Загострення конфлікту в Сирії як загроза світової війни
Віктор Гвоздь
У 1997 році американський політолог, радник президента США Дж. Картера (1977–1981 рр.) з питань національної безпеки З. Бжезинський видав друком книжку «Велика шахова дошка», якою фактично підбив підсумки «холодної» війни другої половини ХХ століття. Одна з головних ідей згаданої книги — розглядати світ як арену геополітичної боротьби між різними центрами сили, що використовують у своїх цілях інші країни. При цьому останні постають, по суті, звичайними «шаховими фігурами», тобто інструментами дій в руках справжніх гравців на «світовій шаховій дошці».
Все це в повній мірі відповідає нинішній геополітичній ситуації у світі, де може виникнути нова «холодна» війна тепер уже в трикутнику США — Китай — Росія. Причому, якщо протистояння між США і КНР в основному спостерігається в економічній сфері, то конфронтація між США і РФ все більше переміщується у площину військову.
Як нещодавно зазначалося у моїй статті «Поле бою. Сирія і нова «холодна війна», проявами такої конфронтації на стратегічному рівні є нарощування сторонами своїх ракетно-ядерних потенціалів та угруповань звичайних військ на основних напрямках свого зіткнення. Водночас проведення США та Росією військових навчань з опрацюванням різних сценаріїв війн між ними супроводжується збройними зіткненнями сторін в зонах криз та конфліктів на периферії їх інтересів.
…Світ є ареною геополітичної боротьби між різними центрами сили, що використовують у своїх цілях інші країни… |
Також, як і під час попередньої «холодної» війни, схожі кризи та конфлікти є елементами геополітичної гри між США та Росією, коли залучаються їх сателіти та маріонетки. Саме вони у більшості випадків стають безпосередніми учасниками збройного протистояння, наслідки якого використовують ті, хто за ними стоїть. Втім, як і під час шахової чи інших ігор, ситуація може вийти з-під контролю гравців та піти несподіваним шляхом з непередбачуваними наслідками. Включно з залученням до збройного конфлікту саме провідних центрів сили.
У другій половині ХХ століття це були війни на Корейському півострові і у В’єтнамі, а також арабсько-ізраїльські конфлікти на Близькому Сході — фактично за участю США і СРСР. Разом з тим найбільш небезпечний прецедент створила Карибська криза 1962 року, яка заледве не переросла у ракетно-ядерну війну між Сполученими Штатами Америки і Радянським Союзом.
Нині за аналогічним сценарієм починає розвиватися ситуація довкола Сирії, де найбільш гостро, після України, перетнулися інтереси США і Росії. При цьому, якщо таке зіткнення на українському напрямі відбувається у воєнно-політичній та економічній сферах, то на сирійській території США і Росія проводять військові операції з діаметрально протилежними цілями. І хоча вони досить відомі, однак не завадить про них ще раз нагадати. Так, головна мета США — повалити в Сирії режим Б. Асада і замінити його проамериканським керівництвом (як це було зроблено у Афганістані та Іраку). У цьому зв’язку інтереси США щодо зміни правлячої верхівки Сирії об’єктивно співпадають з інтересами Туреччини та Ізраїлю. До того ж Туреччина є союзником США по НАТО, а Ізраїль таким же союзником поза Північноатлантичним альянсом.
…У Сирії найбільш гостро, після України, перетнулися інтереси США і Росії… |
Своєю чергою, Росія прагне зберегти владу в руках Б. Асада, як основного російського партнера на Близькому Сході. З огляду на це у 2015 році, у розпал громадянської війни на сирійській території, Росія уклала договір з режимом Б. Асада про надання йому військової допомоги і доправила туди свої війська. Іран, зважаючи на власні інтереси і виступаючи на боці Б. Асада та Росії, також доправив до Сирії свої військові формування зі складу Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).
Як і слід було сподіватися, це створило загрозу збройного зіткнення між США та Росією, що цілком може перерости у масштабний конфлікт. Зважаючи на це, Вашингтон і Москва до останнього часу намагалися уникнути такого розвитку ситуації і переважно діяли через своїх союзників та партнерів. Так, ЗС Росії в Сирії підтримують авіацією військові операції режиму Б. Асада. При цьому РФ уникала прямих дій як проти США, так і Туреччини чи Ізраїлю. Зі свого боку, США, Туреччина і Ізраїль допомагали сирійській опозиції, в т. ч. завдавали ударів по військах Б. Асада та підрозділах КВІР, щоправда також уникаючи зіткнень зі збройними силами Росії. Винятком були кілька окремих інцидентів на кшталт знищення силами ППО Туреччини російського бомбардувальника Су-24М у листопаді 2015 року, а також удар США по угрупованню російських найманців зі складу приватної військової кампанії «Вагнер» в лютому 2018 року.
Останнім часом така ситуація принципово змінюється. Про що свідчать події у сирійській провінції Ідліб, де безпосередньо протистоять збройні сили Туреччини та війська Б. Асада, яких підтримує російська авіація. З початку поточного року це вже призвело до того, що стосунки між Туреччиною та Росією погіршилися. Щоправда, у вигляді спрямованих одна проти одної взаємних звинувачень, погроз чи окремих заходів. Так, в середині лютого ц. р. Туреччина закрила свій повітряний простір для прольоту російських військових літаків. Своєю чергою, Росія почала нарощувати своє корабельне угруповання у Середземному морі поблизу Сирії, в т. ч. спрямовуючи до його складу ракетні кораблі з крилатими ракетами «Калібр» (є носіями тактичної ядерної зброї) на борту.
…Конфронтація між Туреччиною та Росією вийшла на якісно новий рівень фактичного збройного протистояння сторін… |
Разом з тим наприкінці лютого ц. р. конфронтація між Туреччиною та Росією вийшла на якісно новий рівень фактичного збройного протистояння сторін. Причина — нанесення літаками Повітряно-космічних сил Росії ракетно-бомбового удару по колоні ЗС Туреччини у провінції Ідліб в ніч на 28 лютого ц. р., внаслідок чого загинуло понад 30 турецьких військовослужбовців. Інцидент викликав у Туреччини різко негативну реакцію. Вона розцінила це як відвертий напад з боку Сирії та Росії.
У відповідь ЗС Туреччини завдали масштабного удару по військах Б. Асада та пообіцяли знищувати всі російські літаки, що загрожуватимуть турецькому війську. Водночас Анкара, на основі 5-ї статті Північноатлантичного договору щодо колективної оборони, звернулася по допомогу до НАТО. Крім того, тиснучи на Європу з метою заручитися підтримкою у своєму протистоянні з Росією, Анкара повідомила, що може відкрити свої кордони для сирійських біженців.
На дії Росії негативно зреагувало і турецьке суспільство. Так, у Туреччині виникли масові антиросійські акції (в т. ч. поблизу посольства РФ в Анкарі), а низка радикальних турецьких політиків пообіцяла «розвалити Росію із середини» за допомогою мусульман, які проживають на російській території. Росія ж у звичній для себе манері заперечує участь своєї авіації у цьому інциденті, водночас наголошуючи, що ЗС Туреччини потрапили під удар сирійських військ внаслідок того, що турецькі підрозділи перебували у бойових порядках повстанців. Разом з тим Росія категорично відмовилась зупиняти сирійські війська, пояснюючи це їх «боротьбою проти терористів».
На цьому фоні США та більшість провідних країн НАТО підтримали Туреччину. В той же час ООН, НАТО та ЄС закликали зробити все належне, щоб знизити напруженість в Сирії та запобігти подальшому загостренню конфронтації.
В цілому з наведених подій можна зробити наступні попередні висновки та оцінки:
…Збройні зіткнення на сирійській території створюють пряму загрозу американсько-російського військового протистояння… |
- по-перше, фактичне відновлення «холодної» війни у світі на новому рівні знову перетворює його на «велику шахову дошку» або арену протистояння між провідними центрами сили, що супроводжується виникненням збройних конфліктів на периферії їх інтересів;
- по-друге, ситуація в Сирії все більше виходить з-під контролю США та Росії, які є провідними геополітичними гравцями в регіоні. При цьому збройні зіткнення між їх союзниками та партнерами на сирійській території починають створювати пряму загрозу американсько-російського військового протистояння;
- по-третє, загострення обстановки в Сирії демонструє, що провідні міжнародні організації в галузі колективної безпеки, насамперед ООН, не спроможні не тільки усунути існуючі конфлікти, але й запобігти їх поширенню та переростанню у більш масштабні військові конфронтації;
- по-четверте, члени НАТО демонструють свою відданість основним принципам організації щодо колективної безпеки, однак намагаються уникати своєї участі у збройних конфліктах, тим більше з Росією. Саме на це і сподівається Москва, вдаючись до своєї агресивної політики, хоча також не прагне прямого військового конфлікту з НАТО;
…Події в Сирії безпосередньо впливатимуть на обстановку в Чорноморському регіоні і безпосередньо довкола України… |
- по-п’яте, події в Сирії безпосередньо впливатимуть на обстановку в Чорноморському регіоні і безпосередньо довкола України. Так, цілком можлива активізація дій Росії з подальшого посилення свого військового потенціалу на Південно-Західному напрямку з метою досягти беззаперечної переваги над Туреччиною. В той же час ускладнення російсько-турецького протистояння певною мірою відволікатиме увагу Москви від України.