НА КОНКУРС

Сер Уїнстон Черчилль: «Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у значному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду»

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень “Борисфен Інтел” надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

 Надія Сербенко

 

 

 

 

Надія Сербенко

1995 року народження,

студентка Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціальність «Міжнародне право»

 

 

 «Успіх означає вміння терпіти одну поразку за іншою, не втрачаючи волі до перемоги»

У. Черчилль

Вступ.

Баррі Сінгер. Стиль Черчилля: Мистецтво бути легендоюДва роки тому мені подарували книгу англійського письменника і політолога Баррі Сінгера «Стиль Черчилля». Прочитала її на одному подиху. Доля видатного англійця справила на мене незмірне враження. Почала вишукувати в книгарнях, у букіністів, на книжкових базарах і виставках, а також в Інтернеті «все, що було» про цю видатну особистість, і вважаю, що нині маю досить непогану бібліотеку (в т. ч. електронну). А згодом взялася не просто вивчати біографію У. Черчилля, а досліджувати залежність його долі від тогочасних історичних подій, одночасно спостерігаючи за особливостями життєдіяльності без перебільшення англійця з великої літери. Зрозуміло, тут не можна було обійтися без спогадів його сучасників.

***

Лорд Уїнстон Леонард Спенсер-Черчилль народився 30 листопада 1874 р. в аристократичній сім’ї. Його батько, Рендольф Черчилль, нащадок славнозвісного герцога Мальборо, був членом парламенту. А мати — Дженні Рендольф Черчилль — донька і спадкоємниця американського фінансиста, власника газети «New York Times».

З 8-ми років У. Черчилль навчався у приватних школах, а в чотирнадцятирічному віці вступив до престижного коледжу Харроу. Треба сказати, що так була вперше порушена сімейна традиція, оскільки всі Черчиллі навчалися в Ітоні. Насправді ж батько не заперечував проти Харроу з банальної причини: побоювався, що Уїнстон не складе іспитів до Ітона. Бо у школі син не дуже переймався наукою, захоплюючись… грою в іграшкові солдатики. Знати б батькові, що це не просте хобі підлітка. Адже як з’ясувалося згодом, воно знаменувало його певну характерну рису і до військової справи він матиме безпосереднє відношення протягом усього свого життя.

В 1893 р. Уїнстон з третьої спроби вступає до Королівського військового училища в Сандхерсті і закінчує його через два роки, діставши призначення до 4-го гусарського полку. Так розпочалася «гра в солдатики» по-дорослому.

Баррі Сінгер у книзі «Стиль Черчилля» пише, що молодий Черчилль керувався в той час наступним принципом: «…Той, хто сам дожидається війни, ризикує залишитися поза грою. Ти сам мусиш йти на свою війну». І щоб досягти бажаного — брати участь у військових діях — ще до відбуття в Індію, У. Черчилль вирішує (не без сприяння старих батькових друзів) податися на Кубу військовим кореспондентом газети «Дейлі Графік». Там він відчув на власній шкірі, що таке небезпека і як вона гартує характер. І там, до речі, знайомиться з майбутнім президентом США Теодором Рузвельтом…

Уїнстон Черчилль в Південній АфриціЗгодом, опинившись в Індії, він відчув брак необхідних знань і береться за самоосвіту. По поверненні з гірської місцевості Малаканд вирішує негайно їхати до Північної Африки, звідки надсилає кореспонденції про придушення махдістського повстання в Судані. А згодом вже у якості військового кореспондента від лондонської «Морнінг пост» працює у Південній Африці, потрапляє у полон, вдало утікає (сховавшись між тюками шерсті й провізії). Згодом він пояснював матері про мету всіх своїх «пригод» — пробитися до парламенту на хвилі військової слави. Саме це і зробить його відомим, та згодом він полишить армійську службу та балотуватиметься в члени парламенту від партії консерваторів в Олдхемі. І у 1900 році виграє «хакі-вибори»! Його кар’єра стрімко піде вгору. Пол Джонсон стверджує, що саме в той момент Черчилль стає найвідомішою молодою людиною свого покоління. У лютому 1901 р. він розташується на кутовому місці над проходом в Палаті Общин і проголосить свою першу промову. Це було саме те місце, з якого його батько у 1866 році оповістив про свою відставку. На той час Уїнстону не було ще й двадцяти шести років. У 1904 році він перейшов до партії лібералів, так як не погоджувався з протекціоністською програмою Чемберлена. Черчилль швидко здіймається службовими щаблями, поперемінно обіймаючи посади парламентського заступника міністра колоній, міністра торгівлі, міністра внутрішніх справ. Незабаром він одружується з Клементиною Хозієр.

Уїнстон Черчилль, перший лорд АдміралтействаЗ 1911-го по 1915-й рік У. Черчилль служив на посаді військово-морського міністра (завжди мріяв бути першим лордом Адміралтейства). В цей час його дуже турбували наміри Німеччини збудувати велику кількість підводних човнів. «Навіщо?» Відповідь очевидна: Британія мала найбільший у світі торговий флот, вагому частину імпорту складало продовольство. Німецькі субмарини могли перешкодити доставці продовольства у Британію, у такий спосіб викликавши голод. Згодом у своїй книзі «Друга Світова війна» Черчилль написав, що найбільше остерігався саме підводних човнів. Єдиним вирішенням проблеми, на його думку, було будівництво великої кількості швидкісних, маневрених есмінців, здатних вразити глибоководну ціль. І Черчилль зумів довести Королівський військовий флот до належного стану. Передбачаючи війну, після закінчення чергових маневрів він залишає флот у бойовій готовності. Пол Джонсон, наголошує, що коли вибухнула війна, Черчилль вже був психологічно (і не лише психологічно) готовий до цього найсерйознішого конфлікту в історії людства. І згодом, в момент «падіння» Черчилля (коли його відправили у відставку з поста першого лорда Адміралтейства), обраний головнокомандувачем лорд Кітченер намагався його заспокоїти: «Є, як мінімум, одна річ, за яку ніхто не зможе тобі дорікнути: коли розпочалася війна, флот був у повній бойовій готовності».

…У 1914 році німецькі субмарини потопили кілька британських крейсерів і битву біля порту Коронель англійці програли. Черчилль відправляє у південну Атлантику швидкохідні крейсери, прагнучи реваншу за цю поразку, і домагається свого в битві поблизу Фолклендських островів: вся німецька ескадра була потоплена.

Згодом Черчилль сформував дивізію морських піхотинців і створив військову базу в Дюнкерку, розмістивши там повітряну ескадру і налагодивши виробництво роллс-ройсів (броньованих сталевим дротом своєрідних танків). На мій погляд, це була велика авантюра! Коли стало відомо про намір бельгійських міст Остенд і Антверпен капітулювати, через що відкривалися підступи до Британії, перед британським кабінетом міністрів постало питання про подальшу участь країни у війні. В той момент Черчилль отримує наказ вирушити в Антверпен та взяти на себе командування операцією. Уїнстон пережив найжахливіші моменти свого життя, коли йому доводилося кидати в бій всі наявні сили (про це пізніше згадував у своїх мемуарах).

Поразка у Дарданелльській операціїСпланована згодом під його керівництвом військова атака на Стамбул закінчилась загибеллю великої кількості наступаючих і подальшою ганебною евакуацією британців. Таким чином спроба захопити Дарданелли — вузьку протоку, що відкрила б шлях до Мармурового моря і Стамбулу — обернулася для нього політичною катастрофою. Уїнстону Черчиллю, всупереч його бажанню, довелося залишити пост військово-морського міністра. Дуже довго катастрофа в Дарданеллах ототожнювалася з його прізвищем.

Більшовицький переворот в листопаді 1917 року в Росії, розстріл царської сім’ї і утворення комуністичної держави Черчилль вважав одним із найтяжчих злочинів в історії людства. Британські війська були відправлені до Росії через Архангельськ. І хоча інтервенція розпочалася ще до того, як Черчилль очолив військове міністерство, а бажані результати так і не були досягнуті, саме йому випало ці війська відкликати. Він знову опинився «на виду» і знову взяв на себе всю відповідальність. Певним чином це нагадувало невдалу операцію 1915 року в Дарданеллах.

У 1917 році, за пропозицією Ллойда-Джорджа, Черчилль увійшов до складу коаліційного уряду. У 1921 році він ініціював в Каїрі конференцію на вищому рівні, де розглядалися проблеми регіону в світлі агресивних просувань Саудівської Аравії. На мій погляд, це була одна з вершин у кар’єрі Черчилля — він увійшов до когорти перших осіб світової політики. Конференція була надпродуктивною. Були створені два нових королівства — Ірак і Трансйорданія. Їх очолили два принца з династії Хашимітів: правитель Мекки емір Фейсал і емір Абдулла. Був закріплений статус Королівських військово-повітряних сил (ВПС) як основного виду Збройних сил Великобританії і створена велика військова база в центральному Іраку, в Хаббанії (Ель-Хаббанія), яка й до цього часу використовується британськими ВПС.

Підтримуючи ідею повернення євреїв до Палестини, Британія в 1917 році підписала т. зв. «Декларацію Бальфура», обіцяючи «зробити все можливе» для того, щоб допомогти євреям віднайти свій новий дім, «не завдаючи шкоди місцевим жителям». Декларація не передбачала створення Держави Ізраїль і, в принципі, була суперечлива. Проте Черчилль активно її підтримував. Потім він, виголосивши одну зі своїх знаменитих промов, фактично переконав членів Парламенту надати євреям шанс. Можливо, саме завдяки ідеї Черчилля Держава Ізраїль отримала право на існування.

Знову ставши членом консервативної партії, вже у якості канцлера казначейства (цей пост він обіймав з 1924 по 1929 рр.), У. Черчилль відновив золотий паритет фунта стерлінгів. З 1931 року і до вересня 1939 року Черчилль був звичайним членом парламенту.

…з часів Мюнхена і розподілу Чехословаччини перед Гітлером виявилося так багато відкритих дверей, що він сам занепокоївся…

Після підписання Мюнхенської угоди У. Черчилль застерігав (виступаючи в 1938 р. в місті Чінгфорд на зборах своїх виборців), що Гітлер готуватиметься до нових захоплень в Європі. «Ми не знаємо, куди буде спрямована його чергова агресія, — вказував Черчилль, — бо з часів Мюнхена і розподілу Чехословаччини перед Гітлером виявилося так багато відкритих дверей, що він сам занепокоївся. Гітлер сам точно не знає, що необхідно робити в першу чергу». Саме тому головним завданням Черчилля на той час було негайно посилити англійську обороноздатність.

При цьому У. Черчилль був впевнений у катастрофі в тому випадку, якщо уряд Чемберлена проводитиме свій курс на умиротворення агресора. У своїй статті «Загальне сум’яття» він доводив, що «…рукою Чемберлена і його групи вщент розбито апарат довіри і доброї волі, який створювала Великобританія. Війна наближається невідворотно». Він мав підстави так стверджувати, оскільки німецькі війська вже зосереджувалися на східному кордоні, німецька промисловість була повністю мобілізована для ведення війни. В цей час Гітлер створював і потужну військову флотилію. Це означало, що Британії оголошується війна.

З 10 травня 1940 року Уїнстон Черчилль стає прем’єр-міністром і одночасно міністром оборони, лідером Палати Общин. А наприкінці 1940 року стає ще й лідером консервативної партії. Саме цю дату більшість науковців та істориків вважають точкою відліку розквіту його політичної, державотворчої та військової кар’єри.

Хоча Черчилль і не сприймав комунізм, але в боротьбі з нацизмом готовий був взяти його в союзники. Після нападу Німеччини на СРСР відносини з Кремлем стали більш приязними. Вони сходилися зі Сталіним у поглядах щодо необхідності розподілу Німеччини. При цьому Черчилль прагнув зробити все для того, щоб зменшити політичні шанси СРСР після війни впливати на хід світових подій. Саме з цією метою і був відкритий «другий фронт», а західні союзники намагалися захопити якомога більшу територію в Європі (про це свідчать його мемуари). Він розумів, що перемога СРСР усуне двох сильних супротивників — Японію та Німеччину — але створить смертельного ворога для всього західного світу.

Черчилль виступив з ідеєю «органічного союзу» Великобританії і Франції. Суть пропозиції полягала в тому, що Франція і Великобританія мали проголосити себе єдиною нацією, утворити неподільний союз, який би передбачав єдине громадянство, спільні органи для проведення оборонної, зовнішньої, фінансової та економічної політики тощо.

Атлантична хартія — спільна декларація прем'єр-міністра Великобританії Черчілля та Президента США Рузвельта від 14 серпня 1941 рокуУ. Черчилль домігся підписання Атлантичної хартії, проект тексту якої він склав власноруч, включивши деякі пропозиції Рузвельта. Після цього 1 січня 1942 року, під час візиту Черчилля до США, була підписана Декларація Об’єднаних Націй, в якій спільною політичною програмою держав антигітлерівської коаліції проголошувалася Атлантична хартія.

Перша половина 1942 року принесла великі втрати. Він жорстко картав себе, що недооцінив силу і налаштування Японії: та потопила два бойові кораблі «Принц Уельський» і «Ріпалс». З кораблями пішли на дно усі, хто був на борту. Брав Черчилль на себе вину і за падіння Сінгапуру.

У. Черчилль особисто узгоджував з американцями всі деталі висадки союзницьких військ в Африці (операція «Смолоскип»). Операція пройшла вдало. Безумовно, що в цьому була заслуга і Черчилля. Африканські формування країн гітлерівського блоку масово здавалися у полон, що, своєю чергою, забезпечило успішне вторгнення на територію Сицилії та Італії, а потім змусило італійців укласти мир і приєднатися до Альянсу. Після цього розпочалися масовані бомбардування гітлерівської Німеччини — т. зв. «бомбардувальна кампанія» Черчилля на Східному фронті, — що наближало її поразку (зазвичай, про це намагаються не згадувати ті, хто твердить, що саме СРСР самотужки здобув перемогу у Другій світовій війні).

Першу стратегічну перемогу (за підтримки ВПС США) принесла атака на Гамбург: цю німецьку «фортецю» бомбардували безупинно з 24 липня по 3 серпня 1943 року. У цій кампанії Черчилль був безжальним. Руйнування Дрездена в ніч з 13 на 14 лютого 1945 року, коли загинуло від 25000 до 40000 чоловіків, жінок і дітей, також санкціонував особисто він!

З точки зору людських цінностей це був жахливий крок, оскільки загинула велика кількість населення. Зрозуміло, що немає війни, на якій не гинуть люди. Але, ймовірно, на той момент це рішення мало якісь підстави… Причиною ж такої антигуманності було узгоджене рішення Черчилля і Рузвельта в Ялті: вони намагалися довести Сталіну, що зробили все можливе, щоб надати Східному фронту, тобто СРСР, допомогу (це зараз можна зробити висновок з його книг та мемуарів).

Також одним із його вагомих внесків в успішне завершення війни став правильний розрахунок і вибір вдалого моменту для проведення операції «Оверлорд» — висадки союзників на північному заході Європи. Це було зроблено для остаточного розгрому Німеччини.

У. Черчилль брав активну участь у Тегеранській конференції (28 листопада — 1 грудня 1943 р.) і Кримській/Ялтинській/ (4-11 лютого 1945 р.), а також у післявоєнній Потсдамській/Берлінській/ (17 липня — 2 серпня 1945 р.). Щоправда, наприкінці останньої його замінив К. Еттлі. Щодо Ялтинської конференції, то Черчилль відстоював наступні позиції: запропонував відокремити від Німеччини Пруссію і утворити південно-німецьку державу зі столицею у Відні (Сталін і Рузвельт погодилися з тим, що Німеччину треба розділити, хоча конференція так і не встановила процедуру і механізм такого розподілу або хоча б його приблизні територіальні контури). Він також запропонував, щоб СРСР повернув Польщі Львів. 8 травня 1945 року саме У. Черчилль оповістив співвітчизників про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини.

Уїнстон Черчилль. Лондон, 8 травня 1945 року

Черчилль обмірковував побудову системи загальносвітового устрою, спроможного стримати Радянський Союз

До речі, можна стверджувати, що,виходячи з воєнно-політичних цілей союзників, а також і зі своїх національних інтересів, Уїнстон Черчилль фактично врятував Персію, уклавши вкрай вигідну угоду з СРСР, яка на той час надавала можливість звести до мінімуму вплив Радянського Союзу на Британію. Він міцно тримався за Перську затоку і нафтові родовища в регіоні. Крім того, зберігши Грецію як країну Західного світу, У. Черчилль надав можливість і Туреччині залишитися поза зоною впливу СРСР. І навіть більше, обравши кращого з британських військових начальників (фельдмаршала Уїльяма Сліма) і забезпечивши йому дієву силову підтримку, У. Черчилль зробив величезний внесок у перемогу союзницьких сил на Далекому Сході.

З того самого моменту, як було виграно «битву за Британію» (цей термін вперше застосував саме Черчилль), він обмірковував побудову системи загальносвітового устрою, спроможного стримати Радянський Союз. З цією метою організував низку зустрічей на вищому рівні, оскільки вважав таку форму перемовин найкращою: глави держав та очільники урядів сам на сам, в оточенні своїх радників і експертів. Пол Джонсон пише, що фактично Черчилль був «незамінний» і його оточення боялося навіть думати про те, хто зможе зайняти місце після його смерті.

У липні 1945 року Уїнстон Черчилль подав у відставку (на парламентських виборах перемога була за лейбористами), але й після цього він не припинив активної участі у політичному житті країни.

Його славнозвісна промова у 1946 році у Фултоні (відома як «Фултонська промова Черчилля») вважається точкою відліку початку «холодної війни». Він закликав «західні демократії єднатися перед загрозою з боку СРСР і світового комунізму, створити братерську асоціацію народів, які спілкуються англійською». «Холодна війна з Росією прийшла на заміну гарячій війні з Німеччиною», — говорив він. Черчилль попереджав про небезпеку від радянського тоталітарного режиму, і в зв’язку з цим вжив широко відоме словосполучення «залізна завіса» щодо відносин між Східною та Західною Європою.

В жовтні 1951 року У. Черчилля знову обирають прем’єр-міністром. На його думку, ситуація, що складалася між Сходом і Заходом у ядерних збройних перегонах, ставила під сумнів доцільність тиску на СРСР. Він вважав, що необхідно шукати шляхи досягнення угоди з Радянським Союзом. У травні 1953 року у Палаті Общин Черчилль оприлюднив свою «концепцію саміту націй». Вона полягала у підготовці і скликанні міжнародної конференції на найвищому рівні.

У квітні 1955 року, після того, як Англія відзначила 80-річчя Черчилля, великий політик подав у відставку з поста прем’єр-міністра. Наступного ранку в останнє він зібрав кабінет міністрів, випив чаю з членами своєї команди і поїхав у свій маєток Чартвелл, пише Сінгер у своїй книзі. Перебування Черчилля біля керма влади завершилося в кращих англійських традиціях.

24 січня 1965 року Уїнстон Черчилль помер. Йому було влаштовано пишне прощання, яке можна прирівняти до похорону короля.

Моя оцінка життя і діяльності Уїнстона Черчилля.

Вважаю, що Уїнстон Черчилль був однією з найвпливовіших і вольових особистостей ХХ сторіччя, можливо, навіть першою серед них. Його енергія і внутрішня сила духу, його воля і рішучість в діях, а також цілеспрямованість і наполегливість у досягненні поставленої мети (саме таких рис характеру бракує нашим політикам!) значно сприяли тому, що європейські демократії зуміли у Другій світовій війні здолати фашистську Німеччину.

Тут доречна цитата з першої промови Черчилля у статусі прем’єр-міністра на засіданні Палати Общин, яке відбулося після капітуляції Франції перед Німеччиною. У. Черчилль дав чітко зрозуміти, що Великобританія не піде на компроміс: «Ви запитаєте, яка наша мета? Моя відповідь проста: Перемога. Перемога за будь-яку ціну, перемога над терором, перемога, якою тривалою і важкою б вона не була». Тобто, у Черчилля не було навіть думки про переговори з Гітлером. Принаймні, до того моменту, поки США не вступили у війну, У. Черчилль збирався воювати сам на сам з підступним ворогом! Основою його стратегії були бомбардування Німеччини, а також концентрація сил в Середземномор’ї і на Близькому Сході. І обидві ці позиції були підтримані Сполученими Штатами після японського бомбардування їх військової бази в Перл Харбор.

Уїнстон Черчилль та Йосип Сталін на Ялтинській конференціїПід час Ялтинської конференції Сталін (коли якось вони разом вечеряли) так охарактеризував Черчилля, промовляючи тост: «Я провозглашаю тост за лидера Британской империи; за самого мужественного из всех премьер-министров мира, сочетающего в себе политический опыт и военное руководство; за человека, который в момент, когда вся Европа была готова пасть ниц перед Гитлером, заявил, что Англия не дрогнет и будет сражаться против Германии одна, даже без союзников. Даже если нынешние и возможные союзники покинут ее, она будет продолжать сражаться. За здоровье человека, который может родиться лишь раз в столетие, и который мужественно поднял знамя Великобритании…» У своїх мемуарах про Другу світову війну Черчилль також згадає про цей епізод. Можливо, Сталін лише лестив Черчиллю (хто тепер розповість про справжні наміри!), але ці слова напрочуд влучно характеризують Уїнстона Черчилля.

У. Черчилль служив на благо Англії так, як має служити своїй країні кожен громадянин — з розумом і честю, з повагою і любов’ю до національної історії і, в той же час, з холодним розрахунком. При цьому одним із постійних життєвих принципів Черчилля була його вірність самому собі, свідоме небажання виходити за рамки власного егоцентризму та зраджувати собі за будь-яких обставин. За усієї своєї талановитості він грав, по суті, одну роль — роль активного і успішного лідера у відношенні як до себе, так і до своєї батьківщини і свого народу. Його супротивники часто приписували йому безжурну щирість, що начебто витікала з суб’єктивних якостей: він мало дбав про те, як ці якості сприймалися оточенням, оскільки ніколи не забував про свою головну мету — завжди бути в центрі уваги і постійно завойовувати публіку.

Вважаю, що егоцентризм був однією з його визначальних характерних рис: він прагнув мати владу і досяг цього, при цьому послідовно посилюючи свій статус і вплив. Він ніколи не випрошував кабінетної посади, але завжди удостоювався її на своїх умовах. Він мріяв стати прем’єр-міністром і здійснив цю мрію, одночасно усвідомлюючи, що тільки йому до снаги домогтися конкретних цілей. У 1940 році він не просто кинувся на штурм владних вершин, а попрямував на самий їх пік — заради спасіння країни, над якою нависла загроза загальнонаціональної деморалізації, задля того, щоб країна відчула твердий ґрунт під ногами, щоб врятувати її і святкувати її перемогу. Щоправда, він не завжди досягав поставленої цілі, проте вмів робити правильні висновки.

Щодо його егоцентризму, то вважаю, що прийняте ним рішення про «бомбардувальну кампанію» було безумовно жорстоким. З гуманітарної точки зору. Але виходячи з ситуації, коли палала безжалісна війна, а Гітлер щораз віддавав бездушні накази (в т. ч., безпідставно знищуючи мільйони людей як в концтаборах, так і в «звичних» для нього репресіях щодо євреїв), то без людських жертв обійтись було практично неможливо!І чи не перетворився би без «бомбардувальної кампанії» Східний фронт на «тліючий»?..

Його помилкові рішення… Він робив їх постійно.

Так, його «східна стратегія» (розпочата у січні 1915 року за його наполяганням операція з захоплення півострова Галліполі та Дарданелл) зазнала повного фіаско. Через це У. Черчиллю довелося залишити адміралтейство. Йому також ніколи не забували про невдалу спробу придушити комунізм. Хоча якби він досяг успіху, то, мабуть, понад двадцять мільйонів жителів радянської Росії було б врятовано від голоду, репресій і смерті в ГУЛАГах!

Іншими словами, його діяльність не була низькопробною чи марною. Він завжди напружено і зосереджено працював над будь-яким завданням, не шкодуючи своїх сил: у Парламенті, в Уряді, на військовій службі і адміністративній роботі, в галузі геополітики і геостратегії, пишучи книги, малюючи, зводячи ідеальний будинок і сад, спостерігаючи за різними речами і, по можливості, створюючи щось особисто для себе.

Цікаво, що британський професор історії Джон Чармлі в книзі «Черчилль: кінець слави» ставить під сумнів його репутацію. На його думку, «…Жорстка антигітлерівська позиція Уїнстона Черчилля виснажила сили Британії…, коштувала їй колоній, поставила її в залежність від Сполучених Штатів Америки і змусила віддати Східну Європу на милість іншого демагога — Йосифа Сталіна». Він вважав, що Британії слід було укласти мир з гітлерівською Німеччиною, і Черчилль міг це зробити ще в липні 1940 року. Онук прем’єр-міністра на це відповів так: «Якби хто-небудь з цих, так званих, істориків пережив складні часи нацистської окупації, то у них, напевно, склався б зовсім інший погляд на речі». Я цілком з ним згодна.

Кожен може стати щуром та покинути корабель. Але не кожен зуміє повернутисяПолітичні супротивники часто закидали, що Черчилль не знав, чого хотів. Про це начебто свідчить і те, що він балотувався до парламенту під шістьма різними політичними ярликами: консерватор, ліберал, конституціоналіст, член коаліції, юніоніст (прихильник входження Ірландії до складу Королівства) та націонал-консерватор. Він ніколи не був «людиною партії». Це правда! Але він був відданий інтересам свого народу — і це найголовніше! Знову повертаючись в ряди консерваторів, він казав: «Кожен може стати щуром і покинути корабель. Але не кожен зуміє повернутися».

Як на мене, серед іншого, на особливу увагу і вдячність виборців заслуговує саме його парламентська діяльність.

Так, одним із напрямів цієї діяльності стала допомога бідним і безробітним, а також турбота про низькооплачуваних працівників. За його участі були ухвалені: Закон про заробітну плату (1909 р.), що поклав кінець існуванню низькооплачуваної робочої сили, а створення біржі праці дозволило безробітним швидше знаходити робочі місця; Закон про обов’язкове страхування (1911 р.), який гарантував соціальні виплати безробітним та виплати на дитину в якості компенсації прибуткового податку; Закон про вугільні шахти (1911 р.), що дозволив поліпшити умови праці в хронічно неблагополучній вугільній галузі; нарешті, Закон про магазини, завдяки якому у продавців з’явилася обов’язкова перерва на обід і нормований робочий день. Вперше мільйони низькооплачуваних робітників отримали право на один вихідний день протягом тижня.

У. Черчилль особисто, пункт за пунктом, послідовно відстоював ухвалення законопроектів в Палаті Общин. Він всерйоз сприймав страждання найменш захищених членів суспільства, і вірив, що соціальний порядок може бути одночасно гуманним і ефективним, розуміючи при цьому, що революції, відлуння якої чутні були тоді у всіх куточках світу, можна запобігти лише у спосіб проведення розумних реформ. За його ініціативи були запроваджені виплати по досягненні пенсійного віку — нововведення, яке стало сенсаційним на той час. Йому також належить ініціатива щодо обов’язкового незалежного арбітражу для вирішення трудових спорів.

Вважаю також, що досвід участі у військових кампаніях зміцнив і посилив його імперіалістичний світогляд. Саме він передбачав як Першу, так і Другу світові війни. В одній зі своїх промов Черчилль заявив, що колоніальні війни по суті своїй огидні, бо супроводжуються звірством і безглуздими вбивствами. Однак війна в Європі виявиться набагато страшнішою. Його «тривожило» (так він сказав) «холоднокровність» і навіть «завзяття», з яким парламентарі, і, навіть більше, міністри говорили про можливість нової європейської війни: «Війна в Європі не може стати нічим іншим, окрім як жорстоким і несамовитим кровопролиттям. І навіть якщо нам вдасться коли-небудь насолодитися гіркими плодами перемоги, нам на багато років вперед доведеться запастися мужністю, забути про мирну працю і безмежно сконцентруватися». «Помста народів страшніша за помсту міністрів. І війни народів будуть страшніші, ніж війни королів» — ось його пророчі слова. Це підтверджує, що він «любив» війну, з азартом колекціонував ордени й медалі, але у своєму захваті він не був сліпий і за будь-якої можливості звертав увагу колег-парламентарів на її темну природу (в книзі «Стиль Черчилля» є фотоілюстрації британських і іноземних орденів та медалей, якими він був нагороджений). Генерал Ісмей, його військовий радник, казав так: «Він не гравець, однак, ніколи, якщо того вимагає ситуація, не уникає обдуманого ризику. Серцем і душею він на полі битви і завжди в лавах атакуючих». На моє особисте переконання, на стилі життя і діяльності У. Черчилля значно позначилася саме його військова служба.

Уїнстон Черчилль. Англійський бульдогГадаю, головна якість цієї людини, яка, власне, і зробила її одним із найвидатніших політичних і державних діячів у світовій історії, це гранично жорстке і послідовне відстоювання інтересів своєї держави і свого суспільного класу. Він був надзвичайно освіченою людиною — читав лекції в США, писав статті. Мало хто спромігся прочитати «Майн кампф» Гітлера, і мало хто поставився до неї з належною увагою. Британська влада загалом сприймала Гітлера як вискочку, «каліфа на годину». Черчилль же — навпаки: читав, аналізував і відносився до можливості поширення (в т. ч. після Другої світової війни) цієї фашистської ідеології дуже серйозно.

Відстоював свої переконання до кінця і наперекір усьому, воістину із залізною хваткою запеклого, готового вчепитися в горлянку своєму супротивнику англійського бульдога, рвав його до повної своєї перемоги. «Якщо ви хочете досягти мети, не намагайтеся бути делікатним чи розумним. Користуйтеся грубими прийомами. Бийте по цілі відразу. Поверніться і вдарте знову. Потім вдарте ще — найсильнішим ударом з плеча», — повчав досвідчений і успішний політик. Він ніколи не намагався «сподобатися всім»: «Хто з усіма згоден, з ним не згоден ніхто». У. Черчилль завжди говорив: «Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч — на наступне покоління». Впевнена, що це неабияк розкриває Уїнстона Черчилля як сильну, вольову і компетентну особистість.

Уїнстон Черчилль вивчає пістолет-кулемет Томсона. 31 липня 1940 рокуСаме так, він був людиною величезної сили волі. Достатньо згадати, з якою мужністю він переносив хвороби (під час Другої світової війни він шість разів хворів на запалення легенів!), не припиняючи при цьому роботи. Про неабияку його наполегливість свідчить і наступний епізод. На 18-річчя він отримав у подарунок від батька дуже гарний годинник. Якось він випав з рук у струмок. Уїнстон одразу ж роздягнувся і пірнув за ним. Струмок був холодний, а годинник занесло в глибоку ущелину. Наступного ранку він пірнав знову і знову. І безрезультатно. Він найняв взвод солдат з місцевого піхотного полку і ті теж не знайшли годинника. Він привів пожежну команду і та викачала воду з водоймища. Врешті-решт так вдалося дістати годинник. (Про цей характерний епізод розповідає Сінгер Брайян у своїй книзі).

Як будь-яка пересічна людина У. Черчилль любив життя! Грав в поло і в гольф, палив хороші сигари, вживав шампанське і міцні напої. Був завжди оточений друзями, підтримував добрі стосунки практично з усіма, хто служив йому або працював з ним, незалежно від суспільного стану.

До речі, саме Черчилль поклав початок історичному переходу з вугілля на нафту, в результаті чого з’явився принципово новий клас гігантських військових кораблів, таких як «Королева Єлизавета», що працювали на рідкому паливі. Він став творцем військово-морської авіації, наполягав на розробці принципово нових проектів авіаносця. Не відаючи перешкод на своєму шляху, він упевнено вів Британію до нафтових розробок, інвестував у Персію (Іран) і створив потужну англійсько-перську нафтову компанію (сьогодні відому як «Бритиш Петролеум»). З часом з’ясувалося, що ця інвестиція була навіть більш вигідною, ніж придбання Б. Дізраелі Суецького каналу.

Якщо ви проходите через пекло, продовжуйте йтиУ 1953 році Черчилль удостоївся Нобелівської премії з літератури. У Цюріху він запропонував створити Європейський Союз на чолі з Францією та Німеччиною. По суті в цьому він знову виявився пророком. А його мрія створити Сполучені Штати Європи, об’єднавши європейські країни проти Радянського Союзу для стримування його агресії, фактично закінчилась створенням НАТО.

…Зараз нам не вистачає сильних керівників, таких, яким, наприклад, був британський прем’єр-міністр Уїнстон Черчилль

Колвілл, його секретар, говорив: «Найбільшим інтелектуальним даром Черчилля було його вміння розставляти пріоритети і на них концентруватися». Він був мужнім — одна з найважливіших людських якостей, яка свідчить про силу духу. Це — вроджені якості, проте їх і можна розвивати, над чим Черчилль працював усе своє життя.

За сучасних умов військової агресії Російської Федерації проти України мою увагу не могла не привернути його оцінка Росії. У. Черчилль казав про неї наступне: «Передбачити, як поводитиметься Росія — неможливо, це завжди загадка, більше того — головоломка, ні — таємниця за сімома печатками». В змістовності цього влучного виразу ми щодня знову і знову пересвідчуємося.

Останнім часом в іноземних та вітчизняних політико-дипломатичних колах нерідко чуються нарікання на адресу провідних світових, європейських та українських лідерів. Мовляв, «м’якотіла і безхребетна» їхня політика щодо Росії. У цьому контексті заслуговує на увагу висловлювання одного із сучасних британських політиків: «…Зараз нам не вистачає сильних керівників, таких, яким, наприклад, був британський прем’єр-міністр Уїнстон Черчилль».

З цим важко не погодитись.

Висновки.

Пам'ятник У. Черчиллю на Парламентській площі біля Вестмінстерського палацу в ЛондоніВиходячи з вищевикладеного, можна дійти висновку, що видатною особистістю У. Черчилль зробив себе самотужки. Довівши, що воля і аналітичний розум, непохитність і мужність, а також послідовність у досягненні поставленої мети, помножені на удачу і випадок, — це потужна зброя. У. Черчилль прекрасно володів нею і тому перемагав не в одній битві, як політичній, так і військовій.

Таке гасло, яке У. Черчилль сповідував на всьому своєму непростому життєвому шляху, — «У війні — рішучість. У поразці — мужність. У перемозі — великодушність. У світі — добра воля» — найкраще підтверджує його риси характеру, як визначного державника, цілеспрямованого політика, вольового військового та просто розумної людини.

Щодо згадуваної вище його оцінки феномена Росії, то в сучасних умовах цинічної військової агресії Російської Федерації проти України влучні вирази зберігають свою актуальність. Крім того, це також може служити підставою для дій як західних, так і українських лідерів та політиків в контексті формування ними узгодженої позиції, перш за все, при ухваленні відповідальних консолідованих рішень щодо збереження та посилення політико-економічних санкцій для тиску на Росію з метою припинити агресію проти України, а загалом і проти Європи.

Вважаю також, що у певному сенсі все життя У. Черчилля і його кар’єра є наочним прикладом того, як можна виховувати, розвивати, контролювати, концентрувати, а також виявляти мужність і навіть ділитися нею з іншими. Політикам, зокрема, очільникам країн та провідним політикам, невпевненим у своїх силах, варто взяти за приклад Уїнстона Черчилля.

Схожі публікації