Війна за Нагірний Карабах 2020 року

Висновки для структури і бойових спроможностей Бундесверу

 

 

 

Сорокачотириденна вірменсько-азербайджанська війна за Нагірний Карабах, а також активна у цьому підтримка Туреччиною, членом НАТО, азербайджанської сторони належним чином вивчається у профільних аналітичних центрах Європи. Наприклад, Федеральна академія з питань політики безпеки Німеччини (BAKS) щойно оприлюднила аналітичний матеріал зі своїми висновками про досвід використання у цьому конфлікті турецьких бойових безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Як вважають німецькі аналітики, азербайджанські військові надзвичайно ефективно застосовували цей вид зброї і продемонстрували тим самим, що це може мати далекосяжні наслідки для збройних сил інших країн, і навіть змусити переглянути принципи ведення бойових дій з використанням конвенціональних систем озброєння.

У збірнику № 3 за 2021 рік експерт BAKS, науковий співробітник Інституту міжнародних стратегічних досліджень (IISS) у Лондоні Франц-Штефан Гаді викладає своє бачення наслідків застосування у цій війні БПЛА, передбачає перспективу подальшого розвитку ведення локальної війни за таких сучасних умов.

Довідково:

Федеральна академія з питань політики безпеки (нім. Bundesakademie für Sicherheitspolitik, BAKS) — міжвідомча державна установа ФРН, що сприяє підвищенню кваліфікації, освіти в галузі політики безпеки в межах компетенції федерального міністерства оборони Німеччини.

Президентом BAKS є посол Еккерхард Брозе. Офіційний сайт академії: https://www.baks.bund.de/.

На цій короткотривалій війні за Нагірний Карабах, констатує автор, бойові дії в основному вели регулярні війська. Однак саме активне використання азербайджанцями бойових безпілотників привертає увагу щодо організації майбутніх структур збройних сил, застосування нових військових технологій. Конфлікт і його наслідки фактично дають змогу зробити ряд висновків на технічному, доктринальному та структурному рівнях, які той же Бундесвер та інші західні збройні сили повинні брати до уваги. А німецький міністр оборони Аннегрет Крамп-Карренбауер назвала бойові дії на Кавказі «першою в історії справжньою війною безпілотників».

Міністр оборони Німеччини А. Крамп-Карренбауер назвала Нагірно-карабаський конфлікт «першою в історії справжньою війною безпілотників»

Те, що Берлін зацікавився цією системою озброєння, підтверджується активними дебатами в рамках урядової коаліції у Бундестазі правлячих партій ХДС/ХСС і СДПН про придбання бойових безпілотників для Бундесверу. А високопоставлені німецькі офіцери, посилаючись на Нагірно-карабаську війну, відверто кажуть про дефіцит таких систем озброєння. За словами генерального інспектора Бундесверу Еберхарда Цорна, для Бундесверу терміново слід придбати як бойові безпілотники, так і ефективні системи захисту від них: «Нам потрібні оборонні системи, які захищають наші війська під час таких атак. Теперішню їх нестачу ми повинні швидко ліквідувати».

Генеральний інспектор Бундесверу Німеччини Е. Цорн

Обмежена визначеність характеру війни

Які ще висновки слід зробити командуванню Бундесверу з цієї швидкоплинної війни? Звичайно, для того, щоб передбачити хід майбутніх масштабних війн, окремих бойових операцій у Нагірному Карабасі недостатньо. Кожен з таких чи інших конфліктів залежить від географічних, культурних, політичних, економічних чи військових факторів, які не завжди доречно «накладати» на інші регіони чи країни.

У новій військовій історії аналіз минулих воєн використовувався здебільше вибірково, лише для підтвердження раніше складених уявлень. Кровопролитна громадянська війна в США (1861–1865 рр.), російсько-японська війна (1904–1905 рр.) та Друга англо-бурська війна (1899–1902 рр.) на початку ХХ століття не могли змінити усталену позицію європейських генеральних штабів щодо їх наступальних доктрин та принципів ведення бойових дій.

Навпаки, на погляд окремих військових керівників з різних країн, ті війни підтвердили правильність припущень про характер майбутніх конфліктів, чим підкріпили добре відомі фатальні наслідки Першої світової. Крім того, не кожен військовий конфлікт підходить для порівняльного аналізу. З огляду на Нагірно-карабаську війну, у спеціалізованій літературі протягом останніх місяців неодноразово порівнювалася війна Єгипту та Сирії проти Ізраїлю у 1973 році (війна Судного дня), яка суттєво вплинула на розвиток нових структур збройних сил і доктрин НАТО та Варшавського договору 1980-х рр. Також доцільно зауважити, що доктрина повітряно-наземної операції (AirLand-Battlе) ЗС США, яка досі в значній мірі актуальна в американських збройних силах, також з’явилася після цього конфлікту.

Довідково:

Повітряно-наземна операція або битва (англ. AirLand Battle) — американська концепція проведення військових операцій і скоординованого використання різнорідних сил і засобів під час наступальних бойових дій. Вперше формалізована в 1982 році в польовому статуті ЗС США FM 100-5.

Була провідною концепцією ЗС США аж до появи в 2011 році більш сучасної концепції «узгоджених наземних бойових дій» (англ. Unified Land Operations).

Нагірно-карабаська війна, зазначає експерт BAKS, навряд чи так вплине на структурні та доктринальні підходи до ведення бойових дій у збройних силах західних країн. І причини такого його висновку наступні:

По-перше, збройні сили Вірменії і Азербайджану, незважаючи на наявну у них певну кількість сучасної бойової техніки, за своїми технічними, тактичними та оперативними спроможностями все ж неспівставні зі збройними силами Ізраїлю чи Єгипту часів війни Судного дня 1973 року.

По-друге, на матеріальному та доктринальному рівнях обидві сторони карабаського конфлікту все ще керуються спільною радянською спадщиною, тоді як на супротивників у війні Судного дня явно відчувався вплив відповідно західних та східних військових доктрин.

По-третє, географічні фактори у Нагірному Карабасі занадто специфічні, щоб коректно діяти за аналогією. Через складний ландшафт Кавказького регіону війна набуває особливого характеру стосовно матеріально-технічного забезпечення і маневрування сухопутних військ. Тамтешні умови навряд чи будуть схожі з деякими іншими регіонами, де можуть відбуватися бойові дії.

По-четверте, потрібен більш детальний аналіз того, наскільки активно зовнішні сторони впливали на бойові дії. Наприклад, доцільно уважно проаналізувати справжню роль Туреччини на оперативному рівні у динаміці цього конфлікту. Зокрема, визначити, як ця країна перешкоджала розгортанню військово-повітряних сил Вірменії. На відміну від США та Радянського Союзу, які у війні Судного дня 1973 року підтримали, відповідно Ізраїль і арабські держави, Туреччина не такий військовий першопрохідник на доктринальному рівні та в галузі матеріально-технічного забезпечення.

 

Технічні та матеріальні висновки

Незважаючи на брак інформації про перебіг Нагірно-карабаської війни і її наслідки, все ж таки можна дійти певних змістовних висновків щодо вірогідних контурів майбутньої війни, зазначає експерт BAKS.

По-перше, конфлікт наочно продемонстрував ефективність поєднання безпілотників з високоточною зброєю. В послідовних і систематичних повітряних ударах Азербайджан застосував низку розвідувальних і бойових безпілотників та боєприпасів, що баражують (Loitering Munition). Останні також відомі як «безпілотники-камікадзе» і є ракетними системами ближнього радіусу дії з уражаючими елементами, які можуть тривалий час баражувати у повітрі в зоні бойових дій та спрямовуються до визначеної цілі за командою людини або сигналом сенсора.

Довідково:

Боєзапас, що баражує (англ. loitering munition), іноді курсуючий боєзапас або дрон-камікадзе (англ. Kamikaze drone) — тип безпілотних літальних апаратів з інтегрованою бойовою частиною, що здатні тривалий час знаходитися у повітрі в районі цілі в режимі очікування та оперативно атакувати її після отримання від оператора відповідної команди або виконувати завдання згідно з закладеним алгоритмом.

Такі комплекси мають у своєму складі засоби ураження з повітря, які, за ідеєю, повинні поєднати в собі переваги БПЛА та бойової частини авіаційної бомби.

Завдяки комбінованому застосуванню різноманітних безпілотників збройним силам Азербайджану вдавалося цілеспрямовано знищувати вірменські системи протиповітряної оборони, командні структури, броньовану техніку, зокрема — бойові танки і артилерію на відкритих вогневих позиціях. У той же час безпілотні літальні апарати руйнували шляхи підвезення чи постачання, застосовувалися для знищення військових баз і вірменських підрозділів, коли ті готували контратаку. Зокрема, коли підрозділи вірменських військ ще лише зосереджувалися у визначених районах на відповідній відстані від лінії фронту. Розвідувальний і бойовий безпілотник Bayraktar TB2, турецького виробництва та ізраїльський безпілотник IAI Harop стали в цьому плані найбільш ефективними системами.

Довідково:

Bayraktar TB2 — турецький ударний оперативно-тактичний середньовисотний безпілотний літальний апарат зі значною тривалістю лету. Проєкт і виробництво компанії Baykar Makina.

З чотирма ракетами на підвісці може знаходитися в повітрі понад 12 годин, виконувати завдання з постійного чергування в повітрі і після виявлення цілей швидко вирушати на рубіж пуску ракет. Радіус дії — 150 км. Висота ураження цілі — до 8 км.

 

Довідково:

IAI Harop (або IAI Harpy 2) — ізраїльський безпілотний літальний апарат виробництва концерну Israel Aerospace Industries на базі моделі IAI Harpy.

Призначений для знищення важливих наземних цілей супротивника, а також для виконання розвідувальних завдань і оперативного ураження малопомітних стаціонарних і мобільних наземних (морських) цілей (включно з зенітно-ракетними комплексами супротивника, пусковими установками тактичних і балістичних ракет), оцінювання наслідків вогневого ураження.

До складу комплексу входять баражуючий боєзапас, виконаний за інтегральною аеродинамічною схемою типу «літаюче крило» з переднім горизонтальним оперенням, а також мобільний командний пункт і транспортно-пускові контейнери. Дальність польоту — 1 000 км. Довжина — 2,5 м.

Безпілотники також стали ефективним засобом ведення інформаційної війни. Азербайджанські відеозаписи ударів по вірменських цілях швидко поширювалися в Інтернеті, що дозволяло Баку домінувати в інформаційному полі протягом усієї війни. Передумовою для успішної повітряної кампанії була ретельна тактична розвідка азербайджанцями поля бою, насамперед радіоелектронна розвідка. За даними розвідки, зокрема незашифрованих даних з мобільних телефонів вірменських військовослужбовців, що перехоплювалися розвідувальними безпілотниками, вірменський особовий склад швидко знищувався бойовими безпілотниками (або артилерією).

По-друге, конфлікт підтвердив неефективність застосування проти безпілотників традиційних систем протиповітряної оборони. Не найсучасніші варіанти російських систем ППО «Панцирь-С1» та С-300, а також інші зенітні системи російського виробництва, які були у розпорядженні вірменської сторони, в перші дні конфлікту знищувалися азербайджанськими високоточними ударами.

Для того, щоб зробити ґрунтовні висновки про ефективність використання окремих систем ППО проти безпілотників, слід мати більш точні оцінки оперативного контексту. Зокрема, попередній аналіз відеоматеріалів свідчить, що деякі системи, які нищилися з повітря, прибували у район напередодні і тому не були готові до ведення вогню.

Загальний висновок, однак, полягає в тому, що використані у конфлікті системи ППО можуть бути лише обмежено задіяні або їх взагалі не доцільно застосовувати проти безпілотників. Підсумки бойових дій також демонструють, що окремі системи ППО неефективні, особливо якщо вони не інтегровані в ешелоновану та мережеву систему протиповітряної оборони, що передбачає застосування радіолокаційних станцій далекого виявлення та постійного бойового чергування РЛС, а також засобів електронної боротьби, що ставлять радіоперешкоди.

Бойові можливості БПЛА збройних сил Азербайджану і Вірменії у війні за Нагірний Карабах

По-третє, Нагірно-карабаська війна чітко спростовує тезу, що основний бойовий танк на сучасному полі бою більше не відіграватиме помітної ролі. Велика кількість відеозаписів підбитих танків, що оприлюднювала в основному азербайджанська сторона, досить переконливо демонструє, яке важливе значення ЗС Вірменії надавали танкам і бронетехніці. І дійсно, танки були не просто цілями, але й вирішальним наступальним озброєнням: врешті-решт, основні бойові танки і броньовані машини Азербайджану у цій війні мали ініціативу у всіх широкомасштабних наступальних операціях на рівнинній місцевості. Але лише після того, як основну частину вірменських бронетанкових підрозділів було знищено. Сьогодні немає альтернативи основному бойовому танку як сухопутній бойовій одиниці, що могла б скласти конкуренцію в плані мобільності, вогневої потужності та захисту екіпажу.

Підсумки бойових дій показали також, що бронетанкові підрозділи без адекватних систем ППО ближньої дії надзвичайно безпорадні перед безпілотними літальними апаратами. Саме тут пролягає чітка паралель щодо війни Судного дня 1973 року, яка на той час засвідчила необхідність та ефективність реактивної броні для танків та втілення інших заходів захисту від протитанкових керованих ракет, які тоді вперше застосовувалися у великій кількості.

 

Доктринальні висновки

По-перше, цією війною підтверджено важливість ведення бойових дій з застосуванням так званого комбінованого озброєння. Вірменські артилерійські, танкові та піхотні підрозділи переважно не мали належного захисту з повітря і діяли без взаємної підтримки. Зокрема, у перші дні бойових дій вірменська сторона зазнавала значних втрат під час виконання некоординованих контратак бойовими танками та бронетехнікою. Бронетанкові підрозділи, яким не надається належне протиповітряне прикриття та розвідувальна інформація, які не мають елементарної підтримки, зокрема піхотою, артилерією, авіацією, зазнаватимуть великих втрат на сучасному полі бою, що нині наповнюється сенсорами і датчиками для миттєвої реєстрації найменшого переміщення супротивника.

Передумовою для синхронізованого ведення бою комбінованими системами озброєнь є, перш за все, якісна освіченість та вишкіл військовослужбовців, у тому числі опрацювання таких операцій у складі великих військових формувань. Зрештою, ані Вірменія, ані Азербайджан не змогли успішно здійснювати такі операції великими формуваннями.

По-друге, війна доводить, що необхідно застосовувати окремі формування у розосереджених підрозділах зменшеного складу з наданням їм більшої автономії у їх рішеннях, принаймні поки вони не захищені від точкових ударів супротивника іншими засобами. Вірменська піхота, яка діяла у групах до 30 військовослужбовців в умовах обмеженого часу і простору, знищувалася точним вогнем відразу після того, як її виявляла азербайджанська розвідка. Лише наприкінці конфлікту вірменські підрозділи почали діяти частково розосередженими групами у кількості до восьми військовослужбовців і, таким чином, змогли мінімізувати свої втрати.

З цієї причини у майбутніх бойових діях буде застосовуватися так звана тактика місійного типу (Mission-type tactics), що дає керівникам підпорядкованих підрозділів змогу мати свій простір для маневру задля досягнення цілей операції.

Водночас, війна у Нагірному Карабасі продемонструвала важливість так званої радіоелектронної дисципліни у сучасному бойовому управлінні військами: обидві сторони могли легко визначати та локалізувати формування супротивника, використовуючи незашифровані дані з мобільних телефонів особового складу. Наслідки іноді були шаленими і окремі підрозділи ставали жертвами цілеспрямованого артилерійського вогню або повітряних ударів.

Довідково:

Тактика місійного типу (нім. Führen mit Auftrag, англ. Mission-type tactics) — вид військової тактики з акцентом саме на результатах операції, а не на конкретних засобах її досягнення. Тактика місійного типу є центральною складовою військової тактики німецьких збройних сил з ХІХ століття.

По-третє, війна у Нагірному Карабасі також свідчить, що децентралізація та розосередження окремих підрозділів на менші формування рішення також не ідеальне. Внаслідок такого подрібнення сучасні оперативні концепції ведення бойових дій, такі як багатодоменні операції (Multi-Domain Operations), що базуються на розосередженій структурі збройних сил та децентралізованому бойовому управлінні військами, можуть навіть зменшити руйнівний ефект застосування власних засобів високоточної зброї.

Більшість підрозділів обох сторін цього воєнного протистояння під час наступальних операцій швидко викрили сенсори безпілотників або інші засоби розвідки, що використовувалися сторонами в зоні бойових дій. Наразі складно визначити, наскільки дійсно виявилися ефективними задум, концепції планування та виконання операцій, що покладаються на принцип децентралізації та розосередження підрозділів, тому що вони лише частково відображалися у планах і задумах бойових операцій.

Водночас також виникає питання: як такі розосереджені підрозділи, якщо їх не виявив і не уразив супротивник, можуть знову об’єднатися і перегрупуватися для наступальних операцій. Парадокс, але одним з доктринальних висновків щодо конфлікту може бути такий, що підрозділи, замість свого подальшого подрібнення, навпаки повинні об’єднатися під єдиним зосередженим захистом як від атак з повітря, так і від засобів ворожої радіоелектронної розвідки.

 

Висновки щодо збройних сил країн Заходу і Бундесверу

Війна у Нагірному Карабасі була війною не динамічною, а на виснаження. З одного боку, це залежало від особливостей рельєфу регіону, де не можна виконувати на полі бою швидких маневрів. З іншого боку, це стало результатом вищезазначених успіхів розвідки на полі бою в поєднанні із застосуванням високоточних засобів ураження.

За незалежними підрахунками, лише вірменські збройні сили втратили понад 130 основних бойових танків, 70 бойових машин десанту, 60 одиниць іншої броньованої техніки, десятки пускових установок реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) та понад 50 зенітних систем, включно з чотирма зенітними ракетними комплексами великої дальності С-300.

Вірменія і Азербайджан зазнали відчутних втрат: у кожної сторони понад 3 тис. загиблих. З такої величезної кількості загиблих і знищеної бойової техніки можна дійти висновку, що майбутні структури збройних сил, швидше за все, повинні бути спроможні відновлювати такі втрати чи запобігати їх, одночасно залишаючись боєздатними. Ключовий принцип для досягнення такого — резервування сил і засобів для забезпечення надійності.

Виходячи з цього, слід звернути увагу, що:

По-перше, всупереч багаторічному тренду на розосередження бойових підрозділів, у наступні кілька років на поле бою можуть повернутися значні маси сил і засобів, тобто сторони повернуться до застосування великих за чисельністю підрозділів. Таке збільшення особового складу і техніки в зоні бойових дій повинно позначитися на структурі збройних сил (принаймні, допоки напівавтономні та автономні бойові системи не зможуть перейняти людські функції, наприклад, у розвідці чи матеріально-технічному забезпеченні).

Допоки у Німеччині відновлення загального військового обов’язку не передбачається, то вимушено посилюватиметься та активізується модернізація резервних формувань Бундесверу.

По-друге, така структура збройних сил, що базується на кількості сил і засобів, ймовірно, залишатиметься незмінною внаслідок бюджетних обмежень до того часу, допоки не впроваджуватиметься більше дешевих «витратних» бойових систем та платформ, зокрема таких, як безпілотні бойові системи сухопутного, морського та повітряного базування. Це було б, перш за все, структурним викликом для німецької військової промисловості, що спеціалізується на комплексних багатоцільових платформах.

По-третє, можна дійти висновку, що необхідно створити адекватну структуру збройних сил, що якнайкраще інтегрує пілотовані та частково керовані людьми високотехнологічні багатоцільові платформи в окремі формації зі вже наявними бойовими платформами. Так, майбутня «головна наземна бойова система» (MGCS), що повинна замінити німецький головний бойовий танк Leopard 2, спочатку могла б бути застосована в змішаних батальйонах разом із модернізованою версією танка Leopard 2.

Довідково:

Головна наземна бойова система (англ. Main Ground Combat System, MGCS) — спільний французько-німецький проект нового основного бойового танка. Реалізація програми під політичним керівництвом Німеччини покликана призвести до створення основного танка, який замінить Leopard 2A7 Бундесверу і АМХ-56 Leclerc збройних сил Франції.

Компаніям KMW (Krauss-Maffei Wegmann), Nexter Systems і Rheinmetall AG вже надано дозвіл на початкове вивчення архітектури нової наземної бойової системи.

Три наступні з цього приводу висновки для Бундесверу.

По-перше, з технічного та матеріального боку війна у Нагірному Карабасі однозначно продемонструвала бойову ефективність військових безпілотників. Водночас, військова поразка Вірменії демонструє фатальні наслідки в разі неготовності вести боротьбу з безпілотниками.

Тому Німеччина повинна виділити додаткові кошти для впровадження оборонних систем. Якщо Бундесвер прагне й надалі бути боєготовою силою, що спроможна протидіяти в надзвичайних ситуаціях добре озброєному конвенціональною зброєю ворогові, то з військової точки зору придбання розвідувальних і бойових безпілотників є обов’язковим.

Тут мається на увазі, насамперед, ефективна боротьба з ворожими бойовими безпілотниками. Наприклад, розвідувально-бойовий безпілотник Bayraktar TB2 має дальність польоту лише 150 км. Тому безпілотники, що оснащені високоточними засобами ураження, можуть стати ефективним інструментом знищення центрів управління БПЛА супротивника.

Крім того, із придбанням бойових безпілотників стане більш нагальним питання — чи бойовий вертоліт Eurocopter Tiger все ще залишається для Бундесверу сучасною системою озброєння? Як свідчать згадані бойові дії на Південному Кавказі, безпілотники тепер можуть відносно безперешкодно і значно дешевше у фінансовому плані виконувати багато завдань, які виконуються бойовими вертольотами.

По-друге, Бундесверу слід більш доктринально зосередитися на реалізації принципу тактики місійного типу для управління власними сухопутними формуваннями на рівні окремих підрозділів. Війна за Нагірний Карабах демонструє необхідність ведення децентралізованих та розосереджених боїв, особливо на тих етапах, коли неможливо забезпечити комплексну протиповітряну оборону або повну повітряну перевагу.

Крім того, у федеральному міністерстві оборони Німеччини повинні створити робочу групу для розробки детальних оперативних концепцій застосування бойових підрозділів на полі бою, що «перенасичене» сучасними датчиками і сенсорами, коли не досягнуто переваги у повітрі, та для адаптації існуючих концепцій до управління мережевими операціями. Найважливіше питання, на яке потрібно дати відповідь, — наскільки прийнятні принципи проведення багатовимірних операцій, тобто, чи буде реальною концепція, яка зараз поступово поширюється у НАТО? Як, наприклад, можна вберегти тактичні оперативні засоби розвідки, які географічно широко розосереджені, але надійно поєднані мережевим зв’язком, від атак з повітря, з кіберпростору чи від засобів радіоелектронної розвідки?

По-третє, слід розглянути можливість відновлення скасованої у 2012 році системи протиповітряної оборони сухопутних військ ЗС Німеччини з метою всебічного забезпечення та ефективного супроводження операцій наземних військ Бундесверу та союзницьких сил. Вірменські збройні сили зазнали найбільш відчутних втрат коли не мали такого протиповітряного захисту. Бундесвер, щоправда, має кілька систем протиповітряної оборони MANTIS, які також можуть обмежено застосовуватися для захисту від безпілотників.

Довідково:

MANTIS (англ. Modular, Automatic and Network capable Targeting and Interception System) — модульна автоматизована мережева система ціленаведення і перехоплення. Стаціонарний зенітний артилерійський комплекс ближньої дії призначений для захисту німецьких військових баз, зокрема, в Афганістані, від ракетних, мінометних і артилерійських обстрілів (так званих RAM-загроз — від нім. Raketen, Artilleriegeschosse und Mörser). При розробці комплексу пріоритетною є можливість ураження малорозмірних цілей, зокрема безпілотних літальних апаратів, керованих ракет і боєприпасів.

Комплекс розробила німецька компанія Rheinmetall Air Defence (раніше — Oerlikon Contraves) для ВПС Німеччини; він створений на основі зенітної системи Oerlikon Contraves Skyshield.

Але ця система — стаціонарна і, отже, під час бою немобільна. Сьогодні існує лише один підрозділ, підпорядкований ВПС ЗС Німеччини, а саме, 61-а група управління зенітним вогнем, яка оснащена зенітною системою LeFlaSys (Ozelot) і теоретично може забезпечити мобільний супровід і підтримку наземних підрозділів. Однак ця система озброєння із ракетою класу «земля-повітря» Stinger неефективна стосовно малих безпілотних цілей та потребує додаткового оснащення її боєголовки модернізованими детонаторами дистанційного підриву.

Довідково:

LeFlaSys (нім. Leichte Flugabwehr System, буквально «легка система ППО») — самохідний німецький зенітний ракетний комплекс. Призначений для прикриття командних пунктів, вузлів зв’язку, авіабаз, підрозділів сухопутних військ на марші і на полі бою від атак літаків і вертольотів супротивника, що виконують політ на малих і гранично малих висотах. Дальність дії — 20 км.

В якості засобів ураження застосовуються ракети Stinger з інфрачервоною головкою самонаведення. Можливе також застосування ракет типу «Игла», чи Mistral. ЗРК має модульну конструкцію, може монтуватися на різних броньованих машинах і повнопривідних автомобілях.

Системи зброї, принцип дії яких заснований на кінетичному ураженні цілі, є лише частиною відповіді на дії ворожих безпілотних літальних апаратів. Крім того, підрозділи радіоелектронної боротьби повинні безпосередньо підпорядковуватися бойовим підрозділам, з одного боку, щоб забезпечити ефективне придушення радіозв’язку між БПЛА супротивника та їх пунктами управління, а з іншого боку — за допомогою радіоелектронної розвідки визначати координати цих пунктів управління для їх знищення.

Сьогодні у складі Бундесверу є чотири батальйони радіоелектронної боротьби. Організаційно вони підпорядковуються командуванню захисту кібернетичного та інформаційного простору ЗС ФРН (Organisationsbereich Cyber- und Informationsraum). Щонайменше один з батальйонів підпадає під розформування, а окремі роти, що спеціалізуються на веденні мобільної радіоелектронної боротьби, будуть підпорядковані окремим дивізіонам у складі сухопутних військ ЗС ФРН. Незважаючи, що поки що є лише обмежені докази наступальних операцій у віртуальному просторі під час Нагірно-карабаського конфлікту, Бундесверу також слід визначитися з доцільністю інтеграції на тактичному рівні кібернетичних та радіоелектронних сил і засобів сухопутних військ.

 

Автор: Франц-Стефан Гаді, науковий співробітник Інституту міжнародних стратегічних досліджень (Institute for International Strategic Studies, IISS) у Лондоні.

 

Схожі публікації