Кривава закономірність: про злочини вірменсько-російського тандему

Кривава закономірність: про злочини вірменсько-російського тандему

«Day.Az», Азербайджан

Історія — наука не менш точна за математику, якщо не казати що більше, особливо коли йдеться про важливі історичні події, зокрема, про відстоювання народом свого права на незалежне існування. Це вкотре підтверджує зміст хоч невеликого, але по-своєму цікавого матеріалу Акпера Гасанова на сайті news.day.az під заголовком «Кривава закономірність: про злочини вірменсько-російського тандему», що з’явився напередодні відзначення Європою закінчення Другої світової війни. Зрозуміло, що найкраще на цих подіях знаються жителі Південного Кавказу, і що порушена тема пов’язується з нещодавньою 44-денною війною за Карабах між Азербайджаном і Вірменією, як і з тим, що її наслідки не всіх причетних до такої події задовольняють зараз і не задовольнятимуть у майбутньому, як це спостерігається у міжнародних стосунках у інших куточках світу. Але зараз — не про це, не про пошук істини «хто — правий, а хто — винуватець». Зараз про сам історичний факт, який якщо замовчувався за радянських часів чи не так трактувався, то нині заслуговує хоча б того, щоб про нього просто згадали. І, ясна річ, спробували в черговий раз розставити крапки над «і» (зрозуміло, не так, як це роблять росіяни з історією України)…

Тому, напевно, автор і розпочинає свій допис з відомого виразу «Один раз — це випадковість. Два рази — це збіг. Три рази — закономірність». А далі і пише, що йдеться про вочевидь невипадкову тенденцію, яку не можна назвати і чудовим збігом. Бо це — про спільну діяльність російської і вірменської сторін. Треба визнати їх закономірністю, що склалася, пише автор. Бо, як він вважає, власне і створення вірменської держави на землях, які історично вірменам не належали, було ініціативою… Росії. «Вона створювала в такий спосіб свій «форпост». І в цьому сенсі відома фраза Бориса Гризлова історично обґрунтована. Далі, за підсумками російсько-іранської війни 1804–1813 років та підписаного сторонами «Гюлістанського договору», що призвів до поділу Азербайджану, прискорилося переселення вірмен на історичні азербайджанські землі».

Гюлістанський договір, за яким Азербайджан був розділений на 2 частини — північний та південний — між Росією та Іраном.
Джерело: «sultanov.azeriland.com»

І хоча Акпер Гасанов звертається до фактів, що стосуються історії його батьківщини, ми цілком можемо погоджуватися з його підходами, оскільки дуже добре відчуваємо важливість такої ініціативи: не раз потягом останніх місяців чули московські «посили» щодо історичної долі нашої держави. Тим більше, що «методика» московитян завжди залишалася практично однаковою, дарма, що йдеться про різні історичні часи.

Так ось, автор пише, що щойно згаданий проєкт переселення вірмен «підготовлений вірменським католикосом Нерсесом Аштарекеці. У підготовці та впровадженні такого плану велику роль відіграв А. С. Грибоєдов. Власне, вірмени, за великим рахунком, і не приховували все це. І настільки, що у 1978 році вірмени Нагірного Карабаху відзначали 150-річчя свого переселення, і на честь цього було споруджено пам’ятник у селі Марагашен — Ленінаван Мардакертсько-Агдаринського району».

Згадуючи все це, пише далі автор, починаєш розуміти певною мірою «логічність» подальших вчинків російсько-вірменського тандему. Бо вірмени, які здатні використовувати будь-які історичні катаклізми для вирішення своїх національних завдань, сприйняли Жовтневий переворот і прихід до влади більшовиків саме як шанс для реалізації визначеної мети. Адже на перших ролях у лавах більшовиків їх виявилося чимало.

Тому і 2 (15) листопада 1917 року, через тиждень після падіння Тимчасового уряду в Петрограді, в Баку було сформовано Бакинську раду робітників, селянських і солдатських депутатів (Бакрада), яку згодом очолив Степан Шаумян. А червоні військові частини Бакинської Ради також складалися переважно з вірмен, і серед командирів було чимало членів партії Дашнакцутюн. Зокрема, начальником штабу Червоної Армії в Баку був колишній полковник царської армії дашнак З. Аветісов, а 3-ю бригадою керував інший дашнак, Амазасп Срвантцян.

Автор робить висновок, що «всі умови для вчинення Геноциду проти мирного азербайджанського населення руками Червоної Армії та дашнаків було створено. Як наслідок, у березні 1918 року вірмени вбили, спалили живцем тисячі жителів, у тому числі дітей, літніх людей, жінок. Вони зруйнували перлини національної архітектури, школи, лікарні, мечеті та інші пам’ятники. Вони перетворили більшу частину Баку на руїни». Таке чинилося не тільки в Баку, а й у Шемасі, Губі, Карабасі, Зангезурі, Нахчівані, Лянкярані, Гянджі та інших регіонах.

Через багато років, тобто, після розпаду СРСР, нагадує автор допису, ми знову стали свідками чергового епізоду їх спільних вчинків проти азербайджанського народу. Азербайджанців похилого віку, жінок та дітей вбивали вірменські терористи та сепаратисти, разом з військовослужбовцями 366-го гвардійського мотострілецького полку Об’єднаних Сил СНД.

Автор звертає увагу, що назва «Об’єднані Сили СНД» не повинна дезорієнтовувати, адже насправді це були російські військові частини. І більшість військовослужбовців цього полку, які брали участь у кривавій діяльності в тій же Ходжалі, згодом продовжили військову службу саме у РФ. Там, саме у місті Пскові, проживає колишній командир 366-го полку Юрій Зарвигоров. І він не єдиний з російських офіцерів, який брав участь у посиленні підрозділів вірменських військовослужбовців, яких протягом усього періоду окупації азербайджанських земель саме Росія навчала і постачала їм зброю.

По суті, вважає автор Акпер Гасанов, мала місце окупація азербайджанських територій вірменсько-російським тандемом, що згодом намагався чинити опір переможній ході азербайджанської армії під час 44-денної війни. З РФ у гігантських обсягах завозилася зброя. Російська пропаганда була однозначно на вірменському боці. Але цей «тандем» зазнав поразки.

Бо часи змінилися і Азербайджан став досить потужним з економічної, політичної та військової точок зору. До того ж у РА та РФ усвідомили і готовність Туреччини надати усіляку допомогу братньому Азербайджану. «І Парад Перемоги в Баку, на якому весь світ побачив військові трофеї у вигляді російської зброї, захопленої у вірменської армії — це була класична вишенька на торті» — підсумовує хід подій автор Акпер Гасанов, хоча при цьому не поспішає ставити крапку у дописі.

Бо далі вважає за необхідне продовжити опис подій, що нині відбуваються на колишній радянській території. Адже зазнавши поразки у Карабасі, вищезгаданий «тандем» вигулькнув у… Казахстані. До цієї країни, за вказівкою з РФ, було доправлено вірменських «миротворців», що мало комічний вигляд. Тому що нелогічно, щоб країна, яка нездатна охороняти свої державні кордони, бралася надавати комусь безпекову послугу, називаючи її «миротворчістю». Особливо на тлі поразки вірменської армії під час 44-денної війни. «Але це виглядало логічно, з огляду на традиційний характер вірменсько-російських відносин».

І немає нічого дивного в тому, переконаний автор А. Гасанов, що у недавньому підступному випаді проти Казахстану, проти казахського народу брав участь етнічний вірменин Тігран Кеосаян. Він виконував певну команду. Саме за такою командою нині разом з ним діють і проти України й Марго Сімоньян, Тіна Канделакі, Роман Бабаян, Семен Багдасаров, Арам Габрелянов та багато інших «ручних псів» російської пропаганди. Тобто, ті ж активісти, що оббріхували Азербайджан. Вони готові кидатися на будь-яку країну, на яку їм вкажуть. «Тому що існує давня традиція злочинів, скоєних вірменсько-російським тандемом. Їх чимало, щоб вважати це випадковістю чи збігом. Це цілком очевидна закономірність», — робить висновок автор А. Гасанов.

Підготував Олег Махно

https://news.day.az/politics/1459565.html

Схожі публікації