Другий етап війни: хід та наслідки
Іван Січень
Протягом останнього часу головним чинником впливу на розвиток ситуації довкола війни Росії проти України є початок та хід так званої великої битви за Донбас. Як відомо, російські війська активізували наступальні дії на сході та півдні нашої держави з метою встановлення контролю над всією територією Донецької і Луганської областей, створення довкола них буферної зони, а також розширення сухопутного коридору до Криму.
Однак, попри зосередження Росією на Донбасі більшої частини її сил, вона так і не змогла досягти рішучих успіхів. Бойові дії на сході та півдні України набули затяжної позиційної форми, як це раніше відбувалося під Києвом, Харковом, Черніговом, Сумами та Миколаєвом. А відтак, Москва навряд чи зможе досягти своїх цілей і на другому етапі війни. Битви, що відбуваються зараз, матимуть вирішальне значення як для сучасності, так і майбутнього нашої Батьківщини. З урахуванням принципової важливості даного питання розглянемо його більш детально.
Отже, що відбувається на сході та півдні України і чим можуть завершитись бойові дії на території згаданих регіонів? В принципі розвиток подій відомий зі зведень Генерального штабу Збройних сил України, виступів представників української влади та оцінок експертів. Втім, оприлюднені оцінки мають досить розрізнений характер, що потребує їх узагальнення у єдиній системі.
Так, на сьогоднішні – під час другого етапу війни Росії проти України – наступальні дії російських військ зосереджуються на декількох основних та допоміжних напрямках.
Основні напрямки:
- із району м. Ізюм – у напрямку Азовського моря з метою оточення угруповання ЗСУ на Донбасі або, принаймні, недопущення можливості їх перекиду на інші напрямки;
- із «ДНР» та «ЛНР» – у напрямку міст Сєвєродонецьк, Попасна, Рубіжне, Краматорськ, Слов’янськ та Мар’їнка з метою виходу на кордони Донецької і Луганської областей, а також знищення чи нанесення критичних втрат згаданому вище угрупованню Збройних сил України;
- із «ДНР» та півдня Запорізької області – на м. Маріуполь для його повного захоплення.
Допоміжні напрямки:
- у Харківській області – від м. Куп’янськ у напрямку м. Балаклея;
- у Запорізькій області – від м. Пологи у напрямку м. Гуляйполе та довколишніх населених пунктів;
- у Херсонській області – у напрямку адміністративних кордонів з Миколаївською та Дніпропетровською областями.
Метою дій ЗС Росії на всіх із допоміжних напрямків є покращення тактичних позицій своїх військ, а також сковування українських сил.
Загалом, до виконання згаданих завдань безпосередньо в зоні бойових дій Росія залучила близько 90 тисяч військовослужбовців. Ще до 30 тисяч військових складає оперативний резерв ЗС РФ поблизу українського кордону у Білгородській, Воронізькій та Ростовській областях, а також на Північному Кавказі. Більшість із цих з’єднань та частин була виведена з півночі України або сформована із залишків російських військових ресурсів.
Зауважимо, що Росія так і не змогла налагодити ефективну систему управління своїми військами на території України, а також організувати їх безперебійне матеріально-технічне забезпечення. По суті, такою ж самою як і раніше, залишилась тактика дій російських військ. Основні її принципи не змінюються з часів Першої та Другої світових війн і передбачають придушення противника тотальною перевагою у силах та засобах, не зважаючи на власні втрати.
Втім, в умовах війни в Україні така перевага не надає змоги Росії отримати рішучу перемогу. Свідченням цього є розвиток подій на всіх ділянках фронту на сході і півдні нашої держави. Так, на жодній з них Москві не вдалося досягти не тільки стратегічних, але й оперативних цілей. Мають місце лише окремі тактичні просування російських військ біля деяких населених пунктів на Донбасі.
Водночас навіть такі «досягнення» російської армії не означають її реальних успіхів. Насправді ЗСУ застосовують методи мобільної оборони, які допускають можливість тактичних відступів з метою збереження своїх сил та завдання максимальних втрат противнику. Одним з прикладів є тимчасовий відхід наших підрозділів від населеного пункту Кам’янка під м. Ізюм, після чого російські війська, які увійшли до нього, були знищені артилерійським ударом.
Більш того, ЗСУ переходять у контрнаступи, там де є така можливість чи необхідність. Зокрема, такі наступи проводяться на південь та схід від м. Чугуїв у Харківській області з метою відкинути ворога від м. Харків, здійснити тиск на угруповання російських військ у районі м. Ізюм, а також створити загрозу логістичному центру ЗС РФ у м. Куп’янськ.
Втім, ЗСУ не відмовляються і від принципів жорсткої оборони. Так, сили оборони України до останнього тримаються у м. Маріуполь, де склалася найтяжча ситуація. Потужна система оборони створена на Донбасі (в районах міст Сєвєродонецьк, Попасна, Рубіжне, Краматорськ та Слов’янськ), довкола м. Харків та у Запорізький області на напрямках наступу російських військ (насамперед, в районі м. Гуляйполе).
Те ж саме стосується західних районів Миколаївської області та східних і південних районів Дніпропетровської області. Згадаймо також про фактично неприступну берегову і протидесантну оборону Чорноморського узбережжя Одеської області.
Поки що Збройні сили України не можуть перейти до повномасштабного наступу з метою звільнення окупованих Росією територій країни. Однак, за словами радника глави Офісу президента України О. Арестовича, після отримання нашою державою необхідних озброєнь, такий наступ може відбутися вже до 9 травня поточного року.
Згадаймо результати відеоконференції лідерів країн членів НАТО та їх партнерів 19 квітня ц. р., де була досягнута спільна згода щодо недопущення військової перемоги Росії над Україною. З метою виконання такого рішення (ще до його офіційного затвердження) для потреб ЗСУ вже розпочаті постачання важкої техніки, включно із бронетранспортерами, танками та артилерійськими системами. Крім того, Україна отримала партію запасних частин для літаків, що дозволило повернути до строю понад 20 українських винищувачів та бомбардувальників, які знаходились на зберіганні.
Важливе значення для України має згода деяких членів НАТО з-поміж країн Центрально-Східної Європи на проведення безоплатного ремонту української бронетанкової та іншої техніки на своїх заводах. Така форма допомоги наших західних партнерів зводить нанівець всі зусилля Росії зі знищення підприємств оборонно-промислового комплексу України.
В цілому наведені обставини визначають перспективи битви на Донбасі та подальшого ходу війни Росії проти України. Так, з огляду на наявні ресурси у Російської Федерації, активна фаза бойових дій на сході нашої держави може тривати від двох тижнів до місяця, без досягнення реальних успіхів Москвою. Після можливі наступні варіанти розвитку ситуації:
- остаточний перехід війни у фазу затяжного збройного протистояння на тих позиціях, які будуть зайняті сторонами;
- проведення Збройними силами України масштабного контрнаступу та звільнення окупованих територій (або хоча б їх частини). Згідно з повідомленнями деяких ЗМІ, українські резерви вже підійшли до поля бою на сході нашої держави;
- згода Росії на продовження переговорів, які зберігатимуть складний характер. Втім, за їх результатами Москва буде змушена піти на поступки Україні.
До речі, чому Росія намагається досягти хоч якихось успіхів до Великодня чи 9 травня? Звичайно, ці дати мають сакраментальне значення для російського суспільства як з точки зору його релігійних почуттів, так і неоімперських настроїв. Однак об’єктивна причина має зовсім інший характер. Саме наприкінці квітня – на початку травня поточного року Росію може чекати дефолт, що матиме критично негативні наслідки як для її економіки, так і для всієї країни. Тому Москві необхідна хоч якась перемога, що надасть їй можливості зміцнити свої позиції на переговорах з Україною з метою створення передумов для припинення бойових дій та зняття санкцій з Російської Федерації.
