Під час російської війни проти України Європа не може дозволити собі франко-німецький розрив
Die Welt, Німеччина
Протягом агресивної війни росії проти України одними з головних європейських гравців та країн-партнерів, що згуртувалися в антипутінську коаліцію, є Німеччина і Франція. Дві провідні та найбільш економічно розвинені країни Євросоюзу, обидві є членами НАТО та ЄС, відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки на європейському континенті. Водночас складний шлях міждержавних відносин між Німеччиною і Францією у період від початку ХХ століття дотепер, які іноді перебували у стадії війни одна проти одної, свідчить що обидві країни продовжують відстоювати власні національні інтереси, іноді протилежні і неприйнятні для іншої сторони. При цьому об’єднані союзницькими зобов’язаннями в рамках ЄС, НАТО та трансатлантичного партнерства обидві країни вимушені дотримуватися погодженої зовнішньої політики та намагаються, водночас, переслідувати власні геополітичні інтереси. Після розв’язання росією війни в Україні виявилося, що справжні, глибинні інтереси правлячих еліт та панівних класів обох країн не завжди співпадають, а іноді протирічать один одному.
Німецькі аналітики відслідковують основні події останніх днів та місяців, що відбуваються за участі провідних гравців Німеччини і Франції, та намагаються зробити прогноз розвитку подальших подій за їх участі.
Німецьке видання Die Welt 25 листопада ц. р. надрукувало статтю власного кореспондента у Парижі Мартіни Майстер (Martina Meister), в якій аналізується складний характер двосторонніх відносин між країнами та робиться прогноз їх розвитку.
Відносини між Німеччиною і Францією наразі перебувають у глибокій кризі, зазначає видання. З огляду на такий стан, виправити ситуацію покликані державні та урядові візити посадовців обох країн. Проте існуючу політичну прірву між двома країнами з питань реальної політики вони навряд чи можуть подолати, зазначає німецьке видання.
Відносини між Німеччиною і Францією наразі перебувають у глибокій кризі
Джерело: M. Thibaud/ABACA / Fotostand / Reuhl/pa; Монтаж: Infografik WELT / J. Baumgarten
Під час свого візиту до Парижа на початку цього тижня федеральний міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок (Annalena Baerbock, партія «Зелені») заявила, що франко-німецькі відносини наразі не зруйновані. Вона запевнила, що «наразі немає побитих уламків, які потрібно змітати на сміття». Проте той факт, що вона у понеділок провела переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном, свідчить про те, скільки зусиль докладають обидві сторони для досягнення порозуміння.
Водночас незвично, щоби президент Франції приймав міністра закордонних справ іншої країни в Єлисейському палаці. Але Еммануель Макрон цього тижня двічі проігнорував протокол і запросив до переговорів також федерального міністра економіки Німеччини Роберта Хабека (Robert Habeck).
У п’ятницю 25 листопада ц. р. прем’єр-міністр Франції Елізабет Борне (Elisabeth Borne) здійснила поїздку до Берліна для зустрічі з федеральним канцлером Німеччини, яка була раніше запланована на кінець вересня. Обидві сторони розуміють, що під час війни Європа не може дозволити собі франко-німецький розрив. Саме тому наразі існують всі ознаки пошуку примирення між країнами. Проте все знову і знову виникають необхідності відшукування компромісів та спроби подолання проваль, які традиційно розколюють Берлін і Париж з багатьох питань.
Прем’єр-міністр Франції Елізабет Борне із канцлером Німеччини Олафом Шольцем у Берліні
Джерело: AP Photo / Michael Sohn
Безпека і оборона
Німеччина після початку війни росії в Україні здійснила суттєвий крок вперед. Проте обидві країни розділяє різнотипна військова культура, яка є у відносинах між країнами найбільш суттєвим розривом. У Франції президент є верховним головнокомандувачем збройних сил, у Німеччині все, що хоча би віддалено пов’язане зі зброєю, повинно бути затвердженим Бундестагом.
Ядерна потуга Франція може дозволити своїм вдягнутим у парадну уніформу солдатам марширувати по Єлисейським полям, тоді як у Німеччині, відзначає Die Welt, солдати Бундесверу з факелами, які урочистою ходою відзначають пам’ять полеглих товаришів, викликають скоріше почуття сором’язливості та збентеження.
Французькі солдати на військовому параді у Парижі
Джерело: picture alliance / abaca
Можна сперечатися стосовно того, чи війна виникла на порозі проголошеного Макроном проекту стратегічної автономії Європи, чи, навпаки, проголошена ним «смерть мозку» стимулювала пробудження НАТО. З точки зору Німеччини російська загроза свідчить, що трансатлантична єдність є наріжним стовпом, а НАТО є невід’ємною частиною нашої безпеки, як це й зазначено у коаліційні угоді федерального уряду Німеччини.
Проте, зазначає німецьке видання, у Парижі переконані, що одне не виключає іншого. З точки зору Франції, завдяки агресивній війні росії ще більш виразною стає необхідність стратегічної автономії. Після того, як наблизилися до фіаско амбітні проекти в галузі озброєнь, оголошені Німеччиною і Францією у 2017 році, спільний проект створення нового винищувача майбутнього (Future Combat Air System, FCAS) все ж таки може бути реалізований.
Постійні суперечки між німецькими і французькими виробниками систем озброєння проте засвідчили, що видатки на розвиток хоча й охоче розподіляються на декількох учасників, у кінцевому підсумку кожний переслідує власні виробничі інтереси. Протягом місяців вони є незмінними і стійкими, про жодний «хепіенд» й досі не може бути мови. Зокрема тиждень тому федеральне міністерство оборони Німеччини у Берліні оголосило, що досягнуто єдності щодо проекту FCAS. Однак французькі колеги з цього приводу не знають нічого. Авіаційний концерн Airbus робив обережні заяви з цього приводу, проте французька компанія Dassault зберігала мовчання. Контракт на виробництво літака досі не підписаний, хаотичний і пришвидшений діалог свідчить про те, що переговори між учасниками ведуться неефективно.
Енергетична політика
Дві сусідні країни також докорінно відрізняються одна від одної, коли йдеться про питання енергетичної політики. Франція отримує 70 відсотків своєї електроенергії з ядерної енергетики та невиправдано нехтує розширенням відновлюваних джерел енергії. Німеччина вирішила відмовитися від атомної енергетики, але водночас повністю покластися на російський газ.
Сьогодні, зазначає автор дослідження, вже майже забулося, що Париж свого часу виступав проти газопроводу «Північний потік-2» і тривалий час блокував дозвіл на його будівництво в Брюсселі. Свій рішучий опір Макрон обґрунтовував тим, що європейцям не варто було посилювати залежність від Москви і потрібно враховувати інтереси країн Східної Європи. Такі аргументи не були позитивно сприйняті в Берліні.
Макрон уособлює в собі французьку технократію, яка бачила і досі бачить свою цивільну та військову незалежність, забезпечену десятиліттями беззаперечного використання ядерної енергетики. Навпаки, німецькі «зелені» у надзвичайній ситуації не змогли відмовитися від свої партійних постулатів, а гострі тривалі дебати щодо продовження терміну роботи кількох АЕС були завершені лише після рішучого втручання федерального канцлера Німеччини.
Атомна електростанція у Фламанвілі (Flamanville), що на французькому узбережжі протоки Ла-Манш
Джерело: picture alliance / dpa / AFP / Charly Triballeau
Водночас привертає увагу, що з французької сторони не було роздратування чи злорадства з огляду на німецьку енергетичну дилему. Можливо, це пов’язано з тим, що зараз усі перебувають в одному човні, зазначає Die Welt, і Франція також має серйозні проблеми з енергопостачанням.
Майже половина атомних електростанцій Франції досі простоює через вимушені ремонти. Внаслідок цього у сьогоднішній енергетичній кризі експортер електроенергії Франція перетворився на імпортера. Але в той час як у Брюсселі думки щодо запровадження обмеження ціни на газ розділилися, Париж і Берлін виявляють виняткову солідарність, принаймні, коли йдеться про постачання. Наразі Франція постачає газ до Німеччини, тоді як ФРН допомагає ядерній країні з електроенергією.
Фінансово-економічна політика
Президент Макрон вступив на посаду в 2016 році з обіцянкою реформувати Францію та остаточно реструктуризувати сферу фінансів. Але його ентузіазм був швидко зупинений, зазначає німецьке видання. Спочатку відбулася інспірована ззовні «криза жовтих жилетів», потім світ охопила пандемія коронавірусу і, нарешті, вибухнула війна в Україні.
Під час пандемії Макрон намагався врятувати економіку Франції «будь-яким способом». Він буквально перейняв політику свого італійського друга Маріо Драгі (Mario Draghi), який, будучи головою Європейського центрального банку (European Central Bank), запровадив формулу надавати «все, що потрібно» (whatever it takes).
Зважаючи на енергетичну кризу, ця формула діє досі. Париж ще рік тому почав обмежувати зростання цін на електроенергію. Тому і так дуже високий дефіцит державного бюджету продовжить надалі зростати в наступному році. Тільки цього тижня Міжнародний валютний фонд з цього приводу знову дорікнув Парижу.
Боргові правила в Єврозоні все ще призупинені надзвичайним положенням ЄС, тому Франція поки що може продовжувати накопичувати свої борги. Зважаючи на існуючий у країні коефіцієнт заборгованості в 120 відсотків від річного економічного виробництва, у Брюсселі уже давно закликають до перегляду фіскальних правил.
І тоді як німецькі платники податків охоче погоджуються з тим, що їм доводиться фінансувати солодке життя французької мережі курортів all-inclusive, так званого Club Med на півдні Європи, французи підозрюють, що їхні німецькі сусіди роками використовують свої величезні надлишки експорту з низькою доданою вартістю та постулати економічної політики, яка не завжди ґрунтується на солідарності. Федеральне міністерство фінансів Німеччини оголосило 24 листопада ц. р., що федеральний міністр фінансів Крістіан Лінднер (Christian Lindner, Вільна демократична партія) відвідав свого французького колегу Бруно Ле Мера (Bruno Le Maire), щоб обговорити «поточні питання економічної та фінансової політики»,
Незважаючи на всі розбіжності, під час кризи Париж і Берлін тепер намагаються зблизити свої позиції та тісно співпрацювати над ключовими технологіями. Принаймні так запевнили федеральний міністр економіки Німеччини Роберт Хабек та його французький колега Брюно Ле Мер 22 листопада ц. р. у Парижі. Зараз навіть є погодженість з того питання, що має бути дана європейська відповідь на американський антиінфляційний закон.
Міністр економіки Франції Бруно Ле Мер та віце-канцлер і міністр економіки Німеччини Роберт Хабек в Парижі
Джерело: Reuters-Yonhap
Олаф Шольц, який за будь-яку ціну хоче уникнути торговельної війни зі США, очевидно став на бік Франції перед загрозою виникнення несправедливої конкуренції та вірогідністю падіння промислового виробництва.
* * *
Стратегічні партнери України, провідні країни Євросоюзу Німеччина і Франція, як і загалом Євросоюз, виявилися неготовими до викликів і загроз, що виникли внаслідок підготовки і здійснення війни росії в Україні. Аналітичні центри Європи і світу попереджали європейські уряди щодо підготовки агресії з боку Кремля, та інертність мислення і небажання визнавати реальні загрози в європейських столицях призвели до втягування економік, вимушеної державної політики упослідженого реагування та участі країн Євросоюзу, до парадигми протистояння європейської цивілізації з агресивною росією. У цьому протистоянні, що реалізується на полях війни в Україні, визріває розуміння необхідності зупинити новітніх варварів ХХІ століття. Розуміння того, що зупинити росію потрібно саме в Україні, оскільки вона веде війну не лише за свою незалежність, а й за цивілізаційний вибір та майбутнє всієї Європи.
Росія буде протистояти об’єднаним зусиллям України і Заходу та намагатися максимально продовжити свою агонію, вбиваючи українців та руйнуючи інфраструктуру країни. Використання зимових холодів в якості зброї проти мирного населення підтверджує статус росії як країни, що підтримує тероризм, нещодавно прийнятий на засіданні Європарламенту. Україна продовжує боротьбу та терпляче очікує на обіцяний ленд-ліз, постачання систем наступальної зброї та фінансову підтримку, необхідні для перемоги над росією.
Очевидно, що така швидка перемога України не всіх на Заході влаштовує і навіть лякає. В якості пояснень дивної стриманості США висуваються тези щодо побоювання виникнення хаосу в росії у випадку падіння правлячого режиму путіна, загрози краху управління всією російською державною імперією, яка має на своїй території значну кількість АЕС, об’єктів хімічної промисловості та інших небезпечних виробництв. Реальною вважається також загроза «розповзання» тактичної ядерної зброї, яку неможливо відслідкувати засобами об’єктивного контролю та яку можна легко переміщувати внаслідок достатньої її мобільності. Додатковим стримуючим чинником на шляху прийняття рішучих рішень у Вашингтоні стала активізація пропутінського крила Республіканської партії США під проводом Дональда Трампа, яка на виборах до Конгресу США отримала перемогу у нижній палаті Конгресу, Палаті представників, яка опікується питаннями формування й розподілу державного бюджету, зокрема, й допомоги Україні.
Та неминучих рішень на підтримку демократичного світу й захисту інтересів майбутнього для людей «світу без росії» не уникнути. До фронту друзів України додається все більше країн світу, політичні погляди і переконання провідних країн Європи еволюціонують та об’єднуються навколо підтримки України. Зима, що настає, стане останнім шансом для терориста путіна та випробуванням мужності й рішучості європейців. Народ України об’єднався і згуртувався навколо ідеї захисту державності та територіальної цілісності держави у межах міжнародно визнаних кордонів.
Українська нація ще має виконати велику кількість роботи з очищення держави від «п’ятої колони», спадку проросійського історичного минулого, що міцно засіла на всіх щаблях державного апарату та громадянського суспільства. Є розуміння, що ця задача обов’язково має бути виконання після перемоги у війні. Боротьба українського народу триває.