Іран: чому режим скасування санкцій продовжено

Вадим Волохов

12 січня 2018 року президент США Дональд  Трамп таки підписав угоду щодо продовження режиму скасування санкцій з Ірану, хоча напередодні заявляв, що цього не зробить, бо це протирічить його передвиборним обіцянкам. Але це сталося.

Тепер у Конгресу США є 60 днів для того, щоб прийняти рішення вводити нові санкції чи ні.

Примітка:

«Спільний всеохоплюючий план дій» (СВПД) набув чинності у жовтні 2015 року і передбачає певні обмеження для іранської ядерної програми в обмін на скасування частини санкцій проти ІРІ.

МЗС Ірану відразу прокоментувало рішення президента США. Так, міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф заявив, що «ядерна угода» обговоренню не підлягає та закликав голову Білого дому дотримуватись угоди.

Президент Франції Еммануель Макрон також закликав Д. Трампа дотримуватись угоди з Іраном. «Франція виказує готовність до реалізації домовленостей і вважає важливим, щоб всі учасники дотримувались своїх зобов’язань», — наголосив Е. Макрон.

Офіційний представник МЗС КНР Лу Кан заявив, що Китай виступає проти будь-яких однобічних санкцій Вашингтону проти Ірану і за збереження «ядерної угоди». Він також додав, що Пекін не змінить свого рішення і в майбутньому.

Високопосадовий співробітник адміністрації Білого дому заявив, що президент і надалі має наміри працювати з партнерами з Європи щодо розробки та впровадження обмежень до «ядерної угоди». А тим часом, міністерство фінансів США внесло до списку санкцій 5 фізичних та 9 юридичних осіб, причетних до порушення прав людини та участі у ракетній програмі ІРІ.

Як заявив сам президент США, він це зробив в останній раз. Час покаже, але зараз більш важливо зрозуміти логіку Вашингтону. Д. Трамп у своїй стратегії національної безпеки прямо говорить про необхідність нейтралізувати «злоякісний вплив» Ірану на розвиток ситуації в регіоні і не дати йому отримати ядерну зброю. Він відкрито називає угоду катастрофічною для інтересів США і обіцяє зробити все для її перегляду. Тож Вашингтон і справді має конкретні цілі на іранському напрямку. Обвинувачення у порушенні прав людини під час останніх протестів можуть стати приводом для нового витку тиску на Тегеран.

 

Так в чому ж полягає логіка дій Білого дому щодо продовження режиму скасування санкцій? Зробимо спробу розібратись.

По-перше, на теперішній час Іран є фактично єдиною регіональною державою, яка реально бореться з джихадістами і Іраку і Сирії. Для Вашингтону важливо контролювати ситуацію в регіоні Близького Сходу та покласти край хаосу і війні. Коаліція обмежена в своїх діях та ресурсах. Для самих США ця війна дуже обтяжлива, так чому б не залучити для досягнення своє мети свого противника, який у цій боротьбі буде виснажений!?

По-друге, після ряду поразок в Сирії та Іраку «Ісламська держава» (ІД) втратила свою ієрархічну систему, але залишилась мережа груп та загонів, що ведуть диверсійну та партизанську війну. І поки уряд Іраку відновлює армію та поліцію, про-іранські шиїтські угруповання підтримують видимість порядку в центральному Іраку.

Наявність про-іранських сил в Сирії гарантує Вашингтону гру на протиріччях між Туреччиною та Росією. У самого Ірану також є ряд протиріч із Москвою стосовно режиму Б. Асада. Тому США поки вигідно тримати під контролем всіх гравців у сирійському конфлікті.

Народний бунт в Ірані наприкінці грудня 2017 року висвітлив ряд серйозних проблем іранського режиму, якими намагається скористатися США. Перш за все, руками Тегерану вирішити свої проблеми в Іраку і Сирії.

Все це і створило умови, через які прийняте Д. Трампом рішення йде всупереч його передвиборним обіцянкам, але прибуток від використання Тегерану у цій грі переважає все інше.

Тому, і США, і Ізраїль були б раді побачити занепад ісламського режиму в Ірані, або хоча б відновлення повноцінного режиму санкцій, але не прямо зараз.

Королівство Саудівська Аравія, вважає, що ідеальним варіантом є припинення Іраном підтримки шиїтських збройних угруповань у регіоні, але в жодному разі не падіння режиму. При цьому, саудівські принци чудово розуміють, що змінити погляд іранського режиму на світ практично неможливо.

Росія хоча й гучно заявляє, щоб Захід не втручався у ситуацію в Ірані, сама має неабиякий інтерес у послабленні свого історичного союзника і супротивника. Москва має пряму вигоду від дестабілізації ісламського режиму і зацікавлена в охопленні його широкими санкціями. РФ не потрібен потужний і незалежний гравець на міжнародному ринку газу і нафти. Крім того, зі слабким Тегераном легше домовитися про поділ Сирії або Каспійського регіону. Тож росіяни ні секунди не зволікатимуть за можливості організувати або скористатися дестабілізацією Ірану.

 

Таким чином, Іран має багато різнопланових зовнішніх і внутрішніх проблем і протиріч, а навколо нього багато сильних регіональних гравців, готових надати імпульс будь-якому анти-іранському протесту. Але поки Іран потрібен у його сьогоднішньому стані, «ядерна угода» буде продовжуватись.

 

Схожі публікації