Стан справ на фронті у листопаді-грудні 2022 року

Іван Січень

Як і у більшості інших затяжних війн, ситуація на російсько-українському фронті циклічна за характером і відзначається періодичним посиленням боїв з активними переміщеннями військ, після чого збройне протистояння знову стає позиційним. А після нещодавнього звільнення від окупантів правобережної частини Херсонської області ситуація стала саме такою. Ясна річ, це не означає затишшя на передовій. Ворог продовжує свій наступ на окремих напрямках в Донецькій і Луганській областях. Ми також виконуємо окремі наступальні операції. Втім, більшість із них локальні і, по суті, є складовою підготовки сторін до реалізації більш масштабних задумів та планів. Саме цим і визначатиметься плин війни у найближчій та середньостроковій перспективі. Слід розглянути це детальніше, а також зробити деякі висновки та прогнози.

Розпочнемо із загальної оцінки ситуації на лінії фронту. Незважаючи, що вона нібито відома, існує кілька досить суперечливих моментів, які слід адекватно усвідомлювати.

Найбільш складна ситуація виникла на Донбасі, де Росія та Україна одночасно вдаються до активних наступальних та оборонних операцій

Так, найбільш складна ситуація виникла на Донбасі, де Росія та Україна одночасно вдаються до активних наступальних та оборонних операцій. Наразі тут головною метою Росії залишається взяття під повний контроль території Донецької області. Тому російські війська завдають два основних удари в напрямках міст Бахмут та Авдіївка, а також кілька допоміжних — по сусідніх з ними населених пунктах.

В рамках цих планів головна увага військового командування супротивника надається захопленню м. Бахмут як вихідного району для подальшого розвитку наступу на міста Краматорськ і Слов’янськ. Саме на Бахмутському напрямку сконцентроване найбільш боєздатне та потужне угруповання російських військ на Донбасі. Воно складається як з регулярних з’єднань та частин ЗС РФ, так і з підрозділів приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер», та, як мінімум, втричі переважає українські війська в цьому районі.

Однак вже близько п’яти місяців російські війська не можуть захопити місто. Вони лише наблизились до нього, намагаючись взяти в «кліщі» з півночі та півдня. При цьому незначний відступ українських підрозділів з окремих позицій під тиском супротивника, що переважає, російська пропаганда подає як «рішучий успіх» та мало не «оточення» Бахмуту.

В той же час ніхто із російських пропагандистів не нагадує, що вартують Росії навіть такі «успіхи». Хоча саме ціна тут має ключове значення. Як і під Сєверодонецьком та Лисичанськом, українські захисники жорстко обороняються з метою скувати супротивника та завдати йому максимальних втрат.

Головна увага супротивника надається захопленню Бахмута, однак вже близько п’яти місяців російські війська не можуть захопити місто

І це вже має певні наслідки. За оцінками експертів американського Інституту вивчення війни (ISW), Росія вичерпує свої сили під Бахмутом, втрачаючи наступальний потенціал. Такі висновки підтверджують і українські військові, спостерігаючи, як поступово зменшується перевага супротивника у силах та засобах, а також як з’являються у нього проблеми через нестачу артилерійських снарядів.

Звичайно, російські війська на Бахмутському напрямку все ще спроможні йти у наступ і будуть це робити з усіх сил. Тим паче, що у них є резерви у вигляді мобілізованих громадян та різного роду найманців, набраних ПВК «Вагнер» включно з засудженими у виправних колоніях. Ба більше, росіяни можуть навіть захопити Бахмут, однак після цього будуть змушені взяти оперативну паузу, щоб відновити свою боєздатність. Своєю чергою, такою паузою скористаються українські захисники для підготовки нових рубежів зі стримування ворожого наступу. По суті, те ж саме відбувається і на Авдіївському напрямку, хоча і у дещо менших масштабах. Агресор ще не припиняє наступу, але подекуди змушений переходити до оборони.

Крім того, як зазначалося вище, ворог виконує локальні наступальні дії і на інших ділянках лінії фронту на Донбасі як в смузі головних напрямків ударів, так і поза ними. Зокрема, систематично атакує позиції українських військ в районах населених пунктів Площанка і Білогорівка на Луганщіні, а також Берестове, Білогорівка, Яковлівка, Соледар, Вугледар, Бахмутське, Опитне, Кліщіївка, Андріївка, Курдюмівка, Водяне, Первомайське, Веселе, Мар’їнка та Новомихайлівка у Донецькій області.

Зі свого боку українські війська виконують свою наступальну операцію на заході Луганської області з метою гарантувати безпеку Слов’янська та Краматорська з півночі та північного сходу, а також створити передумови для звільнення Сєверодонецька і Лисичанська та північних районів Луганщини. Основні удари українські війська завдають у напрямку міст Кремінна та Сватово. На сьогоднішній день українські підрозділи вже охопили м. Кремінна з півночі та півдня, а взяття його під контроль відкриє прямий шлях на м. Рубіжне, а за ним і на м. Сєверодонецьк. Таким чином будуть нівельовані всі ті «успіхи» Росії, яких вона досягла на початку літа поточного року на цій ділянці лінії фронту. Водночас марними стануть і втрати, яких зазнало російське військо.

Українські війська виконують свою наступальну операцію на заході Луганської області

Не менш важливим за своїм значенням буде і звільнення українськими військами м. Сватово як вихідного району для подальшого наступу на м. Старобєльск. А це вже дасть змогу відокремити від «ЛНР» північну частину Луганської області, блокувати стратегічно важливу лінію комунікацій між Бєлгородською областю Росії та м. Луганськ. Зараз вона є одним із основних каналів матеріально-технічного забезпечення російських військ на окупованих територіях Луганщини.

Зважаючи на такі обставини, Росія вибудовує міцну оборону у північно-західній частині Луганської області. Як і у Донецькій області, помітну роль у цьому процесі виконують збройні формування ПВК «Вагнер», що діють на передовій разом із підрозділами ЗС РФ. Крім того, ПВК «Вагнер» вибудовує систему інженерних загороджень на фронті та у тилових районах на основних напрямках наступу українських військ. Насамперед загородження зводяться на західних підходах до міст Сватово, Кремінна, Сєверодонецьк і Лисичанськ, а також Старобєльск.

Росія вибудовує міцну оборону у північно-західній частині Луганської області

Аби зміцнити оборону на цих напрямках, Росія перекидає туди додаткові резерви з числа мобілізованих осіб, а також російських військ, що виведені з правобережної частини Херсонської області. Туди ж, ймовірно, спрямовується і частина підрозділів ЗС РФ з окупованих територій лівобережної частини Херсонщини та півдня Запорізької області.

Втім, поки що Росія не планує покидати згаданий регіон, що для неї стратегічно важливий як сухопутний коридор до Криму. Тому Москва і обмежується лише відведенням штабів, складів, госпіталів та інших тилових об’єктів подалі від лінії фронту, щоб вони не підпали під ракетно-артилерійські удари українських військ. Безпосередньо з передової відводиться також і частина бойових підрозділів, які були зосереджені для виконання наступальних дій у напрямку м. Запоріжжя, однак стали надлишковими під час оборони і зазнають невиправданих втрат. Натомість зводиться потужна система інженерних споруд для того, щоб стримати наступ українських військ мінімальним залученням російських підрозділів. В той же час ЗС РФ постійно обстрілюють позиції українських військ, а також мирні населені пункти, включно з правобережною частиною Херсонської області, містами Запоріжжя, Дніпро і Нікополь та їх південними районами. У такий спосіб російське військове командування намагається завдати максимальних втрат українським захисникам, залякати місцеве населення та зруйнувати економічну інфраструктуру регіону. В той же час, через нестачу сил, супротивник утримується навіть від невеликих наступальних дій.

Поки що Росія не планує покидати окупований південь України, що для неї стратегічно важливий як сухопутний коридор до Криму

Шкода, що зараз в українських військах немає достатніх ресурсів для потужного наступу аби звільнити лівобережну частину Херсонщини та півдня Запорізької області. Крім того, штурми позицій супротивника «в лоб» з метою розчавити його масою своїх військ, як це роблять росіяни, незважаючи на свої втрати, для нас зовсім неприйнятні. Тому українські захисники вдаватимуться до вже перевірених методів з порушення систем управління, зв’язку та логістики російських військ, завдаючи для цього високоточних ракетно-артилерійських ударів по їх пунктах управління і штабах, об’єктах транспортної інфраструктури та скупченню особового складу і техніки. А на окупованих територіях — активні наші Сили спеціальних операцій (ССО) та партизани. Вони вносять свою частку у перемогу над ворогом. Наразі вже є відчутні здобутки. Щоденно на півдні України знищується, як мінімум, 1–2 пункти управління, 2–3 склади з озброєннями, 1–2 бази чи скупчення сил окупантів, загалом, до 100 солдатів і офіцерів та близько 10 одиниць бойової техніки. Відновлювати такі втрати супротивник практично не встигає. З одного боку, незважаючи на часткову мобілізацію, у Росії немає достатньої кількості підготовлених резервів та бойової техніки, а з іншого боку — їх вкрай важко переміщувати на окуповані території Херсонської та Запорізької областей.

Після звільнення українськими військами правобережної частини Херсонської області Кримський перешийок опинився в зоні досягнення наших ракетно-артилерійських систем великої дальності дії. Це, як відомо, найбільш вразлива частина лінії транспортних комунікацій між півостровом та тимчасово окупованою материковою частиною нашої держави. Водночас частковий вогневий контроль встановлено і над основними автомобільними шляхами та залізничними магістралями, що сполучають окуповані райони Херсонської і Запорізької областей з Донецькою областю. А ключові залізничні мости вже підірвані або пошкоджені ССО та партизанами. Все це дає змогу українським військам відчутно послабити потенціал супротивника, після чого перейти у наступ. Зважаючи на особливість ситуації, що склалася на півдні України, наступальні дії можуть здійснюватися за двома головними напрямками, а саме — на м. Мелітополь або в його обхід, та вздовж лівого берега р. Дніпро. Успіх таких дій дасть змогу розділити угруповання військ супротивника на дві частини; з них оточити ту, яка залишиться між м. Мелітополь та р. Дніпро з її подальшим розгромом; запобігти обстрілам м. Херсон і правобережної частини Херсонської області, а також м. Очаків зі ствольної артилерії та РСЗО; порушити сухопутний коридор Росії до Кримського півострова та відновити вихід України до Азовського моря; блокувати Кримський перешийок і взяти під контроль Північнокримський канал.

На півдні України наступальні дії українських військ можуть здійснюватися за двома головними напрямками

Згодом з цих позицій можна розгортати наступ на міста Бердянськ і Маріуполь. Однак це вже буде наступним етапом, реалізація якого залежатиме від багатьох, наразі важкопрогнозованих чинників.

Але ж Росію не варто недооцінювати. Вона ще досить міцна і докладатиме всі можливі зусилля для того, щоб нищити Україну. Так, наразі у навчальних центрах ЗС РФ завершується підготовка нещодавно мобілізованих російських військовослужбовців. На відміну від тих, яких кинули у бій без належної підготовки, вони матимуть хоч якийсь досвід та можуть стати більш-менш якісним поповненням діючих військ та використовуватися для формування нових частин і з’єднань.

Росію не варто недооцінювати. Вона ще досить міцна і докладатиме всі можливі зусилля для того, щоб нищити Україну

Так Росія зможе зміцнити свою оборону (включно на півдні України), а також активізувати наступ як на Донбасі, так і на інших напрямках. Серед них найбільшою загрозою для України може бути повторне вторгнення російських військ з території Білорусі та з російських Брянської, Курської і Бєлгородської областей.

Найбільшою загрозою для України може бути повторне вторгнення російських військ з території Білорусі та з російських Брянської, Курської і Бєлгородської областей

І, звичайно ж, ЗС РФ продовжить завдавати терористичні ракетні удари по критичних об’єктах української енергетичної інфраструктури та мирних населених пунктах. Щоб як і зараз, створюючи таким чином нестерпні умови для проживання українського населення, змусити Україну капітулювати.

Якщо Росія не зможе досягти бажаних для себе результатів, не виключається можливість оголошення загальної мобілізації. Наразі російське суспільство вже до цього готується. І хоча з проведенням загальної мобілізації у цього суспільства неминуче виникнуть ще більші проблеми, ніж за мобілізації часткової, вона все ж дасть змогу залучити до армії додаткові людські ресурси.

Втім, на відміну від лютого поточного року, наразі ми готові до ефективної протидії всім цим викликам та загрозам з боку Росії. Українські війська не тільки впевнено обороняються у Донецькій області, але й проводять контрнаступальну операцію на Луганщині. У випадку збільшення кількості російських військ на Донбасі це ускладнить виконання завдань українських захисників, однак не створить для них якоїсь надзвичайної проблеми. Те ж саме стосується і півдня України. А північні та північно-східні кордони України надійно прикриті з’єднаннями та частинами Збройних сил, Національної гвардії та територіальної оборони. Наша система ППО вже знищує близько 80 % російських ракет, запущених по Україні, що є одним із найбільш високих показників у світі. А Збройні сили України навіть продемонстрували свою спроможність завдавати ударів по аеродромах стратегічної авіації Росії, розташованих в глибині її території.

На відміну від лютого 2022 року, наразі Україна готова до ефективної протидії викликам та загрозам з боку Росії

Крім того, ми також готуємо резерви для відновлення втрат та нарощування бойового і чисельного складу українських військ, в тому числі за сприяння наших західних партнерів. Всі вони готові і надалі допомагати Україні аж до повної перемоги над Росією. І доводять це практично.

В якості висновку до вищевикладеного слід навести один факт. В лютому-березні ц. р. війну Росії проти України підтримували понад 80 % росіян, яких охопила ейфорія очікування швидкої перемоги. Згідно з останніми даними соціологічних досліджень, зараз їхня кількість знизилась до 25 %. За припинення війни та переговори з Україною виступають 55 % російських громадян. А це означає, що ми перемагаємо і на полі бою, і у колективній свідомості російського суспільства.