Що нам може принести 2024 рік

Прогнози та перспективи

Іван Січень

У нашому підсумковому журналі «БІНТЕЛ» за 2023 рік можна ознайомитися з прогнозом стосовно можливого ходу війни Росії проти України та розвитку подій довкола неї у 2024 році. Вважаю, що слушно ще раз звернутися до цієї теми і більш уважно розглянути можливий перебіг подій у найближчій перспективі. На жаль, рік, що настав, ще не принесе нам перемоги. Але він може бути фатальним для Росії, як країни-агресорки. І хоча її існування вже спливає як віск на свічці, але вона все ще спроможна створювати нам відчутні проблеми.

Російський агресор вже давно втратив політичні й економічні важелі впливу на Україну. Військові зусилля Кремля з підкорення України також сходять нанівець. Росіяни нічого не можуть домогтися на фронті. А тому і вдаються до терористичних атак у вигляді масованих ударів ракет і БПЛА по цивільних об’єктах та мирному населенню нашої держави. Але, попри всі свої сподівання, Кремль так і не зміг залякати Україну. Ми ще більше згуртовуємося довкола ідеї протистояння нападникові, а він все більше зневірюється у своїх загарбницьких прагненнях.

Часом можна почути, що прогнози — справа невдячна. Бо не всі вони збуваються, а події деколи розвиваються у непередбачуваних напрямах. Останніми роками найбільш показовими із таких прикладів та помилок стали плани Росії захопити Україну щонайбільше за два тижні. Кремль виходив з повністю хибних прогнозів, вважаючи, що «українці з квітами зустрічатимуть російські війська». Квіти дійсно принесли, але лише тим росіянам, яким пощастило упокоїтись на кладовищах у Російській Федерації. У кращому випадку…

Чимало з тих, мобілізованих на фронт ще восени 2022 року, вже немає. Вони не виходять на зв’язок, не повертаються до дому ні у відпустки, ні по демобілізації. Загалом в Україні вже знищено понад 360 тис. російських загарбників. За оцінкою британської розвідки, у нинішньому році їх буде, як мінімум, півмільйона. Будемо сподіватися, що британські аналітики не помиляються.

Втім, Росія все ще прагне перемогти Україну, вийти з того глухого кута, куди сама себе завела. При цьому знову покладається на свої примарні уявлення про події у світі, в Україні та у себе самій. Зрештою, такі примари завжди притаманні політиці Москви. Але ж більшість людей та суспільних формацій, аби якими вони не були, намагаються вчитися на своїх та чужих помилках. Як бачимо, Росії це, як завжди, не стосується. Вона прямує «своїм шляхом», вперто чіпляється за свої принципи, хоча вони не мають нічого спільного з реальністю. Саме зважаючи на них, аби як це не виглядало неправдоподібним, я і спробую розглянути, що нам слід очікувати.

Отже, на що розраховує і чого прагне Москва? І чому все це геть-чисто хибне та робить російські сподівання абсолютно марними?

По-перше, режим Путіна ніяк не хоче визнавати, що військовий і економічний потенціали Росії повністю програють відповідним можливостям України та її партнерів, тому і вважає, що «перемога Росії гарантована».

На перший погляд, Росія за всіма своїми потенціалами дійсно вельми випереджає Україну. Але, нашу державу готові підтримати ресурси всього цивілізованого західного світу. А вони відчутно потужніші, ніж російські. Що тут казати, коли ті кошти, які США та ЄС обіцяють надати Україні у 2024 році, а саме — 61 млрд доларів та 50 млрд євро, — більш, ніж у півтора рази переважають офіційний військовий бюджет Росії, який складає 72 млрд доларів. Хоча, в принципі військовим, як це було і за часів СРСР, є весь її державний бюджет. А він, знову ж таки, у десятеро менший за річні оборонні видатки США у 898 млрд доларів.

Нагадаю, що військово-промисловий комплекс Росії втратив можливість масово виробляти озброєння та бойову техніку. Максимум, що йому ще вдається, так це модернізувати танки Т-72, а також відновлювати Т-54 і Т-55, які ще зберігаються на складах. За офіційними даними, там повинно було бути 14–16 тис. танків різних типів та модифікацій, які залишились у спадок від Радянського Союзу. Однак на космічних знімках, зроблених влітку минулого року, їх залишилось не більше шести тисяч. І то — повністю розукомплектованих, що змушує росіян збирати один «робочий» танк із трьох-чотирьох танків, розібраних на запчастини.

У ЗМІ, з посиланням на досить поважні джерела, повідомляється, що Росія все ще здатна масово виробляти оперативно-тактичні ракети. Їх у неї майже тисяча. Усієї цієї «здатності» їй вистачило лише на два удари по Україні 29 грудня 2023 року та 2 січня 2024 року. Під час кожного застосовувалось майже по сто ракет, тобто, загалом це 20 % всіх наявних запасів. А більше ракет у Росії вже немає, або вони зберігаються у тому числі на якийсь крайній та непередбачуваний випадок.

При цьому Україна отримує все більше сучасних західних озброєнь. А російські повітряні удари по Україні лише активізують наших партнерів у справі надання нам додаткової військово-технічної допомоги, включно з передовими засобами протиповітряної оборони.

По-друге, Кремль запевнює російське суспільство, що «Захід втомлюється від України» і він нібито змінює своє ставлення до нашої держави, закликаючи українську владу переходити від військових дій до переговорів з Росією. Звісно, на російських умовах.

Насправді переговорів більше хоче Росія, ніж Україна. Розв’язана Москвою війна, по суті, зайшла у глухий кут. За весь минулий рік росіянам вдалося захопити лише один райцентр Бахмут у Донецькій області. Наступи російських військ на всіх інших напрямках фактично провалилися. За тотальної переваги сил та засобів, вони навіть не змогли ліквідувати плацдарм морської піхоти України на лівому березі ріки Дніпро. Про жодні масштабні прориви росіян не може бути й мови! Навіть після того, як на заміну тим 300 тис. російських громадян, які були мобілізовані восени 2022 року, «добровольцями» набрали ще 430 тис. осіб. До речі, це теж ресурсне питання. Хтось вважає, що людей, а отже — і солдатів у Росії безмежна кількість. Чому ж тоді вона змушена повертати на службу із госпіталів бійців з відірваними або ампутованими кінцівками?

А за кілька місяців, у березні, в Росії плануються президентські вибори. Тому В. Путін конче потребує хоч якихось успіхів у війні або її номінального припинення. Насправді, не Захід, а саме Росія втомилася від розв’язаної нею війни і намагається зробити все можливе для того, щоб закінчити її у якомусь прийнятному для себе варіанті. Чи, принаймні, призупинити, щоб відновити свою боєздатність. А поки що Кремль тішить російський електорат всілякими вигадками про плани з відновлення контролю над Херсоном, чи про захоплення Харкова.

По-третє, Кремль сподівається, що проросійські сили у США та Європейському Союзі заблокують виділення Україні передбачених коштів. В першому випадку Росія покладається на проросійське крило у Республіканській партії США. У другому — на прем’єр-міністра Угорщини В. Орбана. Той намагається розв’язувати економічні проблеми своєї країни за російський кошт. Всі із таких сподівань є безпідставні.

Республіканська та Демократична партії США вже майже дійшли згоди щодо надання Україні необхідних фінансових ресурсів. На початку січня 2024 року група американських сенаторів відвідала кордон Сполучених Штатів із Мексикою з тим, аби з’ясувати, яким чином покращити його охорону. Саме посилення прикордонного режиму з цією сусідньою країною і є головною вимогою республіканців в обмін на їхню згоду позитивно вирішити українське питання. А разом із тим — надати військово-технічну допомогу Ізраїлю та Тайваню. Республіканці можуть ще відмовити у допомозі Україні, але аж ніяк не Ізраїлю, бо про нього піклується більшість американських банкірів, які скоріше відмовлять у фінансуванні Республіканської партії та передвиборчої кампанії Д. Трампа.

Вперше з часів Другої Світової війни сенатори Конгресу США не пішли на Різдвяні свята та продовжують працювати. І це зрозуміло, оскільки ситуація довкола України стала одним із найбільших викликів для Сполучених Штатів Америки після перемоги над німецьким нацизмом. Наразі його замінив російський рашизм. А тому у США з’явився супротивник у вигляді Росії, яку Вашингтон вважає головною та найбільшою загрозою американській військовій безпеці.

Повернемося до Європи. Незважаючи на саботаж Угорщини, яка остаточно стала на російський бік, Європейський Союз також виділить Україні обіцяні кошти. Вже визначений механізм, як можна обійти таку угорську протидію. Голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн чітко цей механізм визначила та оприлюднила. Згоди влади у Будапешті не потрібно. Кошти передаватимуть Україні безпосередньо кожною свідомою країною ЄС. Згідно з попередніми оцінками, вже найближчим часом Україна зможе отримати 20 млрд євро із обіцяних 50 мільярдів.

Та навіть і без них зброя нам масово постачається, що зводить нанівець всі надії Росії на те, що нам її не вистачатиме. Тільки один факт: Німеччина, Нідерланди, Румунія та Іспанія придбали близько тисячі ракет для комплексів Patriot. Агенція НАТО з підтримки та постачання (NSPA) виділила кошти на згадані цілі в обсязі 5,5 млрд доларів. Ракети до ЗРК Patriot виробляє також Японія. Наразі вона заміщує витрати ракет країнами НАТО, що надавалися Україні для боротьби з російськими засобами повітряного наступу.

Втім, стратегія США та Європи дійсно дещо змінюється. Замість постачання нам своєї зброї вони переходять до вкладання коштів у розвиток оборонно-промислового комплексу України. Це вже дає нам змогу масово виготовляти БПЛА та збільшувати випуск снарядів. А вже незабаром німецька компанія Rheinmetall планує відкрити в Україні завод з виробництва танків.

По-четверте, режим Путіна продовжує вірити, що має підтримку з боку більшості російського населення. Це було так ще у 2014 році, коли Росія миттєво та без значних для себе втрат захопила Крим і частину Донбасу. «Ентузіазм» росіян дещо зменшився внаслідок першого етапу економічної кризи в країні у 2015–2016 роках через західні санкції. А в 2018–2019 роках він вилився у масові акції протестів російського населення. Тоді ж довіра до влади впала до 30 відсотків.

По суті, це і стало однією з причин того, що Кремль зважився на повномасштабний напад на Україну. Після швидкого захоплення Росією в лютому-березні 2022 року півдня та півночі України і нових територій на Донбасі, включно з Маріуполем, Сєвєродонецьком та Лисичанським, рейтинг В. Путіна знову почав зростати. На той час очільника Кремля та війну проти України підтримували 75 % росіян. Звісно, одурманених кремлівською пропагандою.

«Холодним душем» для них став відступ російських військ з-під Києва, Чернігова, Сум та Харкова, а потім — і Херсона, який Росія проголосила «своєю» територією. На сьогоднішній день путінську війну підтримує не більше 25 % російських громадян. І то, у «дистанційному режимі», коли люди на словах виступають за війну, але насправді намагаються уникнути військової служби за усіма можливими приводами.

Перестала впливати на суспільство і російська пропаганда. За підсумками 2023 року, рейтинг найпопулярнішого в Росії пропагандиста В. Соловйова зменшився у півтора рази, а основні пропагандистські сайти втратили мільйони відвідувачів. Люди у масовому порядку відмовляються від Z-каналів у Telegram. Більшість громадян вже не довіряє і таким виданням, як «РИА Новости», «Комсомольская правда» та «Известия». Вони втратили від 9 до 20 млн читачів. Найбільше втратило відверто шовіністичне російське джерело — «Комсомольская правда». Якщо в грудні 2022 року її сайт відвідало 107 млн осіб, то наприкінці нинішнього року — лише 87 мільйонів.

По-п’яте, у своїх геополітичних мареннях правляча верхівка РФ робить ставку на нібито «непохитність» економіки країни, яка «не піддається західним санкціям». А ще раніше Москва розраховувала на «критичну залежність» Європи від російських енергоносіїв. Однак країни Європейського Союзу, за винятком хіба що Угорщини, змогли відмовитись від російських нафти і газу, та перейшли на інші енергетичні джерела. А Росія втратила більшу частину європейського енергетичного ринку, що становила понад 75 % її експортних доходів.

Із Росії пішли майже всі західні компанії, через що повністю зупинилося російське машинобудування. Російські промисловці переорієнтували свої зв’язки на Китай, що певним чином дало змогу вирішити проблему. Однак Росія стала повністю залежною від свого сусіда, а по суті — однією з його найбідніших провінцій. Якщо зараз КНР відмовиться від співробітництва з Росією, то російська економіка повністю зупиниться.

* * *

Загалом наведені обставини дають змогу зробити висновок про цілковиту слушність прогнозів Контактної групи з оборони України «Рамштайн» щодо розвитку ситуації довкола російської війни проти нашої держави та її ж пропозицій стосовно того, як нам здолати супротивника.

На 2024 рік члени коаліції «Рамштайн» пропонують проведення українськими військами стратегічної оборонної операції з метою остаточного підриву військового потенціалу Росії. За досвідом минулого року, зараз масштабні наступи українських військ скоріш за все не доцільні.

У 2025 році Росія втратить і свій економічний потенціал. У 2022–2023 роках, після вторгнення в Україну, російській економіці було завдано нищівного удару. І це лише тоді, коли західні санкції тільки починали діяти. В цьому році санкції увійдуть в повну силу, а у наступному — остаточно зруйнують економіку Росії. Її падіння становитиме не менше 50 %, чого російське суспільство аж ніяк не витримає.

А 2026 рік буде роком нашої перемоги. Саме тоді розпочнеться процес розпаду Російської Федерації через внутрішні деструктивні процеси. Вони неминуче виникнуть внаслідок загострення соціально-економічної ситуації в середині країни.