«Війна» на Чорному морі. Чого чекати від Росії?

Росія відверто декларує претензії на Чорне море, як «сферу її виняткового впливу»

 

Іван Січень

В «День народної єдності Росії» 4 листопада ц. р., що знаменував прагнення Кремля задекларувати закінчення громадянської війни на території колишньої Російської імперії, президент РФ В. Путін відвідав Крим і Севастополь. Головною тезою його виступу перед населенням анексованого півострова та жителями Росії стала наступна декларація сентенцій щодо «російської належності Криму», яка нібито «має історичний характер». Як він сказав, «кримське питання закрито для Москви і жодним чином не підлягає перегляду».

Втім, все це є не більш, ніж спроба Кремля видавати бажане за дійсне, або проявом неадекватного сприйняття В. Путіним існуючих реалій. Насправді, проблема російської анексії та окупації Криму залишається в центрі уваги світової спільноти. А вона аж ніяк не збирається закривати очі це питання. І навіть більше, агресія Росії проти України змушує США та НАТО і ЄС повністю переглядати свою політику в Чорноморському регіоні.

 

…Проблема російської окупації Криму залишається в центрі уваги світової спільноти…

Чорноморський регіон завжди був особливим для Росії. В період XVI–XVIII століть він був одним із основних витоків загроз для тодішньої Московії, а потім і Російської імперії з боку Кримського ханства та Османської Туреччини. А після серії тривалих війн, коли Росія затвердилася у відомих межах, він став для неї південним транспортним вузлом, який відігравав визначальну роль в її економіці.

Через свій незамерзаючий характер Чорне море стало єдиним цілорічним морським виходом Росії до Середземноморського регіону та Світового океану. Це ж перетворило море і на центр перетину інтересів Москви та її традиційних супротивників, насамперед, Туреччини та Європи і США.

За часів Російської імперії та СРСР такі суперечності стримувалися або розв’язувалися здебільшого у військовий спосіб, зокрема і демонстрацією збройної потуги, що давало змогу забезпечувати російське та радянське домінування в Чорноморському регіоні. Однак, внаслідок розпаду Радянського Союзу у 1991 році, така ситуація стала за своїм характером принципово інакшою.

Так, Росія втратила більшу частину Чорноморського регіону, а її «вороги» — тепер уже США, НАТО і ЄС, а з ними — Україна та Грузія, практично взяли його під свій контроль. Як наслідок, у регіоні домінувати почав Захід, причому — і у військовій і в економічній сферах.

Чорне море є центром перетину інтересів Росії та її традиційних супротивників

Зокрема, ще на початку 2010-х років під приводом необхідності логістичного забезпечення військ США/НАТО в Афганістані та Іраку, в Болгарії і Румунії розгортаються дві американські військові бази — загалом силами до механізованої бригади. Згодом на їх основі створюється нове Південно-Східне командування (JTFE) ЗС США.

Водночас Європейський Союз та США реалізують низку транспортно-енергетичних проектів, включно з прокладанням нафто- і газогонів до Європи з Каспійського регіону, оминаючи Російську Федерацію. Крім того, також в обхід Росії будується мережа автомобільних і залізничних комунікацій з країн ЄС до Центральноазійського регіону, зони Перської затоки, Китаю, Південно-Східної Азії і АТР.

 

Звичайно, Москва не могла змиритися і розпочала політику з відновлення, до рівня колишнього СРСР, свого контролю над регіоном. При цьому головна увага надавалася Криму, який обіймає центральне положення у Чорному морі і фактично дає змогу контролювати весь регіон.

Захопивши Крим, Росія отримала значно більші можливості для силового тиску на країни Чорноморського регіону

Як відомо, наслідком такої політики стало захоплення росіянами Криму в 2014 році з подальшою його анексією. Таким чином Москва домоглася бажаної мети, в тому числі:

  • посилила свій вплив в Чорноморсько-Азовському регіоні;
  • отримала змогу використовувати у своїх інтересах території та інфраструктури Криму, а також його економічний та демографічний потенціали;
  • наблизила російські війська до чорноморських країн НАТО, безпосередньо загрожуючи їм ракетними і авіаційними ударами з баз та позицій на півострові;
  • послабила Україну як головного супротивника Росії на пострадянському просторі, фактично блокувавши можливість її повноцінного вступу до НАТО і ЄС та посиливши загрозу безпеці країни з південного напрямку, а також значно ускладнивши роботу українських портів на Азовському морі.
З огляду на брак політичних та економічних можливостей для досягнення своїх цілей, Росія продовжує робити ставку на військову силу

Спираючись на досягнуте, Москва перейшла до реалізації наступного етапу своїх планів, а саме — відновлення свого панівного положення в Чорноморському регіоні. При цьому вона, з огляду на брак політичних та економічних можливостей для досягнення таких цілей, продовжує робити ставку на військову силу. Про що свідчить посилення російської військової активності в Чорноморському регіоні відверто агресивного антизахідного та антиукраїнського характеру.

Москва навіть відверто декларує претензії на Чорне море, як «сферу її виняткового впливу», в тому числі у військовій сфері. Наприклад, за завою міністра закордонних справ РФ С. Лаврова на полях саміту G20 у Римі наприкінці жовтня поточного року, «Росія може сама, без НАТО, гарантувати безпеку в Чорноморському регіоні».

 

…Болгарські та румунські експерти вважають свої країни найбільш ймовірними об’єктами для подальшої російської агресії…

Все це не на жарт непокоїть західні країни. Вони, вже повністю позбувшись ілюзій щодо можливості налагодження конструктивних відносин з Росією, почали протиставляти їй власні збройні сили. Водночас більш відвертими стають експертні оцінки аналітиків західних країн стосовно дій та намірів Москви з реалізації її планів в Чорноморському регіоні.

На даний час найбільш адекватні за змістом подібні оцінки у представників спецслужб і експертного середовища Болгарії та Румунії, які вважають свої країни найбільш ймовірними об’єктами для подальшої російської агресії після України. Так, на погляд болгарських і румунських експертів:

  • захоплення росіянами Криму стало логічним продовженням політики Москви з відновлення свого контролю над Чорноморським регіоном та Україною. При цьому Україна не могла відстояти Крим, оскільки не мала для цього на півострові необхідних сил;
  • конфлікт на Донбасі також спровокувала Москва за підтримки своїх ставлеників у центральних та місцевих органах української влади. Як і у випадку з Кримом, Росія мала на меті фактично знищити Україну як єдину цілісну державу;
  • внаслідок зради керівництва України у період 2014 року на чолі з В. Януковичем українські силові структури не змогли відстояти територіальну цілісність країни. Разом з тим болгарські і румунські експерти чомусь применшують значення АТО, вважаючи, що Збройні Сили України зосереджувалися винятково довкола Києва з метою не допустити його захоплення російськими військами;
  • незважаючи на провал російських стратегічних планів щодо відновлення контролю над Україною, Москва жодним чином не відмовилася від своїх намірів. Про що свідчить характер дислокації російських військ, які з 2014 року розгорнулися на українському напрямку. Зараз вони включають три угруповання, а саме: у Смоленській, Брянській та Орловській областях Росії — націлене на Київ; у Курській, Воронізькій та Білгородській областях РФ — націлене на захоплення Харкова; у Ростовській області — із завданням підтримувати російські війська на окупованих територіях Донбасу;
  • кількісний і якісний склад збройних сил Росії в Криму, очевидно, перевищує потреби оборони півострова від можливих спроб України відновити там контроль силовим методом. Тому очевидно, що російські війська на Кримському півострові явно налаштовані проти США і НАТО в Чорноморському регіоні. Про що свідчать і характер військових навчань ЗС РФ, насамперед, СКШН типу «Кавказ», і комплексні перевірки з’єднань та частин Південного військового округу збройних сил Росії, а також заходи Москви з провокування військової напруженості довкола України навесні та восени поточного року;
  • захопивши Крим, Росія отримала значно більші можливості для силового тиску на країни Чорноморського регіону, а також для блокування судноплавства в акваторії Чорного моря. Так, Москва блокує роботу українських портів Маріуполь та Бердянськ на Азовському морі, а також систематично закриває міжнародні води на основних транспортних шляхах у Чорному морі (в тому числі поблизу українського порту Одеса) під приводом проведення навчань;
  • незначна реакція Заходу на захоплення Криму (за винятком санкцій США та ЄС, які не мають критичних наслідків для Російської Федерації) може спонукати Москву до подальших агресивних дій проти України та Грузії. При цьому вже опрацьована Москвою практика блокування морських шляхів у Чорному морі дасть їй змогу блокувати підтримку Грузії з боку США та НАТО;
  • своєю чергою, у України більші можливості для стримування російської агресії за допомогою західних партнерів. Відзначається також складність дій Росії проти України з території Криму, що пов’язано з особливістю цього району театру військових дій, а саме — наявність лише одного шляху через Кримський перешийок, оточений болотистою місцевістю. Це дає змогу вогневим засобам Збройних Сил України досить ефективно знищувати сили супротивника ще на етапі здійснення маршу до їх розгортання у бойові порядки;
  • незважаючи на членство в НАТО, Болгарія і Румунія можуть стати об’єктами військової агресії з боку Росії. Причому у такої загрози вищий рівень, ніж для країн Балтії, які Росія також вважає своїми «втраченими територіями», хоча в більшій мірі інтегрованими до Північноатлантичного союзу;
  • ще одним об’єктом збройної агресії з боку Росії може стати Туреччина. Але її військовий потенціал практично не поступається можливостям Москви. Тому наступ Росії на Туреччину є малоймовірним. Потужним стримуючим чинником такого можливого нападу є наявність військ США на турецькій території. З огляду на це, Туреччина, не зважаючи на свої суперечності зі Сполученими Штатами Америки, не наважиться на критичне загострення відносин з ними, не кажучи вже про вихід з НАТО.

 

…Агресія Росії проти України змушує США/НАТО і ЄС повністю переглядати свою політику в Чорноморському регіоні…

Згадані оцінки болгарських і румунських експертів в повній мірі поділяють аналітики воєнно-політичних структур НАТО і знаходять своє відображення у військовій діяльності та планах Альянсу.

Так, ще в 2014 році на Уельському саміті НАТО вирішили посилити військову присутність США і Північноатлантичного союзу в Чорноморському регіоні. Так, у Румунії розпочалося розгортання багатонаціональної дивізії за участю військ США, Великобританії, Румунії, Болгарії, Туреччини, Франції, ФРН та інших країн-членів НАТО.

В зв’язку з подальшим посиленням конфронтації між Росією та США/НАТО було досягнуто згоди створити на базі згаданого з’єднання багатонаціональний корпус швидкого розгортання «Південний Схід» (на сьогодні схожий корпус «Північний Схід» вже існує у Балтійському регіоні зі штабом у Польщі).

Крім того, США/НАТО активізували проведення навчань та інших форм військової діяльності в Чорноморському регіоні. Зокрема, з 2014 року в акваторії Чорного моря постійно перебувають бойові кораблі США та інших країн НАТО. Водночас під керівництвом Великобританії (визнана відповідальною за Чорноморський регіон від НАТО) створено аналог так званої «повітряної поліції», яку заснував Альянс у Балтійському регіоні ще на початку 2000-х років. Так, на авіабазах у Болгарії і Румунії на ротаційній основі дислокується, як мінімум, одна ескадрилья винищувачів США/НАТО.

І це лише елемент заходів США/НАТО зі стримування Росії в Чорноморському регіоні. З 2019 року вперше в історії розпочалися польоти стратегічних бомбардувальників ВПС США до регіону Чорного моря з опрацюванням ракетних ударів по військових об’єктах Росії в Криму та на Північному Кавказі. Деякі такі польоти відбуваються над територією України у супроводі винищувачів українських ВПС, що стало справжнім жахом для Росії.

А в 2020 році США/НАТО почали проводити стратегічні навчання DEFENDER-Europe («Захисник Європи»), які відверто називають «відповіддю на загрози Північноатлантичному союзу з боку Росії». Вперше вони проходили у Балтійському регіоні, а у цьому році — у Середземноморському та Чорноморському регіонах. Як відзначалося у наших попередніх статтях, саме ці навчання спричинили зміни у СКШН ЗС РФ та Білорусі «Захід-2021», які були переорієнтовані з Північно-Західного на Південно-Західний напрямок.

Все це є не просто «епізодами» у політиці США/НАТО, а їх цілеспрямованими діями з протистояння Росії. Так, у жовтні–листопаді поточного року США та НАТО приступили до виконання чергових завдань зі стримування російської експансії в Чорноморському регіоні. Зокрема, в Чорне море увійшли відразу ж три американські військові кораблі, що стало одним із найбільш демонстративних кроків з 2014 року. З початку листопада цього року в Чорноморській акваторії знаходяться флагман (командно-штабний) корабель 6-го флоту ВМС США USS Mount Whitney, ракетний есмінець USS Porter, а також військовий танкер-заправник USNS John Lenthall.

Заходи ЗС США/НАТО зі стримування Росії в Чорноморському регіоні

А ось В. Путін лише спостерігає за ними зі своєї дачі у Краснодарському краї РФ неподалік від міста Сочі. Ну то що ж, лише так і може реагувати Москва на виклики з боку США та НАТО. Тим паче, що лише один американський літак B-1B, не кажучи вже про крейсер чи есмінець типу Porter з керованою ракетною зброєю, можуть одним залпом знищити весь Чорноморський флот зі всіма його базами в Криму і на Кавказі.

 

Схожі публікації