплена політичним капіталом. Підготовка до такого процесу має розпочатися найближчим часом, адже часове вікно до виборів у США не дуже велике. Принаймні потрібно дочекатися результатів виборів, перш ніж таку групу можна буде остаточно сформувати.

Після цього доцільною була б ініціатива Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, або ж такий імпульс міг би надійти від невеликої групи держав, які поділяють мету досягнення якнайшвидшого справедливого миру. Спільний імпульс з боку Німеччини, Південної Африки та Туреччини був би багатообіцяючим. Дві сторони конфлікту, а також країни НАТО та БРІКС, вочевидь, були б належним чином представлені у межах ініціативи Генерального секретаря ООН.

Третім можливим варіантом напрацювання спільних підходів до вирішення проблеми війни і миру в Україні могла б стати дипломатична ініціатива уряду Фінляндії, яка головуватиме в ОБСЄ у 2025 році, та яка могла б зробити таку контактну групу центральним проєктом свого головування. Це була б перспективна ідея, яка зосередилася б на досягненні мети сталого миру в Європі через 50 років після прийняття Гельсінського заключного акту (Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe).

Співпраця обох ворогуючих сторін із такою контактною групою була б передумовою для того, щоби цей формат почав становити додаткову цінність. Але, враховуючи нинішній військовий глухий кут і взаємну втому ворогуючих сторін, цілком можливо, що така група могла б також запропонувати можливість зберегти обличчя для вирішення невирішених питань. Часто цитоване на Заході «дозрівання конфлікту», яке є необхідним для того, щоб обидві сторони бачили переговори як перспективний шлях, може бути прискорене формуванням згаданої контактної групи. У той же час, формат функціонування та співпраці з контактною групою стане актуальним, щойно виникне потреба в більш тісній міжнародній координації.

Продовження війни та небезпека подальшої ескалації конфлікту між Росією та Заходом впливає на велику кількість міжнародних гравців, у тому числі, і особливо, на членів Ради Безпеки ООН та країни БРІКС. Чим швидше вони будуть готові знайти спільний формат для переговорів щодо припинення війни чи уникнення ескалації конфлікту, тим краще. Інакше міжнародна арена буде переповнена політичними ілюзіоністами, такими як Віктор Орбан, який зловживає миром як інструментом власного маркетингу.

В Європі поступово, але невпинно, визріває розуміння глобального впливу війни в Україні на процеси міжнародного співіснування народів, країн та окремих людей. Пропозиції, викладені в аналізі німецького аналітичного центру, варті уваги та розгляду у відповідних європейських політичних та безпекових інституціях, оскільки стосуються як ЄС, ОБСЄ та НАТО, так і глобальних міжнародних організацій на кшталт ООН та БРІКС. Водночас, як зазначають автори статті, створення міжнародної контактної групи для вирішення проблеми війни і миру в Україні залежить від наслідків президентських перегонів у США.

Підготував Сергій Польовик