Росію чекають лише нові втрати та нові санкції

Іван Січень

Продовження Росією війни проти України обумовлює виникнення подальших змін у геополітичній ситуації у світі, які стосуються формування нової системи міжнародних відносин. Втім, така система набуває зовсім іншого характеру, ніж на це розраховувала Москва. У своїх попередніх публікаціях ми вже порушували цю тему. Однак хотілося б ще раз повернутися до неї з урахуванням подій, які відбулись протягом останнього часу. Тим паче, що Москва поки що не збирається припиняти війну проти України та власноруч сприяє поглибленню негативних для неї світових процесів.

Для початку ще раз нагадаємо те, що передувало повномасштабній війні Росії проти України та було приводом для неї. Так, у загальному плані напад Москви на Україну став квінтесенцією неоімперіалістичної політики В. Путіна, яка і є глибинною причиною його агресивних дій у відношенні нашої держави. Цілі такої політики давно відомі, були відкрито проголошені Кремлем і передбачають побудову нової форми «Російської імперії» з її виключною зоною впливу у світі.

Провал задумів Кремля став безпосереднім приводом для переходу Росії до спроб досягнення своїх цілей військовим шляхом. Неспроможність Росії стала цілком очевидною на фоні кризи COVID-19, коли Росія опинилася в найгіршому положенні серед інших країн та фактично була витиснута на узбіччя світової цивілізації.

З того часу Москва розпочала підготовку до знищення України як головної перешкоди Росії на її імперському шляху. В грудні минулого року Кремль прямо визнав це у своїх ультиматумах до США, НАТО та України. Як відомо, під виглядом «забезпечення безпеки» Росії, вони включали вимоги надання Москві письмових гарантій з питань: відмови НАТО від розширення (насамперед, це стосувалося України); нерозміщення ударних озброєнь поблизу російських кордонів; фактичного виключення зі складу Північноатлантичного союзу країн Центрально-Східної Європи та Балтії.

Звичайно, ні США, ні НАТО, ні Україна не могли піти на виконання подібних вимог, які повністю суперечили їх життєво важливим інтересам. Така відмова була використана Росією для «обґрунтування» нового широкомасштабного нападу на Україну. Хоча на сьогодні російська армія, по суті, вже втратила ініціативу у ході бойових дій на українській території Москва не відмовляється від своїх планів. Зокрема, за словами президента РФ В. Путіна під час зустрічі з канцлером Австрії К. Нехаммером у Москві на минулому тижні, «Росія змушена продовжувати війну проти України для забезпечення власної безпеки».

Втім, війна Росії проти України призвела до повністю протилежних результатів, ніж сподівалася Москва, як у політичному, так і безпековому сенсі. Це повною мірою показує характер розвитку подій довкола Російської Федерації. Так, замість виходу на рівень великої світової держави Росія перетворилася на країну-ізгоя у буквальному сенсі цього слова. Зокрема, Російська Федерація вже виключена із Ради ООН з прав людини та Ради Європи. Крім того, США наполягають на виключенні Росії також із «Групи двадцяти» (G20).

Росія також відлучена від міжнародних фінансових інститутів. Світовий банк припинив реалізацію всіх своїх програм у Російській Федерації. А Міжнародний валютний фонд заборонив надавати їй будь-які кошти. Згадаємо про відключення Росії від міжнародної платіжної системи SWIFT, а також позбавлення її доступу до власних фінансових ресурсів в іноземних банках та можливості залучення зовнішніх запозичень.

Згадану обструкцію Росія, можливо, змогла б пережити. Що їй до ООН та Ради Європи, коли вона нехтує всіма нормами міжнародного права. Зберігаються у неї й залишки фінансово-економічного потенціалу, що дозволяє російській економіці якось протриматись, принаймні – до кінця поточного року.

Однак реальну проблему для Москви в контексті її імперських амбіцій створює втрата можливостей реалізації своїх зовнішньополітичних інтересів за допомогою військової сили. Тим паче, що саме на забезпечення таких можливостей і були спрямовані згадані вище вимоги Росії щодо «гарантування її безпеки».

Наразі про жодні із таких «гарантій» ніхто вже й не згадує. Більш того, повністю зруйнований навіть той умовний баланс сил в Європі, який існував до останнього часу. Він мав негласний характер, однак передбачав взаємне урахування Заходом та Росією їх ключових інтересів.

Так, навіть після першого нападу Москви на Україну у 2014 році, США, НАТО та ЄС утримувалися від надмірного тиску на Росію, обмежували масштаби посилення своєї військової присутності в Європі, фактично відмовилися від подальшого розширення Північноатлантичного союзу, а також демонстрували обережне ставлення до поглиблення військового та військово-технічного співробітництва з Україною.

Своєю чергою, Москва обмежувала свої амбіції зміцненням російських позицій на пострадянському просторі, продовженням тиском на Україну (однак без розширення масштабів військового вторгнення на її територію), демонстраціями сили на окремих напрямках, а також проведенням підривної роботи проти НАТО.

Однак нова агресія Москви проти України призвела до принципових та критично-негативних змін для Росії. Поглянемо на це питання більш детально.

По-перше, повномасштабна війна Росії проти України консолідувала Західний світ на основі спільної протидії загрозам з боку Москви. При цьому проти Росії, прямо чи опосередковано, виступає також і більшість «союзників», «партнерів» або просто лояльних до Росії країн. Окрім Франції, Німеччини чи Італії, це стосується навіть Китаю, який, по суті, приєднався до західних санкцій у відношенні Російської Федерації. Це повністю зруйнувало плани Кремля стосовно «побудови нового світу», де Росія та КНР зможуть отримати перевагу над США та колективним Заходом.

По-друге, НАТО знову повернулося до питання розширення на Схід. Зокрема, найближчим часом заявки на вступ до Альянсу можуть подати Фінляндія та Швеція, які раніше намагалися дотримуватися нейтрального статусу. Росія швидко привела до тями своїх нейтральних сусідів. І тепер кордон Росії з Північноатлантичним союзом може збільшитись більш ніж на дві тисячі кілометрів. А війська Альянсу впритул наблизяться до Санкт-Петербурга. При цьому у Росії немає жодних можливостей хоч щось протиставити Альянсу, оскільки її сили активно знищуються в Україні.

По-третє, провал спроб Москви реалізувати свої стратегічні інтереси стосовно України остаточно підтвердив те, що «непереможна військова міць» Росії є звичайним, притаманним для неї пропагандистським фейком. Росію вже ніхто не боїться та не сприймає всерйоз її погрози. Тому партнери України продовжують надавати нам допомогу, включно із постачанням різних видів озброєнь. А Росія втрачає можливість досягнення цілей своєї зовнішньої політики єдиним доступним для неї способом – шляхом застосування збройної сили.

По-четверте, послаблення Чорноморського флоту Росії внаслідок понесених ним втрат суттєво знизило можливості Москви із забезпечення свого домінування в Чорноморському регіоні та проєктування сили на Середземноморський регіон. Своєю чергою, це значною мірою нівелювало результати «досягнень» Кремля, пов’язаних із захопленням Криму. А санкції з Росії за анексію півострова так ніхто і не зняв.

По-п’яте, як ми вже неодноразово згадували, війна повертається до самої Російської Федерації. Вона має різні форми і зачіпає як правлячу верхівку Росії та її олігархічні кола, так і простих громадян. Наслідком цього постає об’єктивна зміна їх настроїв та ставлення до В. Путіна. Замість «ура-патріотизму» все більше приходить розчарування у діях Кремля та занепокоєння майбутнім.

І де тепер міжнародний авторитет та світові позиції Росії? Вони повністю зруйновані і Росія навряд чи відновить їх не тільки у найближчій, але і будь-якій іншій перспективі. Ось вам і «велика світова держава» зі всіма її «сферами впливу».

На сьогодні режим Путіна намагається змінити ситуацію на свою користь за допомогою нової наступальної операції проти України, тепер вже тільки на сході та півдні нашої держави. Однак вона також приречена на провал, принаймні в межах тих цілей, які намагається досягти Москва. А тому Росію чекають лише нові втрати та нові санкції.