Тактична ядерна зброя Росії. Загрози для України та НАТО

Іван Січень

 

 

Наприкінці лютого поточного року, через три доби після початку війни проти України, президент Російської Федерації віддав наказ щодо переведення сил стримування, а фактично – ядерних сил країни в «особливий режим бойового чергування». За словами В. Путіна, який вже тоді почав розуміти провал його планів у відношенні України, причиною згаданого рішення стали «агресивні висловлювання вищих посадових осіб НАТО», а також посилення західними країнами антиросійських санкцій.

Напередодні екстреного саміту НАТО у Брюсселі 24 березня ц. р. про можливість застосування ядерної зброї проти російських противників заявив речник очільника Кремля Д. Пєсков. При цьому він послався на положення концептуальних документів Росії у військовій сфері, які допускають такі дії. Того ж дня з погрозами щодо готовності Москви завдати ядерних ударів по країнах НАТО виступив заступник представника Росії при ООН Д. Полянський.

І ось тепер виникає досить слушне запитання: що буде вважати режим Путіна загрозою державності Росії чи провокаціями з боку НАТО? Чи включатиме це: критичне загострення стану російської економіки внаслідок західних санкцій; поразку Росії у війні з Україною або НАТО, якщо Москва наважиться на це; звільнення українською армією окупованих територій Донбасу та анексованого Криму? Потребують уваги також інші актуальні питання, в тому числі: яку саме ядерну зброю може застосувати Росія і які носії вона має для цього? Спробуємо розібратися в цьому.

 

Згідно зі Стратегією національної безпеки та Воєнною доктриною Російської Федерації, Москва може завдати ядерних ударів по її противниках (в тому числі без’ядерних країнах) у відповідь на застосування ними ядерної та іншої зброї масового ураження проти Росії або виникнення загроз втрати нею своєї державності. При цьому жодна зі згаданих умов не конкретизується, що дає можливість Кремлю їх довільно трактувати.

Тобто, кожна з тих обставин, які були наведені у вступі до статті, може стати приводом для початку Москвою обмеженої чи повномасштабної ядерної війни проти України та США і НАТО в Європі. В першу чергу, це стосується саме України, яка не має ядерної зброї і не може дати адекватну відповідь Росії. Що ж до відповідного приводу, то він може бути сфабрикований Москвою, наприклад, шляхом звинувачення України у хімічних чи біологічних атаках на Російську Федерацію. Тим паче, що в Росії вже неодноразово поширювалися подібні заяви.

На відміну від України, нашим західним партнерам є чим відповісти Росії. На сьогодні ядерну зброю мають США (як на своїй території, так і в Європі), Великобританія та Франція, що є потужним стримуючим чинником для Росії. Втім, враховуючи абсолютну неадекватність очільника Кремля, він може наважитися і на ядерну війну зі США та НАТО. Як сказав колись В. Путін, «навіщо потрібен такий світ, в якому не буде Росії».

І це не просто слова. Навіть у найскладніші для Російської Федерації часи економічної кризи 1990-х років Москва докладала всіх можливих зусиль для підтримки та вдосконалення свого стратегічного ядерного потенціалу. А з 2007 року, після переходу Кремля на курс конфронтації із Заходом, такі заходи набули значно більших масштабів.

Водночас було розпочато і відновлення тактичної ядерної складової збройних сил Росії, якій відведена особлива роль у реалізації геополітичних та військових планів Москви. Так, керівництво РФ виходить з міркувань, що застосування стратегічних ядерних сил неминуче призвело б до повномасштабної ракетно-ядерної війни, тоді як нанесення тактичних ядерних ударів по військових об’єктах противника мало б лише локальні наслідки та залишало Росії шанси на перемогу.

 

З урахуванням наведених обставин, тактична ядерна зброя (ТЯЗ) Російської Федерації потребує особливої уваги. Виходячи з даних відкритих джерел щодо ТЯЗ Росії, на неї покладаються такі основні завдання:

  • на стратегічному рівні – нейтралізація переваги США/НАТО та Китаю над Росією у силах загального призначення; створення противаг тактичним ядерним силам інших країн, які мають можливість нанесення ударів по території Росії (в першу чергу, США, Великобританії, Франції та КНР); надання адекватної відповіді на розгортання системи протиракетної оборони США/НАТО в Європі; залякування та здійснення тиску на інші країни, політика яких не відповідає російським інтересам;
  • на оперативно-тактичному рівні – нанесення рівнозначних ударів у відповідь у випадку застосування противником тактичної ядерної зброї проти Росії або високоточної зброї дальньої дії у звичайному спорядженні; підтримка дій своїх військ на полі бою в ході проведення оперативно-тактичних та оперативно-стратегічних наступальних і оборонних операцій (в тому числі для знищення укріплених районів, авіаційних та ракетних баз, складів, мостів, переправ та інших об’єктів інфраструктури противника, а також угруповань військ та резервів у місцях їх зосередження).

В рамках реалізації наведених планів на сьогодні Росією відроджений повноцінний комплекс сил та засобів, які дозволяють застосовувати тактичну ядерну зброю. Так, збройні сили Росії мають у своєму склад від 3 до 5 тис. тактичних ядерних боєголовок, які залишились у них від Радянського Союзу після скорочення та реорганізації його ядерного потенціалу. Серед них: близько 800 боєзарядів для авіаційних бомб; близько 500 – для крилатих ракет, торпед та глибинних бомб надводних кораблів і підводних човнів; до 600 – для зенітних ракет; понад 1 тис. – для оперативно-тактичних ракет та артилерійських систем сухопутних військ.

Засоби застосування ТЯЗ у збройних силах Росії включають як нові ракетні та авіаційні системи, які були розроблені та прийняті на озброєння протягом останніх 10–15 років, так і старі засоби, що залишились від СРСР. Основними з них є:

  • оперативно-тактичні ракетні комплекси «Искандер-М», а також 152-мм самохідні гаубиці 2С19 «Мста-С» та буксировані гаубиці 2А65 «Мста-Б» зі складу ракетних та артилерійських бригад армійського підпорядкування;
  • самохідні 240-мм міномети 2С4 «Тюльпан» та 203-мм самохідні гармати 2С7М «Малка», які знаходяться на озброєнні бригад великої потужності (важких артилерійських бригад) окружного і армійського підпорядкування;
  • фронтові бомбардувальники Су-34 та Су-24М, а також зенітні ракетні комплекси С-300 та С-400 зі складу армій ВПС та ППО повітряно-космічних сил ЗС РФ, які оперативно підпорядковуються кожному з військових округів та Північному флоту ВМФ Росії;
  • літаки морської авіації Ту-142, Іл-38 та Бе-12, які, в основному, підтримують дії Північного та Тихоокеанського флотів Росії; літаки Бе-12 входять також до складу Чорноморського та Балтійського флотів;
  • надводні кораблі, оснащені ракетними комплексами (крилатими ракетами) П-1000 «Вулкан» та «Калибр», а також підводні човни, оснащені ракетними комплексами (крилатими ракетами) П-700 «Гранит», П-800 «Оникс» та «Калибр».

Довідково:

На озброєнні ЗС СРСР знаходилось близько 22 тис. тактичних ядерних боєголовок. Згідно з домовленостями між СРСР/Росією та США, у 1990-х роках більша частина з них була ліквідована. Зокрема, були демонтовані та утилізовані всі застарілі ядерні боєприпаси, ядерні міни, понад 50 % тактичних ядерних боєприпасів ВМС, ВПС та ППО/ПРО, а також частково артилерії великої потужності та оперативно-тактичних ракет сухопутних військ. Була розформована більша частина з’єднань та частин, які мали на озброєнні ТЯЗ, а засоби її доставки відправлені на бази збереження. При цьому, відповідно до Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (1987 р.), даний клас носіїв ТЯЗ був повністю знищений.

Втім, на відміну від Договору РСМД, домовленості між США та Росією/СРСР стосовно тактичної ядерної зброї мали неформальний характер і не були закріплені офіційними міжнародними документами. Жодне зі згаданих зобов’язань чи домовленостей не передбачало і не передбачає обміну інформацією про кількісний склад та розробку нових видів ТЯЗ. Не були також визначені географічні обмеження на її розміщення. Попри скорочення свого тактичного ядерного потенціалу, Росія зберігала всі можливості для його застосування. Так, у військах залишалися носії ТЯЗ, в тому числі артилерійські системи великих калібрів, балістичні ракети оперативно-тактичного призначення, крилаті ракети середньої та меншої дальності дії морського базування, а також фронтові та дальні бомбардувальники.

Поряд з цим ЗС Росії активізували заходи оперативної та бойової підготовки з відпрацюванням питань застосування тактичної ядерної зброї. Такі заходи проводяться як самостійно, так і на єдиному оперативному фоні з навчаннями інших видів збройних сил Росії, у тому числі в рамках стратегічних командно-штабних навчань серії «Захід», «Кавказ», «Схід» та «Центр».

Як правило, під час таких навчань вирішуються завдання: виходу ракетних та артилерійських підрозділів на полігони; підняття у повітря літаків тактичної та стратегічної авіації з імітаторами ядерних боєголовок у різному спорядженні; зайняття позиційних районів кораблями та підводними човнами з відповідними ракетними системами; здійснення артилерійських стрільб, а також проведення умовних пусків ракет наземного, повітряного та морського базування з імітацією нанесення тактичних ядерних ударів.

 

Застосування тактичної ядерної зброї під час збройних конфліктів з ядерними противниками розглядається Москвою як крайній засіб у критичній ситуації, оскільки це з високою ймовірністю може викликати ядерні удари у відповідь. Наслідком такої ситуації може стати виникнення обмеженої, а потім – і повномасштабної ракетно-ядерної війни.

Втім, з огляду на непередбачуваність, безвідповідальність та звірячо-нелюдський характер режиму Путіна, він може підняти «ставки» до максимально можливого рівня в надії на своє виживання. А тому, дії Росії з відновлення свого тактичного ядерного потенціалу знижують поріг можливості використання нею тактичної ядерної зброї у ході війн проти інших країн, в тому числі проти України, яка знаходиться на вістрі геополітичних інтересів та агресії Москви. Водночас зростає ймовірність і третьої світової війни.

 

Схожі публікації