Росія визнає наступальні можливості України

Іван Січень

У моїй попередній статті йшлося про певні зміни у риториці Кремля стосовно війни Росії проти України і намірів В. Путіна перейти від воєнних до інших методів досягнення цілей так званої спеціальної військової операції. При цьому дійшов висновку, що В. Путін намагається закінчити війну, бо вона призводить до негативних наслідків для самої Російської Федерації. Однак він прагне зробити це, виходячи винятково з власних інтересів і на своїх умовах. Саме в таких рамках він і планує застосувати ті самі «інші методи», одним із яких став підрив греблі Каховського водосховища, що завдало відчутних економічних, гуманітарних та екологічних збитків Україні. А безпосереднім приводом для ухвалення Москвою такого кроку став контрнаступ українських військ, який вже триває і може як звести нанівець всі «досягнення» Росії під час «спеціальної військової операції», так і знецінити її втрати.

Як каже народна мудрість, ніколи не можна хизуватись своїми успіхами, допоки вони не досягнуті. Це стосується і Російської Федерації, яка завжди намагається видавати бажане за дійсне. Навіть коли бажання кремлівських очільників є повною маячнею і виходять за межі загальнолюдських принципів та норм, а також викликають огиду у кожної нормальної людини.

Так, ще в лютому минулого року, відразу ж після нападу на Україну, правляча верхівка Росії разом із російськими пропагандистами тріумфально заявляли про «повне знищення» оборонного потенціалу нашої держави та про фактичну свою «перемогу». При цьому російські військові вже почали готуватися до параду на Хрещатику. А вже в червні 2023 року президент РФ В. Путін визнав, що в України є наступальний потенціал, який дає їй змогу перейти у контрнаступ. Звичайно, у звичній манері він тут же сказав, що «Україна не має жодних успіхів», що вона «зазнала значних втрат, які виходять за межі норми». Такі ж путінські оцінки активно поширюються і російськими ЗМІ.

Однак, зважаючи на російські реалії, все, що оприлюднює керівництво Росії та повторюють московські пропагандисти, треба сприймати з точністю до навпаки. Тобто, якщо вони стверджують, що «контрнаступ України не має жодних успіхів», то можна бути упевненим, що такі успіхи реальні. Причому досить відчутні, що змушує В. Путіна особисто їх спростовувати для того, щоб якось заспокоїти громадськість. І це дійсно так, про що свідчить розвиток подій на фронті.

Так, згідно з повідомленнями українського військового командування, українські війська досить успішно наступають на півночі та півдні від міста Бахмут на Донеччині, захоплюють панівні висоти та вже, по суті, Бахмут наполовину оточили. Подальше їх просування створить передумови для оточення угруповання російських військ у самому Бахмуті. Як наслідок, росіяни або заберуться з міста, допоки ще матимуть таку можливість, або залишаться там до повного свого знищення.

Водночас українські війська розпочали контрнаступ і на південному/запорізькому напрямку. Так, МО та ГШ ЗС України повідомляють про просування українських військ на південь та південний захід від селища Велика Новосілка на південному заході Донецької області (відноситься до запорізької ділянки фронту), внаслідок чого вже звільнена низка населених пунктів. Просування таке не припиняється.

Крім того, за повідомленнями американського Інституту вивчення війни (ISW), британської розвідки та розвідувальних органів низки інших країн, а також українських та іноземних експертів, українські війська йдуть у контрнаступ також і по лінії міст Оріхів — Токмак (тимчасово окуповане). Там також є успіхи, звільнені населені пункти. До речі, від міста Оріхів або з іншого вихідного району ведеться контрнаступ також на південний захід, по суті, вздовж ріки Дніпро.

Контрнаступ України проти Росії продовжується.
Джерело: BBC

Важко передбачити, чи вдасться українським військам розвинути наступ на цих напрямках. Тим паче, що МО та ГШ ЗС України поки що відмовляються вважати розглянуті дії повномасштабним наступом, визначаючи їх як розвідку боєм, або, точніше, — пошуком слабких місць в обороні противника. Втім, навіть те, що відбувається, створює суттєві проблеми та політичні ризики для режиму Путіна. Тут маються на увазі не тільки можливі втрати Росією окупованих територій, але й сам факт її неспроможності захопити ініціативу на фронті. До того ж на продовження війни виділяються все більші ресурси, в тому числі в рамках подальшої часткової мобілізації та переведення економіки країни на військові рейки. Хоча залишення навіть деякої частини окупованих територій теж стане потужним ударом по репутації російської правлячої верхівки. І жодні пояснення про «перегрупування військ» або «жест доброї волі» не зможуть запобігти цьому. Особливо після того, як Москва оголосила про приєднання своїх «територіальних надбань» до Російської Федерації та внесла відповідні зміни до своєї конституції.

У такому контексті найбільш відчутні наслідки для режиму Путіна виникнуть цілком ймовірно через звільнення українськими військами Бахмута та розрив сухопутного коридору до Криму. І це цілком зрозуміло. Так, захоплення Бахмута було однією з головних цілей наступу Росії з січня 2023 року, а потім стало і його «сакральним символом». Своєю чергою, з’єднання Ростовської області РФ з тимчасово окупованим Кримським півостровом наземним шляхом з самого початку подавалося Москвою як «стратегічне досягнення спеціальної військової операції» в Україні…

А тому чергового провалу у війні В. Путіну ніхто не пробачить. Ні російські націонал-шовіністи, які і так вже звинувачують Кремль у неспроможності здолати Україну, ні пересічні громадяни (якими «зазомбованими» вони б не були), що все відчутніше потерпають від кремлівських військових авантюр. До того ж є ще і Є. Пригожин — засновник ПВК «Вагнер», який втратив під Бахмутом чимало своїх бійців і вже нічого не боїться. Його оприлюднені заяви вже викликають широке невдоволення у МО РФ. А незабаром вони можуть стати і каталізатором поширення антипутінських настроїв у російському суспільстві.

Триває контрнаступ України. Ось що поставлено на карту.
Джерело: The Wall Street Journal

Що може протиставити таким «процесам» В. Путін та його влада? По-перше, домогтися рішучої перемоги на фронті. По-друге, проводити чергову інформаційну кампанію для приховування невдач на війні та формування враження перемоги. По-третє, придушувати всіляке інакодумство жорсткими поліцейськими методами. По-четверте, взяти під контроль усілякі ПВК та інші нерегулярні збройні формування.

Саме так Росія і намагається чинити.

Так, ЗС РФ з усіх сил намагаються стримувати український контрнаступ та продовжують тиснути на окремих ділянках лінії фронту. Поки що ворогові вдається лише ускладнювати та уповільнити просування українських військ, і не більше.

Як зазначалося вище, з початком українського контрнаступу російська пропаганда нав’язувала громадськості думку про «відсутність у України будь-яких успіхів». Але коли просування українських військ стало очевидним, то пропагандистські наративи Кремля дещо змістилися. Тепер стверджується, що «Збройні сили України захоплюють лише ті населені пункти, які знаходяться в сірій зоні і ніким не обороняються». Зважаючи на попередній досвід, вже найближчим часом ми можемо вкотре почути про «війну всього НАТО проти Росії», а потім і про нові «жести доброї волі» Москви.

Систематично ухвалюються нові закони (чи поправки до них), якими посилюється відповідальність за правдиве висвітлення подій, що називається «дискредитацією керівництва Росії та її силових структур». Хоча, знову ж таки, така відповідальність є суто показовою та вибірковою за характером. Когось можуть засудити за невдало сказане слово або дитячий малюнок антивоєнного характеру. А хтось, на кшталт засновника ПВК «Вагнер» Є. Пригожина, може відкрито демонструвати негативне ставлення до керівництва МО РФ з використанням особистих брутальних образ. І за це йому ніхто нічого не може зробити. Бо, на відміну від пересічних громадян, у нього позаду розташована збройна сила.

Наразі Москва намагається підпорядкувати ПВК «Вагнер» міністерству оборони РФ. Але як це можна зробити в умовах гострого конфлікту між Є. Пригожиним — з одного боку, та міністром оборони Росії С. Шойгу і начальником ГШ ЗС РФ В.Герасимовим — з боку іншого? Ускладнює ситуацію також протистояння між ПВК «Вагнер» та збройними формуваннями Р. Кадирова, які все ж таки формально входять до складу ЗС РФ чи Росгвардії. І не кажучи ще про вторгнення російських повстанців до Бєлгородської області Росії, з яким ніхто нічого не може вдіяти. Повідомляється, що туди доправляються додаткові російські війська, хоча насправді вони звідти перекидаються під Бахмут чи на окуповані території Запорізької області, де триває український контрнаступ. А для протидії повстанцям залучаються кадирівські бойовики, які вже не раз доказували свою «боєздатність».

Все це стало ще однією вагомою причиною, яка спонукала В. Путіна піти на застосування «інших методів» досягнення цілей «спеціальної військової операції» в Україні. Одним із таких і став підрив греблі Каховського водосховища. Такою акцією, що, по суті, можна прирівняти до застосування зброї масового ураження, Росія намагалася відволікти увагу та ресурси України від контрнаступу, а також вивільнити частину своїх військ, що прикривали лівий берег річки Дніпро, для дій на більш важливих ділянках фронту. А ще для того, щоб завдати максимальних збитків Україні. Саме це і є єдиним досягненням Росії. Що-що, але нашкодити Москва вміє. Так вона зараз і нашкодила Україні, яка змушена займатися евакуацією тисяч людей із зони повені і перед якою постала необхідність знайти відповідні фінансові кошти для компенсації постраждалим, для відновлення житлової, транспортної та промислової інфраструктури.

Значною мірою зараз втрачено можливість ведення ефективної сільськогосподарської діяльності в регіоні, який раніше був одним з основних центрів з вирощування різних зернових культур та овочів в Україні. В зоні затоплення опинилася частина змитого водою родючого земельного прошарку, інша частина — замулена. А виток води із Каховського водосховища фактично унеможливив зрошування тих земельних угідь, яких не дісталася повінь. А без цього не буде і нормального врожаю.

Гуманітарні наслідки руйнування греблі Каховського водосховища в Херсонській області, 6 червня 2023 року.
Джерело: Управління ООН з координації гуманітарних справ (UN OCHA)

І це стосується не тільки Каховського водосховища. З ним нерозривно пов’язані всі інші водосховища на Дніпрі, де також рівень води зменшується. А це вже призводить до падіння потужності гідроелектростанцій та, відповідно, посилення дефіциту електроенергії в Україні (вже не кажучи про екологічну катастрофу, яку створило свідоме руйнування Росією греблі Каховського водосховища).

Однак, незважаючи на всі створені проблеми для нашої держави, Росія так і не змогла зірвати початок контрнаступу українських військ. Будемо сподіватися, що він буде успішним.