«Референдуми» на окупованих територіях

Значення для Росії та наслідки для України

 

 

Іван Січень

Як відомо, 23–27 вересня ц. р. на окупованих територіях України були проведені так звані референдуми щодо їх входження до складу Росії. За ствердженням російських пропагандистів, «переважна більшість» місцевого населення підтримала таке питання. Зайве нагадувати про відсутність будь-яких правових підстав для цих «референдумів», чи про те, як проходили примусові «голосування» під дулами російських автоматів, чи про відверті фальсифікації їх результатів. Все це добре відомо. Краще подивимось на те, навіщо Росія проводила згадані «референдуми», як вона може використати їх результати, та які наслідки це матиме для України.

 

Як ми вже зазначали в попередніх статтях, проведення так званих референдумів на окупованих територіях країн колишнього СРСР з питань їх «незалежності» чи «приєднання до Росії» є одним з основних елементів неоімперської політики Москви. За допомогою таких дій у пострадянських країнах створюються сепаратистські державні проросійські утворення, які повністю підпорядковуються Росії.

Це дозволяє Російській Федерації здійснювати тиск на країни, що входили до складу Радянського Союзу, та зберігати свою військову присутність на їх території у вигляді «миротворчих сил» або військових баз у квазідержавних утвореннях. У разі виникнення необхідності Росія просто анексує такі утворення. На початку 1990-х років подібні механізми застосовувалися Росією в Молдові, Грузії та Азербайджані, у 2014 році — на Донбасі та в Криму, а зараз — в «Л/ДНР» та на окупованих територіях півдня України.

У всіх таких випадках ніхто, окрім Росії та подібних до неї країн-ізгоїв (на кшталт Північної Кореї, Сирії та Нікарагуа), не визнав самопроголошених республік в країнах колишнього СРСР, чи «законність» анексії Росією Криму. Очевидно, що те ж саме станеться із новими «референдумами», організованими Москвою на Донбасі та півдні України. Попри це, Росія буде використовувати їх у своїх цілях для вирішення декількох важливих для неї питань.

По-перше, Москва трактуватиме результати «референдумів» як доказ «підтримки» Росії населенням Донбасу та півдня України. Це вже використовується Кремлем як додатковий аргумент для виправдання повномасштабної агресії проти України всередині самої Російської Федерації, а також на міжнародній арені.

По-друге, Росія декларуватиме закріплення за нею окупованих українських територій. Після цього дії України з їх звільнення можуть бути названі у Кремлі «нападом» на Росію, що «зніматиме з неї будь-які обмеження» у методах веденні війни (включно із застосуванням ядерної зброї).

По-третє, Кремль отримає формальні підстави для оголошення мобілізації на окупованих територіях півдня України, як це здійснюється у «Л/ДНР» ще з 2014 року. Тим самим Росія отримає додатковий мобілізаційний ресурс, що дозволить їй частково компенсувати втрати особового складу, збільшити кількість своїх військ на південному фронті та певним чином зменшити масштаби мобілізації на власній території.

По-четверте, на основі самого факту проведення «референдумів» та їх оголошених «результатів» Москвою будується масштабна інформаційна кампанія, спрямована на підвищення морального духу російського суспільства та маскування невдач на фронті. На сьогодні дане питання набуває особливого значення для керівництва РФ, що пов’язане з поширенням антивоєнних настроїв у російському суспільстві та невдоволенням через мобілізацію.

І, нарешті, оголошені Росією результати «референдумів» можуть бути використані для анексії окупованих територій України. Очікується, що В. Путін оголосить про це у своєму виступі 30 вересня ц. р. А на 4 жовтня ц. р. заплановано засідання Ради Федерації РФ із ймовірною метою ухвалення його рішення зі згаданого питання. Як це було зрежисовано в Криму і на Донбасі у 2014 році, російські ставленики на захоплених територіях України вже звернулися до Москви з проханням «прийняти їх до складу Російської Федерації».

Що все це означатиме для України? По суті, нічого нового, хіба що остаточно підтвердить неможливість мирних переговорів з Росією. Однак вони й так не проводяться з весни 2022 року після виявлення звірств російських військ в Ірпені та Бучі. Позиція України залишається чіткою: жодних мирних переговорів до того, поки Росія не залишить окуповані території України, або ми самі їх не звільнимо. Щодо тематики майбутніх переговорів, то вона обмежена такими питаннями як виплата Росією контрибуції Україні за завдані збитки, повернення примусово вивезених до Росії громадян України, а також видача військових злочинців.

При цьому можливе перейменування Кремлем «спеціальної операції» проти України на війну з нею, а також погрози зняти будь-які обмеження у веденні бойових дій, також нічого не значитимуть. Росія вже веде повномасштабну війну проти України всіма можливими способами із застосуванням всіх можливих засобів, хіба що не ядерних боєприпасів. Втім, крок за кроком вона програє війну, що доводить ситуація на фронті. Наразі збройні сили Росії здатні лише до проведення обмежених наступальних дій у Донецькій області, в той час, як українські війська продовжують проведення успішної контрнаступальної операції.

Ми вже давно завдаємо ударів по російських військових об’єктах у Криму, який Москва називає своєю територією. Вважається, що те ж саме відбувається у Брянській, Курській, Бєлгородській, Воронізькій та Ростовській областях Російської Федерації, де до того ж активно діють українські партизанські та диверсійно-розвідувальні групи. Як Москва на це реагує? Невиразними звинуваченнями та черговими погрозами на адресу України… Теж саме буде у випадку анексії Росією окупованих територій України.

Не матимуть жодного значення і спроби Росії використати оголошені нею «результати референдумів» для виправдання нападу на Україну. Це може зіграти свою роль хіба що у самій Російській Федерації із її «зазомбованим» населенням. Хоча й воно починає розуміти, що собою становить війна проти України, і які вона має наслідки не тільки для самої Росії, але й особисто для них.

І, нарешті, не можу зрозуміти, на що сподівається Москва, плануючи мобілізацію на окупованих територіях півдня України? На війну не бажають йти навіть чоловіки зі складу проросійського населення Криму та «Л/ДНР». Їх Росія мобілізує силою, після чого багато з них добровільно здаються у полон. У населення ж півдня України домінують проукраїнські настрої. Пам’ятаєте, як навесні поточного року російських окупантів зустрічали у Херсоні, Мелітополі чи Бердянську. Не квітами, а акціями протестів під жовто-блакитними прапорами. Ну, проведе Росія примусову мобілізацію в цих містах. Сформує якісь військові підрозділи. Вони відразу ж перейдуть на сторону України. До речі, з російською зброєю…

На завершення статті хотілося б сказати про те, що проведення Росією «референдумів» на окупованих територіях України та їх анексія все ж таки можуть мати реальні наслідки: посилення Заходом санкцій проти Росії та збільшення обсягів надання військової допомоги Україні. І кому після цього стане краще, а кому гірше?

 

Схожі публікації