Олексій Волович
Останнім часом можна спостерігати, як Росія, Китай, Туреччина та Іран вживають заходів для того, щоб посилити свій вплив на країни Центральної Азії, зокрема, на Казахстан та Узбекистан. Євросоюз, зокрема Німеччина і Франція, а також США і Велика Британія, на відміну від цих авторитарних держав, готові запропонувати згаданим країнам альтернативні демократичні варіанти взаємодії і співпраці.
Росія
З 1991 року Кремль традиційно розглядав Центральну Азію як історичну сферу свого впливу та намагався обмежити там вплив Заходу, а заодно Китаю і Туреччини. У 2022 році Путін навіть відвідав кожну із п’яти країн тамтешнього регіону. В самій Росії вважають, що провідне місце там належить Казахстану. Маючи найдовший у світі кордон із Казахстаном (7600 км), РФ використовує багато важелів впливу на такого сусіда — етнічних, політичних та економічних. Серед 20-мільйонного населення Казахстану 15 % становлять етнічні росіяни, тобто, близько 3 млн осіб. Зазначимо, що обидві країни-сусіди є членами ОДКБ, ЄАЕС та ШОС. До того ж 80 % казахстанської нафти експортується 1500-кілометровим нафтопроводом «Тенгіз-Новоросійськ» Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що проходить територією Росії. Відвантаження нафти по ньому російська адміністрація КТК неодноразово припиняла переважно під вигаданими приводами, щоб у такий спосіб посилювати тиск на керівництво Казахстану аби воно було більш поступливе до вимог Москви щодо поставок до Росії підсанкційних товарів.
Останнім часом офіційні особи РФ виставляють територіальні претензії до Казахстану. Досить часто з Москви можна почути, що в перші роки радянської влади Радянська Росія начебто «подарувала казахам багато північних територій нинішнього Казахстану і готова їх забрати, якщо казахи не припинять роздмухувати русофобію». Керівництво Казахстану побоюється, що російські війська можуть вдертися до північних областей країни та використати «донецький сценарій» — надати підтримку місцевим сепаратистам з тим, щоб створити «незалежні народні республіки».
На третьому році російської агресії проти України п’ять центральноазійських країн допомагають Росії уникати міжнародних санкцій у її міжнародній торгівлі. Країни ЦА постачають до Росії підсанкційну продукцію — комп’ютерні чіпи, лазери, інші товари подвійного призначення, виготовлені у тому числі в США та Європі. За даними «Радіо Азаттик», яке посилається на портал Swissinfo, Казахстан та Узбекистан останнім часом також значно збільшили експорт золота до Швейцарії, частина якого може бути реекспортована з Росії. За даними бази даних ImportGenius, у 2022-му та на початку 2023 року Ферганський хімічний комбінат і завод «Хлопкопром-Целюлоза» в Шимкенті постачали сировину двом російським пороховим заводам — в Казані та Пермі.
Міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm розкрила схему, за якою казахстанська компанія допомагає росіянам обслуговувати високотехнологічне обладнання французького виробництва на винищувачах Су-30СМ. І робить це попри заборону французьких фірм Thales і Safran…
Якщо порівнювати з 2021 роком, то у наступному, 2022-му, експорт американських та європейських товарів у країни ЦА зріс майже вдвічі — до 24,3 млрд доларів. Центральноазійські республіки у 2022 році збільшили постачання продукції до Росії на 50 %. З усіх згаданих країн тема російської агресії проти України постійно порушується лише в ЗМІ Казахстану. Пропагандистський евфемізм «спеціальна військова операція» казахстанські коментатори прямо називають війною. Після свого широкомасштабного вторгнення до України тиск Росії на деякі відносно незалежні НУО і ЗМІ в країнах Центральній Азії збільшився.
Екс-міністр російських збройних сил С. Шойгу заявив 27 лютого ц. р., що Москва вживатиме «запобіжних заходів» проти «прозахідних» НУО і ЗМІ в Центральній Азії. За його словами, на тлі «спеціальної військової операції» ці НУО і ЗМІ значно наростили свою антиросійську діяльність, намагаючись дестабілізувати співробітництва держав ЦА з РФ. Казахстан був єдиний, хто офіційно відреагував на такий зухвалий виступ С. Шойгу.
Наприкінці травня 2024 року Путін здійснив аж триденний офіційний візит до Узбекистану, хоча до цього він вже зустрічався з Шавкатом Мірзійоєвим 9 травня у Москві. Для путінської Росії, яка підпадає під санкції Заходу після лютого 2022 року, Узбекистан став однією з тих країн, звідки росіянам надходять підсанкційні товари. За словами Путіна, відносини РФ з Узбекистаном мають «особливий характер стратегічного партнерства». «Газпром» у 2023 році відновив постачання газу до Узбекистану, який донедавна був його експортером. «Співпраця» Узбекистану з РФ у нафтогазовій галузі призвела до колапсу деяких узбекистанських газових проєктів. Як наслідок, останнім часом Узбекистан дедалі більше стає залежним від постачання енергоносіїв із Росії. Після того, як ЗСУ пошкодили кілька великих НПЗ на території РФ, Путін намагався домовитися у Ташкенті про постачання до Росії бензину та дизельного пального з Бухарського НПЗ. Протягом усієї ночі з 27-го на 28-го травня на перемовинах він наполягав, щоб в Узбекистані була побудована гігантська електростанція потужністю в 2,4 ГВт. Але Мірзійоєв погодився звести лише маленьку, майже іграшкову АЕС потужністю всього 330 МВт. Путін також намагався «вламати» Мірзійоєва, щоб Узбекистан вступив якщо не до ОДКБ, то хоча б до ЄАЕС, і таким чином ще більше прив’язати цю країну до РФ.
Китай
В той час, як Росія зав’язла в Україні, Китай береться розширювати свою присутність у Центральній Азії. Його відносини з тамтешніми країнами розвиваються на тлі прихованої, але дедалі більш очевидної в регіоні конкуренції з росіянами. У політичному вимірі Пекін намагається заручитися підтримкою центральноазійських країн у своєму намірі бути посередником між РФ та Україною. Також він прагне скористатися цією підтримкою на міжнародних платформах, зокрема в ООН. Серед пріоритетів КНР в ЦА — економічне співробітництво, що стосується, наприклад, трубопроводів і транспортних артерій до Європи
Товарообіг між Китаєм і країнами ЦА неухильно зростає і за понад 30 років збільшився майже у 100 разів. За даними міністерства фінансів КНР, у 2022 році сумарний товарообіг Китаю з країнами ЦА становив понад 70 млрд доларів, тоді як торгівля з Росією, згідно з даними ЦБ РФ, становила 42 млрд доларів. У 2023 році товарообіг країн ЦА з Китаєм досяг вже 89 млрд доларів, з яких понад 60 млрд доларів припало на китайський експорт.
За підсумками 2022 року, обсяг накопичених китайських інвестицій у країнах регіону становив 15 млрд доларів, тоді як із Росії утричі менше — 4,6 млрд доларів. Як вважає дехто з експертів, за такими показниками Росія щороку відставатиме від Китаю дедалі відчутніше. Відповідно його вплив в регіоні постійно зростатиме, а Росії — слабшатиме. Однак Китай поки що відстає від Росії за кількістю підприємств у країнах ЦА.
Китай постійно розширює співпрацю з країнами ЦА в агропромисловій галузі. Як наслідок, дедалі більше сільськогосподарських товарів із цих країн з’являються на китайському ринку. Згідно з даними Головного митного управління КНР, обсяг торгівлі сільськогосподарською продукцією між Китаєм і країнами ЦА збільшився з 175 млн доларів у 1992 році до 1,07 млрд доларів у 2021 році. Привертає увагу той факт, що Китай імпортує пшеницю з Казахстану та інших країн, одночасно відмовляючись від її імпорту з Росії.
18–19 травня 2023 року в китайському місті Сіані, адміністративному центрі провінції Шеньсі, відбувся саміт Китаю з усіма п’ятьма країнами ЦА і при цьому без участі Росії. За даними державних ЗМІ Китаю, це перша особиста зустріч глав п’яти держав ЦА з китайським лідером після розпаду СРСР.
За підсумками цього саміту була розроблена дорожня карта з розширення економічного та політичного партнерства. На переговорах Сі Цзіньпін оприлюднив план розвитку відносин щодо будівництва інфраструктури, збільшення товарообігу та надання допомоги країнам регіону для покращення їх обороноздатності. Також китайський лідер пообіцяв виділити регіонові 3,8 млрд доларів фінансової допомоги.
З початком широкомасштабної агресії Росії проти України у 2024 році Китай, Туреччина, Азербайджан та Казахстан, за сприяння західних держав, взялися розширювати Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут (ТМТМ). Активно втілюється низка масштабних інфраструктурних проєктів — автомагістраль «Китай-Киргизстан-
Узбекистан», а також автомагістраль «Китай-Таджикистан». Станом на кінець 2022 року понад 65 тис. китайських потягів перевезли через територію Центральної Азії до 25 країн Європи понад 6 млн TEU вантажів загальною вартістю 300 млрд доларів.
Протягом останніх років стала більш активною співпраця між Китаєм і країнами ЦА й у військовій сфері, що не викликає захвату у Москви. За підсумками переговорів в Сіані Сі Цзіньпін заявив про готовність Китаю «зміцнити оборону» центральноазійських республік, що має «забезпечити мир у регіоні». Щоправда, Китай у такій діяльності поки що від Росії відстає.
Нагадаємо, що до складу створеного у травні 1992 року ОДКБ входять три цетральноазійські країни — Казахстан, Киргизстан та Таджикистан. Якщо з 2002 року КНР провела з державами регіону 12 двосторонніх військових навчань, то Росія — 21, а по лінії ОДКБ — понад 50 таких заходів. Також відомо, що Таджикистан і Киргизстан — дві країни з найбільшою російською військовою присутністю в регіоні. За даними The Military Balance 2023, там розташовано кілька військових об’єктів та баз з майже 10 тис. російських військовослужбовців. Однак, незважаючи на це, військова присутність Росії в Центральній Азії починає слабшати значною мірою через посилення військово-політичної взаємодії Китаю з країнами регіону. КНР сьогодні — великий виробник та експортер озброєння, в тому числі до країн ЦА. Китайські бойові безпілотники Wing Loong-1 концерну AVIC є на озброєнні Узбекистану та Казахстану. Таджикистан придбав китайські бронеавтомобілі та патрульні машини, Туркменістан — китайські переносні ЗРК третього покоління QW-2 та мобільні радіолокаційні станції.
Співпрацює Китай також з країнами ЦА й у сфері освіти і туризму. З 2004 року він відкрив в країнах ЦА 13 інститутів Конфуція та 24 класи Конфуція з понад 20 тис. студентами. З 2010 до 2018 року їхня кількість у Китаї з країн ЦА збільшилася до 30 тис. осіб. Якщо брати до уваги, що темпи приросту становили 12 %, то нині кількість студентів із країн ЦА у Китаї могла сягнути і 40 тисяч. До речі, у 2020–2021 навчальному році в китайських вишах налічувалося 14 тис. російських студентів та аспірантів.
24-й саміт ШОС в Астані
Вважаю, що після аналізу позицій РФ і КНР щодо стану та перспектив розвитку їх відносин із країнами ЦА було б слушно проаналізувати не тільки регіональні, а й геополітичні позиції Москви та Пекіна, зокрема, що презентовані на 24-му саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) 3–4 липня ц. р. в Астані.
Голова КНР Сі Цзіньпін об’єднав свій державний візит до Казахстану з участю у саміті ШОС, прибувши до Астани вранці 2 липня. Це був п’ятий візит китайського лідера до сусідньої країни. 3 липня на саміті відбувалися двосторонні зустрічі лідерів держав та керівників делегацій. Зараз членами ШОС є 8 держав: Білорусь, Індія, Іран, Китай, Пакистан, Росія і тільки дві центральноазійські країни — Казахстан та Киргизстан. У саміті також брали участь лідери та представники держав, які поки що не є членами ШОС, але виявляють до цієї організації певний інтерес — Азербайджан, Катар, Монголія, ОАЕ, Туркменістан і Туреччина.
Саміт ШОС в Астані завершився підписанням 25 документів, головним з яких є Астанинська декларація Ради глав держав ШОС, де, як завжди, надавалася увага питанням безпеки, мирного співіснування, поваги до суверенітету, територіальної цілісності та незалежності всіх країн світу. Водночас учасники саміту ігнорували той факт, що серед них є злочинець, глава держави, який розв’язав агресивну війну в центрі Європи та оголошений у розшук МКС. Вже не береться до уваги ще один такий злочинець — О. Лукашенко, який на саміті став членом «високоповажного товариства».
Про російсько-українську війну на переговорах в Астані взагалі не йшлося, в підсумкових документах саміту про неї теж не згадувалося.
Схоже, що для Путіна агресія проти України — це лише один із засобів реалізації його «більш серйозних» геополітичних завдань. Як він висловився, «ШОС разом із БРІКС є опорами нового світового порядку. Запропонована Росією нова архітектура співпраці призвана прийти на зміну віджилим євроцентричним та євроатлантичним моделям». Отже, він пропонує змінити демократичний світовий порядок, який вибудовувався протягом 80 років по закінченні Другої світової війни, на автократичний та тоталітарний. Як Путін вважає, інструментами заміни демократії в світі на автократію і тоталітаризм має бути загроза або застосування збройної сили проти тих країн та існуючих міжнародних об’єднань, які не сприймають його і його поплічників спроби зруйнувати міжнародне право, до якого людство йшло багато століть через численні війни і соціальні потрясіння. Чомусь генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, який був на цьому саміті, жодним чином не прокоментував вищезгадані божевільні путінські заяви, ще раз демонструючи безсилля і безпорадність цієї організації.
Якщо зараз для Путіна головною метою у справі активізації співпраці з країнами ШОС і БРІКС є послаблення ізоляції РФ у світі й отримання підсанкційних матеріалів, то головна мета Китаю полягає в тому, щоб створити альтернативу очолюваній США західній цивілізації, а також позиціонувати себе як лідера Глобального Півдня. І війна РФ проти України сприяє Китаю у справі з реалізації таких планів.
Якби це було не так, то Пекін ще на початку 2022 року утримав би Путіна від нападу на Україну. Однак висловлювання Сі Цзіньпіна на саміті ШОС в Астані однозначно свідчать, що Пекін разом з іншими автократіями, і насамперед із РФ, прагне створити «новий світовий порядок» на противагу існуючому. Виконавцями своїх маячливих геополітичних планів Путін і Сі вважають не лише країни ШОС, а й 9 країн-членів міжнародної групи БРІКС.
На пленарному засіданні саміту ШОС 4 липня Сі Цзіньпін заявив: «Ми маємо разом протистояти втручанню ззовні (??), підтримувати один одного, дбати про справи один одного та міцно тримати у своїх руках майбутнє та долю наших країн, а також мир та розвиток у регіоні». Про яке «втручання ззовні» може йтися, якщо регіон Центральної Азії, по суті, є «оазою благоденства» в оточенні автократичних режимів Китаю, Росії, Ірану, Туреччини та її сателіта Азербайджану? Звісно, кажучи про «втручання ззовні», Сі має на увазі країни Заходу на чолі зі США, з якими у Китаю дуже масштабні та вигідні торговельні відносини. Так, у 2023 році обсяг двосторонньої торгівлі країн ЄС із Китаєм досяг 739 млрд євро. Загальний обсяг торгівлі товарами та послугами США з Китаєм у 2022 році становив 759,4 млрд доларів. При цьому протягом останніх 10 років торговельний баланс між країнами ЄС і США та Китаєм був на користь останнього. Проте він цілеспрямовано формує на глобальному рівні альтернативні Заходу міжнародні організації, до участі в яких залучає «дружні» антизахідні автократії, і за їх допомогою намагається кинути виклик західному домінуванню, а якщо вдасться, то повністю відтіснити його на задній план.
Туреччина
Розпад СРСР і поява в ЦА чотирьох незалежних тюркських держав сприйняли у Туреччині з великим піднесенням. Об’єднання тюркських народів колишнього СРСР під егідою Туреччини стало одним із найважливіших пріоритетів її зовнішньої політики. У жовтні 2009 року була створена Рада співробітництва тюркомовних держав (Türk Keneşi) у складі Туреччини та чотирьох тюркських держав крім іраномовного Таджикистану. Починаючи з 2011 року проводилася серія самітів Тюркської ради, що не лише виконує своєрідну роль «парасольки» для інших організацій, таких як Парламентська асамблея тюркських держав (TURKPA), Міжнародна організація тюркської культури (TURKSOY), Фонд тюркської культури та спадщини, Тюркська академія, але й сприяє співпраці тюркських народів на парламентському, економічному, культурному та науковому рівнях.
Ідея «тюркського світу» почала досить успішно конкурувати в ЦА з ідеєю «руського міра», що, на думку деяких російських тюркологів, стало проявлятися «у зростанні тюркського націоналізму та русофобії за українськими лекалами». Зважаючи на те, що на території Росії проживає 28 тюркських народів і народностей, розвиток тюркської ідентичності вступає у протиріччя з постулатами того «руського міра» і становить певну загрозу як для монополії Москви в ЦА, так і для стабільності тюркських регіонів у самій РФ.
Вплив ТР в ЦА посилювався також й в економічному вимірі: у 2019 році турецькі прямі інвестиції в країнах ЦА перевищили 8,5 млрд доларів. У 2023 році обсяг прямих інвестицій ТР в країнах ЦА вже становив 12,5 млрд доларів. Між Туреччиною і країнами ЦА активно розвивається військово-технічна співпраця.
12 листопада 2021 року у Стамбулі відбувся восьмий саміт Тюркської ради, яка була перейменована на Організацію тюркських держав (Türk Devletleri Teşkilatı), що свідчить про посилення політичної та економічної складової у діяльності такої структури.
На цьому саміті глави держав ухвалили понад десяток документів, найбільш важливими з яких є два — «Бачення Тюркського світу-2040» та Декларація восьмого саміту Організації тюркських держав, що містить 121 пункт.
За словами віце-президента ТР Джевдет Їлмаза, чисельність сукупного населення держав-членів організації перевищує 170 млн осіб, обсяг торгівлі близько 1,2 трлн доларів, сукупний ВВП — понад 1,5 трлн доларів, сукупний експорт у 2022 році сягнув 558 млрд доларів. Водночас слід зазначити, що економічна співпраця Туреччини з країнами ЦА значно поступається Китаю і Росії. Туреччина швидше доповнює Китай і Росію, ніж витісняє їх зі своїх позицій. Турецький бізнес в країнах ЦА присутній в обробній промисловості, будівництві, сфері побутових послуг та торгівлі. Турецькі компанії практично відсутні у великій економіці регіону, зокрема в розробці родовищ корисних копалин.
У програмі «Бачення Тюркського світу-2040» серед інших завдань заплановано створити спільні сили цивільної оборони, що розглядається деякими експертами як перший крок на шляху формування військово-політичного союзу тюркських держав, утворення спільних збройних сил — «Армії Турана». Останнім часом Казахстан, Узбекистан і Туркменістан дедалі частіше роблять ставку на Туреччину та перехід на стандарти НАТО. У травні 2022 року президенти ТР та РК підписали спільний меморандум щодо розвитку стратегічного партнерства, у тому числі й у військовій сфері. 7 листопада 2023 року міністри оборони обох країн підписали план військового співробітництва на 2024 рік. Майже всі п’ять центральноазійських країн мають на озброєнні турецькі БПЛА — Bayraktar TB2, Aksungur, Anka. Збройні сили Узбекистану придбали бронетранспортери Ejder Yalcin, на озброєнні казахстанської армії є броньовані машини Otokar Cobra та Otokar Arm. Туркменістан також придбав Otokar Cobra та Otokar Ural. Більшість туркменських ВМС — кораблі турецького виробництва, включно з флагманом корветом Deňiz han. Однак, турецький ВПК може лише доповнити арсенал збройних сил країн ЦА окремими екземплярами військової техніки, але поки що не здатний замінити його повністю, або хоча б наполовину чи на третину.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган зустрівся з Путіним в Астані на полях саміту ШОС 3 липня 2024 року. Путін заявив, що «незважаючи на всі виклики», російсько-турецькі відносини розвиваються успішно. У 2023 році товарообіг між ТР і РФ становив 55 млрд доларів. За словами Р. Ердогана, першочерговою метою є запуск АЕС «Аккую», побудовану російським «Росатомом», а також проведення переговорів щодо будівництва нової АЕС у Синопі на березі Чорного моря.
Коли йдеться про роль Туреччини в Центральній Азії, слід згадати і про роль Азербайджану, оскільки обидві країни є найближчими союзниками, зважаючи на етнічну близькість між турками і азербайджанцями, як вони самі говорять про себе «дві країни — одна нація». Тому зовнішня політика Анкари та Баку постійно узгоджується, особливо на пострадянському просторі. По суті, Азербайджан є форпостом Туреччини на Південному Кавказі, на Каспії та в Центральній Азії. Як і Туреччина, Азербайджан публічно підтримує територіальну цілісність та суверенітет України, не визнає «ДНР/ЛНР» і окупацію Криму, але водночас відмовляється «бути
Азербайджан з 2019 року постачає свій газ до Європи через Трансанатолійський газопровід (TANAP) і через його продовження — Трансадріатичний газопровід (ТАР), що з’єднує Грецію, Албанію і південь Італії через Адріатичне море.
Іран
Багатовікову історію мають контакти Ірану та Таджикистану: у минулому території обох країн часто опинялися у складі однієї держави. Іран став першою країною, яка встановила дипломатичні відносини з Таджикистаном у січні 1992 року. Інтерес Ірану до Таджикистану багато в чому пов’язаний із близькістю мов персів та таджиків. Знаходячись з 1984 року під пресом західних санкцій, у Ірані бачили у відносинах із державами Центральної Азії ще одну можливість послабити свою міжнародну ізоляцію. Важливе геополітичне положення Таджикистану певним чином пояснюється «вікном» до Центральної Азії для ІРІ. Економічна співпраця з Таджикистаном для Ірану теж важлива. Товарообіг двох країн у 2023 році склав 270 млн доларів. Товарообіг Ірану з іншими країнами ЦА коливається в межах від 200 до 500 млн доларів.
Відносини між двома країнами ускладнилися у 2015 році, коли офіційний Душанбе звинуватив Іран у підтримці «Партії ісламського відродження» та у спробі організації державного перевороту в Таджикистані.
Таджицько-іранське зближення активізувалося після того, як у вересні 2021 року покійний президент Ірану Ібрахім Раїсі провів переговори в Душанбе та брав участь у саміті ШОС. У травні 2022 року президент Таджикистану Емомалі Рахмон здійснив візит до Тегерану.
За тиждень до цього Іран офіційно заявив про відкриття у Таджикистані заводу з виробництва безпілотників Ababil-2. У липні 2023 року Іран став повноцінним членом ШОС після того, як Душанбе припинив блокувати приєднання Тегерана до цієї організації. У другій половині 2023 року активізувалися відносини між МЗС двох країн на рівні заступників міністрів. 18 жовтня 2023 року відбувся візит іранського міністра оборони Мухаммада Різа Аштієні до Таджикистану, під час якого він зустрівся з президентом країни. У січні 2024 року з офіційним візитом Тегеран відвідав голова верхньої палати парламенту Таджикистану Рустам Емомалі. За підсумками переговорів було підписано 15 нових документів між парламентами у торговельно-економічній та гуманітарній сферах.
Для центральноазійських республік Іран важливий тим, що забезпечує транспортні та енергетичні коридори у районі Перської затоки. У серпні 2020 року було відкрито транзитний коридор «Іран-Афганістан-Узбекистан», який потенційно може відіграти ефективну роль у справі з розвитку регіональної торгівлі та співробітництва. Особливе значення для країн ЦА має іранський порт Чабахар на березі Оманської затоки, який дає змогу торгувати з країнами Перської затоки, Індією і країнами Східної Африки.
На саміті ШОС в Астані 3–4 липня 2024 року Іран представляв тимчасово виконуючий обов’язки президента ІРІ Мохаммад Мохбер. У своєму виступі на пленарному засіданні глав делегацій він запропонував запровадити єдину валюту для всіх держав-членів ШОС і БРІКС. М. Мохбер мав зустріч з Путіним, який повідомив, що Москва і Тегеран ведуть переговори про всеохоплюючу угоду з двосторонньої співпраці, яка демонструватиме «безпрецедентний злет двосторонніх союзницьких відносин між РФ та Іраном».
Частина 2
Повний текст статті див. журнал «Бінтел» № 3 за 2024 рік
