Новий цільовий союз світових потуг США і Китаю

Багатополярність світу визначатиметься двома основними гравцями, США і Китаєм, та їх країнами-партнерами, до яких належатиме й Україна

 

 

Die Welt, Німеччина

Нещодавні помітні події міжнародного життя за участі провідних країн світу продовжують перебувати у фокусі уваги політичних аналітиків. До таких подій належать саміт G7, що відбувся у форматі віддаленої участі, саміт G20 в Індонезії на острові Балі, чергове, сьоме засідання контактної групи країн задля допомоги Україні у військовому протистоянні з Росією («Рамштайн»), що також мало форму онлайн та модерувалося зі США міністром оборони цієї країни Ллойдом Остіном. У всіх заходах взяв участь Президент України, хоча наша держава не входить до складу структур G7 та G20. Однак роль України у міжнародній політиці зростає щодня, вона стрімко і рішуче позбувається всіх форм залежності від росії та перетворюється на вагомого суб’єкта міжнародної політики та самостійного геополітичного гравця, безперечного лідера демократичного світу.

…Роль України у міжнародній політиці зростає щодня, вона стрімко і рішуче позбувається всіх форм залежності від росії та перетворюється на вагомого суб’єкта міжнародної політики та самостійного геополітичного гравця, безперечного лідера демократичного світу…

Особливо очікувався саміт G20, оскільки на ньому мала відбутися перша зустріч президента США Джо Байдена та новообраного лідера Китаю та Комуністичної партії КПК Сі Цзіньпіна. Така зустріч відбулася на полях саміту напередодні його офіційного відкриття, на ній пролунали заяви, що можуть вплинути на пріоритети та подальшу розстановку головних геополітичних фігур на шахівниці світу. Насамперед йдеться про новий формат відносин між Китаєм і США, що враховує сучасні реалі, загрози та небезпеки у світі та встановлює нові правила гри для найбільш потужних держав світу, а отже, й інших держав, що перебувають в орбітах впливів Китаю та США.

Сі Цзіньпін (ліворуч) та Джо Байден
Джерело: REUTERS/Kevin Lamarque; Montage: Infografik WELT

Впливове видання Німеччини Die Welt 18 листопада ц. р. опублікувало статтю власного кореспондента Філіппа Маттхайза (Philipp Mattheis), в якій аналізує новий характер двосторонніх відносин між провідними кранами світу, США і Китаєм, які погодили таку домовленість між собою та практично оформили новий глобальний політичний союз. Таке об’єднання означає створення нової якості у багатополярному світі, в якому обидві суперпотуги намагаються бути вже не противниками, а союзниками, хоча й переслідують власні геополітичні інтереси. Водночас такий союз означає вилучення Росії з переліку головних геополітичних гравців світу та перетворення її на сировинний придаток і зону впливів Китаю та США. Вірогідно, інтенсивність та глибинні інтереси таких впливів будуть розповсюджуватися й на географічні території окремих регіонів росії, що незабаром виявиться у реальній політиці обох країн та реакції росії. У Москви залишається останній вагомий засіб впливу на перебіг подій та сподівання, що з нею будуть рахуватися, — її ядерна зброя з невідомим залишковим ресурсом експлуатації та станом бойової готовності. Очевидно, що заява обох лідерів Китаю і США щодо неприпустимості застосування або погрози застосування будь-де у світі ядерної зброї для досягнення своїх політичних цілей передбачає, що обидві провідні сили усвідомлюють рівень загроз, що надходять від сучасної росії. Очевидно також, що обидві країни у відносинах між собою будуть шукати шляхи усунення цих російських загроз, чому може бути присвячена анонсована на саміті поїздка до Китаю держсекретаря США Ентоні Блінкена, домовленість про яку було досягнуто протягом зустрічі лідерів США і Китаю.

…Йдеться про вилучення Росії з переліку головних геополітичних гравців світу та перетворення її на сировинний придаток і зону впливів Китаю та США…

Видання Die Welt відзначає, що Джо Байден та Сі Цзіньпін демонстративно простягли один одному руку на саміті G20 в Індонезії. Після років конфронтації це сприймається як можлива розрядка напруженості. Проте у зближенні сторін США і Китай переслідують різні інтереси та намагаються досягти різних цілей, вважає видання.

Від дипломатичних кіл все частіше було чути, наскільки проблематичною була самоізоляція, до якої вдалося політичне керівництво Китаю. Будь-які відмінні думки, від політичної позиції лідера Сі Цзіньпіна, не сприймалися ним особисто, він продовжував радикалізувати свою поведінку і зовнішню політику Китаю, що особливо згубно виявилося у жорсткій політиці нульової толерантності до пандемії COVID-19. У цьому контексті, зазначає Die Welt, загалом позитивним знаком є особиста зустріч Сі з президентом США Джо Байденом на полях саміту G20 в Індонезії, оскільки «вести переговори завжди корисно». Водночас, вважає німецьке видання, мова не може йти про надмірний оптимізм щодо таких намірів, оскільки американо-китайські відносини пов’язані з конкретною метою, а не з цінностями.

Ця зустріч керівників була першою для обох на їх посадах лідерів своїх держав, зокрема Сі Цзіньпін вперше особисто прибув до Індонезії на Балі. Перед тим обидва лідери своїх держав п’ять разів мали телефонні переговори, а китайський президент останні три роки взагалі не полишав територію своєї держави. І лише у вересні поточного року здійснив поїздку до Узбекистану, де зустрівся з керівниками кількох азійських держав та з президентом росії. Зустріч лідерів США і Китаю на Балі тривала три години, загальним її підсумком, зазначає Die Welt, можна вважати певні позитивні сигнали від обох сторін.

Обидва лідери визначили у підсумковій заяві, що «ядерну війну не можна виграти та її необхідно обов’язково уникнути». Лідер Китаю підкреслив, що питання Тайваню є основою китайських інтересів, тому стосується також і китайсько-американських відносин. Байден у свою чергу зазначив, що наразі не бачить «жодних спроб Китаю напасти на Тайвань».

Ще однією темою переговорів була Північна Корея, яка є союзником Китаю, де диктаторський режим Кім Чен Ина (Kim Jongun) нещодавно знову провів ракетні випробування. Байден висловив переконання, що «Китай не бажає подальшої ескалації конфлікту в Північній Кореї». Китай підтримує намір щодо відновлення мирних переговорів між Україною та росією. США, НАТО та ЄС також повинні вести всебічний діалог з росією з цього приводу.

Німецьке видання відзначає, що засоби масової інформації Китаю загалом позитивно висвітлювали зустріч лідерів країн на Балі. Зокрема, щоденне видання та політичний вісник Комуністичної партії Китаю Global Times з приводу особистого рукостискання обох лідерів написало, що «ця довгоочікувана сцена між Китаєм і США своєчасно сприяла розрядці напружених емоцій у світі, що існує серед інших криз та викликів». Протягом останніх двох років двосторонні китайсько-американські відносини досягли свого найнижчого рівня, а «багато людей у Китаї побоюються виникнення нової холодної війни».

Ця довгоочікувана сцена між Китаєм і США своєчасно сприяла розрядці напружених емоцій у світі, що існує серед інших криз та викликів

Незадовго до зустрічі лідерів США і Китаю у виданні Financial Times з’явилося повідомлення з посиланням на анонімне джерело, згідно з яким Сі Цзіньпін також був неприємно здивований російським вторгненням в Україну. Раніше Путін і Сі на Олімпіаді у Пекіні оголосили про свою «вічну дружбу». Тому, якщо Сі дійсно не знав про плани Путіна щодо агресії в Україну, ця новина, незалежно від того, була вона оприлюднена чи ні, відкриває можливості для кращого порозуміння між Пекіном і Вашингтоном.

Такі думки звучать оптимістично та справляють враження, що США можуть вдруге в історії відірвати Пекін від альянсу з Москвою. У 1972 році тодішній президент США Річард Ніксон (Richard Nixon) несподівано дипломатично визнав Китайську Народну Республіку, тим самим вбивши клин між Китаєм і Радянським Союзом.

Насправді, однак, фундаментальні суперечки між двома супердержавами все ще великі. Так, Вашингтон щойно запровадив ембарго щодо Китаю на високотехнологічні процесори, що сильно вдарило по китайським компаніям. Таким чином Вашингтон хоче перешкодити Китаю придбати найсучасніші напівпровідникові технології. Існує також суперечка щодо порядку фінансових розрахунків, оскільки численні китайські компанії котируються на американських фондових біржах, але не дотримуються чинних там правил.

Це класична «реалполітік»

…Класична реальна політика Китаю не має нічого спільного з глобальною переорієнтацією китайської політики…

Однак на даний момент обидві країни дуже зацікавлені у відновленні конкурентної спроможності власних економік, зокрема США борються з найвищою інфляцією від 1970-х років. Порушення ланцюжків поставок на Далекому Сході та скорочення потоку товарів з Китаю спричиняють зростання цін. Навіть найбільша військова потуга світу — Китай — не може дозволити собі такі витрати, маючи на кордонах Росію, або навіть другу війну за острів Тайвань.

Водночас у Китаї визріває криза з нерухомістю та невдоволення населення через сувору політику нульової терпимості до коронавірусу. Економічне зростання, яке завжди є опорою легітимності комуністичної партії, є наразі таким саме низьким, як і 30 років тому. Сі Цзіньпін також терміново потребує «нормалізації» ситуації у країні.

Нове зближення позицій між країнами має цільовий характер, зазначає видання. Має місце класична реальна політика Китаю, яка не має нічого спільного з глобальною переорієнтацією китайської політики. Навпаки, Пекін, як і раніше, не бере участі в санкціях проти Росії, а імпорт енергоносіїв з цієї країни від початку війни лише зріс. У двох голосуваннях в ООН про визнання і реєстрацію збитків від війни в Україні та про те, чи є вторгнення Росії в Україну війною, Китай знову проголосував за позицію Росії, разом з Іраном, Венесуелою, Північною Кореєю та Кубою.

* * * * *

…Зближення позицій США і Китаю може означати нову якість світової політики провідних країн світу щодо взаємовідносин у багатополярному світі…

Таким чином, зближення позицій США і Китаю, проголошене лідерами країн на саміті в Індонезії, може означати нову якість світової політики провідних країн світу щодо взаємовідносин у багатополярному світі. Більшість інших впливових країн світу більше не бажають бачити серед партнерів росію, яка веде загарбницьку війну в Україні, та продовження відносин з якою може стати свідченням підтримки тероризму та недемократичного способу державотворення і міжнародною політики. Росія стає токсичною державою із сумнівною здатністю бути адекватним партнером на міжнародному рівні зараз та гарантованим країною-вигнанцем у найближчому майбутньому. Москва ще здійснює агресивні військові дії, наносить ракеті удари по містах і об’єктах критичної інфраструктури в Україні, випробовує рішучість НАТО провокативними діями з ракетами на кордонах Польщі. Запас ракет та іншої зброї, накопичений потенціал політичних партнерів, союзників та прихильників на всіх континентах ще дає можливість москві продовжувати траєкторію падіння росії. Та все виразнішим стає залишок часу до остаточного руйнування російського режиму, звільнення українських земель від навали, притягнення винних до відповідальності та компенсації збитків, наданих Україні й міжнародній спільноті. Майбутнє України вбачається серед провідних демократичних країн світу, які сформують нові міжнародні політичні союзи, інституції та об’єднання замість скомпрометованих. Україна, як суб’єкт міжнародної політики та лідер демократичного світу стане привабливим економічним партнером, місцем перспективного інвестування, генерування та розвитку нових ідей та реалій успішного існування і співпраці країн Європи і світу. Російське україноненависницьке минуле нарешті має відійти у минуле та ніколи більше не загрожувати українському народу і народам світу.

Геополітично світ змінюється, його багатополярність визначатиметься двома основними гравцями, США і Китаєм, та їх країнами-партнерами, до яких належатиме й Україна.

 

Схожі публікації