Україна в контексті виборчої кампанії в Німеччині

Чи спрацює чинник «останнього акорду Меркель»?

 

 

З наближенням головної події року — парламентських виборів у Німеччині — як і передбачалося, загострюється політична боротьба між провідними партіями і їх кандидатами, які безперервно критикують своїх опонентів і оприлюднюють компрометуючі факти. Серед цілого спектру тем, які постійно на слуху — стратегія майбутнього політичного керівництва країни у контексті звільнення Ангелою Меркель посади канцлера та зміна вектора стосунків Німеччини з Росією і США. Ангела Меркель, йдучи з посади канцлера, пропонує своїм змінникам й надалі дотримуватися у політиці встановлених нею «правил і стандартів», зокрема й у стосунках з Росією. Бо цілком упевнена, що зробила все належне, щоб стосунки між Німеччиною і США в Європі задовольняли головних геополітичних гравців. А ось у контексті подальших відносин з Вашингтоном та, зокрема, ставлення до майбутнього газогону «Північний потік-2», німецькі політики та ЗМІ часом згадують і про Україну. Чинник «останнього акорду Меркель» використовується супротивниками правлячої нині коаліції ХДС/ХСС для її критики та мінімізації впливів визначених нею кандидатів на парламентських виборах.

Щоправда, як і очікувалося, нещодавній візит до Німеччини президента України Володимира Зеленського не вплинув на такий хід подій. Відмінені протокольні зустрічі з федеральними міністрами оборони та закордонних справ Німеччини та зустріч з вірогідним, але непевним кандидатом на посаду канцлера, представником правлячої коаліції Арміном Лашетом, підтверджують невизначеність німецької політики щодо України. Ще більше ускладнюється ситуація для української зовнішньої політики внаслідок відкладеного на кінець серпня візиту президента України до США, що пояснюється, зокрема, й невдалим його візитом до Німеччини та результатами переговорів між Німеччиною і США у Вашингтоні щодо «Північного потоку-2». Ангела Меркель дипломатично пояснила, що з Україною все станеться так, як вирішать у Німеччині і США. І якщо Німеччина в особі Ангели Меркель давно виступала за завершення будівництва газогону «Північний потік-2», називаючи його «винятково економічним проектом», то президент США Джо Байден кардинально змінив свою попередню позицію, тобто, дав згоду на його добудову й експлуатацію. Президентові України доведеться надавати свої вагомі аргументи і пропонувати їх під час візиту до США, зважаючи на консолідовану антиукраїнську позицію Берліна і Вашингтона щодо «Північного потоку-2».

Україна має відповідати на консолідовану антиукраїнську позицію Берліна і Вашингтона щодо «Північного потоку-2»

Загалом, чинники соціально-політичного життя, від яких залежить перебіг виборчої боротьби у Німеччині, наступні:

  • Вибори до Бундестагу, парламентів окремих федеральних земель та общин, презентація політичних програм кандидатів і партій, які очолять Німеччину після утворення нової правлячої коаліції та призначення нового федерального канцлера;
  • Визначення нового формату відносин зі США, який набув виразності після останнього візиту до Вашингтона Ангели Меркель, досягнення угоди між ФРН та США щодо умов експлуатації газогону «Північний потік-2». Повний зміст угоди не оприлюднений, запобіжники стосовно надмірної залежності Європи від монополіста постачання російського природного газу не визначені. Ангела Меркель підтвердила симпатію до Володимира Путіна та його газового проекту, зневаживши протести окремих країн ЄС і України;
  • Можлива консолідація геополітичних зусиль Німеччини з «ядерною» Францією. Президент Еммануель Макрон, як прихильник розвитку стосунків з Росією та Володимиром Путіним особисто, не заперечує німецько-російського проекту газогону. Він зосередився на внутрішньополітичних проблемах своєї країни і разом з французьким суспільством готується до президентських виборів, призначених на квітень 2022 року;
  • Виведення військ міжнародної коаліції з Афганістану та викликане цим загострення ситуації, зокрема, відновлення міграції біженців до ЄС, насамперед до Німеччини. Додатковий дестабілізуючий чинник — діяльність «президента Білорусі» Олександра Лукашенка, який взявся мститися Євросоюзу за запроваджені стосовно нього санкції, штучно стимулюючи потоки мігрантів до ЄС через Білорусь. Так виникає напруженість на кордонах з Литвою у країни, що має спільний кордон з Україною;
  • Розгортання ударних угруповань на території Білорусі під приводом проведення стратегічного навчання «Захід-2021» у вересні ц. р., що відбуватиметься під час парламентських виборів у Німеччині та становить загрозу як Україні, так і країнам Балтії. Навчання «Захід-2021», що повторює характерні операції гітлерівської Німеччини періоду Другої світової війни, слід розглядати як «репетицію» можливих дій РФ не тільки проти України, в тому числі з території Білорусі, а і проти Польщі та країн Балтії;
  • Відсутність політичного лідера, співставного за своєю харизмою та політичними спроможностями з Ангелою Меркель, перенасиченість «меркелівської» Realpolitik («реальної політики») та її «винятково економічна спрямованість» у відносинах з іншими партнерами, насамперед з Росією;
  • Виникнення новітнього рівня кібернетичних загроз та гібридних впливів на перебіг виборів, насамперед з боку Росії, неспроможність Німеччини протистояти нападам російських хакерів;
  • Штучна поляризація суспільства напередодні виборів, що інспірується супротивниками ролі Німеччини в ЄС та Євросоюзу взагалі як інституції, діяльністю правих і радикальних рухів, ЛГБТ-спільнот, представників національних меншин і т. п.;
  • Роль Німеччини у подоланні пандемії коронавірусу, використання нею фінансових інструментів ЄС для надання допомоги країнам-членам ЄС, політичні скандали, пов’язані з придбанням та використанням засобів захисту від інфекції, з розподілом коштів державного бюджету, жорсткою політикою з допуску на національну територію представників інших держав, зокрема й з інших країн ЄС. Запровадження «паспортів» для вакцинованих та обмеження для тих, хто не вакцинувався;
  • Виникнення кліматичних проблем, зокрема у західних регіонах Німеччини з численними людськими жертвами, тощо.

Примітно, що політичні лідери, які беруть участь у парламентських перегонах у Німеччині, використовують у політичних заявах лише вигідний для себе загальновідомий контекст. Зокрема, кажучи про використання «Північного потоку-2», кандидат на посаду федерального канцлера від правлячої коаліції, голова партії ХДС Армін Лашет під час свого візиту до Польщі заявив виданню Rzeczpospolita, що у випадку, якщо Росія знову відновить агресивні дії проти України, Німеччина вживатиме заходи з метою запровадження на європейському рівні штрафних санкцій.

Армін Лашет переконує, що Росія не зможе використовувати «Північний потік-2» як геополітичну зброю

Німецький політик заявляє, що «таким чином ми гарантуємо, що Росія не зможе використовувати трубопровід як геополітичну зброю», зокрема й проти Польщі. Армін Лашет, перебуваючи з офіційним візитом у Польщі з нагоди відзначення 77-ї річниці початку Варшавського повстання у Другій світовій війні, визнав, що тоді мала місце жорстокість німців проти польського народу, через що його «охоплює глибокий сором». Таким чином, свій політично складний та невиграшний візит до Польщі Армін Лашет намагається використати для того, щоб підкреслити своє політичне реноме, маючи на увазі всесвітньо відомий приклад німецького канцлера Віллі Брандта, який 7 грудня 1970 року став на коліна у Варшаві перед меморіалом на честь загиблих у Варшавському гетто та просив вибачення. Тоді такий жест відкрив шлях до примирення між Польщею і Німеччиною. Проте наразі такий крок політика, який перебуває в активні фазі виборчої боротьби, видається штучним та не зовсім щирим.

Німецький канцлер Віллі Брандт на колінах перед меморіалом загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто

Прикладом діаметрально протилежного підходу до подальшої державної політики Німеччини є позиція політичних партій стосовно депортації нелегальних афганських біженців. Так, після виведення військ коаліції з Афганістану швидко їм на зміну приходить «Талібан» з його терором щодо незгодних. Особливо потерпають місцеві жителі, які співпрацювали з миротворчим контингентом, зокрема, з військами Бундесверу, оскільки залишаються віч-на-віч з талібами. Тому німецькі політики, насамперед, представники СДПН та партії «Зелених», заявляють, що за існуючих обставин неприпустимо нелегальних мешканців депортувати до Афганістану з Європи, зокрема з Німеччини, оскільки на них та членів родин на батьківщині гарантовано очікують репресії та переслідування. Зокрема, співголова партії «Зелених» Роберт Хабек вимагає негайно припинити депортацію афганців.

У своєму інтерв’ю виданню Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung Роберт Хабек звернув увагу, що у повідомленні федерального міністерства закордонних справ Німеччини у червні ц. р. уряд так подавав ситуацію, «ніби в Афганістані нічого не відбулося». Політик вважає, що зараз треба переглянути оцінку ситуації, а на наступному етапі, за прикладом європейських партнерів (Швеції, Фінляндії та Норвегії) припинити практику депортації.

Роберт Хабек скаржиться, що німецький уряд вдає, ніби в Афганістані нічого не відбувається

Окремою, хоча й звичною для виборчої боротьби, стала так звана війна компроматів. Найбільш виразно вона виявляється наразі у звинуваченнях в участі у «маскових аферах», пов’язаних з несумлінним використанням бюджетних коштів, зокрема й ЄС, на придбання захисних масок на початковому етапі пандемії. У подальшому з’явилися звинувачення стосовно упередженого розподілу вакцин від коронавірусу, використання коштів ЄС на компенсацію видатків від завданих пандемією збитків, лобіювання інтересів приватних компаній тощо.

Останнім часом у німецькій політичній кампанії провідних політиків-кандидатів на найвищі посади в державі звинувачують у плагіаті. Зокрема, на такому використанні цілих абзаців у книзі вказують лідеру у боротьбі за посаду канцлера Німеччини від партії «Зелених» Анналені Бербок, що суттєво впливає на її рейтинги.

Кандидат на посаду федерального канцлера Німеччини від «Зелених» Анналена Бербок

Плагіатором виявився також кандидат на посаду канцлера Німеччини від правлячої коаліції ХДС/ХСС Армін Лашет. Мається на увазі його книга Die Aufstiegsrepublik («Республіка, що піднімається), видана ще у 2009 році. Політик вибачився і розпорядився «ще раз перевірити книгу». До слова, він переймається тим, наскільки повинна відрізнятися його політика від політики Ангели Меркель. Очевидно, що керівництво правлячої коаліції розуміє, що автоматичного продовження «меркелівської» внутрішньої і зовнішньої політики Німеччини вже допускати не можна.

Загалом, виборча боротьба у Німеччині вийшла на фінішну пряму. Після завершення відпусток міжпартійна боротьба вкрай загостриться, з’являться нові ідеї, за допомогою яких охоплюватиметься електорат та, можливо, будуть формуватися нові міжпартійні коаліції. Про ситуацію в Україні, зокрема, про надання їй летальної зброї, про запровадження санкцій проти «Північного потоку-2» та інші ініціативи в інтересах українців поки що не йдеться.

 

Схожі публікації