Quo vadis, Білорусь?

Після скасування 15 лютого ц. р. санкцій ЄС проти 170 білоруських вищих і наближених до О. Лукашенка посадовців та 10 компаній деякі експерти, у тому числі й білоруські, заявили, що «Білорусь знову з Європою». Інші стверджують, що «Мінськ без санкцій — аванс без гарантій», вважаючи скасування Брюсселем «чорного списку» для офіційного Мінська наданням білоруській владі можливості й надалі використовувати співпрацю з Євросоюзом на власний розсуд і у своїх інтересах.

Хто правий? Якою є реальна ситуація у Білорусі на фоні «дружніх» щоквартальних (16 жовтня та 15 грудня 2015 р., 5 лютого ц. р.) зустрічей «Бацька» з В. Путіним? Яким чином економічна ситуація в цій країні змушуватиме білоруську владу лавірувати між Москвою і Брюсселем? Якими є зиски/дивіденди та загрози для О. Лукашенка і білоруського суспільства від використання мінського переговорного майданчика? На ці та інші питання спробуємо відповісти у нашому політико-економічному огляді.

Попри збереження «стабільної» внутрішньополітичної ситуації в Білорусі, внутрішні та зовнішні виклики для правління О. Лукашенка, передусім з боку Росії, не зменшуються. Вказане (окрім відомого бажання «правити вічно»), а також наближення парламентської передвиборної кампанії (осінь ц. р.) спонукає білоруського лідера тримати певну дистанцію щодо підтримки дій Росії проти України, російської військової операції в Сирії та російсько-турецького протистояння.

Під час останньої зустрічі очільників «двоголової Союзної держави» у Сочі президенту Республіки Білорусь вдалося домовитись про певні фінансові поступки з боку Москви (можливо, реструктуризацію заборгованості РБ перед Росією та Євразійським фондом стабілізації і розвитку), не поступившись у питанні розміщення на території країни російської авіабази, й владнати конфліктну ситуацію з поставками нафтопродуктів.

Водночас Кремль все ж продовжує пов’язувати надання кредитів Білорусі зі згодою Мінська на розміщення російської авіабази, що в даний момент є неприйнятним для О. Лукашенка. Президент РБ чітко усвідомлює, що розміщення цього військового об’єкта збройних сил РФ нівелює перспективи відновлення співпраці із Заходом, у т. ч. можливість отримання кредиту від МВФ, остаточного скасування санкцій з боку ЄС і США та «вигоди» від використання переговорного майданчика у Мінську для припинення війни на Донбасі.

У владних колах та серед бізнес-еліти Білорусі збільшується занепокоєння тим, що В. Путін агресивними діями Росії проти України фактично зруйнував систему формальних і неформальних гарантій та преференцій, засновану на «особливих дружніх» двосторонніх відносинах з Росією. У Мінську беруть до уваги як посилення риторики прихильників «жорсткої лінії» в оточенні В. Путіна (включно з доцільністю активізації т. зв. «процесу відновлення імперії» за рахунок Білорусі), так і наявність у Кремля лобістів і прихильників у правоохоронних органах РБ та опозиційних силах. Поза сумнівом, для того, щоб дестабілізувати ситуацію у сусідній країні, Москва може скористатися й потужною присутністю російських банків у банківській системі цієї країни. Зокрема, вважається, що сутичка між частиною опонентів О. Лукашенка у грудні 2010 року та потужна фінансово-економічна криза у Білорусі в квітні-травні 2011 року були інспіровані Кремлем з метою блокування можливого розвитку західного вектора зовнішньої політики офіційного Мінська та примушення Білорусі вступити у Митний союз.

Наразі навіть провладні білоруські експерти відзначають наявність значної кількості прихильників так званої ідеології «русского мира» серед населення РБ (не менше 60 %). За їх оцінками, основна маса громадян країни незалежно від своїх поглядів не чинитиме опору інкорпорації Білорусі до складу Росії, а лише намагатиметься звикати жити «по-новому». При цьому представники білоруських силових структур у своїй більшості схильні до прийняття «нового порядку», сподіваючись на підвищення грошового утримання до російського рівня.

Одночасно російські ЗМІ посилено «інформують» росіян і білорусів про нібито підготовку на території України та Польщі (під керівництвом американських інструкторів) радикальних білоруських правих націоналістів з досвідом участі у бойових діях на Донбасі, які готуються до інфільтрації на територію Білорусі з метою дестабілізувати ситуацію. Таким чином спецслужби РФ намагаються створити ілюзію підготовки/спроби радикального перевороту в сусідній РБ та підготувати власне «народонаселення» (з урахуванням нинішньої хвилі великодержавного «ура-патріотизму» в РФ) до можливої «м’якої анексії» Білорусі на кшталт окупації Криму.

Прогнозування можливості такого перебігу подій змушує оточення О. Лукашенка готуватися до «революційних», «гібридних» та інших сценаріїв, аж до відповідного корегування Воєнної доктрини РБ. Зокрема, найближчим часом планується подати на розгляд парламенту країни її нову редакцію, де, у порівнянні з чинним документом, є чітке визначення дій іноземних держав з підготовки/інспірації «кольорових революцій», створення механізмів силового повалення небажаних політичних режимів, зміни конституційного ладу і порушення територіальної цілісності інших країн у спосіб провокування внутрішніх збройних конфліктів. При цьому основний акцент робитиметься на «гібридних методах і засобах застосування військової сили», а також необхідності врахування «механізмів організації кольорових революцій» (Україна), подій «арабської весни» (Сирія) та взаємозв’язку зовнішніх військових загроз із внутрішніми суперечностями.

У такому ж контексті політичне керівництво Білорусі на неофіційному рівні активно опрацьовує ідею набуття країною нейтрального статусу із закріпленням його на рівні ООН. Це має на меті, передусім, отримати додаткові зовнішньополітичні дивіденди як нейтральної держави в умовах російської агресії проти України, не допустити зміни місця проведення переговорів (пропонується створити у Мінську Регіональний центр ООН з превентивної дипломатії у Східній Європі) та використати «парасольку ООН» для міжнародної підтримки в умовах прогнозованого збільшення російського тиску.

Крім того, О. Лукашенком запропоновані економічні схеми, що дозволяють західному бізнесу зменшити свої фінансові збитки через чинні щодо РФ міжнародні санкції та російські контрсанкції. Протягом останнього року Білорусь перетворилась на помітного посередника у постачанні на російський ринок західної продукції, у тому числі й високотехнологічної, що вкрай необхідна російській економіці. Президент РБ також пропонує західним партнерам регіональні схеми співробітництва та інфраструктурні проекти у галузях енергетики, логістики (завантаження портів країн Балтії) і незалежних від РФ транспортних коридорів («Північ-Південь»), кооперацію у галузі військово-промислового комплексу тощо.

Водночас не виключено, що такі дипломатичні маневри керівництва Білорусі можуть обумовити у перспективі виникнення ситуації, за якої Захід та Росія висуватимуть до Мінська взаємовиключні вимоги стосовно, з одного боку, виходу РБ з ОДКБ, перегляду антизахідної воєнної доктрини цієї держави та унезалежнення білоруської армії від РФ як передумов визнання нейтрального статусу Білорусі, а з іншого — гарантій збереження РБ у сфері виняткового впливу Кремля з погрозами реалізувати сценарій «аншлюсу».

Разом з тим, у ЄС і США усвідомлюють, що швидка демократизація Білорусі неможлива, оскільки задекларована владою РБ модернізація відбуватиметься у рамках існуючої авторитарної системи, до того ж більшість населення країни не виявляє свого прагнення до демократичних перетворень. Відтак, Брюссель і Вашингтон проводитимуть на білоруському напрямі політику поступового залучення Мінська до орбіти своїх інтересів, «заохочуючи» О. Лукашенка обіцянками сприяти в отриманні кредиту МВФ й обмежуючись на даному етапі вимогами проведення покрокових реформ.

З огляду на неможливість офіційного визнання неефективності та навіть помилковості економічної моделі Білорусі, побудованої на принципах жорсткого державного регулювання у попередні роки, О. Лукашенко наприкінці січня ц. р. оголосив про продовження нинішньої економічної політики, доручивши уряду підготувати нові пропозиції щодо її вдосконалення та підвищення ефективності в сучасних умовах, «маскуючи» у такій спосіб фактичне проведення реформ.

У разі розвитку ситуації за песимістичним сценарієм та збереження світових цін на нафту на суттєво нижчому від запланованого урядом рівня у $50 за барель, у цьому році неминуче доведеться переглядати параметри білоруського бюджету у напрямі скорочення державних видатків (у 2016 році нафтові прибутки планується спрямувати на погашення державного боргу). Зовнішній державний борг Білорусі ($12,4 млрд) станом на початок 2016 року сягнув 22,7 % ВВП, наблизившись до граничного значення економічної безпеки (25 %). Золотовалютні резерви, після погашення зовнішніх і внутрішніх зобов’язань, в іноземній валюті скоротились на $149 млн і на початку лютого ц. р. склали $4026,8 млн (в еквіваленті, за розрахунковою схемою МВФ) або $4275,7 млн (за національною системою визначення).

Наразі керівництво РБ веде переговори з МВФ про надання кредиту у сумі $3 млрд під 2,28 % строком на 10 років за розширеною програмою — на структурні реформи. При цьому передбачається, що Білорусь дотримуватиметься рекомендацій Фонду (зараз розбіжності є лише в термінах їх реалізації). Зокрема, в країні вже спостерігаються певні зміни відповідно до вимог МВФ, а саме збільшені тарифи на електроенергію й житлово-комунальні послуги, транспортні перевезення, поступово підвищується вартість промислових товарів, розглядається можливість збільшення пенсійного віку (формат проведення відповідної роз’яснювальної роботи з населенням на теперішній час опрацьовується). З огляду на це Білорусь має досить високі шанси досягти домовленості з МВФ (ухвалення остаточного рішення щодо згаданої програми очікується наприкінці першого кварталу 2016 року).

Останнім часом також розпочалось обговорення й питання про відновлення у повному обсязі переговорів щодо вступу країни до СОТ (раніше Мінськ на прохання Москви вийшов з переговорного процесу).

Крім негативного впливу зовнішніх факторів та проблем реформування, економіка РБ продовжує перебувати під тиском таких чинників як неконкурентоспроможність білоруської промислової продукції на зовнішніх ринках (окрім деяких країн СНД), слабкість нинішнього складу уряду, наявність потужного бюрократичного апарату та корумпованість чиновників різних рівнів, що може призвести до зриву/блокування структурних змін.

Саме тому О. Лукашенко змушений робити певні кроки для вирішення однієї з найбільших проблем на шляху до економічних перетворень в країнікадрової, а саме – відсутності ефективних менеджерів. Зараз в РБ приступили до реалізації програми «Міст», що передбачає організацію й фінансування протягом 2016-2017 років 500 візитів до країн ЄС 1500 білоруських представників виробничих, наукових, бізнесових та управлінських структур для обміну досвідом й встановлення партнерських відносин. Крім того, Білорусь приєдналась до Болонського процесу, що, поряд із запровадженням відповідних стандартів у галузі освіти й оцінки знань, має сприяти налагодженню наукової кооперації із Західним світом.

Вживаються також заходи зі скорочення фінансування державного сектора та посилення контролю за його ефективністю. З 1 січня ц. р. єдиним джерелом фінансування держпрограм став Банк розвитку, що виділятиме ресурси на конкурсній основі (фінансуватимуться, насамперед, ті напрями, які забезпечуватимуть розвиток інноваційного потенціалу економіки). У бюджеті країни на 2016 рік майже у 10 разів скорочено обсяги пільгового фінансування й субсидіювання підприємств. При цьому, на відміну від попередніх схем державної підтримки, кошти мають повертатись протягом 1-2 років. Аналогічна ситуація спостерігається й у галузі сільського господарства, в якій створені передумови для формування земельного ринку (найбільший ресурс країни на випадок непередбачуваних подій), а колишні колгоспи трансформовано у ВАТ.

Нацбанк Білорусі проводить жорстку політику з оздоровлення фінансового ринку, відмови від «інфляційного підігріву» економіки (в кризових умовах уряд намагатиметься утримати інфляцію на рівні 12 %). Терміни позбавлення ліцензії проблемних банків скорочено до кількох тижнів. Протягом трьох місяців розроблено й впроваджено систему «кредитного реєстру», яка, серед іншого, значно ускладнює можливість шахрайських операцій у кредитній сфері. Крім того, в країні з 1 липня 2016 року буде проведена деномінація білоруського рубля. Банкноти зразка 2000 року, які наразі перебувають в обігу, замінять на банкноти й монети зразка 2009 року у співвідношенні 10000 до 1.

Національний статистичний орган («Белстат») переведено на нову методику підрахунку ВВП, яка зараз використовується в ЄС, США й Канаді. З метою впорядкування операцій з цінними паперами й пожвавлення фондового ринку створено єдиний портал фінансового ринку. Передбачається перехід з директивної на індикативну систему планування (законопроект знаходитися на розгляді у білоруському парламенті), встановлення рівних умов господарювання для державного та приватного секторів (у цьому контексті очікується прийняття закону «Про державно-приватне партнерство»).

Своєю чергою, білоруське керівництво вдається до низки заходів, що мають на меті зменшити залежність від Росії у найбільш чутливих для білоруської економіки питаннях (нафта, газ, ринок калійних добрив, ВТС). Зокрема, спостерігається налагодження/розширення взаємодії Білорусі з Іраком (нафтова галузь, ОПК), Катаром (ВТС, будівництво), США (наукова й управлінська сфери), ЄС (торгівля, в т. ч. реалізація нафтопродуктів), Туркменістаном (виготовлення калійних добрив /у перспективі/), а також з Україною й Туреччиною, незважаючи на конфронтаційні відносини цих країн з основним білоруським партнером — Росією та санкційне протистояння із Заходом.

Нова концепція енергетичної безпеки серед інших основних заходів (збільшення генеруючих потужностей, диверсифікація постачальників й видів енергоресурсів, розвиток відновлювальної енергетики, відмова від імпорту електроенергії з 2017 року) передбачає допуск на цей ринок представників приватного сектору. Крім того, Мінськ вирішив інвестувати $150 млн у видобувну галузь Зімбабве (золото, платина, рідкоземельні елементи), що у перспективі може замінити відповідне російське постачання.

З огляду на системні дії білоруської влади, спрямовані на зниження економічної залежності від РФ, О. Лукашенко, звичайно ж, розраховує на політичну підтримку процесу реформування країни Заходом із перспективами її розширення на фінансову й інвестиційну сфери. У цьому контексті показовим є фактичне скасування щодо Білорусі більшості обмежень США, а також санкцій ЄС. Це сприятиме активізації економічного співробітництва з РБ та розширенню її доступу до західних фінансових ресурсів і технологій.

Таким чином, керівництво Республіки Білорусь дотримуватиметься політики балансування між Росією і Заходом та диверсифікованого зовнішньополітичного курсу. Водночас Мінськ, з метою отримання від ЄС і США політико-економічних бонусів, намагатиметься у повному обсязі використати проведення своєї нейтральної політики щодо протистояння між Росією і Заходом та російсько-українського конфлікту.

У даному контексті режим О. Лукашенка розраховує на підтримку власних ініціатив міжнародними партнерами для остаточного виходу з «політичної ізоляції» та нормалізації відносин з Євросоюзом і США, а також на макрофінансову допомогу Заходу для подолання рецесії та нівелювання деструктивного впливу на білоруську економіку несприятливої зовнішньої кон’юнктури та ситуації в Російській Федерації.

За таких умов Мінськ зацікавлений у взаємодії з Україною, розраховуючи на лобіювання своїх інтересів на Заході, отримання додаткових можливостей для розвитку торговельно-економічної співпраці із західними партнерами в умовах імплементації Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Водночас можливості Білорусі розвивати стратегічну співпрацю з Україною в галузі безпеки обмежуються її союзницькими зобов’язаннями перед Росією.

Схожі публікації