Туреччина і Росія: більше не друзі

Метушня Туреччини між західними і російськими інтересами

 

Бурак Бекділ

«Бюро зі зв’язків з громадськістю при президентові [Туреччини] запустило новий онлайн-портал, де щоденно публікуватиметься список друзів і ворогів Туреччини для подальшого його використання провладними журналістами», — йдеться у повідомленні турецького сатиричного веб-сайту Zaytung. Ресурс неодноразово висміював постійну метушню Туреччини між реальними і уявними друзями та супротивниками, а також перешкоди, із якими стикаються проурядові ЗМІ у намаганні не проґавити щорічні, щомісячні або навіть щотижневі зміни в урядовій політиці.

Тут Zaytung аж ніяк не перебільшує. Наприкінці 2015 року турецькі оглядачі розривали Росію на шматки. В середині 2016 року вони розвернулися на 1800, вихваляючи президента В. Путіна і нібито вже дружню до Туреччини Росію, та злісно критикували США. Вони тимчасово притихли, коли у листопаді минулого року президент Реджеп Ердоган відвідав з візитом Вашингтон і удостоївся подяки від президента Д. Трампа. Але й цього разу турецьким журналістам вдалося викрутитися: Трамп — це добро, а Америка — це зло. Наш справжній друг, писали вони, це — Росія.

Але все знову змінилось.

У лютому ц. р. за кілька тижнів Туреччина втратила 16 військовослужбовців на півночі Сирії, в місті Ідліб, епіцентрі зіткнень протурецьких військ з військами сирійськими, яких підтримувала Росія з землі і повітря. У відповідь Туреччина обстріляла сирійські позиції, а бойовики за підтримки Туреччини збили сирійський військовий вертоліт. Р. Ердоган пообіцяв розпочати активні бойові дії «по всій Сирії» в разі загибелі хоча б ще одного турецького солдата, хоча втрати після цього таки траплялися.

Погроза Р. Ердогана розв’язати військовий конфлікт, якщо сили режиму Б. Асада не залишать Ідліб до 29 лютого, не мала жодного стримуючого ефекту. Протягом останніх тижнів Туреччина відправила тисячі військовослужбовців і військову техніку у північно-західні райони Сирії, що межують з Ідлібом. Однак масштабний військовий наступ видається малоймовірним через низку причин:

  • Туреччина не наважується кинути своїх бійців у наступ через добре захищений російськими ЗРК С-400 повітряний простір Сирії. За іронією долі, це та сама система протиповітряної оборони, яку Туреччина придбала у Росії, за що і поплатилася американськими санкціями, у т. ч. виходом з очолюваного США міжнародного консорціуму, що розробляє винищувач нового покоління F-35 Lightning II;
  • війна з сирійським військом означатиме війну з російським, що загрожує нищівними економічними санкціями, як це було у 2016 році;
  • це ще більше ізолює Туреччину не тільки в Сирії, але й в інших конфліктних зонах, в т. ч. у східному Середземномор’ї.

Захоплення Ідлібу було частиною російського плану з надання допомоги президенту Сирії Башару Асаду, регіональному супротивнику Р. Ердогана з 2011 року, з відновлення контролю над охопленою війною країною. Антиасадівські повстанці, безліч підтримуваних Туреччиною джихадистських бойовиків різного штибу переховуються у різних районах провінції Ідліб та рухаються на північ до Туреччини, сподіваючись приєднатися до 3,6 млн проживаючих там сирійських біженців. Закінчення громадянської війни в Сирії покладе край спробам Р. Ердогана повалити режим Б. Асада і замінити його сунітським урядом, який керував би державою в якості сателіта Туреччини. Ця війна була і залишається програшною для Р. Ердогана, який тривалий час хибно тлумачив російський гамбіт у Сирії.

У липні 2012 року Р. Ердоган говорив: «Ми досягли консенсусу з Росією щодо Сирії». Через 38 місяців російське військове втручання у сирійський конфлікт не виглядало, як намагання догодити туркам. Також у липні 2012 року Р. Ердоган заявив, що Росія підтримує перехідний уряд без Б. Асада. У грудні 2014 року Р. Ердоган знову сказав: «В цілому, у нас є консенсус [з Росією] щодо рішення [по Сирії]». У липні 2015 року він говорив: «Ставлення Росії в питанні Сирії значно краще, ніж раніше… Я вважаю, що [Росія] може відмовитися від Асада».

Через три місяці Москва урочисто приймає Б. Асада.

У 2015 році Р. Ердоган заявив, що не розуміє інтересу Росії до Сирії: «У них навіть немає спільного кордону». У 2018 році Туреччина вважала США невдячним союзником, а Москву називала новою любов’ю Анкари. У тому ж році, щоб позбутися залежності від американського долара, Росія і Туреччина обговорюють можливість розрахунків в національних валютах.

Насправді, поки оптимізм Р. Ердогана щодо Росії стрімко наростав, вона нарощувала свою військову присутність у Сирії в рамках підготовки до фінального протистояння в Ідлібі.

Після 3,5 років «шлюбу за розрахунком» Туреччина і Росія усвідомили, що перебувають по різні боки двох проксі-воєн: однієї — в Сирії, іншої — в Лівії. І це після того, як Росія продала Туреччині системи протиповітряної оборони С-400 вартістю 2,5 млрд доларів, підписала багатомільярдний контракт на будівництво атомної електростанції, уклала угоду про прибутковий газопровід та спромоглася поглибити суперечності між Туреччиною та НАТО. Це короткий перелік тактичних обійм Туреччини з російським ведмедем.

Незважаючи на безліч переговорів між Туреччиною і Росією, в тому числі на рівні міністрів оборони, а також телефонні розмови Р. Ердогана із В. Путіним, сторони не домовилися щодо Ідлібу — останнього оплоту повстанців. Єдине, чого вдалося досягти, за словами Кремля, це зобов’язання «продовжувати активні переговори між військовими відомствами».

Зараз дуже важко зустріти в Туреччині русофілів. За словами посла Росії в Туреччині Олексія Єрхова, він фіксує погрози через підтримку Москвою військової кампанії в Сирії. Нещодавно влада Стамбула не вагаючись закрила виставку плакатів російського художника Олександра Донського, де Путін зображений як «супергерой».

Погано прорахована метушня Туреччини між західними і російськими інтересами з 2015 року призвела до погіршення її стосунків із західними інституціями та наблизила загрозу військового конфлікту з Росією. Коли Анкара усвідомила про військову загрозу не тільки з боку сирійської армії, але й з боку російських військ, вона згадала про своє членство в НАТО і кинулася по американські системи ППО Patriot, в той час як куплені у росіян ЗРК С-400 все ще не використовуються на турецькій землі.

Можете назвати це турецьким чорним гумором.

 

Оригінал публікації на сторінках Begin-Sadat Center for Strategic Studies.
Авторський переклад «Борисфен Інтел»

Схожі публікації