Чи варто Україні готуватися до війни?

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

Зауважимо, що думка авторів
може не співпадати з редакційною

Ризики для України від проекту «Північний потік-2»

 

 

Дмитро Первина

 

«Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» — хто б міг подумати, що сказане Ніцше у другій половині XIX століття, матиме для України настільки велике значення саме зараз, коли восьмий рік, ні на мить не припиняючись, йде гібридна україно-російська війна. Від неї втомилися, про неї не хочуть чути, нею вже занадто складно когось здивувати, але вона є і відмовитися від права говорити про неї ми не можемо, тим більше відчуваючи серйозні зміни в майбутньому.

…Україні важливо звертати увагу світової громадськості на те, що відбувається в Східній Європі — на крайніх рубежах ситої стабільності наших європейських партнерів…

Коли ви чуєте, що в цій війні Україна перемагає, знайте, вам цинічно брешуть хоча б з того міркування, що на війні не може бути переможців — на війні є лише жертви. Не може перемагати держава, у якої кожен день під обстрілами гинуть військові на війні, яку прийнято називати «операцією». Держава, чиї стратегічні оборонні підприємства знищуються зсередини російськими олігархами та корумпованими агентами впливу, має мало переваг проти настільки підступного і добре підготовленого противника, як Росія. Але ми боремося, фіксуючи їх військові маневри та будь-яку, навіть саму незначну репліку з кремлівських кабінетів. Нам важливо звертати увагу світової громадськості на те, що відбувається в Східній Європі — на крайніх рубежах ситої стабільності наших європейських партнерів. Але в той же час ми задаємося питанням: «та хіба є діло західному світу до проблем України, яка ось-ось і так вийде з орбіти економічних інтересів Європейського Союзу?». Це питання риторичне і відповідь на нього ми отримаємо з часом.

Можливо ви вже здогадалися, що сьогодні мова піде про проект «Північний потік-2». Для чого він потрібен, що собою являє і які ризики несе для України — ми постараємося розповісти в даній статті.

«Північний потік-2» — це майже завершений магістральний газогін, який з’єднує Росію та Німеччину. Він прокладений по дну Балтійського моря і має загальну протяжність 1234 кілометри.

Газове питання для нас досить болісне вже давно, цьому є свої пояснення, які беруть початок ще з енергетичних криз 2006 та 2009 років. Саме тоді «Газпром» ініціював зупинку поставок газу до ЄС та звинуватив українську владу в, начебто, порушені транзитних зобов’язань. Такі звинувачення призвели до потужного міжнародного скандалу, а вже в 2010 році, Росія, як нібито нічого й не сталося, оголошує про необхідність збільшення поставок газу до ЄС. В їх підрахунках йшлося про поступове збільшення в європейських країнах попиту на газ до 200 млрд кубометрів на рік, але збільшенню поставок російського газу завадили перші пакети економічних санкцій, які були накладені на Російську Федерацію навесні 2014 року через анексію Кримського півострову. Тим не менш, анонсований ще в 2010 році проект «Північного потіку-2» почали втілювати лише в 2015 році, коли керівництво «Газпрому» на чолі з Олексієм Міллером дійшло згоди щодо будівництва другої ланки газогону з впливовими європейськими енергетичними компаніями.

…Маніпулюючи газовими контрактами, Росія спробує домовитись з країнами Заходу про їх невтручання у відносини між Києвом та Москвою…

Коли німці з росіянами підписали контракт на будівельні роботи, то за дивною іронією, саме офіційний Берлін вперше почав схиляти нас до мирних переговорів в форматі «Нормандської четвірки». Шість років, які минули після «Другого Мінська», нам вочевидь довели повну неефективність цих угод та зобов’язань, адже жодна з них російською стороною так і не була виконана. Натомість зараз, коли європейські газові корпорації Shell, OMV, Uniper і Wintershall DEA інвестують в «Північний потік-2», ми бачимо, що Берлін зняв «маску», адже саме він є основним лобістом російських інтересів на Заході.

Росія, зі свого боку, залучаючи європейські газові компанії, частково знімає з себе відповідальність за реалізацію проекту «Північний потік-2». Перекладаючи завдання з будівництва на німецьких підрядників, Кремль з однієї сторони захищає власні економічні інтереси, а з іншої — втягує в аферу німецькі корпорації, не тільки роблячи їх зацікавленими в будівництві трубопроводу, а й перетворюючи в заручників ситуації, що склалася. Росія абсолютно непередбачуваний «гравець» і нам варто усвідомлювати, що маніпулюючи газовими контрактами, вона спробує домовитись з країнами Заходу про їх невтручання у відносини між Києвом та Москвою. За спробою таких домовленостей може переховуватися намір повномасштабного вторгнення в Україну і в такому разі існує ризик, що Москву вже не буде кому зупинити, адже економічні санкції Європейського Союзу в першу чергу нашкодять самим європейцям, вдаривши по акціям їх енергохолдингів. Таким чином, Німеччина, піклуючись про власну енергетичну стабільність, з великою вірогідністю спробує нав’язати Україні черговий «Мінськ», або відредаговані формули Штайнмайєра — загалом все, щоб не надавати реальної допомоги. Чи робить це її нашим союзником? Боюся, навряд чи. І звинувачувати її в такій позиції безглуздо.

…Завершення будівництва «Північного потоку-2» наразі говорить про загострення протиріч і накопичення проблем в самому Європейському Союзі…

Завершення будівництва «Північного потоку-2» наразі говорить про загострення протиріч і накопичення проблем в самому Європейському Союзі, так як з одного боку ЄС відчуває досить серйозну залежність від російських енергоресурсів, а з іншого мусить виконувати свої зобов’язання перед США. В такій ситуації збереження рівнозначних відносин Європи з Москвою та Вашингтоном неможливе, адже одне виключає інше.

Мабуть, найбільша загроза від «Північного потоку-2» полягає в тому, що він, як і українська газотранспортна система, здатний постачати в країни Європейського Союзу близько 55 млрд кубометрів газу щороку. В Кремлі та Європі вважають, що доречніше для обох сторін було б постачання газу в обхід України безпосередньо з Росії. Таким чином, Росія почне заощаджувати мільярди доларів на транзиті, а Європа позбавиться від зобов’язань підтримувати стабільність в Україні, яка забезпечує постачання газу. Тому будівництво «Північного потоку-2» є найкращою можливістю для Берліна позбутися геополітичної залежності від Києва, але чи убезпечить він цим себе досі залишається загадкою. Відстоюючи власний трубопровід, Україна акцентує увагу на наявних у неї підземних сховищах, які виконують функцію так званих подушок безпеки на випадок виникнення форс-мажорних, сезонних та інших коливань попиту на газ. Наявність таких сховищ дозволяє гарантувати європейським партнерам безперебійність поставок, чого не можуть запропонувати будь-які «потоки».

Держсекретар США Рекс Тілерсон в 2018 році реалізацію «Північного потоку-2» пояснив спробою Росії підірвати енергетичну безпеку та стабільність Європи, тому адміністрація тодішнього президента США оголосила про введення нових санкцій з забороною фірмам-підрядникам продовжувати роботи, але за дивним збігом обставин в самих Сполучених Штатах в цей час почалися протести, які не дозволили Вашингтону в повній мірі реалізувати цей план. Незабаром, ослаблена агресивними діями протестувальників, влада США все ж погоджується на ультиматум і звертається до Німеччини з пропозицією відміни санкції, якщо офіційний Берлін піде на зустріч Україні і спробує запобігти її від’єднанню від європейської газової інфраструктури. Німеччина погоджується на ці умови і Джо Байден знімає санкції з «потоку». Своє рішення 46-й президент США прокоментував побоюваннями, що санкції проти «Північного потоку-2» на завершальній фазі його будівництва ускладнять діалог США з європейськими союзниками та партнерами. Таке рішення Вашингтону на тлі нещодавно опублікованої статті Путіна стало «Рубіконом» для України.

…Чи буде Європа нас підтримувати, якщо Україна перестане забезпечувати транзит газу, а головне, чи захоче нас захищати Північноатлантичний альянс, якщо Москва все ж таки зважиться на повномасштабну ескалацію конфлікту?..

На думку наших американських союзників, зараз Україні як ніколи важливо переглянути свої угоди з Росією щодо регулювання транзиту газу внутрішньодержавним газогоном. Це дозволить нашій стороні мінімізувати ризики майбутніх провокацій або диверсій. Крім цього, у Вашингтоні вважають, що прийшов час Україні в рамках «Великого будівництва» концентруватися на створені власної газової інфраструктури. Виною всьому — німецькі ініціативи. Сама ж українська сторона такі ініціативи сприймає вкрай невтішно, так як фінансові надходження від транзиту газу становили майже третину річного бюджету нашої держави, деяка частина якого йде на армію і оборону. Тому виникає питання: «чи буде Європа нас підтримувати, якщо Україна перестане забезпечувати транзит газу, а головне, чи захоче нас захищати Північноатлантичний альянс, якщо Москва все ж таки зважиться на повномасштабну ескалацію конфлікту?». Передчуваючи занепокоєння Києва, американці запевняють, що навіть коли «Північний потік-2» завершать, то Білий дім все-одно не відмовиться від допомоги у захисті суверенітету і територіальної цілісності України і наголошує навіть на можливості введення санкцій проти європейських компаній, які купуватимуть російський газ, але згадуючи амбівалентну риторику Байдена, це знову нагадує чергову обіцянку.

Навесні 2021 року, коли під час військових навчань Росія стягнула до наших кордонів сотні одиниць техніки та сотню тисяч військових — здригнувся цілий світ і неспроста, адже самі навчання є найкращим приводом для перекидання важкої бронетехніки так, щоб це не викликало підозр. У майбутньому, військові сили Росії, зосереджені в прикордонних з Україною районах, використовуватимуться для наступальних операцій. Саме тому ми звертаємо увагу на війну проти Грузії 2008 року. Тоді Росія також в рамках навчань «Кавказ-2008» стягувала війська до грузинського кордону, потім відводила їх, відволікаючи увагу — все це було за два тижні до повномасштабного вторгнення.

…Зараз, коли будівництво «Північного потоку-2» завершується і деталі військових планів Кремля випливають на поверхню, ми добре бачимо приготування Росії до вирішальної битви за Україну…

Навесні 2021 році ми мали схожий досвід ескалації, особливо враховуючи загострення ситуації на Донбасі, але вторгнення в Україну так і не відбулося і це зрозуміло, адже ніхто при здоровому глузді не наважиться починати військову кампанію проти держави, через яку транзитом до Європи щорічно надходить 55,6 млрд кубометрів російського газу. Однак зараз, коли будівництво «Північного потоку-2» завершується і деталі військових планів Кремля випливають на поверхню, ми добре бачимо приготування Росії до вирішальної битви за Україну. Початком цієї підготовки можна назвати стратегічне навчання «Захід-2017» в Білорусі, після якого біля кордонів НАТО і України залишилося 680 одиниць бойової техніки, включаючи 250 танків, 200 одиниць артилерії, 70 вертольотів і 50 літаків ЗС Росії. Ці сили зосереджені, офіційно, для стримування та залякування держав Балтії, оскільки останні вважаються найбільш відданими українськими союзниками, спроможними відкрити другий фронт, якщо Україна зіткнеться з відкритою російською агресією. Тому за сценарієм Кремля, Латвії, Литві та Естонії мають протистояти бойові з’єднання Західного військового округу, в тому числі 1-а гвардійська танкова армія, 11-й армійський корпус, 6-а і 20-а гвардійські армії і три повітряно-десантні дивізії.

…Політичною метою такої регіональної війни Кремль вважає можливість нав’язати вигідні для себе умови на чергових переговорах із Заходом…

Зараз, коли Росію «оточують геополітичні противники», вона просто не має права на затяжну війну, тому під приводом навчань створюються умови «флангового охоплення», необхідного Кремлю для швидкого оточення частин української армії, як це було в серпні 2014 року під Іловайськом. Політичною метою такої регіональної війни Кремль вважає можливість нав’язати вигідні для себе умови на чергових переговорах із Заходом. За цим задумом, який в своїй статті озвучує Путін, міжнародний діалог стосуватиметься виключно розділу нових сфер впливу і Україна до цього часу вже не буде фігурувати, як самостійна держава. На думку деяких експертів, саме така кремлівська риторика є найбільшою загрозою для нашої незалежності.

Повертаючись до квітневого стягування військ, треба пояснити, чому військове вторгнення так і не відбулося. Причина цьому досить проста — російська сторона не здійснювала закупівель авіаційного палива. Жодний добре спланований наступ не може обійтися без підтримки з повітря, інакше атака будь-яких сухопутних сил швидко б «захлинулася».

…Події минулого квітня мають сприйматися в Україні не інакше, як типова для Росії перевірка перед боєм…

Події минулого квітня мають сприйматися в Україні не інакше, як типова для Росії перевірка перед боєм, або правильніше сказати, підготовка, яка дає їм можливість скорегувати свою наступальну стратегію за допомогою оцінки готовності України до відбиття можливої агресії. Провівши «роботу над помилками», вони зупинилися на відпрацюванні стратегії щодо наступальних дій з півдня та півночі. Обидва плани можуть бути реалізованими лише в разі припинень поставок російського газу, що на думку аналітиків Кремля спровокує в Україні соціальний бунт. Роль такого «повстання» полягатиме в тому, щоб паралізувати владу і сили правопорядку. Це стане «зеленим світлом» для наступальних дій регулярних російських частин з північного напрямку.

Ми не можемо не визнати того факту, що Київ знаходиться в 200-кілометровій зоні від Білорусі, з якою Україна має 1084 кілометри спільного кордону. Північний напрямок, мабуть, тим і зацікавив кремлівських теоретиків, що є найбільш коротким і найменш укріпленим шляхом до української столиці. Це дає військам противника шанс оперативно зайняти урядовий район Києва, ГЕС і об’єкти радіомовлення та телебачення, до того, як прибудуть регулярні війська. Відключивши головне місто України від зв’язку, електропостачання і води, росіяни спробують спровокувати швидку і «природну» зміну влади на лояльних Москві політиків з нинішньої опозиції. Сам Кремль в такому випадку відмовиться визнавати присутність своїх військ в Україні, пояснивши, що діяли «невідомі» військові формування.

…Нарощування основних сил Росією відбувається по всьому периметру україно-російського та українсько-білоруського кордону…

Проведення даної операції дозволить Росії зберегти військово-промислову інфраструктуру України і змусити її працювати на окупаційну адміністрацію. Але в разі, якщо цей план не спрацює, передбачається наступ з півдня, початковою фазою якого має стати захоплення острова Зміїний. Мета — розмістити там власні комплекси ППО (імовірно С-400), які дозволять Росії перешкоджати системі протиповітряної оборони НАТО та дезорганізувати їх засоби захисту. У той же час сили Чорноморського флоту під прикриттям комплексів ППО мають здійснювати морську блокаду портів Одеси, Південного та Чорноморська, створюючи таким чином сприятливі умови для висадки десантів на південному фланзі (імовірно на лінії Одеса — Херсон — Миколаїв). Про залучення до російської наступальної операції десантно-штурмових бригад говорить факт перекидання в окупований Крим всіх десантних військ, які є в розпорядженні Росії (за винятком лише далекосхідних частин). Ми не виключаємо, що наступ можливий з двох напрямків одночасно, оскільки нарощування основних сил Росією відбувається по всьому периметру україно-російського та українсько-білоруського кордону. На жаль, це не дуже нагадує звичайні військові маневри, так як задіяні величезні сили та засоби.

…Щоб захистити себе, у нас є вкрай мало часу, так як «моховик» тотальної війни знову набирає обертів…

Щоб захистити себе, у нас є вкрай мало часу, так як «моховик» тотальної війни знову набирає обертів. Дивлячись правді в очі, варто визнати, що Україна, так само як і Грузія або Молдова, не стануть членами НАТО в найближчій перспективі, тому дієвою альтернативою має стати отримання статусу особливого союзника США поза НАТО. Це обумовлено тим, що Сполучені Штати — одна з небагатьох держав, на які Росія не має важелів впливу. Крім США, нам необхідно розвивати міжнародне співробітництво в рамках так званого Люблінського трикутника з Литвою та Польщею і сподіватися, що ми не повторимо долю 1922 року, коли Україна стала союзною республікою.

 

Схожі публікації