Як прокласти шлях для дипломатії, щоб зупинити війну в Україні

Переляканий Захід не готовий діяти рішуче і ефективно, як того вимагають нагальні виклики сьогодення

Foreign Affairs, США

Війна росії проти України, гаряча фаза якої триває вже більше двох років, та перспективи подальшого світоустрою перебувають у фокусі уваги міжнародних аналітиків, політологів та експертів у галузі геополітики. Більшість європейських лідерів нарешті почали усвідомлювати що, у випадку відмови США від підтримки України у боротьбі за її власне виживання, головний тягар проблем від цієї війни ляже на держави і народи Європи. Насамперед європейців лякає власна неспроможність до самозахисту у випадку подальшої путінської агресії в Європу та вірогідне припинення їх підтримки з боку США. Доля Північноатлантичного альянсу при цьому також виглядає досить непевною. Тому деякі західні можновладці, які навіть сьогодні не бажають визнавати факт неможливості продовження звичного співіснування із агресивною росією, дуже бажають припинення війни в Україні та повернення до звичного життя і стабільного заробляння грошей від співпраці з путінською росією.

У США деякі провідні прореспубліканські налаштовані медіа та аналітичні центри, як і окремі представники Республіканської партії, все більш активно просувають ідею вигідного москві і особисто путіну припинення бойових дій в Україні та проведення мирних переговорів із росією, яка отримала б необхідну паузу для відновлення і посилення своїх військ. Такий перебіг подій також був би вигідний особисто Дональду Трампу, оскільки засвідчив би неспроможність і недієвість політики щодо стримування росії його головного конкурента на президентських виборах 2024 року — діючого президента США Джо Байдена.

У програші від перспектив мирних перемовин на умовах російського агресора залишаться насамперед Україна та український народ, який вже втратив значну частину своєї суверенної території, та яку росіяни за жодних умов не погодяться повернути внаслідок задекларованих «мирних переговорів».

Тим не менш, ідея примусу України до проведення мирних переговорів поширюється у західних ЗМІ, все частіше лунає на міжнародних форумах і зустрічах експертів. Так, в американському журналі Foreign Affairs опублікована стаття американських політологів Семюеля Чарапа (Samuel Charap) та Джеремі Шапіро (Jeremy Shapiro), в якій оцінюються можливості мирних переговорів між росією та Україною.

Автори статті заявляють, що «Україна та її західні прихильники мають мало спільного з росією. Проте всі основні гравці, схоже, погоджуються в одному важливому пункті — війні в Україні буде покладено край через проведення переговорів». Американські політологи нагадують, що президент росії владімір путін висловив подібну думку в нещодавньому інтерв’ю консервативному журналісту Такеру Карлсону, заявивши про «готовність до переговорів».

Щоправда речник Ради національної безпеки США поставив під сумнів щирість заяв путіна та відповів, що «і ми, і президент Зеленський неодноразово говорили, що ми віримо, що ця війна буде закінчена шляхом переговорів». На думку американських політологів, відсутність вирішальних результатів на полі бою за останні два роки робить альтернативу погодженому на переговорах завершенню війни вкрай маловірогідною.

Американські політологи зазначають, що і Україна, і росія наразі не зацікавлені в переговорах. Обидві сторони не довіряють одна одній. Тим не менш, «навіть якщо про угоду зараз не може бути й мови, усі сторони повинні вжити заходів зараз, щоб створити можливість переговорів у майбутньому». Для цього, на їх думку, необхідно відкрити перші канали зв’язку для порозуміння. Настав час відкрити ці канали, вважають американські політологи.

Для того, щоб це було гарантовано, одна зі сторін мала б першою висловити свою готовність до діалогу: «Такі сигнали можуть включати зміну риторики, призначення спеціальних посланників для проведення переговорів, односторонні обмеження на ведення бойових дій та здійснення обміну військовополоненими». Тобто, вважають американські політологи, необхідно продемонструвати готовність відійти від позиції непримиримої боротьби «за дюйми території, що коштує жахливої ціни життів людей та регіональної стабільності на роки вперед».

Американські політологи нагадують, що взаємна недовіра ускладнить здійснення першого кроку до столу переговорів. Захід бачить у москві джерело пропаганди та брехні. Росіяни настільки залежні від нав’язаної їм неправди, що брешуть навіть самі собі. Ніщо не демонструє цього явища краще, ніж офіційна риторика напередодні повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Тоді численні російські офіційні особи публічно та приватно заявляли, що війни в Україні не буде.

Зі свого боку, москва розглядає останні 30 років спільної історії як низку порушених Заходом обіцянок. Найкращим прикладом цього, зазначають американські політологи, є «нестримне розширення НАТО», про яке багато західних чиновників запевняли у 1990-х роках, що воно не відбудеться. І, мабуть, були у цьому переконані. Україна і росія також мають давню історію взаємних звинувачень у порушенні обіцянок, навіть до того, як москва анексувала Крим і вторглася на Донбас у 2014 році.

Автори публікації зазначають, що «взаємна недовіра між ворогуючими сторонами є характерною рисою кожної війни, а отже, і будь-яких переговорів. Якби довіра була необхідною умовою спілкування, ворогуючі сторони ніколи б не розмовляли між собою. Сторони можуть і повинні говорити одна з одною, незважаючи на взаємну недовіру».

Як зазначають американські політологи, Захід переконаний, що путін все ще сподівається встановити в Києві проросійський маріонетковий уряд. Путін, зі свого боку, впевнений, що Захід має використовує Україну в якості інструмента, щоб завдати росії «стратегічної поразки». Якщо цілі супротивників насправді максималістські, перед ними стоїть простий вибір між капітуляцією та продовженням боротьби.

Американські політологи зазначають: «Можливо, кожна сторона має рацію щодо максималістських цілей іншої сторони. Але жодна сторона не може знати цього напевно, не поговоривши одна з одною. За відсутності каналу комунікації будь-яке твердження щодо справжніх намірів іншої сторони є неперевіреним твердженням».

Тому американські політологи пропонують здійснити перші кроки. Західні партнери мають обговорити між собою необхідність конфліктної дипломатії. На думку авторів статті, необхідно усвідомити і заспокоїти занепокоєння Києва, який «справедливо побоюється, що перехід до переговорів означатиме припинення військової підтримки України. Тому, поки з Києвом обговорюються можливості конфліктної дипломатії, західні союзники повинні зберегти або навіть збільшити свою допомогу». США та їх союзники мають зробити перший крок і обговорити з Україною можливості переговорів під час бойових дій. На даний момент цього не відбувається, нагадують автори статті.

Автори публікації в журналі Foreign Affairs при цьому зазначають, що поки що рано вести реальні дискусії з росією. До того ж проводити такі дискусії є справою виключно Києва. Але, на їх думку, вже зараз важливо посилати сигнали, щоб відкрити можливість будувати мости для порозуміння. У цьому контексті американські політологи вважають, що «скромним, але важливим сигналом було б корегування риторичних акцентів західних офіційних осіб у публічних заявах. Наприклад, офіційні особи Заходу могли б ще раз підкреслити свою відкритість до умовного пом’якшення санкцій, запроваджених щодо росії, як частини досягнутого внаслідок переговорів результату війни. Європа і США повинні вже зараз призначати спеціальних посланників для конфліктної дипломатії. Попри те, що ці посадовці протягом місяців працюватимуть із західними союзниками та Києвом, перш ніж навіть постане питання щодо переговорів із москвою, такі наміри і заяви будуть сигналом для росії, що Сполучені Штати Америки та Європа готові брати участь у можливих переговорах».

Як зазначають американські політологи, «Київ і москва мають більше можливостей для того, щоб подавати певні політичні сигнали, тому що саме вони є ворогуючими сторонами. Насамперед саме москва повинна знайти способи посилати такі сигнали. Росія повинна чітко дати зрозуміти, що її військові цілі обмежені, що вона готова вести переговори про припинення війни та дотримуватиметься умов досягнутої угоди. Окрім призначення дипломатичної контактної особи, яка могла б стати відповіддю на новопризначених представників США та ЄС, москва могла б одночасно припинити атаки на українські міста, сигналізувати про готовність здійснити обмін всіма військовополоненими, і припинити мову ненависті проти українського керівництва». Київ, у свою чергу, міг би скасувати свою позицію щодо «неможливості переговорів з президентом рф владіміром путіним».

На завершення статті американські політологи нагадують, що «ці запропоновані зусилля, тобто переговори щодо переговорів між союзниками та з Києвом, а також сигнали москві, не означатимуть жодної зміни політики». Американські експерти вважають, що «вони навіть не означатимуть крок до початку переговорів, а радше являтимуть собою початок тривалого процесу до можливих переговорів. Сісти за стіл переговорів буде нелегко, але альтернативою є нескінченна, виснажлива війна, якої жодна зі сторін, за їх твердженнями, не бажає, і яку обидві сторони програють, якщо продовжуватимуть воювати».

* * * * *

Стаття в американському журналі Foreign Affairs свідчить щодо прийнятності для деяких упереджених і політизованих західних експертів ідеї проведення мирних переговорів між росією та Україною. При цьому, у контексті президентської виборчої кампанії у США, такі експерти всіляко намагаються вигідно позиціювати Республіканську партію та її лідера Дональда Трампа. Вони подають зусилля діючого президента США Джо Байдена щодо стримування росії та підтримки України як дії «яструба війни», який не бажає миру та закінчення війни. Тоді як трампісти подаються своєрідними «голубами миру», хоча їх дії можуть призвести до знищення України. Підміна понять та деформація професійних якостей таких «експертів», як і їх промосковська політична заангажованість, радо вітається з боку деяких переляканих європейських лідерів, які також намагаються всіма силами уникнути відповідальності за ненадання дієвої допомоги Україні та небажання брати участь у вирішенні подальшої долі Європи.

Підготував Сергій Польовик