«Мирний план» Китаю

Цілі та перспективи реалізації

 

Іван Січень

Для України дуже важлива позиція Китайської Народної Республіки, яка, по суті, є єдиною країною, яка спроможна реально вплинути на політику Російської Федерації, в тому числі щодо нашої держави. До останнього часу Китай у звичній для себе манері уникав прямого втручання у російсько-українську війну, обмежуючись лише стандартними закликами «до примирення». Разом з тим у лютому 2023 року КНР раптом змінює свої позиції, принаймні на політичному рівні, виступивши з низкою ініціатив щодо припинення війни та мирного врегулювання ситуації. Такий крок Китаю — принциповий за характером. Тому розглянемо китайські пропозиції більш детально, зважаючи на їх причини та можливі наслідки.

 

…Китай, по суті, є єдиною країною, яка спроможна реально вплинути на політику Росії, в тому числі щодо нашої держави…

Як відомо, 24 лютого ц. р., у річницю повномасштабного нападу Росії на Україну, міністерство закордонних справ КНР оприлюднило так званий мирний план зі своїм баченням шляхів припинення війни та забезпечення миру і стабільності в Європі та світі. Положення плану активно обговорювалися у ЗМІ. Вони включають 12 пунктів, такі як:

  • повага до суверенітету всіх країн;
  • відмова від «менталітету холодної війни»;
  • припинення бойових дій;
  • відновлення мирних переговорів;
  • усунення гуманітарної кризи;
  • захист цивільного населення та військовополонених;
  • підтримання безпеки атомних електростанцій;
  • зниження стратегічних ризиків;
  • сприяння експорту зерна;
  • припинення «односторонніх санкцій»;
  • підтримання стабільності промислових ланцюгів і ланцюгів постачань;
  • сприяння післявоєнній відбудові.

На перший погляд «мирний план» МЗС КНР досить адекватний та позитивний за характером. Тим паче, що він у значною мірою співпадає з положеннями резолюцій Генеральної асамблеї ООН та має вигляд більш конструктивний, аніж божевільні, повністю проросійські ідеї прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та інших подібних політиків.

…Пекін сповідує винятково власні інтереси, навіть коли вони, буває, суперечать інтересам інших країн…

Втім, як ми вже писали у попередніх статтях, у міжнародній політиці та відносинах не буває альтруїзму. Тим паче з боку таких прагматичних країн, як КНР. Як і у всіх інших випадках, Пекін сповідує винятково власні інтереси, навіть коли вони, буває, суперечать інтересам інших країн. При цьому до останнього часу Китай традиційно намагався не занурюватися у проблеми на кшталт війни Росії проти України, яка, по своїй суті, є проявом протистояння між Москвою та Заходом.

Однак на сьогодні така політика Китаю починає створювати для нього низку викликів та загроз у політичній, економічній, безпековій і гуманітарній сферах. Певним чином вони вже згадувалися у ЗМІ, однак лише у загальному плані. Тому доречно розглянути їх більш детально, що надасть можливість визначити наміри Китаю та ймовірні напрямки його дій з їх реалізації.

Отже, що можна сказати стосовно вищезгаданої теми і які висновки можемо зробити, виходячи з тих тенденцій та подій, які відбуваються довкола війни Росії проти України в контексті найбільш важливих аспектів, які стосуються КНР.

…Китай зі своєю політикою невтручання у війну Росії проти України, по суті, опинився на «узбіччі» головного світового процесу…

По-перше, повномасштабний напад Росії на Україну став однією з ключових подій XXI століття, яка опинилася в центрі уваги світової спільноти та показала роль, місце та вагомість кожної з провідних держав у сучасній системі міжнародних відносин.

В цьому плані активна робота західних країн та міжнародних організацій з припинення війни на основі норм міжнародного права значно посилила їх позиції у світі, а також сприяла подальшому зміцненню єдності НАТО і ЄС та її виходу на якісно новий рівень. Так, Захід продемонстрував своє значення як глобальної сили, здатної стримувати Росію. Своєю чергою Росія, як з’ясувалося, не спроможна протистояти США, Європі та Україні, що остаточно позбавило її надій на можливе досягнення статусу «великої світової держави». Окрім Заходу на боці України виступила решта цивілізованого світу, що демонструє реальний розклад сил на міжнародній арені. Зокрема, про це свідчить резолюція Генеральної асамблеї ООН від 23 лютого ц. р., яка більшістю голосів підтримує Україну та засуджує Росію.

У такому разі Китай зі своєю політикою невтручання у війну Росії проти України, по суті, опинився на «узбіччі» головного світового процесу, програючи Заходу за своїм міжнародним впливом. Як наслідок, роль та значення КНР змінюється від рівнозначного США та ЄС світового центру сили — на важливого для них партнера, однак без обов’язкової необхідності зважати на його інтереси. Та навіть з можливістю нав’язати йому свою волю. Як же ще можна розцінити категоричні вимоги Вашингтону до Пекіну не передавати зброю Росії, коли США, члени НАТО і ЄС, а також інші країни нарощують обсяги військово-технічної допомоги Україні.

…Війна Росії проти України підірвала можливість реалізації стратегічної концепції КНР щодо побудови «єдиного та справедливого для всіх світу»…

По-друге, війна Росії проти України повністю підірвала можливість реалізації стратегічної концепції КНР щодо побудови «єдиного та справедливого для всіх світу». Саме ця ідея була покладена в основу геополітичної ініціативи Пекіну «Пояс і шлях», яка передбачає створення єдиного торговельного, економічного та транспортного простору від Азійсько-Тихоокеанського регіону до Європи. Втілення таких планів КНР розглядає як один з основних інструментів досягнення своїх економічних та політичних цілей: розширення ринків збуту китайських товарів та доступу до ресурсів, а також утворення власної сфери впливу у світі на противагу США.

Центральне місце у справі з реалізації таких намірів Китаю відводилось Росії. Саме по її території передбачалося налагодження сучасних високошвидкісних транспортних комунікацій від Азійсько-Тихоокеанського регіону до Європи. Наразі всі ці плани зійшли нанівець. Жодна з європейських країн з Росією співпрацювати не буде. В тому числі й у питанні створення нових транспортних коридорів за участю Російської Федерації. Все це значно ускладнить або навіть зробить неможливим втілення в життя геополітичних проєктів Китаю.

…Двостороння торгівля Росії та КНР за більшістю груп товарів впала на 30–40 %…

По-третє, Росія є досить вагомим торговельно-економічним партнером КНР. За різними оцінками вона знаходиться на 9–11 місцях серед торговельних партнерів Китаю. Звичайно, це не перші місця, однак у 2022 році обсяги взаємної торгівлі між двома країнами досягли близько 190 млрд дол. США. Як стверджує Москва, протягом минулого року приріст російсько-китайської торгівлі становив понад 30 %, що стало наслідком переорієнтації Росії на Китай внаслідок західних санкцій.

Втім, у низки експертів принципово інші дані, а саме — вони стверджують, що двостороння торгівля Росії та КНР за більшістю груп товарів (включно з постачанням російської нафти) впала на ті ж самі 30–40 %. Причиною такої тенденції визначається намагання Китаю уникнути вторинних санкцій з боку США та ЄС, які є його головними торговельними партнерами.

Так чи інакше, однак до війни Росія та Китай планували збільшити обсяги взаємної торгівлі у 2022 році до 250–260 млрд дол. США. Тобто, обсяг упущеної вигоди становив як мінімум 60–70 млрд дол. США.

…Соціальний вибух в Росії може зруйнувати всю соціально-економічну систему, побудовану Китаєм у Сибіру та на Далекому Сході РФ…

По-четверте, на сьогодні загальний обсяг інвестицій КНР в економіку Росії становить близько 10 млрд дол. США. За ці кошти реалізується кілька тисяч спільних проєктів різних рівнів — від будівництва та введення в дію високотехнологічних підприємств до освоєння російських природних ресурсів. Наразі західні санкції проти російських олігархів та провідних компаній, а також «заморожування» фінансових ресурсів Росії в іноземних банках значною мірою позбавили її можливості використання китайських інвестицій за призначенням та, відповідно, виплати дивідендів. В результаті державні та приватні структури КНР втрачають досить великі кошти та можливості реалізації важливих для них програм, інтегрованих у геополітичну ініціативу «Пояс і шлях». З огляду на це, з літа минулого року Китай фактично припинив інвестування російської економіки, а також надання кредитів російському бізнесу.

Крім того, ще в середині 2010-х років, згідно з низкою цільових програм російського уряду, були фактично відкриті безперешкодні можливості для переселення громадян КНР на територію Сибіру і Далекого Сходу Росії для їх економічного освоєння. Наслідком цього стала перевага кількості китайських переселенців над чисельністю місцевого населення, що призвело до виникнення міжнаціональних конфліктів. Поряд з цим активізувалися напади місцевих жителів на китайські підприємства (господарства), як відповідь на засилля Китаю в регіоні.

До теперішнього часу подібні тенденції Китай стримував підкупом місцевої влади та силових структур, що по суті дало йому змогу взяти під контроль схід Росії. Разом з тим невдачі Москви у війні проти України та загострення проблем російської економіки відкривають реальні перспективи соціального вибуху в Росії. А це може зруйнувати всю соціально-економічну систему, побудовану Китаєм у Сибіру та на Далекому Сході Російської Федерації.

Такі перспективи вже відкрито визнає В. Путін. Як він сказав у інтерв’ю телевізійному каналу «Росія 1» (оприлюднене 26 лютого ц. р.), «метою Заходу є розвал та ліквідація Росії. У випадку досягнення Заходом згаданої мети російський народ може не зберегтись: з’являться московити, уральці та інші».

…Ризикувати своїми стосунками зі США та ЄС на користь Російської Федерації керівництво КНР ніколи не наважиться…

По-п’яте, політична підтримка Китаєм політики режиму Путіна, навіть без прямого втручання у війну на боці Російської Федерації ускладнює відносини між Пекіном та США і ЄС. Вже якось частково порушував таке питання, однак не зайве придивитися до нього більш уважно, з урахуванням політичних аспектів. Так, минулого року товарообіг між КНР та США досяг близько 770 млрд дол. США. Приблизно такі ж саме обсяги має і взаємна торгівля між Китаєм і Європейським Союзом (детальна інформація приховується всіма сторонами). Це у понад 8 разів більше, ніж обсяги торгівлі між КНР та Росією. Причому, на відміну від Росії, США та члени ЄС є стабільними та високорозвиненими державами, які набагато цінніші для Китаю, аніж Росія — його сировинний придаток та ринок збуту низькоякісних товарів.

Тому ризикувати своїми стосунками зі США та ЄС на користь Російської Федерації керівництво КНР ніколи не наважиться. Саме про це і свідчать відчайдушні спроби Пекіну довести «відсутність планів постачання зброї Росії». Офіційна заява з цього приводу була зроблена владою КНР 25 лютого ц. р. після того, як США пообіцяли ввести жорсткі санкції проти Китаю у разі передачі ним озброєнь для потреб ЗС РФ. З одного боку, така позиція Пекіну дозволяє йому підтримувати відносно нормальні стосунки зі США та ЄС, а з іншого — підриває його авторитет як країни, що не може надати реальної допомоги своїм союзникам і партнерам.

…Китай занепокоєний можливістю розпаду Російської Федерації не тільки з економічної, але і з військової та гуманітарної точок зору…

По-шосте, як і багато інших країн, Китай занепокоєний можливістю розпаду Російської Федерації не тільки з економічної, але і з військової та гуманітарної точок зору. Подібні наслідки можуть мати набагато небезпечніший характер, аніж суто економічні чинники.

В першу чергу це стосується можливості дезінтеграції ЗС РФ та втрати ними контролю над озброєннями, в тому числі тактичною і стратегічною ядерною зброєю. Причому вся ця зброя або її більша частина може опинитися в руках незаконних збройних формувань або терористичних організацій.

Тим самим будуть створені умови для переростання суперечностей між різними групами населення сходу РФ на міжнаціональному та міжрелігійному підґрунтях, а також внаслідок боротьби за контроль над ресурсами і територіями, у збройні конфлікти різної інтенсивності, як це спостерігалося після розпаду СРСР.

Причому такі конфлікти можуть бути набагато масштабніші, ніж ті, що мали місце на початку 1990-х років у Придністров’ї та на Кавказі, і навіть потужніші за повномасштабну війну Росії проти України. З високою ймовірністю їх супроводжуватимуть масові жертви серед цивільного населення, руйнування інфраструктури, техногенні катастрофи та масові потоки біженців.

Не виключається також і застосування учасниками конфліктів зброї масового ураження, що матиме катастрофічні наслідки не тільки для тих квазідержавних утворень, що з’являться на місці Російської Федерації, але і для сусідніх країн та всього світу. Зважаючи на такі загрози, Китай зберігає на російському напрямку одне з найбільш потужних угруповань своїх збройних сил. Втім, його застосування для стабілізації ситуації на сході РФ може лише втягнути КНР у збройне протистояння в регіоні.

 

Саме такі обставини обумовили рішення керівництва КНР щодо активізації своєї участі у припиненні «війни між Росією та Україною». Разом з тим, як зазначалося вище, — виключно на основі власних інтересів, зокрема:

  • зміцнення геополітичних позицій Китаю як «впливової країни-миротворця, здатної відіграти вирішальну роль у забезпеченні миру та стабільності в Європі»;
  • перехоплення ініціативи у США та Європейського Союзу у розв’язанні згаданого питання та повернення значення КНР як «рівнозначного їм центру сили у світі»;
  • відновлення можливостей повноцінного торговельно-економічного співробітництва з Росією, як однієї з основних умов успішної реалізації китайської ініціативи «Пояс і шлях»;
  • підвищення міжнародного авторитету Китаю як «надійної опори» для його союзників і партнерів;
  • запобігання можливості розпаду Російської Федерації з усіма негативними наслідками для Китайської Народної Республіки.

 

…Україна та Захід критикують «мирний план» КНР через низку важливих аспектів…

На «мирний план» КНР досить неоднозначно зреагували у світі. Так, він повністю схвалюється Москвою, яка вважає китайські пропозиції підтримкою її спроб нав’язати Заходу та Україні переговори щодо припинення війни на російських умовах та домогтися скасування санкцій проти Росії. Як і слід було очікувати, на користь китайського плану висловився і головний апологет Путіна в Європі — Віктор Орбан.

Україна та провідні західні країни також демонструють позитивне ставлення до намірів Китаю активізувати свою участь у відновленні миру в Європі. Зокрема, такий крок КНР розглядається як можлива поява ще одного каналу для просування процесу врегулювання війни в Україні. Подібну думку висловив президент України В. Зеленський. При цьому він повідомив, що міг би зустрітися з лідером Китаю Сі Цзіньпіном для обговорення згаданого питання.

Водночас Україна та Захід критикують «мирний план» КНР через низку важливих аспектів: відмову Пекіну осудити дії Росії проти України та, взагалі, визнати їх війною; відсутність у пропозиціях вимог щодо виведення російських військ з української території; пропозиції КНР щодо зняття санкцій з Росії без жодних зобов’язань з її боку.

Це принципово суперечить інтересам України та її західних партнерів, а тому «мирний план» КНР ніколи не буде ухвалений у його нинішньому вигляді. Тим паче, що він фактично є не планом у повноцінному розумінні цього слова, а набором гасел, вигідних Китаю.

Звичайно, Пекін розуміє подібні перспективи, а тому може розпочати процес «підняття ставок» шляхом подальшого зближення з Росією, в тому числі — демонстрацією готовності надати їй зброю.

Хоча реальні кроки Пекіну будуть залежати від розвитку ситуації в Росії, що наразі і є головним чинником впливу на інтереси та безпеку Китаю. Так, у випадку реальної загрози виникнення громадянського конфлікту у Російській Федерації керівництво КНР дійсно може піти на передачу зброї для потреб ЗС РФ та інших силових її структур, а в крайньому разі — і окупувати її східні регіони.

Як правильно пояснюють експерти, «треба судити не по заявах, а по діях КНР». Саме для того, щоб такі дії не перетнули критичні «червоні лінії» для Заходу і України, у 2023 році плануються візити до Китаю низки європейських лідерів, а також продовження американсько-китайських переговорів на вищому рівні. На противагу цьому з метою лобіювання російських та власних інтересів вже відбувся візит до КНР самопроголошеного президента Білорусі О. Лукашенка.

 

Схожі публікації