Договори ЄС як спосіб відстоювання інтересів країн-учасниць

Економічний прагматизм залишається домінуючим важелем впливу на формування світової політики

 

Сергій Польовик

На сторінках німецької газети Süddeutsche Zeitung з’явилася стаття власного кореспондента у Брюсселі, політичного експерта Бьорна Фінке, присвячена темі налагодження торговельних відносин Європейського Союзу з регіонами світу. Автор звертає увагу на те, що 21 листопада ц. р. набула чинності угода про вільну торгівлю, укладена між ЄС та Сінгапуром. Вона фактично є першою такою угодою Брюсселя з державою Азійсько-Тихоокеанського регіону. Загалом, зазначає автор, ЄС підписав 42 договори зі 73 країнами у різних регіонах світу з метою зниження митних тарифів та спрощення ведення бізнесу. Для громадян та підприємців це є цікавою новиною, оскільки подолання перешкод у торговельних справах означає прискорення експорту та створення нових робочих місць. Також завдяки цьому збільшується асортимент та вибір товарів, знижуються на них ціни.

У Європі все ж спостерігаються спроби чинити значний опір деяким із цих підписаних чи запланованих до підписання угод. Наприклад, підписання підготовленої три роки тому угоди ЄС зі США під назвою Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство (Transatlantic Trade and Investment Partnership, TTIP) після масових протестів було відкладено.

Останнім часом, зазначається у статті, поширюється протест проти договору ЄС з південноамериканським економічним блоком МЕРКОСУР, що охоплює ринки Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. До організації входить і Венесуела, але наразі її членство призупинене. Вище згадану угоду ще мають ухвалити країни ЄС та Європарламент. Що буде непросто, оскільки проти неї у ЄС виступає потужне аграрне лобі, зокрема, профспілка фермерів ЄС, які побоюються різкого зростання імпорту яловичини. З ними солідарний й уряд Франції.

Критика супротивників вільної торгівлі в деяких аспектах виправдана, вважає автор статті, але недалекоглядні активісти не помічають того, що ці угоди пропонують не тільки економічну, але й серйозну політичну вигоду. Особливо це стосується та переконливо демонструється у випадку зі згаданим договором між ЄС та МЕРКОСУР.

В червні 2019 р. ЄС та МЕРКОСУР завершили переговори про створення спільної зони вільної торгівлі

Угода з Бразилією, Аргентиною, Уругваєм та Парагваєм сприятиме веденню бізнесу європейськими компаніями, оскільки високі митні тарифи на промислові товари хоча частково, але знижуються. Своєю чергою, південноамериканцям буде дозволено продавати більше яловичини в ЄС за суттєво зниженими митними тарифами. Проте, зазначається у статті, прихильники захисту навколишнього середовища скаржаться на масштабні пожежі у тропічних амазонських лісах, що спричиняє екологічну катастрофу, для подолання якої замало намагань правопопулістського президента Бразилії Жаїра Болсонару. Є побоювання, що угода про вільну торгівлю та стимульований нею експорт яловичини можуть спровокувати подальше спустошення лісів у регіоні, де намагатимуться облаштувати додаткові пасовища.

Занепокоєнням не можна нехтувати, зазначається у згаданому виданні. Але в угоді є положення про соціальні та екологічні стандарти, що зобов’язують країни дотримуватися Паризької кліматичної угоди, вимоги якої зафіксовані у Рамковій конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату. У її рамках уряд Бразилії повинен не лише припинити незаконне вирубування тропічних лісів, а й відновити їх природні обсяги. Тобто Брюссель, завдяки угоді про вільну торгівлю, може позитивно впливати на навколишнє середовище у регіоні. Якби Європейський Союз не ратифікував цю угоду, зазначає Süddeutsche Zeitung, такий важіль впливу на ситуацію було б втрачено.

Однак скептики стверджують, що такі екологічні положення статей угоди малоефективні, їх порушення не матимуть серйозних наслідків. Цей скептицизм виправданий, зазначає німецький експерт, адже Брюсселю насправді доцільно вдосконалити та запровадити дієві та ефективні механізми щодо запобігання та невідворотності покарань за їх порушення.

У випадках з іншими угодами ЄС, зокрема з Канадою чи відхиленим договором зі США, протести виникли через положення, які гарантують корпораціям захист їх інвестицій. Побоювання з’явилися через можливість підприємств оскаржити непопулярні законодавчі реформи у приватному арбітражі. Однак ЄС вже відреагував на такі звинувачення і зараз зосереджується на відповідних рішеннях.

Незважаючи на всі зауваження, одне напевне: без таких домовленостей з іншими країнами Європа матиме менший потенціал для дій, ніж з ними. І це стосується не лише угоди з країнами МЕРКОСУР чи порятунку тропічних лісів. ЄС — не військова потуга, зазначається у публікації Süddeutsche Zeitung, але він вважається економічним потенціалом, з яким прагнуть мати справу уряди багатьох країн світу, щоб надати своїм компаніям кращого доступу до європейського ринку. Тому Брюсселю, своєю чергою, доречно наполягати на поступках для себе. Торговельні договори є не тільки сприятливими для розвитку бізнесу та збільшення робочих місць. Вони є водночас інструментом впливу та відстоювання інтересів Європи на інших континентах.

Регіональні угоди Європейського Союзу про вільну торгівлю

Іноді, зазначається у статті, така політика спрямована і проти опонентів. Зокрема, ЄС та В’єтнам уклали угоду, яку ще мають ухвалити парламенти. Одна з цілей договору — наблизити В’єтнам до Європи та дещо зменшити його залежність від сусіда, тобто Китаю.

Підписанням договорів Європа також досягає успіхів у суперечці із союзниками щодо питання, на яких засадничих принципах взагалі має відбуватися світова торгівля. ЄС та його партнери-однодумці наполягають на вільній торгівлі та на системі, за якої дотримуються правил і зважають на принципи Світової організації торгівлі (СОТ). Президент США Дональд Трамп, зазначає експерт Süddeutsche Zeitung, навпаки, не дуже дбає про вільну торгівлю, про ту ж СОТ та й взагалі про будь-які правила. Він керується правом сильного та жваво запроваджує протекціоністські митні тарифи.

Німкеня Урсула фон дер Ляєн, яку обрали президентом Єврокомісії, обіцяє, що робота її структури матиме геополітичний характер; тобто, намагатиметься визначити більш поважну роль для Європи у грі світових держав. Оскільки торговельні угоди вважаються інструментом геополітики, то вони покликані у мирний спосіб відстоювати інтереси у відносинах між державами. У Брюсселя ж загалом немає інших інструментів для досягнення геополітичних цілей, тому Європа не може відмовитися від практики укладання торговельних угод. Таким чином, укладенням двосторонніх договорів країни-члени Євросоюзу у сучасних непростих умовах намагаються відстоювати свої інтереси в інших регіонах та континентах. Своєю чергою, деякі країни, насамперед США та Китай із найбільшими у світі економіками, систематично тиснуть на політику ЄС та інших країн, досягаючи таким чином своєї геополітичної мети.

Інакше кажучи, домінуючим важелем впливу на формування світової політики залишається економічний прагматизм, прагнення досягти успіху невпинним накопиченням матеріальних благ для їх споживання. Очевидно, що найближчим часом такі тенденції зберігатимуться.

 

Схожі публікації