Чи навчилася чогось Москва із власної історії?
Іван Січень
Однією з головних тем кремлівської підривної пропаганди на сучасному етапі є ствердження про «успіхи спеціальної операції» Росії в Україні та про «знищення» української армії, авіації і флоту. При цьому, як завжди, повністю замовчуються власні втрати російських збройних сил. Спробуємо виправити таку ситуацію, хоча втрати російських військ на українській території добре відомі. Втім, хотілося б подивитися на російські військові втрати під дещо іншим кутом зору, а саме – як на звичну проблему для Росії, притаманну всій її історії. В рамках такого підходу для початку візьмемо лише один аспект, зокрема – як проявив себе у війні проти України Чорноморський флот Росії. Дане питання має особливо актуальний характер у зв’язку із роллю ЧФ РФ – традиційного інструменту Москви з реалізації її політики у відношенні нашої держави.
Чим же «порадував» Москву Чорноморський флот Росії з часу її нападу на Україну в лютому поточного року? В особливості – з урахуванням того, що протягом останніх років більша частина коштів з російського військового бюджету виділялась на розвиток ЧФ РФ. Саме до його складу у пріоритетному порядку включалися нові ракетні кораблі та підводні човни, не кажучи вже про бойові катери різного призначення. Крім того, на озброєння Чорноморського флоту постачалися новітні літаки і вертольоти, а також бронетанкова, артилерійська та інша техніка для з’єднань морської піхоти і берегової оборони.
Водночас активно проводились навчання Чорноморського флоту та Південного військового округу ЗС Росії, в ході який опрацьовувались різні сценарії війн між Росією та Україною і США/НАТО в Чорноморському регіоні. Вирішувались завдання проведення морських боїв між Чорноморським флотом та військово-морськими силами США/НАТО, нанесення ударів по берегових об’єктах противника, а також висадки та відбиття морських і повітряних десантів. При цьому під час таких навчань Збройні сили України практично не бралися Москвою до уваги.
Більш того, спираючись на свій військовий потенціал (у тому числі в анексованому Криму), Росія перейшла до відкритих демонстрацій своїх претензій на контроль над всім Чорноморським регіоном та розпочала активну експансію в Середземноморському регіоні. Так, під приводом надання допомоги режиму Б. Асада в Сирії Москва розгорнула свої військові бази на території цієї країни та відверто погрожує 6-му флоту ВМС США у Середземному морі.
Втім, як показав розвиток подій, Чорноморський флот Росії (як і всі російські збройні сили) повністю провалив покладені на нього завдання у війні проти України. А його хвалена міць була не більш ніж міфом російської пропаганди. По суті, ЧФ РФ не тільки не виправдав сподівань Москви та вкладених у нього коштів, але й зазнав фактичної поразки. І це є досить очевидним.
Всупереч надіям Москви на лояльність до неї Туреччини, відразу ж після нападу Росії на Україну в лютому поточного року Анкара закрила Босфор та Дарданелли для проходу російських військових кораблів. В результаті Чорноморський флот, а з ним – і три великі десантні кораблі Північного флоту Росії були «зачинені» у Чорному морі. Це позбавило Росію можливості посилення Чорноморського флоту за рахунок інших флотів, а також значно ускладнило її дії в Середземному морі, включно із підтримкою та забезпеченням російського контингенту в Сирії. А ще – показало єдність Туреччини з НАТО та ставлення Анкари до Росії як другорядної держави.
Крім того, протягом усього часу війни Чорноморський флот РФ так і не зміг завдати суттєвих збитків Україні та її збройним силам. Звичайно, пуски крилатих ракет «Калибр» морського базування по Миколаєву, Одесі, Харкову, Хмельницькому, Вінниці та іншим містах, селищах і об’єктах, завдали шкоди їх інфраструктурі. Разом з тим це не мало критичного значення та не призвело до зниження оборонного потенціалу України.
Точно так же не мали суттєвих успіхів і спроби авіації ЧФ надати повітряну підтримку наступальним діям наземних військ Росії в районі Миколаївського аеропорту та Маріуполя. Це ж стосувалося і неспроможності Чорноморського флоту провести морські десантні операції під Одесою (як через наявність в українського міста сильної берегової оборони, так і відмову російських морських піхотинців від самовбивчих атак). І де ж тут суворівська мудрість «важко на навчанні – легко у бою». Як бачимо, навчання Чорноморського флоту були звичайною показухою для пропагандистських гасел про його нібито високу потужність.
І ще один момент. Як ми вже писали у попередніх публікаціях, один лише крейсер, чи есмінець ВМС США/НАТО з керованою ракетною зброєю може знищити весь Чорноморський флот залпом свого боєзапасу. Як знову ж таки засвідчує життя, американський та натовський флоти для цього не потрібні. Україна здатна ліквідувати Чорноморський флот власними силами.
Так, 7 березня ц. р. поблизу Одеси артилерійським ударом був підбитий російський патрульний корабель «Василий Быков», а 4 квітня ц. р. протикорабельною ракетою пошкоджений фрегат «Адмирал Эссен». Обидва кораблі мали на озброєнні ракети «Калибр» та обстрілювали українські міста.
24 березня ц. р. у порту тимчасово окупованого Росією міста Бердянськ балістичною ракетою «Точка-У» знищений великий десантний корабель «Саратов» та пошкоджені ще два БДК – «Орск» та «Новочеркасск». В результаті вибуху «Саратова» противник втратив також і берегові склади з боєприпасами та паливом, які саме і були доставлені БДК. Внаслідок цього Росія фактично відмовилась від використання порту Бердянськ для забезпечення своїх військ під Маріуполем.
Поряд з цим ЧФ РФ втратив ще як мінімум три бойові катери. Цікаво, що один із них був знищений протитанковим ракетним комплексом в акваторії Азовського моря поблизу Маріуполя, що стало унікальним випадком.
Однак, це знову ж ще не все. В березні поточного року під Миколаєвим та Маріуполем були практично розгромлені 810-а окрема бригада морської піхоти та 126-а бригада берегової оборони ЧФ, які втратили від 60 % до 80 % особового складу. А з ними сили оборони України ліквідували низку вищих посадових осіб Чорноморського флоту, у тому числі заступника командувача ЧФ з військово-політичної роботи капітана першого рангу А. Палія та командира 810-ї обрмп полковника О. Шарова.
І що найбільш показово, у складі батальйонних тактичних груп згаданих з’єднань були вбиті або взяті у полон зрадники України, які перейшли на сторону Росії у 2014 році. До речі, їх спеціально відправили на смерть в Україну з метою «утилізації» як неблагонадійних. Ось така доля чекає всіх зрадників, які покладаються на Москву.
Там же, на півдні України, знайшла свою смерть і більша частина морської авіації ЧФ, яка базувалася в анексованому Криму. Хоча пощастило тим із пілотів літаків, які були збиті над суходолом та отримали хоч якийсь шанс на виживання. Бо знищення літака над морем означає вірну смерть для його екіпажу.
Хоча, як зазначалося вище, це не перший випадок поразок Чорноморського флоту, які для нього скоріше є правилом, ніж виключенням. Щоправда, у деяких випадках Чорноморський флот гинув навіть і без бойових дій. Нагадаємо найбільш показові факти з історії в контексті сьогоднішньої ситуації.
Початок майбутнім невдачам Росії з реалізації планів закріплення своєї військово-морської присутності в Чорноморсько-Азовському регіоні поклали вже перші спроби царя Петра I наприкінці XVII – на початку XVIII століть. Збудована у Воронежі та Брянську так звана Азовська флотилія була розбита штормом та припинила своє існування ще до зустрічі з турецьким флотом.
Друга спроба створення тепер уже Чорноморського флоту була зроблена імператрицею Катериною II у другій половині XVIII століття. Втім, внаслідок тотальної корупції у російській владі та відсутності досвіду кораблебудування, флот виявився повністю небоєздатним і також був знищений штормом ще до зустрічі з противником.
Однак Росія не відмовилась від планів агресивної експансії в регіоні, для чого був збудований новий Чорноморський флот. Однак, до середини ХІХ століття він практично не брав участі у бойових діях, за виключенням окремих сутичок із флотом Туреччини. При цьому всі вони видавалися за «історичні перемоги», як, наприклад, відомий Синопський бій у 1853 році. В реальності це був факт нападу головних сил Чорноморського флоту на декілька застарілих турецьких кораблів, які знаходились «на відстої» і практично без озброєння.
А коли Чорноморський флот зустрівся з дійсно сильним противником – британським та французьким флотами у ході Кримської війни 1853–1856 років, він знову був фактично знищений без бою. Як відомо, кораблі Чорноморського флоту були затоплені в Севастопольській бухті з метою недопущення прориву до неї флотів противників. Попри це, основна частина Севастополя була захоплена британсько-французькими військами, а Росія цю війну програла.
Наступна «реінкарнація» Чорноморського флоту була збудована Росією на початку XX століття і включала сучасні на той час броньовані лінійні кораблі, крейсери, есмінці та підводні човни. Крім того, були значно укріплені військово-морські бази флоту, які стали «неприступними фортецями» на Чорному морі. Але, вся ця міць знову нічим не допомогла Російській імперії. З початком Першої світової війни у 1914 році весь Чорноморський флот був, по суті, заблокований на своїх базах лише одним німецьким крейсером та декількома набагато слабшими турецькими кораблями.
А вже через рік після революції в Росії в 1917 році, за наказом нової більшовицької влади більша частина Чорноморського флоту була затоплена під Новоросійськом з метою недопущення захоплення кораблів німцями. Решта бойових та транспортних одиниць флоту була повернута до Севастополя, а у 1920 році захоплена противниками більшовиків та використана ними для евакуації з Криму. За домовленістю з Францією, залишки Чорноморського флоту опинилися в Тунісі, де й знайшли свій останній прихисток.
А потім історія повторилася знову. Влада СРСР відродила Чорноморський флот та, більш того, зробила його найсильнішим в регіоні. Так, напередодні Другої світової війни він в декілька разів переважав всіх противників Радянського Союзу на південному фланзі Європейського театру військових дій.
Однак, як і раніше, тепер уже радянський Чорноморський флот не зміг нічим завадити противнику. Попри всю свою потужність, йому не вдалося відстояти Крим, Севастополь та більшу частину Чорноморського узбережжя СРСР. А більшість бойових операцій флоту супроводжувалися невиправданими та величезними втратами, що змусило Москви взагалі відмовитись від їх проведення. На додачу – літом 1942 року командування ЧФ ганебно втекло з Севастополя, що й призвело до захоплення міста (а з ним – і головної бази ЧФ) німецькими військами.
Після Другої світової війни Радянський Союз у черговий раз відновив Чорноморський флот, який і на цей раз став найбільш потужним в регіоні. І знову ж таки, він був втрачений без бою, по суті – знищений Росією під виглядом його «реформування» (в реальності – розкрадання) після розпаду СРСР.
А тепер хотілося б спитати: чи навчилася чогось Москва із власної історії? Очевидно – ні, що й показує жалюгідна неефективність дій Чорноморського флоту під час війни з Україною.
