«Россия ушла навсегда». Наслідки звільнення Херсона

Іван Січень

 

В листопаді 2022 року українські війська звільнили м. Херсон разом з правобережною частиною Херсонської області, що стало одним із найбільших успіхів України стратегічного значення. Це суттєво покращало розташування Збройних сил України на лінії фронту; завдало російській армії відчутних збитків та ще більше підірвало моральний дух її особового складу; стало також каталізатором остаточного політичного провалу режиму В. Путіна. Такі наслідки радикально впливають ситуацію у війні Росії проти України та відкривають ще більш значні перспективи. Втім, ейфорія поки що передчасна. У нас ще багато роботи зі звільнення окупованих Москвою наших територій. А після того ми перейдемо і до звільнення від путінських рашистів самої Російської Федерації. Принаймні, нас вже чекають у Брянській, Курській, Бєлгородській та Ростовській областях. А може, ще і у Таганрозі, який також є українським містом.

 

Треба ще раз нагадати, з чого розпочиналася війна Росії проти України. Як всі ми знаємо, завдяки оперативній раптовості нападу російським військам вдалося захопити північ, схід та частину півдня нашої держави. А що спостерігається наразі? Більшість українських територій вже звільнено або у процесі звільнення. Сама ж війна перекинулась на суміжні з Україною регіони Росії. Разом з тим почав руйнуватися і весь режим В. Путіна. Квінтесенцію такого процесу стала ситуація на півдні України. Вона дає змогу зробити кілька висновків.

…Війна проти України остаточно Росією програна. Це остаточно підтвердилось після того, як путінська армія панічно дременула з правобережної частини Херсонщини…

По-перше, війна проти України остаточно Росією програна. Це стало зрозумілим ще в березні-квітні ц. р., і остаточно підтвердилось після того, як путінська армія панічно дременула з правобережної частини Херсонщини. За повідомленням міністра оборони РФ С. Шойгу, з правого берега Дніпра забралися без втрат 30 тис. осіб та 3,5 тис. одиниць бойової техніки російської армії.

Може, у ці слова хтось і повірить в Росії. У нас та у всьому світі — аж ніяк. На правому березі Дніпра командування ЗС РФ залишило напризволяще близько 10 тис. своїх підлеглих. І вони у масовому порядку здаються у полон. Про бойову техніку вже не згадую… Скажу лише, що її більшість стала нашими трофеями. Або ж металобрухтом на колишніх російських позиціях. Це чудово підтверджують відео з деокупованих районів нашої держави. Досить лише поглянути, що росіяни покинули у славнозвісній Чорнобаївці.

По-друге, українські війська відчутно покращили свої позиції. Ворог витурений за Дніпро. Відтепер про будь-який наступ супротивника на Миколаїв та Одесу вже не може бути й мови. Перетнути річку без мостів та опору з боку Збройних сил України, як це було навесні поточного року під Херсоном, рашисти не зможуть ні за яких умов. Аби що там не казали російські пропагандисти, а у збройних силах Росії для цього немає достатніх сил та засобів. Тим паче, що ми можемо, як з’ясовується, ефективно руйнувати всі їх переправи.

…Українські війська відчутно покращили свої позиції, а ворог витурений за Дніпро…

У нас ситуація зовсім інакша. Ми можемо залишити на правому березі Дніпра певні сили прикриття, а всі інші перемістити на лівий берег по наявних у нас мостах, що вище по течії ріки. Це потребує певного часу для перегрупування військ, однак не є принциповою проблемою.

Подальші плани дій українських військ є прерогативою нашого Генерального штабу, і ми не маємо жодного права ні розголошувати, ні втручатися у них. Однак, що станеться далі, ясно і без того. Про що розповідає американський Інститут вивчення війни (ISW). Згідно з його прогнозом, після певної оперативної паузи українські війська можуть розпочати новий наступ за двома напрямками, а саме: вздовж лівого берега Дніпра та на Мелітополь. Тим самим будуть створені передумови для звільнення також і лівобережної Херсонщини, південної частини Запорізької області, повернення під наш контроль узбережжя Азовського моря, а також ліквідації сухопутного коридору від Росії до Криму.

На теперішній час Україна вже має змогу завдати вогневого ураження по основних автошляхах із Криму до лівобережної частини Херсонської області, яка поки що окупована росіянами. Після вибуху на Кримському мості саме ці шляхи в основному сполучають півострів з Росією. Також ми суттєво покращили свою здатність знищувати військові об’єкти супротивника на лівобережній частині України. Тепер уже під прямим вогнем ствольної артилерії та РСЗО опинилися окуповані росіянами Каховка, Нова Каховка та аеродром «Чаплінка», який став новою «Чорнобаївкою».

У разі необхідності українські війська можуть також перекидатися з-під Херсону на Донбас, де Росія все ще намагається вдаватися до наступу. Хоча який вже це наступ: окремими взводами за підтримки трьох-чотирьох танків та БМП за кількома напрямками. Саме тому Москва вже понад чотири місяці не досягла якихось успіхів під Донецьком і не здатна захопити ні Бахмут, ні Авдіївку, ні Мар’їнку (звичайні райцентри!). Згідно з деякими оцінками, Росія може доправити туди свої військові підрозділи, виведені з правобережної частини Херсонської області. Але після поразки під Херсоном вони не можуть сподіватися на якийсь успіх. Ці війська деморалізовані, втратили бойову техніку і навряд чи здатні до активних дій.

…Звільнення Херсона повністю зруйнувало ідеологічне підґрунтя путінської влади, яке базувалось на ідеях російсько-радянського реваншизму…

По-третє, зазнало катастрофи багаторічне правління путінського режиму, який почав розпадатися прямо на очах. До його остаточного падіння може ще й далеко, однак звільнення м. Херсон повністю зруйнувало ідеологічне підґрунтя путінської влади, яке базувалось на ідеях російсько-радянського реваншизму. Вони, ці ідеї, давно вже всім відомі і включають реінкарнацію Російської імперії у вигляді подоби колишнього СРСР, а також відновлення протистояння із Заходом.

Імперські плани Кремля зруйновані. Експансія зупинена. А протистояння із Заходом обернулося для Росії перетворенням її на країну-міжнародного ізгоя. Зокрема, це показав саміт «Групи двадцяти» (G20) на острові Балі, що, по суті, відбувся без участі Російської Федерації. Замість себе В. Путін послав туди міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, де його також піддали обструкції. З ним ніхто не намагався навіть фотографуватися. Тим самим група G20 перетворилася на G19, що стало ще одним міжнародним приниженням Москви після її виключення з «Групи восьми» в 2014 році.

Росіяни з їх великодержавним шовіністичним менталітетом, який додатково розпалений режимом В. Путіна, такого не пробачають. Більшість із них байдуже ставляться до участі Росії у різних міжнародних організаціях. Але аж ніяк не до втрати територій, які вони вважають «своїми». Цим вже користуються різного роду політичні сили Росії націоналістичного спрямування.

Так, згода В. Путіна на здачу м. Херсон, як єдиного обласного центру України, захопленого Росією, була жорстко розкритикована російськими националістами, в тому числі на їх центральних телеканалах. Проявом такого стали виступи на телебаченні російського «філософа» — ідеолога «русского мира» О. Дугіна та російського пропагандиста В. Соловйова. Для них В. Путін, як раніше, вже не авторитет.

Перестали йому довіряти і прихильники «русского мира», які ще залишаються в Україні. Вони повірили в московські гасла «Россия пришла навсегда», а потім з гіркими сльозами на очах були змушені терміново тікати з м. Херсон. А з квітами та сльозами радості місцеві жителі зустрічали українських військових. Хто ж тепер повірить Москві на інших тимчасово окупованих територіях нашої держави, звідки колаборантам теж доведеться втікати (що вони вже і роблять)?

…Найстрашнішим для режиму В. Путіна є те, що він вже не авторитет і для російських олігархів, які свого часу посадили його у крісло президента Росії…

Все це, звичайно, не особливо турбує Кремль. Найстрашнішим для режиму В. Путіна є те, що він вже не авторитет і для російських олігархів, які свого часу посадили його у крісло президента Росії, а зараз починають від нього відвертатися. І навіть більше — розпочали створювати власні альтернативні армії, очевидно призначені для захоплення влади.

Найбільш потужною такою є приватна військова компанія «Вагнер» на чолі з Є. Пригожиним. За своєю чисельністю її війська вже дорівнюють всім боєздатним з’єднанням сухопутних військ регулярної російської армії, а може й перевищують.

Іншою альтернативною армією є збройні формування Р. Кадирова, які, по суті, є не більш, ніж бандитськими угрупованнями. Вони можуть лише оббирати мирне населення та використовуватись в якості загороджувальних загонів.

Між всіма цими трьома «арміями» вже розпочалися збройна колотнеча за переділ награбованого в Україні, а також за доступ до власних російських військових та інших ресурсів. Ще раз хочу повторити висновок у одній з моїх попередніх статей: така країна перемогти не може. Тому перемога буде за нами.

…Така країна перемогти не може. Тому перемога буде за нами…

Втім, нам не можна недооцінювати супротивника. Росія ще міцна, може завдати нам відчутної шкоди. Це демонструють масовані ракетні удари по критично важливих об’єктах енергетичної інфраструктури України 10 жовтня та 15–17 листопада ц. р. Але їй все рівно не вдасться нас зламати. Ми пережили монголо-татарську навалу, геноцид з боку російських царів та комуністів, включно з Голодомором, а також вторгнення німецько-фашистських військ. Витримаємо і війну з рашистами.

Вистоїмо і переможемо!

 

Схожі публікації