Тоталітарний Китай намагається змінити баланс сил у світі

Китай є одним із глобальних геополітичних суб’єктів міжнародної політики – країною-гігантом, яка системно впливає на перебіг міжнародних відносин на всіх континентах світу та намагається їх використати для досягнення власних тактичних і стратегічних цілей. Перебуваючи у тісному контакті з країнами «вісі зла» (Північною Кореєю, Росією та Іраном), Китай протистоїть у глобальному плані Сполученим Штатам та підтримує агресію Росії проти України. Жодні відмовки Пекіна і намагання створити враження «миролюбної країни» не можуть замаскувати його наміри сприяти перемозі Росії над Україною та змінити баланс сил в Європі та у світі. Очевидно, що у таких намірах Пекіна здійснити перерозподіл світу на свою користь (послабити США та перехопити у них першість у світовій гегемонії) Росія відіграє для нього лише роль тимчасового попутника. Обидва диктатори, Сі Цзіньпін та Путін, плекають ненависть до США і їх ролі у світі та роблять все, аби ці ролі помінялися на користь Пекіна і Москви.

Не викликають сумнівів і наміри Китаю щодо поводження з нескореними країнами і народами, що дзеркально відтворюють жорстокість і вбивства, скоєні росіянами на тимчасово окупованих територіях України. Шосту частину всієї території сучасної Китайської Народної Республіки займає Сіньцзян-Уйгурський автономний район на північному заході країни, в якому у нелюдських умовах у спеціально створених концтаборах утримуються уйгури, а також казахи, таджики, узбеки, хуейцзу та представники інших національних меншин. Виключення становлять лише представники титульної нації – китайці, які мають самоназву ханьці. Серед них – військові поселенці, яких Пекін навмисно розселяє на території регіону після завершення обов’язкової служби у Національно-визвольній армії Китаю. Вони використовуються для здійснення поліцейських функцій та нагляду за некитайськими мешканцями з ісламським віросповіданням у так званих виправних таборах.

Мапа адміністративних районів Китайської Народної Республіки. Червоним позначено Сіньцзян-Уйгурський автономний район.
Джерело: DeepStateUA

Китайська влада застосовує у Сіньцзян-Уйгурському районі тотальне стеження за населенням з використанням високотехнологічних систем електронного нагляду і контролю, що охоплює всі сфери життя людини та не залишає без уважного ока Пекіна жодного куточку приватного життя. У регіоні загалом проживає понад 10 млн осіб уйгурів, які складають майже половину від загальної чисельності місцевого населення.

Для створення так званих шкіл виховання Пекін використовує колишні загальноосвітні школи, дитсадки, бази відпочинку та інші колишні об’єкти загального користування. Уйгурів там утримують у стані голоду, холоду, антисанітарії та безправ’я. У таких «школах виховання» китайська влада утримує та примушує до праці на рабських умовах як мусульман-уйгурів, так і представників інших національних меншин, загальна чисельність яких може сягати 25 млн осіб. Незадоволення та протестні настрої у Сіньцзяні швидко придушуються, а протестувальники та незалежні журналісти безслідно зникають.

Сучасний стан життя національних меншин у Сіньзцян-Уйгурському автономному районі КНР детально описується у книзі американського антрополога та експерта з уйгурського питання Даррена Байлера «У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?» (Київ, 2022).

Даррен Байлер (Darren Byler) – американський антрополог, письменник, доцент кафедри міжнародних досліджень Університету Саймона Фрейзера у Ванкувері, Канада.

Аналогічні системи тотального контролю за населенням застосовуються Пекіном і на решті території КНР. Вочевидь комуністичний Китай, який сповідує «соціалізм з китайськими особливостями», давно перетворився на тоталітарну поліцейську державу.

Міжнародна спільнота в особі ООН поінформована щодо порушень прав людини та жахливої національної політики Пекіна у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, але нічого не здатна зробити з КНР, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН, суттєвим платником членських внесків до бюджету ООН та ядерною державою із замаскованими агресивними намірами. Така сама доля очікувала б українців, якби їх країну повністю захопила Росія та перетворила місцевих мешканців на рабів за китайським прикладом.

Китай не припиняє свої агресивні випади у бік країн-сусідів, демонструє військову силу з наміром окупувати демократичний Тайвань та поширює свої впливи на інші країни світу. Не зважаючи на демонстративну миролюбність економічного проєкту «Пояс і Шлях», його суттю залишається підкорення тимчасових партнерів (країн-учасниць проєкту), захоплення об’єктів їх критичної інфраструктури, що відходять Пекіну за економічні борги, та створення нових осередків китайського впливу у світі.

Проєкт «Пояс і Шлях» зображений у вигляді світового змія.
Джерело: Air University, Dr. Ernest Gunasekara-Rockwell / Dale Cordes, Army University Press

У намірі перебудувати новий світовий порядок на свою користь і без участі США сходяться інтереси двох диктаторів. Вірогідно, про це вони домовлялися під час Олімпіади у Пекіні, що проходила 4–22 лютого 2022 року, після якої Путін почав реалізовувати свою частину погодженого із Сі Цзіньпіном плану перерозподілу світу, здійснивши напад на Україну. Допомога США і західноєвропейських союзників мала бути подолана за допомогою низки довготривалих спецоперацій Москви із вербування та залучення на свій бік значної кількості лідерів країн Європи та світу. Захоплення вигідних позицій для здійснення міжнародного впливу через Раду Безпеки ООН, Святий Престол, Міжнародний Червоний Хрест, ОБСЄ та інші міжнародні організації, залучення на свій бік впливових технологічних гігантів та особистостей на зразок Ілона Маска, повинно було забезпечити досягнення цілей війни Путіна в Україні та в Європі. Та Путін провалив свою частину завдання, не забезпечив обіцяну лідеру Сі швидку перемогу, втягнувся у виснажливу війну в Україні, що загрожує не лише зривом планів обох диктаторів, але й може завершитися крахом обох сучасних імперій.

Наразі стає очевидним, що кінцевою метою війни Росії в Україні є не просто захоплення всієї її території, упокорення та знищення українського народу, розвал міжнародної системи співіснування в Європі та у світі. Мета російської частини московсько-пекінського плану з перерозподілу світу «на двох» полягає у відновленні міфічної Російської імперії у нових кордонах, що перевищують розміри відомих імперій попередніх часів та не обмежуються навіть географічними кордонами Європи. Роль Китаю у цьому плані паритетна. Пекін сподівається на ослаблення України та загалом впливу Заходу на чолі зі США, після чого здійснить анексію Тайваню та інші захоплення територій в Індо-Тихоокеанському регіоні.

У спільних підходах Путіна та лідера Китаю Сі використовуються як історично напрацьовані стратагеми Китаю часів царювання китайських імператорів, так і радянські напрацювання спецслужб путінської Росії. Метою цих стратегій обох держав є встановлення домінуючого контролю над геополітичним простором, знищення демократичних конкурентів та забезпечення власного панування у світі.

Європа у планах Путіна та Сі є лише етапом у створенні нової геополітичної дійсності у світі. Не випадково, що близькі до очільника Кремля лідери деяких європейських країн підтримують економічні проєкти Китаю в Європі та перебувають в економічній залежності від його стратегічних планів. Приклади антиєвропейської поведінки у політиці лідерів Угорщини, Словаччини, Сербії та інших політичних діячів у різних країнах Європи, включно з Францією, Німеччиною, Іспанією, Нідерландами тощо, переконливо свідчать, що партнери-диктатори свідомо руйнують європейську спільноту та принципи демократичного співіснування на континенті шляхом впливів на окремих осіб у керівництві країн Європейського Союзу, спотворенні змісту діяльності його керівних органів та інших міжнародних організацій.

Поки незрозумілим та офіційно не проголошеним залишається остаточний план Пекіна на перерозподіл світу та впливів у протистоянні зі США. Але зрозуміло, що Китай не бачить в Росії рівноправного партнера та вважає Путіна ситуативним попутником на певному відтинку спільної історії. Ресурси Росії швидко вичерпуються внаслідок війни в Україні та запроваджених Заходом санкцій, які хоча й повільно, але підточують підвалини економіки Росії, сповільнюють її економічний розвиток та ведуть до неминучого краху її політичної системи та державності. Незабаром Китай буде вимушений визначатися зі своєю підтримкою Росії, або того, що від неї залишиться. Альтернатив у Пекіна небагато: або йти на компроміс та шукати шляхи мирного співіснування із Заходом, від якого залежить більшість обсягів китайського ринку. Або йти на конфронтацію, створювати приводи для відкритого протистояння зі США в Азійсько-Тихоокеанському регіон та сподіватися на перемогу над економікою і військовою потугою США… Що є маловірогідним.

Ще одним напрямом зосередження політичних і військових зусиль Китаю є стимулювання військової допомоги Росії з боку Північної Кореї та Ірану. Перші повідомлення про північнокорейських військовослужбовців на теренах окупованої частини України співпали з повідомленнями про знищення групи військових-північнокорейців внаслідок ракетного удару з боку України. Такі повідомлення свідчать, що Китай благословив Північну Корею не лише на постачання власних боєприпасів і ракет сумнівної якості, але й на пряму участь північнокорейців у війні проти України. Такий перебіг російсько-української війни свідчить про прийняті рішення у Москві, Пекіні та Пхеньяні щодо остаточного ігнорування норм міжнародного права та правил ведення війни, нехтування міжнародними актами, що регламентують міжнародні відносини та зобов’язання, а також готовності до ведення світової війни за участі провідних ядерних країн – США, Росії та Китаю.

Підготував Сергій Польовик