Іван Січень
Після захоплення режимом Путіна влади в Росії одним з основних напрямів його діяльності стало нарощування військового потенціалу країни. Військова могутність мала стати потужним інструментом реалізації зовнішньої політики Кремля, а також стримування внутрішніх загроз Російській Федерації та захисту позицій чинної влади.
З метою реалізації наведених намірів здійснювались заходи з розгортання угруповань ЗС РФ на найбільш важливих напрямках, переоснащення їх новими видами озброєнь та військової техніки, а також вдосконалення форм і методів бойового застосування армії та флоту. Вжиті заходи перевірялися на практиці в ході різного роду військових навчань, а також під час нападів на Грузію у 2008 році та Україну в 2014 році, військової інтервенції в Сирії у 2015 році. Спираючись на «досягнуті успіхи», Кремль проголосила російські збройні сили «другими за потужністю у світі» та вдався до активного військового шантажу своїх супротивників, включно із США, Європою та Україною.
Втім, повномасштабна війна Росії проти України у 2022 році повністю розвіяла цей міф. Провал путінського «бліцкригу» в Україні став наочним свідченням реального стану російських збройних сил. Ось про це і хотілося б поговорити.
Як вірно зазначено у російському прислів’ї – «гладко было на бумаге, но забыли про овраги». Пробачте за російську мову, проблеми збройних сил Росії неможливо розкрити тільки українською. В нашій мові просто немає слів для цього. Дійсно, як же можна точніше описати те, що відбувається з російською армією в Україні, ніж згаданим вище виразом.
Збройні сили Росії «перемагали» на навчаннях, під час яких опрацьовувалися питання війн з Україною та НАТО. Такі ж «успіхи та перемоги» досягалися російськими військами і в ході нападів на завідомо слабших противників. Мабуть, «гладко на бумаге» виглядали і плани війни Москви проти України у 2022 році.
А як добре для Росії починалась їх реалізація. Все йшло майже «гладко на бумаге» цілих дві, а то й три доби. А потім з’явилися ті самі «овраги» і все пішло по зовсім іншому сценарію. В принципі, те що відбулось, добре відомо, однак, вважаємо за доцільне подивитися на ситуацію ще раз в єдиному контексті.
Так, загальновизнаним є факт невиконання ЗС РФ поставлених перед ними завдань, незважаючи на раптовість їх нападу на Україну та перевагу над нею за кількістю особового складу, бронетанкової техніки, літаків, артилерійських та ракетних систем. Виходячи з аналізу обставин, пов’язаних діями російської армії в Україні, причинами цього стали:
- помилки російської розвідки як на стратегічному, так і на тактичному рівнях. Насамперед серед них важливо зазначити нездатність російських спецслужб передбачити: спроможність української влади швидко організувати жорстку протидію агресору на більшості з напрямків; високий рівень підготовки Збройних сил України, у тому числі застосування ними нових, неочікуваних для росіян, форм та методів бойових вій; масовий характер руху опору українських громадян; потужну підтримку України з боку західних партнерів (включно із наданням їй фінансової допомоги та сучасних ПТРК, ПЗРК і ударних БПЛА); введення США та ЄС нищівних санкцій проти російської влади, олігархів і економіки.
Це черговий раз підтверджує принципове значення розвідки у реалізації зовнішньої політики держави, тим паче військовим шляхом. Очевидною причиною прорахунків російських спецслужб стала підгонка результатів їх оцінок під те, чого чекало від них керівництво РФ та особисто В. Путін. Така ситуація є характерною для більшості із тоталітарних режимів, що у багатьох випадках створює для них критичні проблеми;
- непідготовленість російських військ до дій в умовах сучасної війни. Високий рівень бойових навичок ЗС РФ декларувався лише російськими пропагандистами. Однак, під час реальних боїв на території України збройні сили Росії здебільшого застосовують застарілі методи, характерні для часів Другої світової війни. Зокрема, вони включають нанесення артилерійських ударів по позиціях українських військ з подальшими їх штурмами піхотою та танками «в лоб», незважаючи на втрати особового складу і техніки.
Командування російських з’єднань та частин у багатьох випадках нехтує такими важливими елементами бойових дій як придушення систем управління та зв’язку противника, маскування та інженерне обладнання своїх позицій, надання якісної медичної допомоги пораненим безпосередньо на полі бою. Крім того, інженерні підрозділи ЗС РФ показали неспроможність наводити переправи та забезпечувати пересування військ у бойових умовах.
Суттєві недоліки мала організація висадки повітряних десантів, які досягли певних успіхів лише в перший день війни. У подальшому більшість із підрозділів, які висаджувались з вертольотів та парашутним способом, відразу ж знищувалися силами оборони України, а літаки військово-транспортної авіації збивалися у повітрі. В результаті Росія була змушена застосовувати повітряно-десантні війська, як звичайну піхоту, що є непритаманним для неї. А від висадки морських десантів ЗС РФ взагалі утрималася через потужність берегової оборони України.
Відносно обмежені масштаби має також авіаційна підтримка наземних військ. Так, для підтримки дій батальйонної тактичної групи залучається не більше пари літаків або однієї-трьох пар вертольотів. Повітряне супроводження колон бойових підрозділів на маршрутах їх руху (навіть на підходах до районів бойових зіткнень) до останнього часу взагалі не проводилось. Те ж саме стосувалось і прикриття транспортних колон із припасами та забезпеченням.
Значно більша увага російського військового керівництва приділяється залякуванню українського населення шляхом нанесення терористичних ударів по мирних населених пунктах, а також знищення тилових об’єктів Збройних сил України, оборонних підприємств, місць зберігання пального та продовольчих складів. Загалом, до виконання наведених завдань залучається близько 70 % російської бойової авіації. В цих же інтересах здійснюється до 80 % пусків крилатих і балістичних ракет. Втім, такі удари, по суті, не мають реального впливу на перебіг військових дій.
Наведена тактика дій російської авіації призвела до розпорошення її сил і полегшила можливості знищення одиничних літаків та їх невеликих груп силами ППО України.
Ще однією проблемою стала низька ефективність системи управління та зв’язку збройних сил Росії на території України, а саме: відсутність чітких планів ведення війни на рівні вищого військового командування (як наслідок провалу російського «бліцкригу»); погана координація дій з’єднань та частин на різних напрямках; втрата загарбниками командного складу і пунктів управління за результатами їх ураження силами українських спецпризначенців та артилерії; недоліки у підтриманні стабільних комунікацій у всіх ланках;
- моральна та фізична застарілість бойової техніки збройних сил Росії, яка фактично не може протистояти сучасним західним озброєнням, які має Україна. Американські ПТРК FGM-148 Javelin та британські NLAW успішно знищують модернізовані російські танки Т-80У та Т-72Б3, які декларувалися Москвою як «сучасні» та хіба що не «найкращі у світі». Новіші зразки російської бронетанкової техніки, включно із БМП-3 та БТР-82, також повністю беззахисні перед дійсно сучасними західними протитанковими комплексами. Те ж саме стосується і «новітніх» БМП Т-15 та «Курганец-25» разом із БТР К-16 «Бумеранг».
Така ж доля спіткає і російську авіацію. Не дивно, що сили протиповітряної оборони України успішно знищують застарілі російські штурмовики Су-25 та фронтові бомбардувальники Су-24. Для них достатньо українських засобів ППО того ж самого покоління С-300, «Бук-М1», ПЗРК «Стріла-2М», а також винищувачів МіГ-29.
Однак, Україна успішно застосовує свої засоби ППО і проти нових винищувачів-бомбардувальників Су-30М та Су-34, які знову ж називаються Росією такими, що «не мають аналогів у світі». Успішно знищуються і російські вертольоти Ка-52 «Аллигатор», Мі-24, Мі-8МТШ та усі інші. А отримання Україною від США та Великобританії ПЗРК FIM-92 Stinger та насправді новітніх Starstreak, взагалі дозволило Україні закрити більшу частину свого неба. Причому це значною мірою стосується також і балістичних ракет «Искадер», крилатих ракет «Калибр» морського базування та крилатих ракет Х-22 та Х-55 повітряного базування.
Традиційно відсталою залишається радіоелектронна техніка Росії, у тому числі системи управління, засоби зв’язку, станції радіоелектронної розвідки та боротьби. Незважаючи на традиційні ствердження кремлівської пропаганди щодо «неперевершеності» такої техніки, вона як і при СРСР, відстає від західних зразків на 30–40 років. Зокрема, хвалені станції РЕБ так і не змогли зашкодити діям українсько-турецьких БПЛА Bayraktar TB2, які показали надвисоку ефективність у знищенні ворожої техніки.
Про які «високі технології» може взагалі йти мова, коли російські офіцери продовжують готувати дані для стрільби за допомогою транспортира та лінійки. І це тоді, коли у всьому світі для цього застосовуються автоматичні пристрої не складніше калькулятора.
Підтвердженням такої тенденції є і загальний стан застарілого російського оборонно-промислового комплексу. До речі, після розпаду СРСР він не випустив жодного нового танку, а лише модернізував ті, що залишилися у Росії від Радянського Союзу. Тому втрати такої техніки в Україні компенсувати нічим;
- неспроможність Росії організувати нормальну логістику своїх військ на території України. Про це багато сказано і відомо всім. Чогось додати тут особливо нічого. Можна лише висловити здивування, що «друга армія світу» не тільки не змогла вирішити згадане питання, але й довела свою армію до такого стану, коли її військовослужбовці в Україні вже нічим не відрізняються від бомжів та змушені побиратися собі на харчування.
Як розуміти подібну ситуацію, коли всі аспекти логістики збройних сил Росії систематично опрацьовуються рід час навчань. Так, у рамках підготовки СКШН «Захід-2021» всього лише літом минулого року проводилось спеціальне навчання з розгортання логістичної зони поблизу м. Виборг Ленінградської області. Вирішувались завдання матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) Балтійського флоту РФ, включно із їх береговими військами у Калінінградській області Росії.
І куди зараз подівся весь цей досвід, а разом з ним і всі з’єднання ЗС РФ (по одній бригаді МТЗ у кожній армії), які саме і призначені для логістичної підтримки бойових частин. Тут можна запропонувати декілька версій: або це повністю бездарне планування, або всі навчання були не більш ніж звичайною «показухою», або, як завжди, все вкрали;
- катастрофічне падіння морального духу військовослужбовців російської армії. По суті, вони є лише збіговиськом мародерів, покидьків та гвалтівників, які здатні лише пригнічувати мирне населення та досягати перемоги завдяки переважаючим силам. Про це також багато відомо і додати тут особливо нічого. Хіба що можна навести одне красномовне свідчення того, як солдати «другої армії світу» тікають, кидаючи свою зброю.
Нещодавно поліція Полтавської області провела рейд з метою вилучення зброї та бойової техніки у місцевого населення. Окрім автоматів і кулеметів, у селян вилучено 11 російських танків та 4 БМП/БТР. Цікаво, що бойові дії на території Полтавщини не велись. Вся ця зброя була «віджата» полтавчанами у регулярної армії Росії в сусідній Сумській області.
Загалом же на оснащення Збройних сил України вже прийнято понад 100 російських танків, окрім бронетранспортерів, бойових машин піхоти та артилерійських систем. Таке «відшкодування» не тільки компенсувало втрати ЗСУ, але й збільшило кількість їх важких озброєнь;
- провал спроб відновити бойовий потенціал російських військ, залучених до дій в Україні, шляхом формування резервних частин та проведення мобілізації. Знову ж таки наведемо лише декілька фактів.
Так, Росія не змогла додатково сформувати навіть одну батальйонну тактичну групу зі складу морської піхоти Тихоокеанського флоту. А 70 % техніки, яка знаходилась на консервації у частинах і з’єднаннях ЗС РФ виявилася небоєздатною. Це довело до самогубства командира одного із полків 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії ЗС РФ. Відмовилась повертатися до лав російської армії і більшість підготовлених резервістів у прикордонних з Україною областях Росії.
Саме тому Росія змушена вдаватись до залучення бойовиків приватних військових компаній, сирійських найманців та інших подібних «резервів», що жодним чином не прикрашає «другу армію світу».
Що ж, яка країна, так і армія, і навпаки – яка армія, така і країна. Невдачі у війні проти України стрімко позбавляють Москву залишків її світових позицій та міжнародного авторитету. В результаті Росія втрачає і будь-які перспективи свого відродження в якості «великої світової держави».
