«Перезавантаження» або нова конфронтація

Розвиток відносин між Росією та Заходом в контексті України

 

 

Іван Січень

Росія з часу загострення протистояння з Заходом внаслідок нападу в 2014 році на Україну все ще сподівається «перезавантажити» відносини зі США і Європою, як це спостерігалося в 2008 році після її агресії проти Грузії. При цьому покладаються надії на зміну керівництва у США та провідних європейських країнах, що нібито створить сприятливі для цього умови.

Останнім часом такі надії Москва пов’язує з позицією нового президента США Дж. Байдена, який демонструє готовність до діалогу з Росією у питаннях, що стосуються стратегічних інтересів обох сторін. І навіть більше, Кремль сподівається, що США можуть погодитися з поверненням до сфери російського впливу України та всього пострадянського простору. Тому активізує кроки з реалізації своїх неоімперських планів на території колишнього СРСР, що стосується передусім України. Разом з тим хибне оцінювання Кремлем справжнього зовнішнього курсу США, а також політики НАТО і ЄС призводить до нових негативних наслідків для Росії.

 

Для більшості тоталітарних режимів у світі характерне те, що вони неадекватно розглядають ситуацію довкола їхніх країн, зокрема сприймають її винятково з точки зору своїх інтересів. Це особливо очевидно на етапі старіння авторитарних лідерів, коли внаслідок багаторічного перебування при владі вони втрачають зв’язок з реальністю.

Внаслідок багаторічного перебування при владі авторитарні лідери втрачають зв’язок з реальністю

Саме так сталося з колишнім радянським керівництвом наприкінці 1970 – на початку 1980-х років, що вважається однією з першорядних причин розпаду СРСР. Таким же шляхом рухається і сьогоднішня Росія. Адже Кремль дійсно не усвідомлює суті курсу США (як лідера Західного світу) та політики НАТО і ЄС, а також не розуміє об’єктивних процесів дезінтеграції пострадянського простору та зміцнення незалежності України, яка переслідує власні цілі, відмінні від російських.

 

Як приклад — візит до Москви заступниці державного секретаря США з політичних питань В. Нуланд 11–13 жовтня ц. р., що викликав досить неоднозначну реакцію російської правлячої верхівки, політиків та експертів. При цьому за характером вони зовсім протилежні до і після її переговорів з представниками російського керівництва.

Візит до Москви заступниці держсекретаря США В. Нуланд викликав досить неоднозначну реакцію російської правлячої верхівки

Так, Кремль підготовку цього візиту В. Нуланд пов’язував зі «складним положенням, в якому опинилися США після виведення військ з Афганістану». Зокрема, таке рішення покинути Афганістан декларувалося як «слабкість» США та «програш американцями афганської війни». Виходячи з цього, наголошувалося на «втраті США своїх лідируючих позицій у світі» та на «підриві довіри до них з боку американських союзників та партнерів».

Лунали також припущення, що у протистоянні зі США супротивники можуть скористатися такою ситуацією. Зазвичай у наведеному контексті в першу чергу мався на увазі Пекін, який нібито спроможний відповісти Вашингтонові на його політику з «розхитування внутрішньої ситуації в КНР через загострення проблем довкола Гонконгу, Тибету та Сіньцзян-Уйгурського автономного округу».

Водночас не виключалася можливість того, що Китай так зреагує і на спроби США «дестабілізувати геополітичну розстановку сил в Індійсько-Тихоокеанському регіоні шляхом реалізації планів розміщення ракет середньої дальності на Тайвані». Саме так коментувалися публікації американських ЗМІ щодо «загрози військового вторгнення КНР на Тайвань вже у найближчій перспективі» та «спроможності китайських збройних сил подужати американсько-тайванський опір».

Ще більш небезпечними для США проголошувалися наслідки чергової кризи у їх стосунках з Іраном як через іранську ядерну програму, так і внаслідок посилення агресивності політики Тегерану стосовно Ізраїлю, Об’єднаних Арабських Еміратів та інших американських союзників на Близькому Сході. З огляду на це, прогнозувалося виникнення нових театрів військових дій для США, що «перекреслило б головне політичне послання Дж. Байдена стосовно завершення ери збройної участі Сполучених Штатів Америки у локальних конфліктах».

…Кремль розглядав візит В. Нуланд через призму ситуації довкола України…

Зважаючи на такі обставини, Москва дійшла висновку, що «у США виникла нагальна необхідність налагоджувати відносини з Росією в інтересах усунення згаданих проблем». Саме так і сприймався візит В. Нуланд до Росії. При цьому, як і колись, Кремль його розглядав через призму ситуації довкола України, яка є головною перешкодою у відновленні повноцінного співробітництва між Росією і США та, відповідно, у скасуванні Вашингтоном антиросійських санкцій.

Так, на офіційному рівні в якості одного з основних підсумків зустрічі В. Нуланд із заступником глави адміністрації президента РФ Д. Козаком була відзначена її заява щодо підтримки Вашингтоном Мінських домовленостей. За логікою Кремля, це розцінювалося як «усвідомлення США геополітичної небезпеки розігрування української карти проти Росії». Водночас, знову ж таки виходячи зі свого бачення ситуації, Москва висловила сподівання, що «вирішальний вплив на Україну у питанні припиненні нею війни на Донбасі матиме візит до Києва міністра оборони США Л. Остіна».

 

Питання України є головною перешкодою у відновленні повноцінного співробітництва між Росією і США

Втім, як і слід було очікувати, такі сподівання Кремля зовсім не пов’язані з реальним станом речей. Зокрема, В. Нуланд дійсно висловилася за необхідність виконання Мінських домовленостей, однак жодним чином не за російським варіантом, а в якості механізму врегулювання конфлікту на Донбасі. При цьому США завжди підтримували саме українську позицію, якою передбачається виведення російських військ з окупованих територій України та повернення їй контролю над східним кордоном як передумови для переходу до політичного блоку мінського процесу (включно з проведенням виборів в окремих районах Донецької і Луганської областей та наданням їм особливого статусу).

Точно так же, всупереч сподіванням Кремля, не сталося не лише «прориву» у стосунках Росії та США, але й хоча б якихось зрушень на такому напрямі. Адже сторони не змогли навіть узгодити питання нормалізації роботи своїх посольств, що Москва вважає головною запорукою для відновлення двостороннього співробітництва (у тому числі у сфері стратегічної безпеки). До того ж напередодні візиту В. Нуланд група американських сенаторів від Республіканської і Демократичної партій США виступили з вимогою вислати з країни 300 співробітників російської дипломатичної місії у тому разі, якщо Кремль не погодиться збільшити штат американського посольства у Москві.

Як відомо, з серпня поточного року американське посольство у Москві припинило видавати росіянам візи для в’їзду до США. Раніше Росія заборонила своїм громадянам найматися на роботу до американського дипломатичного представництва, внаслідок чого там бракує технічного персоналу для обробки документів. У такий спосіб Кремль намагався тиснути на США і запобігти їх можливому впливу на політичні процеси в РФ (особливо напередодні парламентських виборів у вересні поточного року). Однак з цього лише виникли додаткові проблеми для російських громадян. Дійшло до того, що 21 жовтня ц. р. державний департамент США взагалі відніс громадян РФ, які бажають отримати імміграційну візу до США, до категорії Homeless Nationalities («бездомних національностей»)…

Відомі і інші проблеми у відносинах між Вашингтоном та Москвою. Це стосується, насамперед, санкційної політики США, які послідовно збільшують обмеження як щодо представників керівництва РФ та олігархів, наближених до В. Путіна, так і стосовно ключових галузей російської економіки. Так, у вересні поточного року комісія з регламенту Палати представників Конгресу США рекомендувала внести до законопроекту про оборонний бюджет на 2022 фінансовий рік додатковий санкційний список із 35 росіян. Однак, претензії Москви щодо такого питання В. Нуланд фактично проігнорувала.

США послідовно збільшують обмеження як щодо представників керівництва РФ та олігархів, наближених до В. Путіна, так і стосовно ключових галузей російської економіки

Зовсім іншим, ніж сподівалася Москва, був і характер візиту до України міністра оборони США Л. Остіна 19 жовтня ц. р. Замість примушення України до згоди із російським варіантом «врегулювання» конфлікту на Донбасі, він прямо звинуватив Москву у збройній агресії проти нашої держави.

Водночас Л. Остін повідомив, що США мають намір і надалі розширювати співробітництво з Україною у військовій і військово-технічній сферах. У рамках практичної реалізації таких планів були узгоджені кроки сторін з реалізації своїх домовленостей щодо забезпечення оборони України на суходолі, в повітрі, на морі та у кіберпросторі від існуючих і потенційних загроз. Для цього США додатково виділяють Україні 60 млн доларів.

Міністр оборони США Л. Остін прямо звинуватив Москву у збройній агресії проти України

Крім того, міністр оборони США Л. Остін та президент України В. Зеленський і глава українського оборонного відомства А. Таран обговорили процеси поглиблення взаємодії двох країн у протидії агресії Росії, а також стримування її в Чорноморському та Азовському регіонах.

Окремо порушувалися питання перспективи євроатлантичної інтеграції України. При цьому Л. Остін підтвердив, що двері Північноатлантичного союзу для нашої держави залишаються відчиненими.

 

…Керівництво Європейського Союзу розглядає плани з відкриття незалежної військової місії ЄС в Україні…

Не склалося у Москви і з «перезавантаженням» російсько-європейських відносин з українського питання. Навпаки, останнім часом ЄС збільшує підтримку України, в тому числі у військовій сфері, що Росії особливо не подобається. Зокрема, керівництво Європейського Союзу розглядає плани з відкриття незалежної військової місії ЄС в Україні. Нова європейська структура доповнить Консультативну місію ЄС з реформування громадського сектору безпеки України (EUAM, заснована у 2014 році) та виконуватиме завдання з підвищення професійної підготовки українських військовослужбовців. Втім, її головним завданням стане демонстрація солідарності з Україною в умовах триваючої проти неї збройної агресії Росії.

Москва такі плани Брюсселю розцінила, як «удар у спину Росії з боку ЄС» та «сприяння у реалізації агресивних планів Києва стосовно ДНР і ЛНР». І це цілком зрозуміло, оскільки що міцнішою стає Україна, то менше шансів у РФ примусити її виконувати російський варіант Мінських домовленостей, який є одним з інструментів повернення України до сфери російського впливу.

 

Відносини Росії і НАТО фактично у повному «глухому куті»

Разом з тим, якщо Росія та ЄС все ж підтримують стосунки, що пояснюється взаємними інтересами сторін зберегти своє співробітництво у енергетичній та частково торговельній сферах, то відносини Росії і НАТО фактично у повному «глухому куті». Так, співпрацю з Росією з безпекових питань керівництво Альянсу припинило ще в 2014 році, з початком російської агресії проти України. Хоча певний рівень діалогу зберігався та навіть відновилася робота Ради Росія — НАТО (принаймні, на рівні зустрічей постійних представників сторін), що знову ж Москва поспішила трактувати як початок «перезавантаження» стосунків з Альянсом.

У жовтні поточного року на всьому цьому була поставлена остаточна крапка. Так, керівництво НАТО відмовило в акредитації восьми із двадцяти представників місії Росії при штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі, звинувативши їх у шпигунстві. У відповідь Кремль вирішив зачинити своє представництво при НАТО з 1 листопада ц. р., а також позбавив акредитації в Москві всі структури Альянсу (зокрема, Інформаційний центр Північноатлантичного союзу).

 

…Наведені факти свідчать про повну відсутність будь-яких можливостей нормалізувати відносини між Москвою і Заходом…

Загалом такі факти свідчать про повну відсутність будь-яких можливостей нормалізувати відносини між Москвою і Заходом, а відтак — і скасувати антиросійські санкції США та ЄС. Як наслідок, втрачаються і всі надії Кремля на покращення стану російської економіки, що вкотре погіршується після тимчасового відновлення позитивної динаміки її розвитку внаслідок зростання цін на нафту і газ в першій половині поточного року.

За прогнозами глави міністерства економічного розвитку РФ М. Решетнікова, «відновлення російської економіки вже вичерпало себе і найближчим часом вона повернеться до стану стагнації». Причому кількість депресивних регіонів Росії може збільшитись майже вдвічі. І це вже не кажучи, що тенденція погіршення життя російського населення зберігатиметься ще, як мінімум, протягом десяти років. А як же може бути інакше, коли за оцінками самих же російських експертів, анексія Криму та участь Росії у конфлікті на Донбасі вартує росіянам близько 25 % їх доходів.

 

…Щоб вийти із такої ситуації Москві досить лише припинити агресію проти України і повернути їй Крим та окуповані території Донбасу…

Як Москва може вийти із такої ситуації? Нічого надзвичайного тут немає. Досить лише Кремлю припинити агресію проти України і повернути їй Крим та окуповані території Донбасу. Але замість цього він посилює там провокації, збільшує масштаб заходів з демонстрації сили перед Україною та США і НАТО. Про це свідчить серія навчань ЗС РФ поблизу кордону України та у Чорноморському регіоні навесні поточного року, які продовжились у вересні–жовтні після завершення СКШН ЗС Росії та Білорусі «Захід-2021» на Північно-Західному (Балтійському) напрямку.

Зрозуміло, що на це Москва повинна виділяти з бюджету додаткові військові видатки. Так, протягом наступних трьох років видатки за статтями «Національна оборона» та «Національна безпека і правоохоронна діяльність» планується збільшити на 1 трлн рублів, що становитиме близько чверті всіх витрат з державного бюджету країни (що повністю корелюється з втратами доходів російських громадян).

 

Які ж висновки можна зробити з усього цього?

Очевидним є факт втрати В. Путіним адекватного усвідомлення реальної ситуації у світі та наслідків його політики

По-перше, жодні сподівання Москви на можливість «перезавантажити» відносини із Заходом безпідставні. США, НАТО та ЄС і надалі продовжуватимуть політику стримування Росії та надаватимуть підтримку Україні.

По-друге, незважаючи на ускладнення соціально-економічної ситуації в Росії через західні санкції та інші проблеми, головним її пріоритетом залишається проведення своєї неоімперської політики на пострадянському просторі та стосовно Заходу. При цьому основним об’єктом агресії Росії, як і раніше, залишається Україна.

По-третє, досить очевидним є факт втрати В. Путіним, як одноосібним лідером Росії, адекватного усвідомлення реальної ситуації у світі та наслідків його політики. З одного боку, це посилює непередбачуваність його вчинків, в тому числі в плані можливості нового нападу на Україну, а з іншого — ставить Росію на шлях колишнього СРСР, який призвів до його розпаду.

 

Схожі публікації