Між молотом і ковадлом

Південна Корея намагається знайти баланс у конкуренції між США та Китаєм. У Сеула є власні ідеї щодо майбутнього міжнародного порядку

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

США і Китай, два найбільші впливові геополітичні гравці світу, визначають світові тренди у формуванні системи міжнародних відносин і взаємозалежностей, контролюють світову економіку і фінансову систему, на десятиліття визначають напрями розвитку і конфігурацію геополітичного світоустрою.

Суперництво між двома супердержавами багато у чому визначатиме і долю Південної Кореї, яка відіграє значну роль у наданні військово-технічної, гуманітарної та економічної допомоги Україні у протистоянні російській агресії та, на відміну від північнокорейського сусіда, є дружньою до України державою та потенційним стратегічним партнером.

Німецький аналітичний Фонд ім. Фрідріха Еберта, що здійснює дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, надрукував на шпальтах свого аналітичного журналу IPG статтю політичного експерта з Південної Кореї, професора політології та міжнародних відносин Сеульського національного університету, директора Центру дослідження національної безпеки Інституту Східної Азії Чосон Чона (Chaesung Chun). У статті подається аналіз сучасної геополітичної ситуації у світі, ролі і місця на світовій шахівниці Південної Кореї та її можливих впливів на глобальні світові процеси.

Від моменту здобуття незалежності у 1945 році Південна Корея процвітала в рамках ліберального міжнародного порядку. У системі, яку очолювали США, країна значно зросла економічно, стала політично демократизованою та культурно розвиненою. Наріжними каменями заснованого на правилах порядку стали принципи лібералізму, прав людини, непорушності міжнародного права, запобігання війнам і відкритої економічної системи.

Сеул визнає, що для підтримки міжнародного порядку вирішальне значення має військове стримування, тому Південна Корея бере активну участь у системі альянсів під проводом США. Звичайно, Азія є ключовим регіоном у суперництві між світовими потугами — Китаєм і США. Позиції цих двох геополітичних гігантів, зазначає автор дослідження, визначатимуть майбутнє міжнародного порядку в найближчі десятиліття. Суперництво між двома супердержавами багато у чому визначатиме і долю Південної Кореї.

Тоді як Китай прагне реформувати, а не повністю замінити ліберальний міжнародний порядок, Сполучені Штати Америки бачать свої відносини з Китаєм як стратегічне змагання. Виходячи з власних стратегічних інтересів, США вважають, що гра з нульовою сумою у певних сферах є неминучою, і вважають, що Китай своєю діяльністю та рішучістю ставить під сумнів лідерську роль США.

Китай, своєю чергою, відкидає таке бачення конкурентних відносин і трактує політику США як несправедливу стратегію стримування, спрямовану на перешкоджання його зростанню.

Сеул вважає, що в сучасній міжнародній політиці немає альтернативи конкуренції між обома великими державами, і підкреслює, що важливо запобігти цьому протистоянню та ескалації до рівня військового конфлікту. Однією з найбільших загроз ліберальному порядку, вважає автор дослідження, є розподіл влади всередині цього існуючого порядку. Хоча США і Китай наголошують на важливості порядку, заснованого на правилах, питання стосовно того, хто визначатиме ці правила, залишається відкритим.

Задля реалізації власних інтересів, Китай висунув ідею «майбутньої спільноти людства» та запропонував такі ініціативи, як Ініціатива глобальної безпеки, Ініціатива глобального розвитку та Ініціатива глобальної цивілізації. Такі зусилля спрямовані на створення моделі глобальної безпеки, забезпеченні економічного розвитку та визначенні ідеологічних рамок. Незважаючи на те, що ініціативи Китаю ґрунтуються на заснованому на правилах порядку, вони містять гостру критику гегемоністської та односторонньої лідерської ролі США. Китай вважає, що міжнародному ліберальному порядку бракує узгодженості, і що зовнішня політика США час від часу підриває його основи, вказуючи на проблеми неправдивості та неефективності лібералізму.

Південна Корея, навпаки, стримано ставиться до можливого формування світового порядку під керівництвом Китаю, але визнає проблеми лідерства в рамках існуючого порядку. Сеул прагне доповнити та трансформувати існуючий ліберальний міжнародний порядок шляхом встановлення норм, які відповідають його філософії для вирішення нових проблем. Водночас Південна Корея усвідомлює, що їй потрібне партнерство з Китаєм. Зараз між двома країнами відсутні серйозні двосторонні суперечки, такі як морські територіальні конфлікти. Навпаки, існує потреба у співпраці в багатьох сферах — у тому числі щодо денуклеаризації Північної Кореї, економічних зв’язків і боротьби з транснаціональними загрозами. Південна Корея працюватиме над розширенням співпраці з Китаєм і докладатиме зусиль до того, щоб Китай не виступав принципово проти ліберального порядку, заснованого на правилах. Однак між двома країнами є деякі суперечливі моменти, які мають певний конфліктний потенціал і тому їх слід розглянути більш детально.

Останніми роками політична система Китаю стає все більш персоналізованою та авторитарною. Однак, з точки зору Південної Кореї, політична система Китаю та його зовнішня політика не обов’язково пов’язані між собою. Багато демократій також переживають регрес, а їх зовнішня політика не завжди відповідає нормам ліберального міжнародного порядку. Поки зовнішня політика Китаю керується існуючим заснованим на правилах порядком, різні політичні системи можуть співіснувати в рамках ліберального міжнародного порядку. Хоча Південна Корея і поділяє деякі погляди з Китаєм, вона залишається обережною щодо потенціалу Китаю створити або відродити більш авторитарний та ієрархічний міжнародний порядок.

У стратегічній конкуренції між США та Китаєм зони напруженості пролягають насамперед у Північно-Східній Азії. Відносини з Тайванем, Східнокитайське море і Корейський півострів є критичними факторами, де конкуренція між країнами може перерости у військовий конфлікт. Тайванське питання, очевидно, є найбільш чутливим. Як розділена країна, Південна Корея, безперечно, симпатизує китайській меті возз’єднання національних територій. У період зростання європейського імперіалізму як Корея, так і Китай намагалися перетворитися на сучасні національні держави, зберігаючи при цьому свою традиційну національну та етнічну ідентичність. Китай розглядає свою політику щодо Тайваню як відновлення суверенітету, так само як Південна Корея розглядає возз’єднання з Північною Кореєю як повернення своєї території та відновлення нації. Однак і питання Тайваню, і можливе возз’єднання Кореї, зазначається у журналі IPG, неминуче змінить баланс сил в існуючому міжнародному порядку.

Якби Китай намагався заявити свої претензії на Тайвань силою (без попереднього офіційного проголошення Тайванем незалежності), це явно сприймалося б як спроба змінити статус-кво. США та Японія були б стурбовані безпекою морських шляхів і геополітичним балансом сил і неминуче відповіли б із застосуванням військової сили. Оскільки більшість обсягів транспортування та торгівлі нафтою відбувається через Тайванську протоку, підтримка стабільності в цій протоці має вирішальне значення для морської безпеки та транспортних шляхів Південної Кореї.

З метою зберегти статус-кво в Тайванській протоці, Південна Корея могла б посилити військове і дипломатичне стримування у співпраці зі Сполученими Штатами Америки. Однак у разі виникнення війни Південна Корея опинилася б у дуже скрутному становищі. Північна Корея, відповідно до статті 2 існуючої (китайсько-північнокорейської) угоди про взаємодопомогу, може бути змушена безпосередньо застосувати військову силу, якщо Китай розпочне війну. Щоб запобігти розгортанню та застосуванню військ США на Тайвані, Китай може скоординувати власні дії з Північною Кореєю. За такого сценарію Північна Корея могла б підтримати спробу об’єднання Китаю, тим самим спровокувавши військові дії у відповідь з боку Південної Кореї та дислокованих там військ США. Японія також, ймовірно, втрутилася б у військовий конфлікт через стурбованість тим, що питання Тайваню може призвести до нестабільності у Східнокитайському морі та до подальших морських територіальних суперечок з Китаєм. Корейський півострів, Тайванська протока та Східнокитайське море за такого перебігу подій об’єдналися б у єдиний структурний конфлікт.

Такий можливий розвиток ситуації не в інтересах Південної Кореї. У майбутньому Південна Корея має намір зміцнити свій зовнішньополітичний альянс із США, розширити тристороннє співробітництво зі США та Японією та, водночас, активізувати відносини з іншими ліберальними країнами. Водночас Південна Корея усвідомлює проблеми лідерства в ліберальному міжнародному порядку. Сеул визнає регрес у багатьох демократіях, політичну поляризацію та зовнішньополітичну нестабільність у Сполучених Штатах Америки факторами, що викликають занепокоєння. Південна Корея також намагається запобігти додатковому загостренню загроз безпеці, таких як постійні провокації Північної Кореї та ядерні розробки, через геополітичну динаміку між великими державами.