Зміни у ставленні до Пекіна у Східній та Південно-Східній Європі

Німецькі аналітики приділяють достатню увагу відносинам у геополітичному трикутнику: Китай — Східна та Південно-Східна Європа — США, що можуть суттєво позначитися на подальшому розвитку ситуації у Європі. Австрійська Die Presse у редакційні статті під винесеною у заголовок цієї замітки назвою аналізує зміни зовнішньополітичних пріоритетів лідерів країн регіону Південно-Східної Європи і інших двох головних центрів геополітичного впливу — Пекіна та Вашингтона.

У австрійському виданні зазначається, що експерти фіксують зміни у ставленні до Пекіна у Східній та Південно-Східній Європі. В той же час, прогнозує Die Presse, політика Вашингтону щодо Китаю навряд чи зазнає змін навіть після того, як у США пройдуть президентські вибори.

Один з головних стратегічних проектів Пекіна — ініціатива «Пояс і шлях», яку ще називають «Новим шовковим шляхом». У такий спосіб Китай планує налагодити свої економічні відносини і таким чином поширити свій політичний вплив. Паралельно він прагне закріпитися у Європі, насамперед у Східній та Південно-Східній її частині. У розпал кризи коронавірусу Китай надав гуманітарну допомогу Сербії, що широко висвітлювалося у пропагандистській кампанії. Як наслідок, зазначає видання, сербські політики висловлювали подяку главі китайської держави — «братові» Сі Цзіньпіну.

Піар-наступ. Напис на банері — «Дякуємо, брате Сі». У розпал пандемії коронавірусу в Сербії лідеру Китаю дякують за надану допомогу

Але Die Presse ставить питання: чи насправді Пекін настільки впливовий у Східній та Південно-Східній Європі? Директор програм Азії Європейської Ради з міжнародних відносин (ECFR) Янка Ертель повідомляє, що з цього приводу її організація «провела багато опитувань у регіоні і виявила дуже чітку зміну думки щодо Китаю».

Китай згадували у внутрішньополітичних дебатах цих країн. Разом з іншими експертами Я. Ертель брала участь у відео-конференції з питань європейсько-китайських відносин, яку скликало посольство Німеччини у Відні. Я. Ертель відзначає недостатню ефективність діяльності ЄС у справі протистояння експансії Китаю у Східній та Південно-Східній Європі. Щоправда, зазначає вона, у Брюсселі існує спільний підхід до реагування на дії Пекіну, хоча і заважають цьому деякі існуючі структурні проблеми всередині самого ЄС. Так, Євросоюз має достатньо коштів, але бракує політичної волі щодо їх застосування, самокритично зазначає Я. Ертель.

Директор Інституту досліджень Китаю Меркатора (MERICS) у Німеччині Мікко Хуотарі погоджується, що регіон потребує значних інвестицій. Тому у Східній та Південно-Східній Європі спостерігається певна зміна у ставленні до Китаю, співробітництво з деякими країнами регіону якого часом нагадує «історію невиправданих очікувань» та «нематеріалізованих ілюзій».

Пекін ініціював так званий формат 16+1, тобто, співпрацю з країнами Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, включно з багатьма країнами ЄС. У такий спосіб, вважає М. Хуотарі, Пекін намагається впливати на рішення більшості країн при їх голосуванні в Брюсселі. В той же час виникає питання: наскільки ефективно міг би діяти Китай проти таких «важковаговиків, як Німеччина, Франція та Італія».

Загалом, М. Хуотарі пророкує, що у відносинах між ЄС та Китаєм настане «поворотний момент». Він визначає три основні маркери таких змін:

1. Відносини з китайською групою Huawei та суперечка щодо того, чи вона повинна брати участь у розбудові мережі стільникового зв’язку 5G в Європі.
2. Ситуація в Гонконгу.
3. Розвиток подій у світі після президентських виборів у США, що відбудуться 3 листопада ц. р.

Президент США Дональд Трамп нещодавно демонстративно різко почав спілкуватися з Пекіном, відзначає австрійське видання. І навіть якщо наступним президентом у Білому домі стане Джо Байден, позиція США щодо Китаю принципово не змінюватиметься. Такої ж позиції дотримується директор Глобального інституту публічної політики (GPPi) Торстен Беннер, заявляючи, що з цього приводу «не потрібно мати жодних ілюзій».

Інтенсивність міжнародних відносин країн Східної та Південно-Східної Європи з Китаєм починає зменшуватися. Колишні мрії про китайські фінансові інвестиції та процвітання окремих країн і регіону загалом від співробітництва з Китаєм наразі затьмарюються реаліями та економічними негараздами. Причинами сповільнення економічної експансії Китаю в Європу є, вочевидь, пандемія коронавірусу та уповільнення темпів розвитку світової економіки загалом та у КНР — зокрема. Окремо стоїть проблема стосунків Китаю і США, що впливають на глобальні процеси взаємовідносин у країнах світу, в том числі й у Європі.

Невиразною поки що є і політика Росії щодо експансії Китаю у країни Західних Балкан, насамперед у Сербію, яка є традиційною зоною інтересів росіян. Попри прогноз інституту GPPІ, що не обіцяє суттєвих змін у векторі зовнішньої політики США після президентських виборів, доцільно зважати, що теперішній стан статус-кво у стосунках Китаю з Європою неодмінно зазнає трансформацій внаслідок дій нової американської адміністрації.

Ще одним чинником впливу на розвиток відносин між ЄС і Китаєм стане наявність політичної волі у лідерів країн Євросоюзу та інституційна спроможність ЄС ухвалювати й імплементувати принципові рішення для захисту внутрішнього ринку ЄС.

Очевидно, що більш чіткого визначення у ставленні до співробітництва між країнами ЄС, Китаєм і США доцільно очікувати таки після президентських виборів у США та з корекцією зовнішньополітичного курсу Вашингтона стосовно ЄС і Китаю.