Агресія проти України може і повинна стати кінцем Путіна

Wnp.pl, Польща

Підбиваючи підсумки подій минулого року, західні аналітики разом з політиками практично сходяться на одному: російсько-українська війна стає переломним моментом у світовій історії. Разом з тим, засуджуючи дії росіян і намагаючись знайти якісь запобіжні заходи такому нападові на Україну, навряд чи можна зосереджуватися на такому наративі, як пасивна реакція країн Заходу на напад РФ на Грузію у 2008 році чи анексію Криму в 2014-му. Адже мало хто зміг би передбачити відповідь на таке Росії, тим більше, що геополітика за тих часів зосереджувалася на інших проблемах. Єдине, що беззаперечне, — вже з 90-х РФ готувалася до того, що ми бачимо сьогодні, і якби не зараз, то пізніше вона обов’язково почала б нападати і проголошувати відтворення своєї «великоруської величі». Питання — в іншому, в ціні, яку заплатять народи за таке історичне зухвальство Москви. Про це і розмірковує Кшиштоф Щепаник, польський автор, у своєму матеріалі на сайті варшавського видання WNP.PL. У першому ж рядку статті автор зазначає, що роль Росії на пострадянських теренах відчутно зменшується, що її агресія проти України є відчайдушною спробою відновити вплив, та має протилежний ефект. Тому така агресія може (і повинна — авт.) стати кінцем Путіна.

Автор зазначає, що було притаманне 2022 рокові, протягом якого увага пострадянських країн була прикута до російської агресії проти України. Багато коментаторів висловлювали побоювання, що українська армія не воюватиме з росіянами. Напевно, цього сподівалася і Москва, коли зважилася на агресію. Та ось позиція українців, які рішуче відстоюють свою незалежність, змінила не лише хід війни, але й ситуацію, відносини та політичний клімат у пострадянській Євразії. Розлючені росіяни з неприхованою ворожістю ставилися до мирного населення, що підтверджують вбивства в Бучі та Маріуполі. Зараз ведуться ракетні обстріли, які руйнують енергетичну інфраструктуру. Україна ефективно захищається і потроху повертає собі захоплені агресором території. Центральне місце в таких зусиллях займає велика допомога з Заходу. Це не лише озброєння, а й мільярди євро готівкою для підтримки основних функцій Української держави у її воєнному стані, в т. ч. на виплату пенсій, посадових окладів. Роль президента Володимира Зеленського важко переоцінити. До війни росіяни вважали його безвідповідальним артистом, бо таким він був, коли балотувався на президентських виборах. Зараз він беззаперечний державний діяч, якого шанують у всьому цивілізованому світі.

Сама війна має очевидні негативні наслідки для української та російської економік, а також для європейської. Більшість російських банків відключено від системи SWIFT. Подальші етапи санкцій вдарили по російському експорту вугілля, газу та нафти. Кілька сотень мільярдів доларів російських валютних резервів були заморожені в західних банках.

Санкції також викликають проблеми в європейській енергетиці. Залежність Європи від російського газу та нездатність швидко компенсувати поставки зі Сходу дестабілізували газовий ринок і різко підняли ціни на блакитне паливо. Подорожчало опалення та добрива, вироблені переважно з газу. Залишається відкритим питання, наскільки відчутно впливають санкції на російський бюджет і здатність РФ фінансувати військові операції.

Поки що ефективність цих заходів непомітна. Росіяни продовжують свій наступ. Хоча українські війська вже відвоювали частину раніше окупованих територій, війська Путіна все ще не відступають з України. Однодумці Путіна лицемірно пропонують мирні переговори. Передумовою цих «переговорів» буде фактична відмова Києва від незалежності. Незгоду Києва з такими «компромісними» умовами путінська пропаганда розпіарює як небажання «українських націоналістів» (sic!) встановити міцний мир.

Скільки в цьому типової російської нахабності, а скільки страху Путіна визнати, що він програв війну, напевно, покаже найближче майбутнє. А воно для російської економіки намальоване темними фарбами. Видатки на військові цілі становитимуть не менше 30 відсотків бюджету (2022 року — авт.). З іншого боку, доходи російського бюджету 2023 року також повинні впасти приблизно на 30 відсотків. Щоб заповнити бюджетну діру, слід очікувати підвищення податків. Швидше за все, російська влада перестане штучно утримувати курс рубля. Європейські країни — здається безповоротно — змінюють джерела імпорту енергоресурсів. А продаж нафти і продуктів переробки, а також газу — це основа російського бюджету. Не виглядає так, що Індія чи Китай можуть закупити всю нафту чи газ. Росія не має достатньої інфраструктури для транспортування енергоресурсів у цих напрямках. Крім того, імпортери, альтернативні Європі (особливо Індія), очікують щонайменше 20–30 відсотків знижки від світових цін. На такі умови Москва повинна погодитися.

Крім того, російську енергетику чекають важкі часи, пов’язані з встановленням Заходом стелі для цін на російську нафту. Це максимум 60 доларів за барель. Країни Заходу запровадили правило, згідно з яким до європейських, японських, канадських, австралійських та американських портів допускаються лише танкери з міжнародним страхуванням. Такі надають лише найвідоміші західні страхові гіганти. Страхові компанії, навпаки, готові страхувати морське транспортування російської нафти за умови її продажу нижче встановлених 60 доларів за барель. Тому обхід оголошених санкцій Путіну здійснити буде дуже важко. Збільшити експорт до країн Азії практично неможливо. Усі підключення трубопроводів до Китаю працюють на 100 відсотків своєї можливості. Два роки тому з Росії до Китаю було поставлено 83 мільйони тонн нафти. Якби хтось хотів збільшити цю кількість, потрібно було б використовувати балтійський і чорноморський шляхи. Це було б економічно неефективно через відстань до китайських портів. Своєю чергою, Індія набагато ближча до арабських країн. До речі, нафти на світовому ринку не бракує, а про баланс цього ринку (на відміну від ринку газу) свідчать досить стабільні ціни. За підрахунками ОПЕК, 1,5–2 мільйони барелів нафти на добу — це надлишок, який не так просто продати. Ба більше, верхня межа ціни на нафту ось-ось призведе до того, що росіяни будуть продавати нафту, але за нижчою ціною. Щоб мати змогу поповнювати свій військовий бюджет. Дійсно, після введення 5 грудня 2022 року верхньої межі ціни на російську нафту ціна на це паливо впала.

За словами Михайла Крутічіна, російського економічного аналітика, який живе в Осло, санкції вже позначаються на Росії. Але чому так повільно?

— У Росії все ще є велика «фінансова подушка безпеки», — зазначає Крутічін. — Крім того, жителі Росії звикли до не надто високого рівня життя. Західні фінансисти сподівалися, що росіяни, йдучи в банки, позбавлять місцеву фінансову систему будь-яких резервів. Однак цього не сталося. Росіяни завжди не надто довіряли своїм банкам. Вони також вивели багато своїх резервів на початку війни. Зараз існують різні обмеження. Це фактично заморожує курс рубля на високому рівні, одночасно сильно ускладнюючи обмін російської валюти на долари або євро. А Путін економічно безграмотний. Він може говорити, що санкції не шкодять російській економіці, але він не зачарує реальність цими казками.

Аналітик вважає, що не варто сподіватися на повстання олігархів проти Путіна. Тому що в Росії таких немає. Там заможні люди, які пов’язані з владною верхівкою, живуть за рахунок держави.

Михайло Крутічін.
Фото: приватний архів; джерело: Wnp.pl

У відповідь на послідовні санкції Заходу проти Росії Путін оголосив, що це вдарить по Європі, оскільки росіяни просто скоротять видобуток енергоресурсів. Крутічін вважає, що у випадку з газом це можна зробити. Однак менше виробництва означає і менші доходи. У випадку з нафтою зупинка видобутку на практиці означає закриття свердловини.

У Росії більшість місць видобутку нафти сильно «обводнені». На поверхню виходить нафта, змішана з водою. У великому нафтовому родовищі в Західному Сибіру вода становить 96 відсотків екстрагованої рідини. Якщо процес зупинити, то такі свердловини можуть замерзнути. Усі поклади російської нафти важкодоступні, і кожну тонну забрудненої нафти потрібно викачувати. Це вимагатиме великих витрат на підготовку і видобуток. А зупинка видобутку унеможливлює повторну «активацію» свердловини. Свердлити нову — це величезні витрати, які швидко не окупляться.

Великою проблемою російського видобутку нафти і газу є також відсутність доступу до сучасних, західних технологій. Видобуток може продовжуватися за допомогою архаїчних і не надто економних прийомів і інструментів. Також сильно впливають на переробку нафти на НПЗ санкції. Адже Росія не виробляє каталізаторів, необхідних для переробки сирої нафти.

Українська економіка з падінням на 30 відсотків, але з проєвропейським оптимізмом

Війна відчутно вдарила по економіці України. Заплановані раніше операції з експорту електроенергії до країн ЄС наразі неможливі. Своїми ракетними ударами росіяни намагаються зруйнувати енергетичну інфраструктуру. Водночас російські удари поки що не торкнулися газопроводу, який транспортує газ до країн ЄС через Україну. Також росіяни «не чіпають» ділянку нафтопроводу «Дружба», що пролягає через Україну. Аміак везуть з Росії в одеський порт.

Експорт українського зерна відбувається без особливих збоїв — це наслідок спеціальних домовленостей з російським агресором, але врожаї у 2023 році однозначно будуть меншими. Війна призводить до скорочення посівних площ. Загалом ВВП України впаде в порівнянні з минулим роком мінімум на 30–40 відсотків.

Проте українці налаштовані оптимістично. Як наголошує економіст Центру Разумкова Володимир Омельченко, усі соціологічні дослідження показують, що більшість українців (до 80 %) вірять у краще та заможніше майбутнє. Це наслідок схвалення Брюсселем європейських амбіцій Києва. Вже зараз передбачається, що реконструкція української інфраструктури відбуватиметься за кошти, вилучені з російських активів на Заході. В Україні сподіваються, що по закінченні війни на них буде литися дощ з європейських грошей. Тим більше, що найважливіші європейські політики заявляють про участь інституцій ЄС у процесі реконструкції. Омельченко наголошує, що в його аналітичному центрі вже готуються до післявоєнного світу. Там спільно з одним із німецьких інститутів було розроблено велике дослідження декарбонізації післявоєнної економіки України.

Володимир Омельченко.
Фото: приватний архів; джерело: Wnp.pl

— Ми сподіваємося, що це буде дуже важливо в післявоєнній економіці України. Водночас цей елемент наблизить нас до європейських, «зелених» економік. Разом з тим, сьогодні найважливішим видається збереження енергосистеми країни. Це справжній нерв держави. Українська енергетика сильно постраждала. З 27 блоків на АЕС працює не більше 7–8. Особливо складна ситуація у східних регіонах країни. Адже це райони запеклих боїв проти російської агресії. І тут дуже знадобляться європейські гроші. Звичайно, європейські компанії прийдуть до нас. Тому що ми самі не зможемо перебудуватися. Для ремонту електростанцій вже потрібна велика кількість кабелів, трансформаторів та іншого обладнання. Тільки б ця війна якнайшвидше закінчилася… Бо якщо ні, то, ймовірно, ще мільйони людей втечуть до країн Євросоюзу, — констатує Омельченко.

Балтійці — це вже європейці. Останні економічні зв’язки з Росією зникають

Країни Балтії все більше віддаляються від Росії (в економічному плані). Від Таллінна до Вільнюса незабаром має запрацювати єдина енергосистема з Польщею та Німеччиною. Це означатиме остаточний відхід від пострадянської системи «БРЕЛЛ». Енергетичне сполучення між Литвою та Польщею також розвивається через сполучення Алітус — Елк. Крім того, Литва з’єднана зі Швецією підводним електрокабелем.

Країни Балтії стали практично незалежними від російського газу. Це забезпечується насамперед газовим терміналом у Клайпеді та розвиненою мережею газопровідних сполучень між Литвою, Латвією та Естонією. Крім того, воно підтримується газовим сполученням з Польщею. Дуже важливим елементом енергетичної незалежності є величезний підземний газовий резервуар у латвійському Інчукалнсі. У регіоні також розвивається спільна загальноєвропейська транспортна інфраструктура. На польському боці завершується будівництво дороги Via Baltica, що тягнеться від Таллінна через Ригу, Каунас до Варшави. Також тривають роботи над Rail Baltica — залізничним сполученням між столицями країн Балтії та Польщею. Єдине, що викликає занепокоєння — відчутна роль російської меншини в Латвії та Естонії. У Латвії вони складають понад 1/3 усього двохмільйонного населення. На останніх виборах у Латвії перемогла партія діючого прем’єр-міністра, але зникла центристська партія, яку до того часу здебільшого підтримували місцеві росіяни. Це місце зайняла набагато менша партія, але така, що висувала крайні, однозначно проросійські умови для латвійської держави.

І треба пам’ятати, що в Естонії і, перш за все, в Латвії є значний відсоток людей, які не є громадянами цих країн. Це майже повністю місцеві росіяни. Вони не хочуть повертатися до Росії через соціальні причини, але й не прагнуть асимілюватися.

Країни Кавказу виходять з-під впливу Росії

Російський вплив на Кавказі зменшується. І слід пам’ятати, що регіон всього Південного Кавказу є транзитним шляхом для нафти і газу з Каспійського моря, що є дуже важливим для Європи.

Грузія багато років має європейські та натовські амбіції. Азербайджан однозначно надає перевагу веденню енергетичного бізнесу з Європою, а не з Росією. А донедавна навіть проросійська Вірменія почала виходити з-під впливу Москви. Це сталося через відсутність реакції Росії на наступ Азербайджану в Нагірному Карабасі, який досі контролювався Вірменією. Росія, хоч і була формальним союзником Вірменії, не захотіла втручатися. Тому вірмени почали стримані переговори з Брюсселем і Вашингтоном. Одним із наслідків цих переговорів може стати відкриття вірмено-турецького кордону, який був закритий понад тридцять років. Крім того, на засіданні пострадянського військового блоку ОДКБ (включає закаспійські країни, а також Білорусь, Росію та Вірменію) що відбулося в Єревані, прем’єр-міністр Вірменії Нікола Пашинян демонстративно відмовився підписувати підсумковий документ. Роздратований Путін вдарив ручкою по столу, а розгублений президент Білорусі Олександр Лукашенко лише розвів руками.

Між Китаєм і Туреччиною — нові (потенційні) домінатори в Закаспійському регіоні

У Закаспійських країнах (Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Туркменістан) панування Росії здавалося впевненим і постійним. Тим більше, що в січні 2022 року російські війська допомагали придушувати антиурядові виступи в Казахстані. Однак пізніше той же Казахстан через президента Касим-Зомарта Токаєва рішуче відмовився підтримувати російську агресію в Україні. На конференції в Петербурзі Токаєв заявив, що не визнає анексію українських територій Росією. Він сказав це публічно, а поруч знаходився роздратований Путін.

Закаспійські країни також є виробниками газу та нафти, які так бажані в Європі. Вони доставляються через Каспійське море та Азербайджан і далі в Європу системою трубопроводів. Крім того, Китай і Туреччина набувають все більшого впливу в цьому регіоні. За рахунок Росії.

Лукашенківська Білорусь тепер є музеєм російського впливу під відкритим небом

На пострадянському просторі є ще лукашенківська Білорусь. Зараз ця країна повністю економічно і політично залежна від Росії. Але при цьому сам Лукашенко не наважився приєднати Білорусь до агресії проти України. Однак слід пам’ятати, що після сфальсифікованих виборів 2020 року Лукашенко може розраховувати лише на Путіна, щоб зберегти владу в Мінську. Однак чи не захоче Путін, розчарований ставленням свого союзника, замінити Лукашенка на табуретці в Мінську? Це було б не виключено, якби не висока ймовірність того, що хтось у Москві теж захоче змінити Путіна. Адже війна в Україні вже виявила військову та економічну слабкість Росії.

Підготував Олег Махно