Продовжуючи серію статей про внутрішньополітичну та економічну ситуацію у низці країн крізь призму формування та проявів загроз їх державності з боку Російської Федерації, експерти НАЦГД «Борисфен Інтел» пропонують читачам аналіз внутрішньої і зовнішньої політики Білорусі.
Особливістю поточного розвитку ситуації в Республіці Білорусь є демонстрація президентом О. Лукашенком «ліберальних» зрушень як у внутрішній, так і зовнішній політиці (демонстративна активність в Мінському діалозі з врегулювання ситуації на сході України та у відносинах з Євросоюзом). Це, на погляд адміністрації білоруського президента, має відновити його електоральний рейтинг, що почав знижуватись через погіршення стану справ в білоруській економіці, та формально легітимізувати в очах країн Заходу його передбачувану перемогу на президентських виборах (листопад 2015 р.) у разі їх бойкоту з боку опозиції.
За оцінкою експертів, О. Лукашенку сьогодні фактично немає альтернативи серед кандидатів на пост глави держави. Загальний рівень його підтримки (довіри) населенням досить високий (47-49 %), якщо порівнювати з показниками основних лідерів опозиції (В. Некляєва, М. Статкевича, О. Мілінкевича, А. Лебедько, С. Калякіна) та загальним рейтингом демократичних сил (до 16 %).
Побудована білоруським президентом адміністративно-політична система управління державою дає йому змогу приділяти достатньо уваги посиленню своїх зовнішньополітичних позицій. Йдеться, передусім, про використання О. Лукашенком процесу Мінських домовленостей як політичної «захисної грамоти» в умовах складних відносин із Заходом. Вона дозволяє йому як робити самостійні кроки/заяви/, так і «грати» на протиріччях між сторонами, що залучені до справи врегулювання російсько-української кризи.
З цієї точки зору президентові Білорусі вигідно, щоб Мінський процес тривав якнайдовше. Адже це зберігатиме підвищену увагу як до Білорусі, так і до нього особисто. Водночас, на наш погляд, О. Лукашенко не має наміру відкрито сперечатися з Росією, як з одним із ключових учасників кризи (усі публічні заяви білоруського лідера, які оцінюються широкими громадськими та експертними колами як антиросійські, є добре вивіреними, режисованими і такими, що не перечать інтересам Російської Федерації).
Окрім того, президент Білорусі прагне продемонструвати «самостійність» в рамках Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) з метою отримати максимальні економічні дивіденди (дешеві енергоносії, зняття всіх обмежень та перепон для білоруських товарів на російському ринку, отримання значних прибутків від реекспорту європейських товарів до РФ), а також важелі тиску на Москву.
Разом з тим, білоруський лідер вимагає від уряду неухильно відстоювати державні інтереси у співпраці, передусім у торгівлі, як із Заходом, так і Сходом, обіцяючи при цьому особисто контролювати за тим, щоб не допустити дисбалансу між російським та європейським векторами. Не виключаємо також, що О. Лукашенко у такий спосіб має намір сприяти налагодженню співпраці між ЄАЕС та Євросоюзом, оскільки на даному етапі Брюссель вважає його, попри чинні санкції щодо нього, більш зручним партнером у налагодженні діалогу, ніж В. Путіна.
За таких обставин офіційний Мінськ намагається нав’язати західним партнерам свої умови врегулювання відносин, окреслюючи коло питань щодо яких білоруська сторона готова йти на вироблення прийнятних компромісів. Зокрема, у рамках діалогу з ЄС і США О. Лукашенко пропонує зробити предметом переговорів такі питання, як отримання фінансової та політичної допомоги у разі посилення російського тиску на Білорусь або втручання Росії у її справи; дотримання прав людини (умови звільнення політв’язнів) фактично без реальних кроків щодо зміни внутрішньополітичного клімату в країні; надання Мінськом політичної підтримки Україні; розширення участі Республіки Білорусь в Ініціативі ЄС «Східне партнерство».
Загалом Європейський Союз, маючи досвід взаємодії з О. Лукашенком, намагається бути прагматичним у підходах щодо швидкого відновлення співпраці з Білоруссю, очікуючи від неї реальних кроків у справі часткової лібералізації політичної та економічної систем. Офіційний Мінськ вважає, що запрошення його до участі у Ризькому саміті «Східного партнерства» свідчить про потепління відносин з Євросоюзом внаслідок активного посередництва білоруської сторони у конфлікті Росії з Україною. До речі, демонструючи «зміни у налаштуваннях офіційного Мінська», МЗС РБ натякнуло відставному послу України М. Єжелю, що йому не слід звертатися з проханням про політичний притулок у Білорусі.
Водночас підтримка О. Лукашенком територіальної цілісності та суверенітету України, його готовність до розвитку добросусідських відносин з нашою державою, а також послаблення тиску на білоруську опозицію не вважаються Євросоюзом достатніми для відновлення повноцінного діалогу/співробітництва з Мінськом. Наявні в окремих країнах-членах та інституціях ЄС застереження щодо «щирості намірів» президента Республіки Білорусь підтвердилися на Ризькому саміті. Адже Білорусь, як і «віддана» Москві Вірменія, відмовилася підписувати декларацію саміту, де містяться формулювання про російську агресію та анексію Криму. Це говорить про те, що існує підґрунтя, завдяки якому Кремль може блокувати дрейф Мінська у бік ЄС.
Зокрема, президентським перспективам чинного глави РБ Москва може загрожувати заходами з руйнування стабільності в країні — основного ідеологічного базису білоруської влади — у спосіб інспірування «повторення подій 2010 року» через потужний інформаційний та політико-економічний тиск, поширення інформації про готовність замінити О. Лукашенка на більш прийнятну для РФ кандидатуру, фінансування та підбурювання частини опозиції до масових акцій протесту.
У Кремлі вважають, що білоруський президент буде більш податливий завдяки тому, що вже наприкінці першого півріччя ц. р. у РБ загостряться соціально-економічні проблеми, насамперед, внаслідок негативних тенденцій на російському споживчому ринку і низьких світових цін на нафту, скорочення золотовалютних резервів (з початку року на 9,9 %), нарощування внутрішніх боргових зобов’язань на 14 % та відмови від практики державної підтримки збанкрутілих державних підприємств (45 проти 19 у минулому році).
Як свідчать відкориговані у квітні ц. р. прогнози МВФ, у поточному році очікується падіння ВВП Білорусі на 2,3 %, а також інфляція у 22,1 %. 31 березня ц. р. в Республіці Білорусь остаточно скасовано мораторій на підвищення цін і тарифів. Білоруська влада цілеспрямовано скорочує внутрішній попит, застосовуючи «інфляційно-девальваційні» механізми для виправлення помилок держуправління.
 |
|
Динаміка валового боргу уряду Білорусі |
До речі, Москва добре поінформована про те, що позитивні показники в «електорально важливому» сільськогосподарському секторі та позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу РБ значною мірою забезпечуються завдяки нарощуванню обсягів постачання продуктів харчування до Росії, а також виконанню Білоруссю ролі економічного посередника в умовах санкційного протистояння Москви із Заходом.
У Білорусі створені реальні умови для реекспорту до Росії забороненої західної продукції. Крім того, на території країни, насамперед у вільних економічних зонах, де діє пільговий режим оподаткування, спостерігається активна реєстрація російських компаній, які намагаються у такий спосіб уникнути міжнародних санкцій.
Підприємства РФ, залежність яких від західного імпорту є критичною, реєструють в Білорусі власні структури, намагаючись придбати через них необхідні компоненти і комплектуючі. Російський ВПК забезпечується імпортною електронно-компонентною базою шляхом налагодження білоруськими організаціями реекспортних поставок західної продукції. Основним постачальником елементної бази до РФ традиційно є мінське ВАТ «Інтеграл», що експортує інтегральні мікросхеми, напівпровідникові прилади та іншу електроніку не лише власного виробництва, але й придбаних в країнах ЄС і США. Зокрема, під виглядом білоруських товарів до Росії реалізується (із суттєвою націнкою) продукція таких відомих західних виробників електроніки, як Honeywell, Ramtron, Atmel, IDT, TI, HOLT, Dallas Semiconductor, Actel, Aeroflex Circuit Technology, Cypress Semiconductor Corporation. Основними споживачами є російські підприємства, що безпосередньо підпадають під дію міжнародних санкцій, зокрема ВАТ «КБ приладобудування ім. А. Г. Шипунова» (м. Тула).
Разом з тим, підприємства військово-промислового комплексу Білорусі (окрім низки структур — «Мінський завод колісних тягачів», «Пеленг», «Агат» та «Інтеграл»), які у 2014 році виготовляли до 15 % комплектуючих для російського ВПК, цього року не отримають від Росії очікуваних замовлень і зможуть розраховувати тільки на опосередковану участь або субпідряд в оборонному виробництві РФ. Загалом, заходи Москви із захисту власних стратегічних підприємств можуть призвести до того, що Білорусь не зможе брати участі у програмі імпортозаміщення в промисловості і їй доведеться покинути російський ринок державних закупівель, обсяги якого оцінюються у 7 трлн руб.
Не забуваймо також про суттєву (не менше 30 %) залежність експорту нафтопереробної галузі РБ від постачання російської сировини та митно-тарифних «забаганок» державної машини й нафтових монополій РФ.
 |
| Концепція розвитку інтеграції ЄврАзЕс |
Поза увагою кремлівських стратегів не залишається й зацікавленість О. Лукашенка в отриманні зовнішньої фінансової допомоги від антикризового фонду ЄврАзЕС (у березні направлено заявку на отримання кредиту для підтримки стабілізаційної програми на 2015-2017 роки) та Російської Федерації (влада Білорусі запросила в уряду РФ $ 2,5 млрд фінансової допомоги на 2015 рік). При цьому Кремль може скористатися невиконанням білоруською стороною своїх зобов’язань перед антикризовим фондом ЄврАзЕС (у 2014 році РБ була звинувачена у порушенні 10-ти показників кредитної програми, у т. ч. п’яти — контрольних) та жорсткими вимогами МВФ (проведення структурних реформ, лібералізація обмінного курсу, підвищення тарифів на житлово-комунальні й транспортні послуги, приватизація /у т. ч. держбанків/, зниження рівня інфляції та «заморожування» зарплат) для того, щоб вимагати додаткові поступки з боку Мінська у політичній та економічній сферах, в т. ч. із можливістю продажу російській стороні окремих провідних білоруських підприємств.
Фінансово-економічні труднощі, що виникли в Росії з деяких причин, значно знизили її привабливість для співпраці. За таких обставин Білорусь намагається налагодити співробітництво з іншими країнами, в т. ч. як для отримання кредитів, так і диверсифікації ринку збуту продукції. Так, під час триденного (10-12 травня ц. р.) державного візиту лідера КНР Сі Цзіньпіня до Білорусі було підписано майже 20 двосторонніх угод та меморандумів щодо надання Білорусі майже 7 млрд дол. США (приблизно 3 млрд дол. США з цієї суми Пекін надасть у вигляді займів під низький процент і ще до 4 млрд дол. США зможуть отримати білоруські банки для фінансування комерційних інфраструктурних проектів за участі китайської сторони). За заявою О. Лукашенка, Білорусь допомагатиме Китаю просувати його інтереси і в Європейському Союзі, і в Євразійському економічному союзі.
Таким чином О. Лукашенко намагається отримати максимальні дивіденди від посилення політичного, економічного та інформаційного тиску з боку РФ, демонструючи білоруському населенню свою спроможність проводити диверсифіковану зовнішньополітичну стратегію, у т. ч. на західному напрямі.
Державна пропаганда в РБ переконує проєвропейськи налаштований білоруський електорат (20 %), римо-католиків за віросповіданням (12 %) та польську меншину (3,2 %) у тому, що, з огляду на агресивне просування значною частиною російського політикуму ідеї «Русского мира», лише чинний глава країни є гарантом незалежності, суверенітету, збереження ідентичності білоруської нації та міжконфесійного миру в державі. Провідні білоруські ЗМІ та влада продовжують зміцнювати імідж О. Лукашенка як миротворця та посередника у переговорному процесі з врегулювання конфлікту на сході України, сильного, мудрого й рішучого державного лідера, здатного ефективно відстоювати національні інтереси, не допустити внутрішньополітичної та економічної дестабілізації РБ внаслідок погіршення зовнішньоекономічної та безпекової кон’юнктури (конфлікт РФ-Захід, кризові явища в економіці РФ).
З наближенням президентських виборів у Республіці Білорусь, білоруська влада використовуватиме безпекову та економічну ситуацію в Україні для підкреслення стійкості своєї держави та її мирної ролі в регіоні. У цьому контексті російсько-український конфлікт та агресивна політика РФ подаватимуться білоруському суспільству так, щоб впливати на його національну свідомість, переконувати його в необхідності відстоювання незалежності країни, у важливості розвитку білоруської мови та культури як засобу ідентичності нації.
Мінськ не відмовлятиметься від політики балансування між Росією та країнами Заходу, намагаючись стримувати ініціативи Москви щодо введення єдиної валюти, придбання провідних білоруських підприємств, а також посилення військової присутності в країні. Водночас країни Заходу, окрім США, утримуватимуться від активних дій з метою штучного розхитування внутрішньої ситуації в Білорусі, надаючи перевагу тактиці формування «кола євросимпатиків» з числа представників виконавчої влади та бізнес-еліт, наближених до О. Лукашенка.
У взаємовідносинах з Китаєм О. Лукашенко розвиватиме двосторонню співпрацю, головним чином для того, щоб зберегти альтернативний канал як для отримання кредитів, так і диверсифікації ринку збуту білоруської продукції, намагаючись виконувати при цьому роль з’єднувальної ланки між Європейським союзом та Євразійським економічним союзом.
