08.12.2017 Український інтерес в російсько-китайських стосунках

Одна з важливих і цікавих для України тем, над якою постійно працюють аналітики НАЦГД «Борисфен Інтел», — роль і місце КНР у світі, її відносини з Росією, США, ЄС та іншими впливовими геополітичними гравцями. У цьому мали змогу переконатись відвідувачі нашого сайту, де розміщувалися і розміщуються матеріали з цієї тематики. Постійні відвідувачі нашої електронної сторінки вважають такі дослідження цікавими та корисними, часом викладають свої зауваження чи пропозиції, що допомагає вдосконалювати нашу роботу, розширювати її тематику і форми подачі та певним чином налагоджувати наші стосунки з КНР.

Так як намагаються це робити і наші колеги з Центру дослідження Росії (CRS), очолюваного Володимиром Огризком. Саме цей Центр 8 грудня ц. р. і організував чергову міжнародну конференцію «Росія-Китай: реалії та перспективи», у роботі якої аналітики нашого центру «Борисфен Інтел» мали честь брати участь, а президент центру Віктор Гвоздь виступив з доповіддю «Російсько-китайські відносини у контексті глобальної безпеки». Адже організаторам добре відомо, що «китайська» тема цікавить Віктора Івановича здавна, точніше з молодих лейтенантських літ, коли він ще служив у Забайкаллі і вивчав китайську мову…

Кілька слів про доповідь В. Гвоздя, у якій він надав комплексну оцінку впливу російсько-китайських відносин на стратегічний баланс сил у світі в контексті формування нового світового устрою з двома провідними центрами сили — США і КНР. На його погляд, Китай та Російська Федерація зацікавлені у розвитку двостороннього співробітництва, однак цілі у кожної з цих країн різні. Зокрема, КНР прагне розширити свій доступ до російських ресурсів та сучасних технологій, одночасно залучаючи РФ до сфери свого геополітичного впливу. А Москва, поглиблюючи співпрацю з Китаєм, намагається посилити свої можливості у протистоянні зі США, НАТО і ЄС та компенсувати втрати від західних санкцій. Попри взаємну зацікавленість у стосунках КНР та Росії спостерігається низка суттєвих розбіжностей. Так, Китай розглядає Росію насамперед як об’єкт для зовнішньої експансії та посилення китайських позицій на пострадянському просторі, що суперечить російським інтересам. Крім того, на теперішньому етапі Китай поки що не має намірів будувати союзницькі відносини з Росією на антиамериканській основі і навпаки поглиблює стратегічне партнерство зі США.

Розкриваючи суть військової співпраці між КНР і РФ, наводячи кількість проведених спільних китайсько-російських військових навчань, зокрема, і щодо чисельності китайських армійських угруповань на Далекому Сході, які втричі перевищують російські, доповідач зауважив, що незважаючи на двосторонні стратегічні відносини, згадані країни не до кінця довіряють одна одній. (До речі, ця доповідь планується до оприлюднення на сайті НАЦГД «Борисфен Інтел»).

Наступний доповідач професор Мотохіде Саіто (Центр політичних та культурологічних досліджень, японський університет Чюо), погоджуючись з виступами на конференції своїх колег, виклав своє бачення перспективи розвитку стосунків РФ і КНР. Наприклад, якщо Путін сподівається, що йому вдасться зближенням з КНР завдати певних втрат США, то це не так. Навіть тому, що КНР в цей же час також намагатиметься виграти на протистоянні РФ зі США, і для цього шансів у неї безперечно набагато більше. Не погоджується також М. Саіто з думкою японського істеблішменту про те, що Росія, втрачаючи зв’язки з ЄС, змінить свою політику і активно працюватиме на далекосхідному напрямі, зацікавлюючи той же Китай російськими покладами природного газу, який китайцям нині потрібен для економічного розвитку. Пропонують росіяни природний газ і Японії, але як пояснив професор, вона може укласти договір на закупівлю лише певної, незначної кількості блакитного палива, так як це регулюється японсько-американською домовленістю. Тому Японія експортує газ з інших родовищ, наприклад, із азербайджанських.

А ще один з присутніх на конференції науковців — Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт Центру дослідження Росії, з приводу цього зауважив, що поворот експорту газу з європейського напрямку на Далекий Схід вважається нерентабельним, тому остаточних висновків робити недоречно. З ним погодився і професор Юрій Федоров (ПІР-Центр, Італія), нагадавши, що хоча у Росії чимало родовищ з корисними копалинами, але їх ще необхідно розвивати.

До слова, слід нагадати, що теперішні російські північні газові родовища за часів СРСР так зв. вахтовим методом освоювалися в основному фахівцями-вихідцями з України, яких і нині чимало проживає там на постійній основі (порядка двохсот тисяч). Кому випаде розвивати родовища новітні? Питання більш ніж риторичне. Але нинішнім російським пропагандистам «руского міра» краще б прикусити язика, коли вони намагаються принижувати українських заробітчан. Зрештою, заробляти власною працею ніколи не соромно — соромно красти і «отжимать», як це було зроблено з Кримським півостровом і робиться на сході України з Донбасом…

Не менш цікавою і пізнавальною можна вважати доповідь Андрія Гончарука (Національний інститут стратегічних досліджень) коли він ознайомлював аудиторію з показниками в торгівлі між Україною і КНР, РФ і КНР тощо.

— Росія, — зауважував А. Гончарук, — це країна, яка звідти (з Середньої Азії) йде, а Китай — країна, яка туди вже прийшла!

І на підтвердження своїх слів навів чимало поважних прикладів, коли КНР впевнено утвердилася на ринках колишніх радянських республік за допомогою чималих капіталовкладень, пропонуючи при цьому новітні технології, наукові розробки, піднімаючи місцеву, що ледь животіла промисловість. А Шанхайська організація співробітництва (ШОС) вже не вважається російським продуктом, так як Росія там втрачає свою провідну роль. Так як, зокрема, не можна і стверджувати, що громадяни країн Середньої Азії прагнуть здобувати освіту в Росії.

— Тільки студентів-казахів сьогодні навчається в Китаї в рази більше, ніж в Росії, — повідомив А. Гончарук. — А це говорить про те, що китайські позиції більш привабливі, ніж російські. І Китай починає впевнено виконувати роль передової країни. А Росія — відставати ідеологічно, економічно і естетично…

Темою виступу доктора Віктора Кіктенка (Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, президент Української асоціації китаєзнавців) були «Російсько-китайські відносини і українські інтереси». Питання, які порушував доповідач, актуальні, адже протягом усіх років незалежності України зв’язки з Китаєм налагоджувалися і підтримувалися досить активно, в тому числі (і передусім) економічні. Чи можна їх вважати прагматичними? З китайського боку — так, а ось щодо нашого, українського — вряди-годи. Китайці цікавляться нашими науковими розробками, технологіями, науковими школами. А чим вони можуть зацікавити нас? Майбутнім транзитом по новому Шовковому шляху? Відповідь на це запитання якщо і є, то про неї знає обмежене коло наших так званих можновладців, які поки що тільки звітують про свої наміри налагоджувати співпрацю з новим центром світової сили — так тепер називають КНР. Правду кажучи, про такі наміри ми чули багато разів, розпочинаючи з часів президентства Л. Кучми і закінчуючи нещодавнім підписанням першим віце-прем’єром С. Кубівим угод з китайською стороною. І що з того?.. Адже час показав, що одного підпису високопосадовця недостатньо, щоб досягти хоча б якихось успіхів у двосторонніх відносинах, тим більше з таким компаньйоном, як Китай. До речі, КНР з достатньою повагою ставиться до України як партнера. За словами В. Кіктенка, в китайській пресі про нас пишуть, що ми — європейська країна. Події на нашому сході китайці трактують як сепаратизм, бо у КНР протягом багатьох років існує схожа проблема з Сінцзян-Уйгурським автономним округом. В той же час китайці офіційно не визнають, що Росія веде бойові дії на українській території, хоча вважають Кримський півострів українським.

…Таким чином конференцію можна вважати черговим кроком, що допоможе краще зрозуміти сьогоднішні непрості стосунки між КНР, Росією та США, і як сказав В. Гвоздь, важливо, щоб Україна не загубилася в цьому «геополітичному Бермудському трикутнику». Це означає, що Україні слід покладатися передусім на власні сили та не забувати про прагматизм у спілкуванні з основними геополітичними гравцями.

Олег Махно

Фоторепортаж Володимира Раєвського

 www.reliablecounter.com

Схожі публікації