Чи реально створити європейську розвідувальну агенцію?
Колишній президент Фінляндії Саулі Нііністе надав голові Європейської комісії доповідь з пропозицією країнам-членам ЄС посилити співпрацю їхніх спеціальних служб і в подальшому розглянути можливість створення європейського розвідувальної агенції. Така нова європейська служба була б відповіддю на потенційні кризи – як цивільні, так і військові. Проте виникає запитання: чи має шанси на успіх амбітний план зі створення «євророзвідки»?
Колишній президент Фінляндії Саулі Нііністе у доповіді під назвою «Цивільна та військова підготовленість і готовність», замовленій у березні цього року Європейською комісією, пропонує державам-членам ЄС посилити співпрацю їхніх спеціальних служб і в майбутньому розглянути можливість створення європейської розвідувальної агенції. Пропозиції, що містяться у ній, мають на меті стати відповіддю на потенційні «цивільні та військові кризи, такі як війни та екстремальні погодні явища». Цей документ передано президентові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, у якому наголошується на необхідності зміцнити розвідувальний потенціал ЄС у відповідь на дедалі більш агресивні гібридні атаки з боку іноземних держав, таких як Росія.
Серед рекомендацій, спрямованих на посилення військової готовності та цивільного захисту, є пропозиція зі створення «повноцінної служби розвідувальної співпраці на рівні ЄС, яка могла б служити як стратегічним, так і оперативним потребам», а також додаткової «антидиверсійної мережі» для захисту критично важливої інфраструктури. Модель, на яку він посилається, — альянс «П’ять очей», що є мережею обміну розвідувальною інформацією між англосаксонськими країнами. До його складу входять США, Велика Британія, Канада, Австралія та Нова Зеландія [1].
Отже, на думку Саулі Нііністе, зараз у Євросоюзу виникла потреба створити розвідувальну координаційну агенцію. З цього приводу першим кроком має бути збільшення кількості персоналу та посилення ролі Розвідувального і ситуаційного центру Європейського Союзу (EU-IntCEN) [2]. Зараз цей підрозділ виконує аналітичні завдання для органів влади ЄС. Ці завдання базуються на розвідувальних даних, наданих розвідувальними службами та службами безпеки держав-членів ЄС, та на даних OSINT.
EU-IntCEN є частиною Європейської служби зовнішніх дій (EEAS), дипломатичної служби, відповідальної за реалізацію міжнародних відносин Європейського Союзу. Вона підпорядковується Високому представнику ЄС із закордонних справ і безпекової політики. У рамках EEAS функціонує Відділ аналізу та Відділ загальних питань і зовнішніх зв’язків. Персонал EU-IntCEN складається з офіційних осіб ЄС та працівників за контрактом, а також відряджених національних експертів з безпекових та розвідувальних служб держав-членів ЄС. Він не має власного бюджету та фінансується за кошт EEAS.
Після отримання доповіді Урсула фон дер Ляєн у своїй публічній заяві повідомила, що ЄС має почати міркувати проактивно, а не реактивно щодо звичайних і нетрадиційних загроз своїй безпеці. Такий процес має розпочинатися з «поліпшення збору потоку інформації та розвідки», спочатку через наявні загальноєвропейські органи безпеки, такі як Розвідувальний і ситуаційний центр Європейського Союзу (EU-IntCEN) та Європейський центр інформаційної політики і безпеки (ECIPS) [3].
За повідомленням порталу Politico, амбітний план зі створення європейської розвідувальної служби найближчим часом не має шансів на успіх. Це пов’язано з тим, що країни ЄС, з одного боку, побоюються потенційних «витоків», а з іншого – вони не мають відповідної кількості персоналу для такого роду діяльності. До того ж сама фон дер Ляйєн, яку цитує Politico, заявила, що «…Ми всі знаємо, що збір розвідувальних даних є перш за все відповідальністю держав-членів… Ми повинні покладатися на поліпшення потоку інформації, збору інформації та збору розвідувальних даних. (…) Зробити якомога складнішою для ворожих іноземних розвідувальних служб роботу у будь-якому місці в ЄС».
Натомість доповідь Нііністе, ймовірно, буде використана під час другого терміну президентства фон дер Ляєн, коли ЄС матиме свого першого в історії комісара у справах оборони. Його завданням буде підготовка «Білої книга з оборони», яка має бути опублікована до весни наступного року.
Британський веб-сайт UnHERD також зазначає, що доповідь є конгломератом різноманітних пропозицій, таких як культивування «культури готовності» в установах ЄС та серед громадян, довгострокові інвестиції в критичну інфраструктуру та оборону, офіційне оформлення міжгалузевої реакції на кризу та «посилення спроможності ЄС у сфері обміну розвідувальною інформацією». Переважно це стосуватиметься підвищення рівня Єдиного потенціалу розвідувального аналізу (SIAC), який наразі залежить від добровільної інформації, наданої державами-членами. Отже, рекомендація щодо більш структурованого та надійного обміну розвідувальною інформацією між державами-членами, в кінцевому підсумку, призведе до створення служби розвідувальної співпраці ЄС, що фактично означало б наднаціональний орган, який доповнює розвідувальну діяльність окремих країн-членів, і це положення є суперечливим.
Натомість доктор Пьотр Арак з Варшавського університету у своїй статті, опублікованій в Atlantic Council, пише, що Нііністе пропонує зміцнити Єдиний потенціал аналізу розвідувальних даних ЄС, який включає як EU-IntCEN, так і військову розвідку ЄС у складі Військового штабу ЄС. Обидва суб’єкти діють під наглядом Високого представника ЄС із закордонних справ і безпекової політики. На цю посаду призначена колишній прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас [4]. На його думку, створення офіційного каналу обміну розвідувальною інформацією між розвідувальними службами ЄС є виправданим. Така необхідність обґрунтовується повномасштабним вторгненням Росії в Україну у 2022 році та оголошенням Китаєм відносин «без обмежень» із Російською Федерацією.
На практиці це означало б глибшу, більш структуровану співпрацю між державами-членами для обміну розвідувальною інформацією та більш швидке реагування на такі гібридні загрози, як кібератаки та кампанії з дезінформації. Ще одним елементом доповіді, який слід відзначити, є рекомендація створити Європейський механізм цивільного захисту, який би подолав розрив між військовою та цивільною готовністю. Війна в Україні демонструє, що надання основних послуг населенню під час конфлікту є таким же важливим, як і підтримання військової моці. Було зазначено, що Європа має вийти за межі свого фрагментованого підходу та забезпечити координацію військової та цивільної влади під час виникнення кризи. І це не просто теорія, це – такий тип готовності, який може рятувати життя та стабілізувати суспільства.
Проте звертається увага, що готовність до оборони є не лише справою урядів, але й означає зусилля суспільства. З цього приводу були наведені підсумки дослідження Інституту Геллапа за березень поточного року, які демонструють, що наразі лише 32 % європейців вказують, що вони були б готові захищати свою країну, якби вона була втягнута у війну. Найбільше відповідей «ні» отримано в Італії (78 %), Австрії (62 %), Німеччині (57 %) та Іспанії (53 %).
Зі свого боку на сайті The European Conservative прямо пишеться, що якщо така пропозиція набуде чинності, то це ще більше розширить повноваження та компетенцію ЄС, швидше за все, за рахунок суверенітету країн-членів. Загальновідомо також, що Брюссель вже давно є тим місцем, де активуються розвідувальні служби з усього світу. Іноземні агенти, ймовірно, проникли в усі міжнародні структури та посольства, які там розташовані.
Представники Ірландії та Чехії висловили офіційну позицію щодо пропозиції про створення нової європейської агенції. У заяві для ірландського веб-сайту Gript.ie міністерство юстиції підтвердило, що розглядає пропозицію щодо приєднання Ірландії до майбутньої розвідувальної служби ЄС, що конкуруватиме з мережею альянсу «П’яти очей», якою керують США.
В інтерв’ю Gript.ie про виклики, з якими стикається ЄС, доктор Тімо Хелленберг, фінський експерт з управління міжнародними кризами, сказав, що Європі потрібно багато зробити, щоб відповідно реагувати на дії російських розвідувальних служб, «які спираються переважно на агентурну розвідку та систематичні ліквідації». Він також вказує на підводне каміння у створенні розвідувальної агенції ЄС. Це пов’язано з тим, що європейські країни характеризуються різноманітною політичною динамікою, суперечливими національними інтересами, правовими рамками, а також мовними бар’єрами, які можуть стати екзистенційним викликом для створення такої структури. Він також звертає увагу на те, що потенційне створення майбутньої розвідувальної агенції ЄС вимагатиме схвалення Європейського парламенту та згоди держав-членів.
З іншого боку, Чехія рішуче відкинула пропозицію Фінляндії створити спільний розвідувальний орган ЄС. Прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала у своїй заяві для новинного порталу Euractiv повідомив, що представлений колишнім президентом Фінляндії план створення повноцінної служби розвідувальної співпраці на рівні ЄС є «нереалістичним», водночас висловивши сумніви щодо подальшої інтеграції. При цьому він також заявив, що підтримує «поглиблення співпраці між розвідувальними службами», але не вважає реалістичною справу з побудови дійсно функціональної спільної служби. Він теж висловив підтримку зміцненню співпраці між розвідувальними службами 27 країн-членів ЄС.
Чеська цивільна агенція контррозвідки (BIS) також скептично сприйняла таку пропозицію. Його речник Ладіслав Стіха зауважив, що спецслужби країн-членів ЄС вже тісно співпрацюють у спільних проєктах. Однак і наголосив, що національна безпека залишається національною відповідальністю, що особливо ускладнює створення розвідувальної агенції на рівні ЄС. Міністр у справах ЄС Мартін Дворжак також підтримав тіснішу розвідувальну співпрацю, але висловив застереження щодо ідеї створення спільного європейського розвідувального механізму. Його прес-секретар Вероніка Лукашова заявила, що «створення спільної європейської розвідувальної служби на зразок американського ЦРУ не стоїть на порядку денному, а доповідь Нііністо торкається цього питання лише другорядно».
Амбіційна та ідеалістична пропозиція Саулі Нііністе створити європейську розвідувальну агенцію навряд досягне успіху у нинішній ситуації. Це пов’язано з тим, що між державами-членами існує багато суперечливих інтересів як щодо зовнішньої, так і внутрішньої політики. Про це йдеться в коментарі аналітичного центру Wilson Center, де наголошується, що звіт Саулі Нііністе представляє надзвичайно цілісний підхід до майбутньої інфраструктури європейської безпеки ЄС. Проте бачення спільної європейської розвідки сприймається скептично. У коментарі зазначається, що обмін розвідувальною інформацією в ЄС є дуже суперечливою справою і, хоча це вимагає більшої довіри до інших держав-членів, на практиці існує багато відмінностей у підході держав-членів ЄС до шпигунства, збору розвідувальної інформації та оцінки внутрішньої ситуації. Прикладом цього може бути проникнення російської розвідки до розвідувальних і контррозвідувальних служб Німеччини та Австрії, що підриває довіру, необхідну для існування надійної системи обміну розвідувальною інформацією на рівні ЄС.
Автор — Адам Явор,
полковник запасу польської контррозвідки,
незалежний експерт у сфері діяльності спеціальних служб
Джерело: https://infosecurity24.pl/za-granica/powolanie-europejskiej-agencji-wywiadowczej-jest-realne
Примітки:
[1] Угода про радіотехнічну розвідувальну діяльність між Великою Британією та США, підписана після закінчення Другої світової війни, до якої потім приєдналися Австралія, Канада та Нова Зеландія (так званий Альянс Five Eyes). У роботі Альянсу також беруть участь Німеччина, Японія, Республіка Корея, Туреччина та Норвегія, а в останні роки – й країни-члени НАТО.
[2] EU-IntCEN бере свій початок від Європейської політики безпеки та оборони (1999 рік) і мав на той час назву Об’єднаний ситуаційний центр. Після терористичних актів 11 вересня 2001 року ця структура стала майданчиком для обміну конфіденційною інформацією між розвідувальними службами Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Іспанії, Швеції та Великої Британії. У 2004 році у складі центру був створений антитерористичний підрозділ. Із 2012 року має назву Розвідувальний і ситуаційний центр ЄС.
[3] Основним завданням ECIPS є створення спеціальних багатопрофільних слідчих центрів для розслідування та вирішення таких питань, як нерозповсюдження зброї масового знищення, боротьба з тероризмом, контррозвідка, міжнародна організована злочинність і торгівля наркотиками.
[4] Змінить на цій посаді Жозепа Борреля 1 грудня 2024 р.
Переклад і примітки Володимира Паливоди
