«IPG» Аналітичний центр
з проблематики міжнародної політики
та суспільства, Німеччина
Застосувати досвід Кореї
Динаміка перебігу переговорного процесу між адміністрацією США, Росією та Україною свідчить, що все більше вимальовується готовність Дональда Трампа налагодити особисті стосунки з Путіним з позиції слабшого. Причини такої можливої залежності президента США від міжнародного злочинця Путіна поки що не визначені і знаходяться у площині здогадок і припущень. Найбільш вірогідним вважається наявність у колишнього кагебіста компромату на Трампа, що гарантовано звалить його з президентської посади, особливо якщо зважати на американське законодавство. Зокрема, такими так зв. аргументами можуть бути наявність документальних свідчень щодо несплати Трампом податків, фінансових порушень щодо держави тощо. Жодні інші чинники на зразок фіксації з боку кдб аморальності Трампа та компрометуючих його колишніх зв’язків з жінками на території Росії не можуть бути важелями впливу на його поведінку, оскільки вони лише додають йому привабливих рис в очах американських радників, які своїми голосами і привели його до влади, і сприяють популяризації образу мачо в очах недалеких виборців з депресивних регіонів США.
Наслідки перемовин між Вашингтоном і Москвою останнім часом засвідчили, що існує таємна частина переговорного процесу. І це цілком очікувано. Зокрема, наступ елітних російських військ та північнокорейських найманців у Курській області, що виявився несподіваним для українських бійців і командирів, став наслідком погодженої позиції між Трампом і Путіним про тимчасове відключення каналу забезпечення Києва розвідувальною інформацією. Очевидно, такий крок відіграв роль пілотного проєкту у майбутній політиці Трампа, що він намагатиметься використовувати для примусу Києва чинити так, як необхідно Путіну.
Другий тур перемовин між делегаціями США і Росії у Саудівській Аравії, запланований на 23 березня, може наочно підтвердити наявність узгодженої політики Трампа і Путіна стосовно припинення війни в Україні на умовах Москви. Такий поспіх у термінах врегулювання війни в Україні за рахунок її ж поступок і національних інтересів свідчить про брутальний характер ведення переговорів Трампом та його намір тиснути на більш слабкого супротивника у війні задля того, щоб примусити його до поступок на невигідних умовах. Трампу потрібен мир в Україні задля задоволення власних амбіцій і збереження реноме, оскільки всі обіцяні ним терміни припинення війни вже закінчилися. За такі провали Трамп точно не отримає Нобелівську премію миру.
Ще одним трендом у російсько-американських домовленостях може бути готовність до застосування РФ якоїсь провокації та звинувачення у цьому української сторони. Вже зараз Росія використовує напади дронів на свої населені пункти та інфраструктурні об’єкти, звинувачуючи при цьому Україну. Тобто, навіть після підписання Росією будь-якого документу про встановлення тривалого миру, що має статися, найбільш вірогідно, у квітні — до 9 травня ц. р., Путін буде його свідомо і підступно порушувати з використанням арсеналу спецоперацій Кремля, звинувачуючи у цьому Київ.
Миротворчий контингент з європейських країн, що мають бажання брати участь у такій місії, поступово стає реальністю з тенденцією до розширення списку таких спроможних і свідомих країн. Передумовою європейці виставляють легітимне припинення бойових дій в Україні на зрозумілих та визнаних обома сторонами умовах дотримання миру. Вірогідно, серед країн-учасниць у миротворчій місії в Україні будуть також представники країн Азії та Великого Півдня, про що зараз ведуться інтенсивні перемовини. Росію поставлять перед фактом та змусять вгамуватися під загрозою застосування потужних міжнародних санкцій. Але сумніви викликає, як не дивно, саме позиція… США та адміністрації Дональда Трампа.
Тим часом, європейські аналітики, які заклопотані пошуком життєздатних варіантів досягнення виру в Україні (і у Європі загалом), вивчають позитивний досвід врегулювання колишніх аналогічних світових конфліктів.
Одним з прикладів міжнародного втручання у війну між країнами-сусідками, який може бути використаний для припинення війни в Україні, вважається досягнення тривалого стану відсутності ведення вогню на Корейському півострові. Щоправда, для задля успіху міжнародної місії США були змушені погодитися на розміщення на півострові свого військового контингенту та надання військових гарантій безпеки для Південної Кореї. Чи прийнятний такий варіант встановлення тривалого миру в Україні? Саме це і розглядається у статті аналітика Міжнародного центру конфліктології у Бонні (Bonn International Center for Conflict Studies, BICC), професора Герберта Вульфа (Prof. Dr. Herbert Wulf). Він оприлюднив 18 березня ц.р. статтю на офіційному сайті Аналітичного центру міжнародної політики і суспільства «Internationale Politik und Gesellschaft, IPG», Берлін, Німеччина.
Професор вважає, що такий приклад угамування війни у Кореї хоча є й не ідеальним, але реалістичним сценарієм для України. Щоправда, роль США у такому випадку не розглядається. Адже станом на сьогодні Дональд Трамп виключає можливу участь військовослужбовців США у справі з припинення конфлікту та їх дислокацію в Україні на довгостроковій основі.
Війна в Україні триває вже четвертий рік. Російські наступальні дії та українські оборонні операції переросли у війну на виснаження. Наразі вони тривають з військовою перевагою Росії. Нинішня російська стратегія спирається на ескалацію. Поки що український уряд відповідає опором. Але проросійська політика Дональда Трампа, вважає автор дослідження, дала новий імпульс у самому плину війни. Трамп шантажує Україну, вимагаючи матеріальних компенсацій за надання їй гарантій безпеки та коштів у вигляді рідкісноземельних елементів, що знаходяться у її надрах, проте не обіцяючи Україні будь-якого захисту. Він заявляє Кремлю, що має достатньо важелів тиску на нього, якщо Росія не погодиться на угоду. У Володимира Зеленського немає іншого вибору, окрім як підкоритися вимогам Трампа. Путін водночас і далі наполягає, щоб його максимальні вимоги були сприйняті. Аж до можливості його втручання у внутрішні справи України.
Можливі різні сценарії припинення війни в Україні, але всі вони далекі від ідеальних
У Сполучених Штатів Америки є чимало досвіду з припинення воєн: припинення вогню в Кореї, поразка у В’єтнамі, піррова перемога в Іраку з фатальними наслідками для регіону та панічне виведення американських військ з Афганістану. Можливі різні сценарії і щодо Україні, але всі вони далекі від ідеальних.
По-перше, є усвідомлення того, що війна, яка триває вже понад три роки, з усіма її руйнуваннями та людськими жертвами, може тривати ще довго.
По-друге, вважається хоча й малоймовірним, але не зовсім неможливим, що одна з воюючих сторін може досягти перемоги у військовий спосіб. Кремль постійно і наполегливо поширює цей свій порочний наратив. Але на початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році російське керівництво вже переоцінило власні військові можливості та недооцінило спротив України. Тому згодом йому довелося значно зменшити свої початкові далекосяжні військові плани.
По-третє, Дональд Трамп дійсно міг би домовитися з Путіним за рахунок України. Зокрема, Росія може отримати окуповані нею українські території, всередині України вздовж нового кордону утвориться демілітаризована зона, а Україна матиме гарантії безпеки. Але питання в тому, як саме мають розроблятися такі гарантії. Воно залишається дискусійним і поки що далеко навіть до серйозних переговорів. Чи повинні гарантії забезпечуватися силами та за участі НАТО, ООН чи групою нейтральних держав? У будь-якому випадку всеосяжна мирна угода буде відкладена на невизначений термін.
По-четверте, може статися так, що конфлікт буде заморожений за, так би мовити, зразком Корейської війни.
Припинення вогню у 1953 році час від часу подається як модель припинення бойових дій в Україні. Насправді це може бути найбільш ймовірним сценарієм. Але які паралелі та відмінності існують між ситуацією в Кореї понад 70 років тому та ситуацією в Україні — сьогодні? Тоді довго тривали переговори, створювалася демілітаризована зона і Корея поділялася на Північну та Південну. Щодо мирної там угоди, то вона й досі не укладена.
Тим часом, адміністрація Трампа наполягає на швидкому досягненні угоди щодо припинення війни в Україні. Зараз учасники перемовин обговорюють 30-денне припинення вогню, як, можливо, перший крок до довгострокового, узгодженого контрактом припинення бойових дій.
Тоді у Кореї ані ворогуючі сторони, ані їхні партнери не бажали швидкого припинення конфлікту, оскільки кожна з них сподівалася на військову перемогу.
Цікаво, що деякі гравці того часу і сьогодні виконують головні ролі. Тоді як Радянський Союз і Китай підтримали у корейській війні комуністичну Північ, США разом з союзниками, маючи мандат ООН, виступили на боці Півдня. Корейська війна вирувала від 1950 до 1953 року. Ані ворогуючі сторони, ані їх партнери не намагалися швидко її загасити, оскільки кожна зі сторін прагнула перемоги. Зараз адміністрація Трампа обрала інший підхід до війни в Україні — хоче припинити затяжні тривалі бої, запровадивши щільний часовий план.
Ключова відмінність від Корейської війни полягає в тому, що Україна самотужки воює проти Росії, хоча й за значної військової, економічної та політичної підтримки. Під час Корейської війни соціалістична Північ спочатку окупувала значні площі Півдня, включно зі столицею Сеул. Але втручання США переламало ситуацію тоді, коли американські війська захопили частину території Півночі. Розгортання китайських «добровольчих загонів» і підтримка сил Півночі з боку сталінського Радянського Союзу відкинули збройні сили Півдня і США до 38-ї паралелі. З середини 1951 року війна опинилася у глухому куті. Жодна зі сторін не змогла досягти значних територіальних здобутків, але важкі бої тривали. США бомбардували інфраструктуру на Півночі, а важкі артилерійські дуелі спричинили масові руйнування з обох сторін. За оцінками військових аналітиків, у війні загинуло від трьох до чотирьох з половиною мільйонів людей, мирних жителів і солдатів. Ця війна була окопна, з великими втратами.
Хоча вже після першого року війни в Кореї стало зрозуміло, що жодна зі сторін не може перемогти, переговори про припинення вогню тривали ще понад два роки. Потрібна була, як мовиться, терпляча дипломатія. Лише після смерті Сталіна в березні 1953 року нове радянське керівництво було готове до укладання угоди про перемир’я. Ця угода підтвердила статус-кво ante з поділом Кореї по 38-й паралелі.
Довідково. Термін status quo ante bellum — латинський вислів, що означає «стан, який існував до війни». Цей термін спочатку використовувався в договорах для позначення виведення ворожих військ і відновлення довоєнного стану.
Угоду підписали командувачі очолюваних США сил ООН, китайських «добровольців» і північнокорейської армії. Уряд Південної Кореї під керівництвом Сінгмана Лі (Syngman Rhee) її категорично відхилив. Лише коли США пообіцяли власну постійну військову присутність як гарантію безпеки, Південна Корея ухвалила угоду, хоча так і не підписавши її офіційно.
Гарантії безпеки також відіграють центральну роль стосовно війни в Україні. Але в той час, як 250-кілометровий міжкорейський кордон було відносно легко убезпечити, кордон російсько-український, який у десять разів довший, має набагато більший виклик для можливої міжнародної миротворчої місії.
Корея донині залишається розділеною, а конфлікт — замороженим. Мирний договір не укладений. Так звана демілітаризована зона вздовж кордону є одним із найбільш воєнізованих регіонів у світі.
Довідково. Лі Сінгман — корейський державний і політичний діяч, голова Тимчасового уряду Кореї від 10 квітня 1919 до 21 березня 1925 року, перший президент Республіки Корея від 24 липня 1948 до 26 квітня 1960 року.
Ключовою відмінністю від тогочасної ситуації є контрастність територіальних ідей Росії та України. Росія не тільки хоче анексувати окуповані території, вона вже формально створила умови для цього у своїй конституції. Україна ж наполягає, згідно з міжнародним правом, на своєму національному суверенітеті та недоторканності своїх кордонів. Навряд чи Путін непримусово виведе свої війська зі сходу України та Криму. Але саме це відведення було б передумовою для створення демілітаризованої зони.
Центральною частиною угоди про перемир’я в Кореї було створення нейтральної моніторингової комісії. Вона складалася із військовослужбовців так званих нейтральних держав — тобто країн, війська яких не брали участі у війні. На півночі це були Польща та Чехословаччина, на півдні — Швеція та Швейцарія. Вирішальним був не їхній військовий потенціал, а взаємне визнання як нейтральних посередників.
За останні сім десятиліть, незважаючи на існування нейтральної спостережної комісії, на кордоні часто траплялися військові сутички. Програма ядерної зброї Північної Кореї є загрозою, так само як Північ описує південнокорейську армію та її союзника Сполучені Штати як загрозу. Тому вважається позитивним, що ця угода запобігла ще одній кровопролитній війні та контролювала ситуацію понад сім десятиліть.
Такий сценарій не розв’яже конфлікт, а принаймні заморозить його. Хоча це не було б ідеальним рішенням, та воно припинило б бойові дії.
Важливу роль у припиненні війни в Україні могли б зіграти й нейтральні держави, наприклад, Індія, ПАР, Бразилія чи Швейцарія. Такий сценарій не покладе край конфлікту, але принаймні заморозить його. Хоча це не ідеальне рішення, але так можна припинити бойові дії. Бо заморожений конфлікт все одно кращий за війну, що триває. Однак історія заморожених воєн, наприклад, на Кавказі, свідчить, що ситуація може у будь-який момент знову загостритися і перерости у гарячі війни.
Що ж до вірогідності п’ятого сценарію, то юридично зобов’язуюча мирна угода між Росією та Україною наразі абсолютно виключена.
Ситуація із намаганнями міжнародної спільноти долучитися до врегулювання ситуації в Україні спостерігається і може ускладнитися. Особливістю є її новий геополітичної чинник на континенті, а саме: Європа усвідомила нарешті, що США у гарантуванні безпеки всіх європейських країн більше участі не братимуть. Навіть навпаки, адміністрація Дональда Трампа та її ляльковики з числа високотехнологічних корпорацій Силіконової долини вважають Європу не просто тягарем, а навіть загрозою для США і аж ніяк не зацікавлені захищати європейські засадничі інтереси. Провідні країни континенту на чолі з Великою Британією, Францією та Німеччиною вживають заходів для розробки консолідованого плану захисту від російської навали, але без участі США. Вірогідно, США можуть навіть виступити на боці потенційного агресора, тобто, Росії, у тому випадку, коли вона нападе на одну чи кілька країн НАТО. Ситуація ускладняється надзвичайно швидко, чому сприяють стиль керівництва і нетерплячість Дональда Трампа у досягненні цілей та його бажання досягти своїх задекларованих результатів.
Проте негативний досвід шести крахів бізнес-кампаній Трампа та колосальні збитки від провального керівництва справами у його бізнес-імперії свідчать, що перенесення стилю керівництва з бізнесу у велику політику для Трампа може закінчитися швидким і неминучим крахом. Як буде складатися ситуація надалі — залежить від даних по бюджету та основних економічних показників США. А вони вже зараз свідчать про серйозні негативні тренди. Часу у Трампа та його прибічників залишається небагато. Визначальну роль для України буде відігравати, як саме закінчиться російсько-українська війна та яку позицію оберуть Китай, Індія та країни Глобального Півдня.
Підготував Сергій Польовик
