Чергова «зрада» чи привід згадати про обороноздатність держави?

Якщо на сцені висить рушниця, то вона повинна вистрілити

 

Віктор Петров

Напередодні травневих свят наші ЗМІ та соціальні мережі переповнені матеріалами про чергову «зраду». Одні джерела поширюють офіційну інформацію правоохоронних органів про виявлення значної кількості зброї та боєприпасів на території Донецької та Дніпропетровської областей «під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні». Інші — відверто насміхаються над офіційними заявами, обґрунтовуючи таку свою позицію фактом підконтрольності зброї та боєприпасів 3-му полку спеціального призначення ЗС України, а їх походження — 5-м батальйоном Української добровольчої армії (далі — «УДА»).

Не вважаємо, що доцільно щось протиставляти так званій жовтій пресі з цього приводу, тобто «кружляти» разом з нею навколо чергової «сенсації». Мало хто зважає на аргументи правоохоронців, де акцентується увага власне не на фактах виявлення озброєння та військової техніки, а на необхідності встановити походження цього озброєння та причетних до нього осіб. Але сама подія стосується щонайменше двох питань, які досі не з’ясовані у найбільш конструктивному руслі.

Перше — це наявність передумов для неконтрольованого/незаконного обігу зброї та боєприпасів на території держави (не в контексті конкретної події, а загалом в Україні).

Друге — це фактично нагадування про те, що починаючи з 2014 року в Україні створені добровольчі формування (мається на увазі саме ті, які існували поза межами структур військових формувань та правоохоронних органів держави), які беруть активну участь у бойових діях в районі проведення АТО.

…Незаконний обіг зброї у країні, де нестабільна ситуація, є потужним чинником небезпеки…

Що стосується питання першого, то констатую коротко: якщо у першому акті вистави на сцені висить рушниця, то до кінця дійства вона повинна вистрілити. Аналіз публікацій в ЗМІ та соціальних мережах показує, що мало кого цікавило, чому зброя та бойова техніка (не легка стрілецька, а передусім бойова машина піхоти, бронетранспортер, протитанкова гармата, міномети, протитанкові ракетні комплекси (до речі, останні –– в значній кількості) були взяті на зберігання підрозділом ЗС України тільки на шостому році війни. Якщо вони були раніше захоплені підрозділами «УДА» у боях з російським агресором — це одне. Якщо вони мають іншу «історію» походження — то цілком логічно, що слід з’ясувати їх джерело. «Воєнторг» Путіна «працює» лише на тимчасово окупованих територіях України. Про законний спосіб придбання боєздатного важкого озброєння на теренах воюючої країни (та при його поточному некомплекті у військах) мені не відомо. Якщо і сьогодні існують джерела «витоку» зброї та її обігу поза правовим полем, то чи є гарантії, що ними не скористаються антиукраїнські сили чи навіть криміналітет? І чи не порушили свого часу ті чи інші посадові особи правила обліку та зберігання зброї у визначених місцях?

Не випадково з самого початку проведення АТО у суспільстві неодноразово озвучувалися претензії на адресу «силовиків» щодо неналежного контролю за зброєю та боєприпасами. А, власне, їх незаконний обіг у країні, де нестабільна ситуація, є потужним чинником небезпеки. Не думаю, що знайдеться багато українських громадян, яким сподобається ідея надати дозвіл тому чи іншому олігарху утримувати власну «кишенькову» армію та ще й з важким озброєнням. Тому в даному контексті інтерес правоохоронних органів до вищезгаданих подій досить обґрунтований і навіть обов’язковий.

Хоча в контексті такої події мене більш цікавить інше — історія, сучасний стан і перспектива добровольчих формувань. Повсякденні події в Україні незаслужено заслонили нашу не таку вже й давню історію з російською агресією (яка, до слова, ще не закінчилася). Активними учасниками найбільш гарячих сутичок стали добровольчі підрозділи. Автор цих рядків знає про це не заочно, бо мав часті контакти з добровольцями в районі проведення АТО. З багатьма з них налагодив довготривалі й міцні товариські стосунки. Внесок добровольців в успішне протистояння агресорові не підлягає сумніву. Проблеми, які повсякчас їх охоплювали, також незабутні — несприйняття деякими горе-керівниками факту їх існування, більш ніж скромні ресурси, які їм доводилося здобувати всіма правдами і неправдами, відсутність формального статусу та пов’язані з цим «незручності» тощо. Але коли «гаряча фаза» подій на Донбасі стала менш помітною, тема потроху випала з «топу» новин, хоча проблеми добровольців самі по собі не зникли.

…Внесок добровольців в успішне протистояння агресорові не підлягає сумніву. У 2015–2016 роках наші «силові структури» майже впритул наблизилися до того, щоб вирішити проблему з інтеграцією підрозділів добровольців до складу армійських організаційних структур…

Відкрию невелику таємницю. У 2015–2016 роках наші «силові структури» майже впритул наблизилися до того, щоб вирішити проблему з інтеграцією підрозділів добровольців до складу армійських організаційних структур. Звертаю увагу: не окремих учасників добровольчих формувань, які з власної волі пішли на військову службу за контрактом, а саме цілих підрозділів, сформованих як колективи, що фактично мали своїх лідерів, історію існування і традиції. В архівах ЗМІ можна знайти матеріали прес-служби Міноборони про офіційні зустрічі керівництва Генерального штабу з лідерами «УДА», на яких сторони майже домовилися про такі рішення. Навіть почали розробляти проекти штатів, інших необхідних документів. Це було вигідно усім, бо армія поповнювалася високої мотивації бійцями у складі вже сформованих підрозділів з бойовим досвідом, добровольці починали діяти в межах правового поля (вибачте, але у цивілізованій країні, де застосовується зброя, інакше й бути не може) та мати необхідний захист і підтримку від держави.

Але проект «не здійнявся».

Причини є і, напевне, не одна і не дві. Про деякі можна тільки здогадуватися. Але чи не однією з головних було, скоріш за все, суб’єктивне бажання військових керівників не виходити з «зони комфорту». Бійці добровольчих формувань не вписувалися в командирські стереотипи сприйняття «пересічного бійця-контрактника», а тим більше — мобілізованого солдата з батальйону територіальної оборони.

В бою з добровольцями легко і надійно. Але коли довкола кулі не свистять, то з добровольцями часом важко спілкуватися, бо вони, як мовиться, ставлять «некомфортні» питання тощо. Мій приятель, який свого часу служив на посаді одного з заступників керівника АТО, міг порівнювати звичайні підрозділи та добровольчі, оскільки часто їх відвідував (наприклад, батальйон «Донбас», який у ті дні тримав оборону в селі Широкине). Під час спілкування з військовослужбовцями порушувалися питання переважно на побутові теми (продовольче та речове забезпечення, отримання статусу учасника бойових дій, пільг тощо). А ось офіцери батальйону «Донбас» цікавилися винятково «бойовими питаннями» — від уточнення місця для кращого розташування блок-посту до зняття заборони на використання додаткових порохових зарядів для міномета або отримання справного прицілу для станкового гранатомета. При цьому — жодної скарги з вищезгаданих побутових питань, хоча всі підрозділи в АТО мали приблизно однакові можливості і умови. Але навіть це просте порівняння демонструє певну різницю у світоглядах та ставленні до збройного захисту держави.

…Війна проти України ще не закінчилася… Без вмотивованих і вишколених людей жодна система територіальної оборони, а тим паче руху опору не спрацює…

Війна проти України ще не закінчилася. Сьогодні тривають пошуки рішень щодо ефективної територіальної оборони держави і організації руху опору на тимчасово окупованих територіях у випадку широкомасштабної агресії. Серед нагальних завдань і військово-патріотичне виховання молоді… Поки що всіх охопила ілюзія, що такі питання просто вирішуються адміністративними заходами на кшталт формування військовими комісаріатами підрозділів та частин територіальної оборони. Але цього вочевидь замало. Без вмотивованих і вишколених людей жодна система територіальної оборони, а тим паче руху опору не спрацює. Резервом для успіху таких проектів може бути максимальне залучення діючих та колишніх добровольців (або навіть їх колективів за територіальним або іншим принципом) до підвищення ефективності оборони держави.

Зрештою, якщо людина налаштована патріотично, має досвід бойових дій та сильну мотивацію щодо активного захисту держави, то вона скоріше за все без додаткових запрошень чи пільг візьме до рук зброю. За умови, що чиновники цю мотивацію не мінімізують…

Дивно, але чомусь наша держава досі нехтує такими невикористаними резервами обороноздатності. І авторові цих рядків зовсім не хочеться, щоб про добровольців згадували лише в контексті кримінального провадження про вилучення або обіг зброї…

 

Схожі публікації