Пастка, чи крок назустріч?

Що стоїть за пропозиціями Москви про дружбу з Україною

 

 

Іван Січень

В наших попередніх публікаціях вже повідомлялося, як Росія змінює методику реалізації своїх планів стосовно України. Це стосується в тому числі доповнення відкритого тиску на Україну більш прихованими методами «м’якої сили». Так, останнім часом спостерігається, як Москва переходить від формування образу України як «ворога Росії та росіян» (засобу виправдання російської політики на українському напрямі) до демонстрації готовності відновити двосторонні позитивні стосунки. Але це зовсім не означає, що Росія припинить агресію або відмовиться від своїх стратегічних цілей — встановлення контролю над Україною. Вона лише застосовує стосовно нашої держави нові форми «гібридної» війни, що підвищує рівень загроз нашій безпеці.

 

Доречно нагадати кілька ключових фактів, що дають змогу більш чітко усвідомити характер дій Росії на українському напрямі та причину зміни її підходів у досягненні поставлених цілей стосовно України.

Як відомо, наприкінці минулого року Росія порушила перемир’я на Донбасі і відновила збройні провокації на лінії фронту. Навесні поточного року такі дії Росія доповнила посиленням військової активності поблизу східного кордону України, що, по суті, означало підготовку до нового нападу на нашу державу.

…Під тиском США, НАТО та ЄС керівництво РФ вимушено пішло на деескалацію військової напруженості на українському напрямку…

Разом з тим, під тиском США, НАТО та ЄС керівництво РФ вимушено пішло на деескалацію військової напруженості на українському напрямку. Досить показовим стало також певне зменшення масштабів СКШН «Захід-2021» у порівнянні з попередніми роками. Причому це навчання фактично не стосувалося України, за винятком опрацювання окремих епізодів на полігонах в окупованому Криму, у Брянській, Орловській, Курській, Білгородській та Воронезькій областях РФ. Однак, там опрацьовувалися другорядні завдання з обмеженим залученням військ.

Як знову ж таки відзначалося на нашому сайті, з другої половини вересня поточного року Росія активізувала військові навчання неподалік від України на полігонах у Ростовській області РФ, а також в анексованому Криму і на окупованих територіях Донбасу, що назвала своєю «відповіддю» на українські навчання «Об’єднані зусилля-2021» та Rapid Trident («Швидкий тризуб») за участю західних партнерів нашої держави.

А в поточному жовтні оголошується про початок перевірки військ Південного військового округу ЗС Росії, за якої активізуються заходи з оперативної і бойової підготовки російської армії та флоту неподалік від України. Втім, як у другій половині вересня, так і у жовтні такі заходи поступалися тим, що відбувалися навесні поточного року.

 

…Росія змінила свої підходи та почала «примушувати Україну до дружби» у дещо завуальованій формі…

На цьому фоні також змінюється і риторика Кремля стосовно України. Так, продовжуючи звинувачувати Україну у «проведенні антиросійської політики», «намірах силового відновлення контролю над Донбасом та Кримом», а також «утисках російськомовного населення на українській території», В. Путін навіть почав демонструвати готовність відновити російсько-українські відносини. Зокрема, найбільш резонансним з таких кроків стала відома стаття В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» (опублікована в липні поточного року), а також його згода на особисту зустріч з президентом України В. Зеленським, задекларовану на листопад поточного року. На погляд Кремля, на такій зустрічі сторони могли б домовитись про налагодження повноцінних дипломатичних відносин, узгодити питання повернення послів, зняття торговельно-економічних обмежень, відмінити санкції стосовно фізичних та юридичних осіб та відновити транспортне сполучення між двома країнами, домовитися про постачання російського газу до України і його транзит через українську територію.

В той же час Росія категорично відмовляється обговорювати питання приналежності Криму і знову намагається долучити Україну до прямих переговорів з «ДНР» і «ЛНР». Наприклад, повідомляє, що може підтримати всі укладені з ними Україною мирні угоди.

 

…Кремль доповнює відкритий тиск на Україну більш прихованими методами «м’якої сили»…

По суті, Москва так діяла ще в 2019 році, після зміни влади в Україні за підсумками останніх президентських виборів. Але наразі у такій активності якісно інший зміст. Зокрема, на той час Росія відверто сподівалася, що Україна швидко капітулює, і як наслідок, виникне підґрунтя для нормалізації стосунків сторін на російських умовах. Тобто, фактично — Україна повернеться до сфери впливу Росії.

Саме провал таких планів і став причиною того, що Росія зірвала перемир’я на Донбасі і з весни поточного року посилила свій військовий тиск на Україну. Як наслідок, Росія змінила свої підходи та почала «примушувати Україну до дружби» у дещо завуальованій формі.

На сьогоднішній день це питання стає особливо важливим для режиму Путіна, що пов’язано з подальшим посиленням негативних наслідків для Росії від її агресії проти України. Очевидно, що Москва втомлюється від такої, дещо несподіваної для себе ситуації.

Ми вже не раз порушували таку тему, однак повернімося до неї ще раз, зважаючи на останні події, які свідчать про неспроможність Москви вийти з «глухого кута», до якого вона потрапила через напад на Україну.

…Росію практично виключили з процесу ухвалення важливих міжнародних рішень…

По-перше, Росію практично виключили з процесу ухвалення важливих міжнародних рішень, що визначалося однією з головних загроз її стратегічним інтересам ще з другої половини 1990-х років. Попри те, що вона зберігає членство в Раді Безпеки ООН, з 2014 року жодну з її ініціатив ця організація не ухвалила. Зокрема, це стосується фактичної відмови провідних західних країн від співробітництва з Росією у розв’язанні світових проблем (в тому числі протидії COVID-19 та відновлення позитивної динаміки роботи світової економіки), а також її спроб легалізувати російську анексію Криму та самопроголошені республіки на Донбасі (шляхом залучення їх представників до різних заходів у рамках ООН).

По-друге, повністю безвихідні за характером стали відносини між Росією та США і Європою. Незважаючи на декларації керівництва США і НАТО щодо готовності до діалогу з Москвою, насправді контакти сторін обмежуються лише обговоренням окремих питань, які стосуються взаємних інтересів, однак, без їх реального вирішення. На додаток до припинення більшості з форм співпраці між США/НАТО/ЄС та Росією ще з 2014 року, проявами зазначеної тенденції стали відхилення Брюсселем в червні поточного року пропозиції Франції і ФРН про відновлення спільних самітів Європейського Союзу та Росії, а також рішення керівництва НАТО щодо скорочення російської місії при Альянсі майже вдвічі. При цьому факт зниження рівня співробітництва між Росією та США/НАТО/ЄС до найнижчого з часів кризових періодів минулої холодної війни та відсутність перспектив покращання їх відносин відкрито визнається Кремлем.

…Заснування Україною «Кримської платформи» сприяло міжнародній актуалізації проблеми російської анексії Криму…

По-третє, жодним чином не справдилися сподівання Москви на можливість міжнародного визнання російської анексії Криму або, принаймні, втрату актуальності кримської проблеми на світовому рівні. Як і раніше, така проблема залишається в полі зору ООН, а також провідних західних країн і міжнародних організацій.

Наприклад, на початку серпня поточного року оприлюднена нова доповідь генерального секретаря ООН А. Гутеріша про порушення прав людини в окупованих Криму і Севастополі. Крім того, ситуація довкола Кримського півострова стала одним із питань порядку денного 76-ї сесії Генеральної асамблеї ООН наприкінці вересня 2021 року. При цьому провідні західні країни та Туреччина підтвердили свої позиції щодо підтримки України та невизнання російської анексії Криму, а також засудили російську політику на українському напрямі. Також зроблено наголос на незаконності російських парламентських виборів на Кримському півострові.

Вкрай негативним для Москви стало заснування Україною «Кримської платформи», як ще одного потужного чинника, що сприяв міжнародній актуалізації проблеми російської анексії Криму. Так, незважаючи на спроби Росії зірвати цей захід, у ньому брали участь представники 43-х країн (в тому числі на вищому рівні), а також Європейського Союзу, НАТО та групи ГУАМ.

По-четверте, невдачею для Росії завершились також спроби примусити Україну погодитися з російським варіантом «врегулювання» конфлікту на Донбасі. Причому Москві не допомогли ані зміна влади в Україні, ані посилення тиску на неї у політико-дипломатичній, інформаційній та військовій сферах. Навіть більше, такі дії Москви вкотре загострили її відносини із Заходом навесні поточного року і підштовхнули Україну до поглиблення співробітництва зі США та НАТО.

…Росія так і не змогла впоратися з наслідками західних санкцій, що продовжують завдавати їй суттєвих економічних збитків…

По-п’яте, Росія так і не змогла впоратися з наслідками західних санкцій, що продовжують завдавати їй суттєвих економічних збитків. На сьогодні вони ще не призвели до критичного загострення стану російської економіки, однак обумовлюють її перманентну стагнацію. Своєю чергою, це ускладнює соціальні проблеми в країні, підриває авторитет її керівництва та підвищує рівень невдоволення політикою Кремля у російському суспільстві.

Проявами таких процесів стали: падіння рейтингу В. Путіна до найнижчого показника за весь час його влади — менше 30 %; масові акції протестів на підтримку одного із провідних опозиційних лідерів О. Навального на початку поточного року; фактичний програш правлячої партії «Единая Россия» на парламентських виборах в Росії у вересні 2021 року, який приховано лише завдяки масовим фальсифікаціям результатів голосування.

…70 % громадян Росії виступають за необхідність змін у політиці країни, в т. ч. — припинення конфронтації із Заходом та Україною…

Водночас російські соціологи відзначають подальші зміни настроїв у російському суспільстві. Так, вже понад 70 % громадян Росії виступають за необхідність змін у політиці країни, в тому числі — припинення конфронтації із Заходом та Україною. А за низкою оцінок, проти політики В. Путіна виступає також частина російських олігархів, які зазнають значних втрат внаслідок західних санкцій. Це показала досить очевидна підтримка О. Навального з боку певних угруповань у російській владі, що давало йому змогу забезпечувати роботу Фонду боротьби з корупцією, а також створити фільм про закритий маєток В. Путіна на узбережжі Чорного моря.

…Москві не вдалося підірвати єдність позицій Заходу щодо його ставлення до Росії та України…

По-шосте, точно так же Москві не вдалося підірвати єдність позицій Заходу щодо його ставлення до Росії та України. Навпаки, після обрання Дж. Байдена президентом Сполучених Штатів Америки трансатлантична єдність починає виходити на якісно новий рівень, про що засвідчила «Вашингтонська декларація» стосовно двостороннього співробітництва та стратегічного партнерства між США та ФРН, укладена лідерами двох країн у липні поточного року. Що ж до окремих проблем у відносинах між США та європейськими країнами (зокрема, Францією через контракт на будівництво підводних човнів для Австралії), то вони тимчасові і вирішуються у спосіб досягнення взаємних компромісів.

Не мали успіху і спроби Москви внести розкол між країнами членами Європейського Союзу. Як і раніше, ЄС продовжує узгоджену політику зі здійснення тиску на Росію в рамках політики санкцій та підтримки України. Єдиними «успіхами» Кремля стало лише поглиблення торговельного-економічного співробітництва з окремими другорядними країнами Євросоюзу із популістською владою на зразок Угорщини. Однак, навіть ця країна підтримує політику ЄС стосовно Росії.

По-сьоме, послідовне посилення протистояння зі США/НАТО об’єктивно втягує Росію до гонки озброєнь, що вимагає від неї ще й значних фінансових видатків. При цьому домінуюча перевага економічних потенціалів США/НАТО над Росією та наявність у них більш просунутих технологій дозволяє їм брати над нею верх і за цим напрямом.

Так, з 2014 року США/НАТО вже зрівнялися з Росією за потужністю їх збройних сил на Європейському ТВД. А стратегічні навчання США/НАТО DEFENDER-Europe («Захисник Європи») продемонстрували їх спроможність стримати експансію Москви у Балтійському і Чорноморському регіонах та в Центрально-Східній Європі.

…Єдиними чинниками впливу на США та Європу, які залишаються у Росії, є ядерний шантаж, а стосовно ЄС — ще і питання газових поставок…

По-восьме, єдиними чинниками впливу на США та Європу, які залишаються у Росії, є ядерний шантаж, а стосовно ЄС — ще і питання газових поставок. Зокрема, це демонструє поточна газова криза в Європі, яку Москва використовує з метою політичного тиску на членів Європейського Союзу та просування свого проекту «Північний потік-2».

Втім, можливість застосування ядерної зброї є винятково гіпотетичним питанням, оскільки матиме катастрофічні наслідки і для Російської Федерації. А Європа вже практично позбулася газової залежності від Росії за рахунок побудови терміналів необхідної потужності з прийому скрапленого природного газу.

І, нарешті, Росія безповоротно втрачає Україну. Ми вже писали про це і не будемо втомлювати читачів додатковими подробицями. Скажемо лише, що США, НАТО та ЄС вже фактично взяли на себе відповідальність за Україну і не віддадуть її Росії.

 

В цілому наведені обставини змушують Росію налагоджувати стосунки з Україною як ключовим чинником у вирішення російських проблем. У такий спосіб Москва сподівається продемонструвати Заходу «відсутність у неї спірних питань з Україною», що має створити підґрунтя для відновлення відносин Росії із Заходом та зняття американських і європейських санкцій. Крім того, під виглядом налагодження «дружби» з Україною Росія намагається зберегти свій вплив на неї.

…Москва розглядає «дружбу» з Україною винятково в формі підпорядкування її своїм інтересам, як це відбувається з Білоруссю…

Разом з тим, як зазначалося вище, Москва розглядає «дружбу» з Україною винятково в формі підпорядкування її своїм інтересам, як це відбувається з Білоруссю. При цьому Росія вбачає таку можливість лише за умов зміни влади в Україні на новий проросійський режим. Така позиція Кремля відкрито декларується як у статті В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», так і у публікації колишнього голови російського уряду, заступника голови Ради безпеки РФ Д. Медведєва «Чому безглузді контакти з нинішнім українським керівництвом», яка побачила світ 11 листопада ц. р.

А тому і даремні якісь сподівання на реальні позитивні зміни у політиці Москви стосовно України. Що необхідно обов’язково мати на увазі при побудові стосунків з Росією. Хоча, як правильно констатують українські експерти, стаття Д. Медведєва є проявом відчаю Росії, яка нарешті зрозуміла повний крах її політики.

 

Схожі публікації