Глобальні кліматичні зміни у світі: причини і наслідки

Аналіз доповіді Національної розвідки США

 

 

Іван Січень

Проблема глобальних кліматичних змін, яку людство вже починає сприймати як загрозу своєму цивілізаційному існуванню, стає щораз актуальнішою ще з початку 1990-х років. Останнім часом керівництво провідних країн світу приділяє цій темі посилену увагу, зокрема, порушуючи її на міжнародних заходах, де йдеться про світові політику, безпеку та економіку. Глобальний кліматичний саміт (COP26) у шотландському місті Глазго також присвячений пошуку шляхів запобігання кліматичним загрозам. До того ж, в жовтні ц. р. на цю тему з’явилася спеціальна доповідь Апарату директора Національної розвідки США. Україна, як невід’ємна складова світу, також відчуває на собі глобальні кліматичні зміни. Отож не зайве звернути увагу на такі застереження американської розвідки. Тим паче, що вони стосуються і нашої держави у певному критичному для неї сенсі.

 

Доповідь Національної розвідки США «Вплив змін клімату та міжнародної реакції на них на національну безпеку США до 2040 року»

Доповідь Апарату директора Національної розвідки Сполучених Штатів Америки «Вплив змін клімату та міжнародної реакції на них на національну безпеку США до 2040 року» готувалася за вказівкою президента країни з метою уточнити політику Вашингтона щодо згаданої сфери. Окрім суто розвідувальних оцінок у документі бралися до уваги і відповідні матеріали та висновки федерального наукового співтовариства США.

Головна ідея доповіді — вказати, що глобальні кліматичні зміни наближаються до свого критичного рівня (зростання середньої температури на Земній кулі на 2 градуси за Цельсієм), що може вилитися у незворотні процеси. Причиною цього є збільшення масштабу економічної діяльності людства і неефективність міжнародної нормативно-правової бази у справі обмеження негативних впливів на екологію.

У цьому плані мається на увазі передусім неналежне виконання Кіотського протоколу (ухвалений в 1997 році; став чинним у 2005 році; є доповненням до Рамкової конвенції ООН про зміни клімату від 1992 року) та Паризької угоди (ухвалена в 2015 році; вступила в дію в 2016 році), за якими учасники зобов’язуються обмежити викиди парникових газів та вживати інших заходів з запобігання зміні клімату.

Основними з таких проблем можна назвати суперечності між різними країнами (або групами країн) внаслідок нерівномірного їх розвитку, відмінностей економічних систем, а також розбіжностей у політичних цілях і інтересах та методах їх реалізації. Крім того, досить неоднозначними є наслідки переходу людства на нові технології, якими передбачається використання «чистої» енергії, а також спроби протидії глобальним кліматичним змінам геоінженерними методами.

На погляд авторів доповіді, у такому контексті найбільш показові наступні чинники:

— неоднакова участь країн у розробці та втіленні «чистих» технологій в енергетичній, виробничій, транспортній і інших сферах з метою скорочення викидів парникових газів та зменшення їх негативного впливу на екологію. Так, роль лідерів у цьому належить провідним західним країнам, у яких є необхідні фінанси та технічні можливості, а також політичні стимули, що пов’язуються з їх цивілізаційними цінностями.

На відміну від них країни, що розвиваються, таких можливостей не мають і змушені економічно розвиватися, використовуючи вугілля та нафту, що і є головними джерелами викиду парникових газів. Тут маються на увазі в першу чергу Китай та Індія, як країни з найбільшими економіками у світі, що залежать від згаданих видів енергоносіїв;

10 країн, що є головними джерелами викиду парникових газів

— зацікавленість низки країн у подальшому масовому використанні у світі нафти, вугілля та інших викопних видів палива, які є основою їх експорту. Це передусім Росія, Саудівська Аравія, країни Перської затоки, Каспійського регіону, Центральної Америки, Північної та Центральної Африки. При цьому, деякі з них, насамперед Росія, використовують свої значні запаси енергоносіїв згаданого типу у політичних цілях — для зміцнення своїх позицій у світі та тиску на інші країни.

Втім, це ж можна казати і про деякі західні країни. Зокрема, у доповіді американської розвідки згадується діяльність Великобританії і Норвегії, які, з одного боку, налаштовані боротися з глобальними кліматичними змінами, а з іншого — виконують роль провідних виробників нафти в Європі, щораз збільшуючи обсяги її видобутку. Насправді це ж можна казати і про Сполучені Штати Америки. Так, у 2019 році тодішній глава Білого дому Д. Трамп своїм розпорядженням вивів США з-під дії Паризької угоди. Його енергетичною політикою передбачалися відчутне збільшення обсягів видобутку нафти в країні та розвиток відповідної інфраструктури (в тому числі нафтопереробних заводів, трубопроводів, нафтових терміналів та портів, танкерного флоту тощо);

Поточний та прогнозований попит на енергію за джерелами на основі поточної політики

— зростання попиту на енергоносії у світі понад очікувану норму. Незважаючи на прискорений розвиток, «чисті» енергетичні технології (зокрема, вітряна, сонячна та гідроенергетика) не спроможні компенсувати зазначену тенденцію, що вимагає збільшення обсягів видобутку нафти і вугілля.

Певним запобіжним заходом за такого стану справ може бути введення в дію нових атомних електростанцій. За умов своєї нормальної роботи АЕС екологічно менш збиткові, аніж теплові енергетичні системи. Тому сьогодні до використання атомної енергетики починають повертатися навіть ті країни, які почали відмовлятися від неї на початку 2010-х років (включно з ФРН та Японією). Однак деякі інші країни продовжують наполягати на небезпечності використання атомної енергетики.

Певним виходом з цієї ситуації може бути збільшення обсягів видобутку та використання природного газу, що вже практично здійснюється. Однак, газ не є повноцінною заміною «чистої» енергетики, бо лише частково знижує викиди парникових газів;

— висока вартість розробки і запровадження нових технологій виробництва «чистої» енергії, що знижує її конкурентоспроможність у порівнянні з традиційними видами енергетики. Перехід на нові технології стає особливо складним через наявність розвинутої інфраструктури видобутку, транспортування та споживання нафти і вугілля.

На відміну від цього розвиток інфраструктури «чистої» енергетики все ще знаходиться на початковому етапі і потребує побудови та введення в дію підприємств з виробництва відповідного обладнання, а також вітрових, сонячних та гідроелектростанцій.

Вищезгадані обставини вимагають кардинальної перебудови всієї енергетичної системи світу та залучення значних інвестицій, що є надзвичайно складною проблемою, з якою практично неможливо впоратися у найближчій чи середньостроковій перспективі;

— низька ефективність геоінженерних методів протидії глобальним кліматичним змінам, включно з: спробами охолодити середню температуру на Земній кулі за допомогою спеціальних технічних пристроїв; намаганнями відновити озоновий шар у спосіб розпилення відповідних хімічних речовин; вживанням заходів з розкладання парникових газів хімічними та біологічними способами.

Крім того, застосування геоінженерних методів передбачає координацію зусиль всіх провідних держав світу, а відтак — і важких та довготривалих між ними переговорів. Тим більше, що геоінженерні технології можуть застосовуватись у вигляді кліматичної зброї.

 

Зважаючи на такі обставини, у доповіді Апарату директора Національної розвідки США зроблено висновок про фактичну неможливість досягти цілей Паризької угоди про утримання на безпечному рівні процесу зростання середньої температури. Згідно з прогнозами експертів американських спецслужб, цей рівень буде перевищено вже до 2030 року, що матиме різнопланові наслідки як негативного, так і позитивного характеру (залежно від конкретних обставин та зацікавлених сторін).

У доповіді наголошується на тих аспектах, у яких безпосередньо зацікавлені США. Зокрема, це надання уваги окремим країнам та регіонам, що важливі для Сполучених Штатів Америки, щоправда, це не стосується безпосередньо України. Отож, надмірно не деталізуючи, розглянемо лише загальні висновки з доповіді американських спецслужб стосовно наслідків глобальних кліматичних змін. Серед таких можна відзначити:

– аномальні природні явища, в тому числі посуха в одних регіонах світу та зливи і повені — в інших. Це призводить до повної або часткової втрати придатності сільськогосподарських регіонів світу для подальшого використання за своїм призначенням; нестачі прісної (питної) води для вживання та ведення господарської діяльності у районах посух; збільшення кількості масштабних лісових пожеж; затоплення населених пунктів, руйнування транспортної інфраструктури, людських жертв та пошкодження (втрати) майна місцевими жителями в місцях великих повеней.

Разом з тим, зміни клімату, що викликані глобальним потеплінням, створюють сприятливі умови для ведення сільського господарства у тих регіонах, де це раніше вважалося невигідним або неможливим. Зокрема, це райони на північ від середніх зон Росії та Канади, а також південні райони Аргентини і Чилі. Не виключається також, що можуть з’явитися у світі нові райони, що стануть придатними для сільськогосподарської діяльності. Це ж стосується і можливої зміни профілю використання сільськогосподарських районів;

Танення льоду Північного Льодовитого океану

– танення льоду Північного Льодовитого океану, Антарктики, льодовиків у горах та вічної мерзлоти. Найбільш небезпечним проявом такого процесу є підвищення рівня Світового океану, через що затоплюються прибережні зони. Така проблема особливо гостра, оскільки у згаданих зонах проживає значна кількість населення, а також розташовані великі міста, в тому числі важливі адміністративні, портові та промислові центри.

Водночас збільшення стічних вод з льодовиків переповнює гірські потоки, внаслідок чого виникають повені в окремих районах світу (насамперед, у прилеглих до великих гірських масивів). Разом з тим, після того, як закінчаться водні запаси льодовиків, на зміну повеням прийдуть посухи.

До досить негативних наслідків також призводить танення вічної мерзлоти: руйнується інфраструктура міст, транспортні комунікації та промислові об’єкти (в тому числі обладнання нафтогазових свердловин і трубопроводів). Крім того, арктичні моря забруднюються стоками органічних речовин, які переходять від замерзлого до напіврідкого (селевого) стану. Це вже відбувається в Росії, 70 % території якої знаходиться в зоні вічної мерзлоти.

Але зменшення льодового покрову арктичних морів розширює можливості доступу до природних ресурсів регіону, таких як шельфові поклади нафти і газу. Відкриваються також нові транспортні комунікації, які значно скорочують шлях між Європою та Азійсько-Тихоокеанським регіоном;

— загострення суперечностей між різними країнами може перерости у конфлікти із застосуванням військової сили. На погляд американських експертів, в основі таких суперечностей чи конфліктів можуть бути наступні чинники:

– боротьба за доступ до життєво важливих ресурсів, насамперед, до прісної води та сільськогосподарських угідь. Так, в низці засушливих регіонів світу одна ріка може протікати територією кількох країн, через що з’являються проблеми з розподілом водних запасів;

– неврегульованість питань щодо розмежування арктичної зони та, відповідно, — контролю родовищ корисних копалин і транспортних комунікацій регіону. В першу чергу такі суперечності спостерігаються між країнами арктичного регіону (головним чином, Росією та США), однак, до них все більше долучаються інші держави (зокрема, Китай), які не мають прямого виходу до Арктики, але цікавляться нею;

– загострення конкуренції в сферах розробки та втілення технологій виробництва «чистої» енергії, в тому числі щодо доступу до дефіцитних матеріалів, необхідних для виготовлення технічного устаткування (в основному, рідкоземельних елементів). В цьому ж контексті відзначається і протидія поширенню згаданих технологій з боку окремих країн та транснаціональних корпорацій;

– негативне сприйняття окремими країнами дій провідних держав світу та міжнародних організацій зі стимулювання зниження викидів парникових газів (в тому числі за допомогою запровадження додаткових податків на імпорт товарів виробників, які не дотримуються вимог Кіотського протоколу та Паризьких домовленостей). У доповіді американської розвідки до списку таких країн включено Україну.

Країни з групи ризику через глобальні зміни клімату

В той же час, на погляд експертів американських спецслужб, згадані чинники не мають критичного характеру для США, які розташовані у відносно сприятливій кліматичній зоні і володіють необхідними ресурсами для протидії екологічним загрозам своїй безпеці.

 

Загалом висновки американської розвідки про причини і наслідки глобальних кліматичних змін співпадають з висновками, зокрема, й російських аналітиків. Розбіжності сторін здебільшого лише в тому, що вони перекладають одна на одну відповідальність за означені проблеми. Втім, це можна вважати ще одним проявом протистояння між США та Росією, яке починає відбуватися у сфері екології. Така ситуація фактично унеможливлює розв’язання світових екологічних проблем, що негативно позначиться на переважній більшості країн, включно з Україною.

Щоправда, неоднозначне сприйняття Україною таких планів західних країн стосовно зниження викидів парникових газів ускладнює її міждержавні відносини, що не може не зашкодити її інтересам.

 

Схожі публікації