Україна та Польща у війні з Росією. Історичні паралелі та сучасність

Знищення Польщі та України стало однією з центральних ідей російського шовінізму

 

Іван Січень

Одним з основних партнерів України традиційно залишається Польща, яка підтримує нашу державу у протистоянні з Росією, а також лобіює українські інтереси в Європейському Союзі та НАТО. Свідченням цього стала позиція Польщі з початку повномасштабної війни Росії проти України, у тому числі передача польських озброєнь для потреб української армії. Наміри Варшави щодо продовження такої політики підтверджені президентом Польщі А. Дудою у ході його візиту до Києва 22 травня ц. р. І це є досить зрозумілим, бо поразка України буде означати безпосередній вихід Росії на східний кордон Польщі (на додаток до Калінінградської області РФ), що суттєво посилить загрози її безпеці. Тим паче в умовах історичної ненависті Росії до Польщі, яка вважається Москвою такою ж «втраченою територією», як і Україна.

 

У виступі перед Верховною Радою України 22 травня ц. р. президент Польщі А. Дуда підтвердив незмінність позиції Варшави щодо нашої держави. За його словами, Польща ніколи не залишить Україну на самоті. Разом з іншими країнами Варшава продовжить надавати всебічну допомогу Україні. Президент Польщі висловив впевненість у тому, що російським загарбникам не вдасться зломити українців. Крім того, А. Дуда попередив світову спільноту про неможливість будь-яких поступок на користь Росії, оскільки це тільки підштовхує її до подальших агресивних дій. Він також підтримав вступ України до Європейського Союзу.

Президент Польщі А. Дуда у Верховній Раді України, 22 травня ц. р.

Така позиція Польщі має глибоке історичне підґрунтя і пов’язана з критичними загрозами її безпеці з боку Росії у всіх формах існування двох країн. Розглянемо це питання більш детально, оскільки воно є одним із визначальних чинників впливу на сьогоднішні відносини між Польщею та Росією і Україною.

Так, після анексії Московією Новгородського і Псковського князівств та встановлення повного контролю над ними наприкінці XV – на початку XVI століть, подальшим напрямком московської експансії стало Велике князівство Литовське, а після його об’єднання з Польщею — Річ Посполита. Втім, на той час Московія ще не мала достатніх сил для цього та намагалася діяти через інших противників Речі Посполитої, насамперед — тодішню Швецію.

Зокрема, у 1609 році московський цар Василь Шуйський уклав договір про союз зі Шведським королівством, яке знаходилось у стані війни з Річчю Посполитою. У відповідь польський король Сигізмунд ІІІ оголосив війну Московії. В результаті московсько-шведські війська зазнали поразки, а польсько-литовська армія при підтримці українських козаків захопили Москву та утримували її з 1610 по 1612 роки. Війна завершилась в 1618 році підписанням так званого Деулінського перемир’я, згідно з яким до Речі Посполитої відійшли Смоленська, Стародубська та Чернігівська землі.

Однак в 1654 році, скориставшись внутрішніми чварами в Речі Посполитій та нападом на неї Швеції, Московське царство вторглося на польсько-литовську територію. Не будемо вдаватися в подробиці цієї війни. Нагадаймо лише, що вона тривала тринадцять років та виснажила обидві держави. В 1667 році було укладено Андрусівське перемир’я, яке передбачало закріплення за Московією Лівобережної України та Києва, а також Смоленщини та низки інших земель.

Результати Андрусівського перемир’я 1667 року

Це дозволило Московії суттєво зміцнити свої позиції та перетворитися із Московського царства на Російську імперію. А після завершення війн зі Швецією та Туреччиною — розпочати активні дії проти Польщі, що мало на меті отримання Росією прямого виходу до Західної Європи. Виходячи з тодішніх реалій Росія використовувала у своїх інтересах як внутрішні проблеми в Польщі, так і зазіхання на її територію з боку інших країн. На основі зазначеного підходу за часів Російської імперії було здійснено три поділи Польщі.

Перший — в 1772 році після досягнення згоди між Росією, Пруссією та Австрією про встановлення контролю над Польською державою. На початку серпня того ж року російські, прусські та австрійські війська вторглися до Річі Посполитої, зайнявши ті польські регіони, які були закріплені за ними згідно зі згаданою домовленістю. Під тиском окупантів король та сейм Польщі змушені були визнати ситуацію, що склалася, та поступилися більшою частиною свого суверенітету.

Другий — в 1793 році, який став результатом переходу Росії, Пруссії та Австрії від співробітництва з питань Польщі до цілком очікуваного суперництва. Активізація виступів польських патріотів проти окупантів стала приводом для розширення масштабів військового вторгнення Росії до Польщі. В результаті окупанти підписали нову угоду про поділ Польщі, яка не тільки ще більше обмежила суверенітет її влади, але й дозволила Росії значно збільшити підконтрольні їй польські території, а потім і анексувати їх.

Третій — в 1795 році, коли Росія, Пруссія та Австрія повністю ліквідували незалежність Польщі, а також приєднали до себе всі її території. А в 1797 році вони уклали так звану Петербурзьку конвенцію, за якою взяли на себе зобов’язання ніколи не використовувати назву «Польща».

Три поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795 років

На додачу до повного позбавлення Польщі її суверенітету Росія назвала її своєю «історичною» та «невід’ємною» частиною. Водночас була розпочата русифікація колишньої Польщі за прикладом України. А всі прояви непокори польського населення жорстко придушувалися російською владою. Зокрема, після повстання польських патріотів у 1794 році тільки у передмісті Варшави російські війська під командуванням О. Суворова знищили понад 20 тис. мирних жителів (у тому числі немовлят).

 

Розпад Російської імперії в результаті революції 1917 року надав можливість Польщі відновити свої незалежність та суверенітет. Разом з тим, це викликало жорстку протидію з боку більшовицької влади радянської Росії, яка розпочала кроки з відновлення нової форми Російської імперії, у тому числі шляхом «збирання її земель».

Так, в травні 1920 року, скориставшись спробою польсько-українських військ звільнити Україну від більшовиків, радянська Росія розпочала проведення масштабної військової операції, а по суті, війни проти Польщі. Метою нападу було знищення Польської держави та створення «коридору» до Німеччини з подальшою окупацією Польщі під приводом підтримки революційних виступів лівих рухів в країні. При цьому дії Червоної (фактично — російської) армії як завжди супроводжувалися масовими звірствами та репресіями у відношенні місцевого населення.

Однак на той час Росія не змогла досягти своїх цілей. Попри свою домінуючу військову перевагу в серпні того ж року Червона армія була розгромлена польськими військами під Варшавою та змушена залишити територію Польщі. Втім, це не зупинило Росію, а лише розпалило її ненависть до поляків та Польської держави. По суті, знищення Польщі стало однією з центральних ідей російського шовінізму, який маскувався під гаслами поширення світової революції.

Розгром Червоної армії під Варшавою у серпні 1920 року

До кінця 1930-х років внаслідок економічних проблем СРСР, як реінкарнації Російської імперії, а потім й змін воєнно-політичної ситуації в Європі Москва утримувалася від вирішення «польського питання» військовим шляхом, хоча й зберігала подібні плани. Росія у вигляді Радянського Союзу лише чекала слушної нагоди для їх реалізації.

Поділ Польщі між СРСР та Німеччиною за пактом Молотова-Ріббентропа1939 року

Такою нагодою став перехід гітлерівської Німеччини до проведення реваншистського курсу, спрямованого на перегляд підсумків Першої світової війни. З одного боку це призвело до відновлення протистояння Німеччини з Францією та Великобританією, а з іншого — створило умови для ситуативного зближення Берліну та Москви. Як добре відомо, в серпні 1939 року СРСР та Німеччина уклали так званий пакт Молотова-Ріббентропа, який, зокрема, передбачав новий поділ Польщі. А у вересні того ж року Радянський Союз і Німеччина напали на Польщу, в черговий раз ліквідувавши її як незалежну державу.

Окупація польських територій супроводжувалася військовими злочинами каральних органів Москви та масовими репресіями у відношенні місцевого населення. Досить лише згадати розстріл близько 15 тис. полонених польських офіцерів поблизу села Катинь Смоленської області Росії у березні-квітні 1940 року. Крім того, мінімум 100 тис. польських громадян — потенційних противників радянської влади (представників «социально чуждых классов») були насильницькі депортовані до російського Сибіру.

До речі, саме напад СРСР та Німеччини на Польщу поклав початок Другій світовій війні. Після її завершення СРСР формально погодився на відновлення незалежності Польської держави, але тільки з повністю підконтрольною Москві комуністичною владою. Крім того, Польща була включена до соціалістичного табору на чолі з СРСР, у тому числі до його військової та економічної складових, а саме — Організації Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги. Більш того, в Польщі залишалися радянські війська, які були спрямовані проти НАТО, однак використовувались СРСР також і для утримання контролю над Польщею.

Зокрема, в 1956 році саме наявність радянських військ в Польщі, а також погрози здійснення військової інтервенції дозволили Москві стримати розвиток антикомуністичних процесів в країні. А в 1981 році Радянський Союз провів низку військово-політичних демонстрацій з метою підтримки тодішньої комуністичної влади Польщі та здійснення тиску на її опонентів з руху «Солідарність». Найбільшою з них стало оперативно-стратегічне навчання «Захід-81» із висадкою повітряних та морських десантів на полігонах у Польщі. Це змусило тодішнього польського лідера (в реальності — одноосібного диктатора) генерала Я. Ярузельського ввести воєнний стан на території країни, щоб ліквідувати привод для повномасштабного вторгнення радянських військ.

 

Розпад Радянського Союзу дозволив Польщі врешті-решт відновити справжню незалежність та повернутися до Європи шляхом вступу до Європейського Союзу та НАТО. Але, це не усувало загрози її безпеці з боку тепер вже Російської Федерації. Агресивна зовнішня політика РФ та її практичні дії з досягнення своїх зовнішньополітичних цілей військовим шляхом ще більш загострюють такі загрози.

Свідченням зазначеного є відверті наміри Росії відновити свою сферу впливу в Центральній Європі та Балтійському регіоні, що підкріплюється демонстраціями військової сили. Саме такою демонстрацією став початок Росією повномасштабної війни проти України з метою знищення її державності та виходу на кордон з Польщею. В Москві вже відкрито погрожують, що наступними об’єктами російського нападу можуть стати Польща та країни Балтії.

Сьогодні Росію стримує тільки героїчна оборона України за допомогою її західних партнерів, у тому числі Польщі, які добре розуміють чого чекати від Москви у майбутньому. Як правильно сказав президент України В. Зеленський: «сама того не усвідомлюючи, 24 лютого Росія зруйнувала своєрідне «сховище» минулих протиріч між Україною та Польщею… 24 лютого змінило все. Змінило наші народи. Змінило наші країни… Ми почали писати новий том нашої історії. Важливо — нашої спільної історії. Єдність наших народів має тривати вічність».

Президенти Польщі та України А. Дуда та В. Зеленський, 22 травня ц. р.

На завершення статті хотілося б провести певні історичні паралелі. Після розпаду Радянського Союзу в 1992 році Росія демонструє таке ж саме ставлення до України, як і до Польщі після розпаду Російської імперії в 1917 році. І проводить однакову політику, включно із застосуванням військової сили для відновлення свого контролю над ними.

Спільний напад Німеччини та СРСР на Польщу поклав початок Другій світовій війні. З неї Радянський Союз вийшов супердержавою, однак втратив цей статус в результаті програшу у холодній війні. Подібна ситуація повторюється зараз після повномасштабного нападу Москви на Україну. Втім, вона має суттєві відмінності. Насамперед це стосується наявності у України надійних західних партнерів, які за своїм сукупним потенціалом мають тотальну перевагу над Росією. А тому Москва приречена на поразку.

 

Схожі публікації