В чому співпадають наші інтереси і як ми їх відстоюємо

Іван Січень

Головне завдання керівництва США і пріоритетний напрям його діяльності — збереження належного рівня національної безпеки країни. Тому посилена увага у такій сфері надається питанням забезпечення відповідності основних концептуальних актів реаліям поточної воєнно-політичної обстановки, а також викликам і загрозам національній безпеці Сполучених Штатів Америки.

Насамперед тут мається на увазі Стратегія національної безпеки та інші документи, які більш докладно розкривають її основні напрями, зокрема, Національна оборонна стратегія США 2022 року. Обидві стратегії підтверджують висновки попередніх актів, ухвалених у 2018 році, та доповнюють їх низкою нових аспектів, пов’язаних з повномасштабною війною Росії проти України. Зважаючи на це, уточнюються принципи діяльності США зі стримування супротивників, у тому числі за участю американських союзників і партнерів в Європі та інших регіонах світу. Загалом, такі питання безпосередньо стосуються України, її спроможності протистояти Росії, що потребує докладного вивчення.

Ключовою ідеєю Національної оборонної стратегії США є констатація факту остаточного закріплення нової геополітичної ситуації у світі, яка повністю відрізняється від тієї, що спостерігалася у минулому. Якщо раніше, принаймні після 11 вересня 2001 року, головною із загроз Сполученим Штатам Америки та, загалом, Західному світу, вважався міжнародний тероризм, то тепер — стратегічне міждержавне протистояння.

Актуальність таких загроз, які наразі становлять для США найвищий рівень небезпеки, Вашингтон визнав ще на початку 2014 року після першого нападу Росії на Україну. Повномасштабна агресія Росії проти України в поточному році це підтвердила ще раз. В той же час, в контексті загроз своїй національній безпеці США по-різному ставляться до Китаю та Росії, яким відводяться принципово відмінні ролі та значення як супротивникам Америки. Так, Вашингтон вважає Китай провідною державою світу, яка фактично досягла рівня США і створює для них системні виклики глобального та регіонального характеру. Основними серед багатьох вважаються: дії Китайської Народної Республіки, спрямовані на переформатування існуючої системи міжнародних відносин, включно з підривом позицій США у світі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні; створення Пекіном своєї зони переважаючого впливу, в тому числі за рахунок американських інтересів; підтримка Китаєм тоталітарних режимів, більшість з яких є супротивниками Америки та, загалом, Західного світу; недобросовісна конкуренція у китайсько-американській торгівлі (промислове шпигунство та надання державних субсидій комерційним китайським компаніям).

Суттєвою загрозою для США визначаються також успіхи Пекіна у модернізації Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), а також вдосконалення форм і методів її застосування. В такому плані відзначаються всі складові НВАК, включно з її ракетно-ядерним, сухопутним, морським, повітряним, космічним, радіоелектронним, кібернетичним та інформаційним компонентами.

На думку американських експертів, наявний сьогодні військовий потенціал поки що не дозволяє Китаю напряму напасти на США, однак надає можливість обмежувати проєктування американської військової потуги в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та інших регіонах світу. А відтак, протидія КНР на глобальному рівні визначена головним завданням США у справі гарантування своєї національної безпеки у військовому відношенні.

Разом з тим, США не планують воювати безпосередньо з Китаєм. Згідно з Національною оборонною стратегією, Вашингтон сподівається запевнити Пекін, що усунути всі суперечності між двома країнами можна у мирний спосіб. Саме цьому і відповідає політика Сполучених Штатів Америки, якою передбачається стримування КНР здебільшого політичними та економічними заходами.

У стратегії та інших подібних документах серед таких заходів визначаються: політичний тиск на Пекін за посередництва різноманітних міжнародних організацій (передусім — ООН); створення нових політико-економічних об’єднань, альтернативних зонам китайського впливу; економічні санкції стосовно державних і приватних компаній КНР, які порушують правила міжнародної і двосторонньої торгівлі та намагаються отримати несанкціонований доступ до американських технологій.

Однак, це аж ніяк не означає, що США відмовляються від застосування своєї найпотужнішої у світі військової сили для стримування КНР. Так, США адекватно нарощують ударні та оборонні засоби своїх збройних сил як на стратегічному, так і на регіональному рівнях. Наразі близько 60 % ракетно-ядерного потенціалу США перенацілені на КНР. Крім того, Вашингтон послідовно посилює американську військову присутність в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Саме там США зараз зосереджують найбільш боєздатну частину своїх військово-морських та військово-повітряних сил.

Здавалося б, американсько-китайські відносини досить далекі від проблем України. Але це знову ж таки лише на перший погляд. США сприймають свої стосунки з КНР у прямій залежності від її участі у російсько-українській війні.

Ще в лютому-березні 2022 року США чітко та безапеляційно оприлюднили свою позицію щодо неприпустимості надання Китаєм будь-якої військово-технічної допомоги Росії у її повномасштабному нападі на Україну. Було озвучено перелік надзвичайно жорстких санкцій стосовно китайських компаній, які наважилися б постачати Росії зброю.

Китай цього і не зробив зі зрозумілих та об’єктивних причин. Обсяги торгівлі між КНР та США більш ніж вдесятеро перевищують аналогічні показники китайсько-російських торговельно-економічних зв’язків. Керівництво Китайської Народної Республіки завжди відзначалося у світі найбільш здоровим глуздом. І тому аж ніяк не ризикуватиме реальними економічними інтересами своєї країни на догоду химерним ідеям переділу світу спільно з Росією. Тим паче, що ще у 2014 році США та Китай започаткували двосторонній діалог на вищому рівні зі стратегічних та економічних питань. Діалог і зараз триває та передбачає поглиблення взаємодії двох країн у всіх ключових сферах, включно з: гарантуванням стратегічної безпеки у світі; розвитком торговельно-економічних відносин на основі взаємної вигоди для обох країн; поглибленням взаємодії у розв’язанні інших проблем світового значення на зразок глобальних кліматичних змін. Такого діалогу між Китаєм та Росією ніколи не було і немає.

Зовсім інше ставлення в Америці до Російської Федерації. Для США вона є другорядною країною регіонального рівня, хоча і володіє ядерною зброєю, що становить критичну загрозу для Сполучених Штатів Америки. Раніше в такому плані згадувався ще і звичайний компонент збройних сил РФ, в тому числі сухопутні війська, повітряно-космічні сили та військово-морський флот. Наразі їх знищено мінімум на 50 %, що підтверджують американські, британські та інші західні експерти.

Понад 100 тисяч російських військових вже загинули на полі бою в Україні. Разом з втратами бойової техніки, включно з близько трьома тисячами танків та шістьма тисячами бойових броньованих машин, майже двома з половиною тисячами артилерійських та реактивних систем залпового вогню, це дорівнює приблизно чотирьом загальновійськовим арміям. Майже стільки їх і було у боєздатному стані у складі збройних сил Росії до початку путінської війни проти України.

Крім того, збито до 300 літаків тактичної авіації ЗС РФ та стільки ж вертольотів. Це майже десять полків двох категорій. Загалом, знову ж таки, до трьох армій ВПС та ППО. Вкрай відчутних втрат зазнав Чорноморський флот Росії. Звичайно, він ще може завдати нам великої шкоди, однак вже зовсім не тими силами, як це було на початку війни.

Тобто, Росія продемонструвала свою неспроможність до ефективних військових дій навіть проти України, яка нібито була завідомо слабшою. Україна, як бачимо, зламала військову машину Росії, що також враховується у Національній оборонній стратегії США та новій Стратегічній концепції НАТО.

В той же час Сполучені Штати Америки зважають на те, що Росія зберігає потужні бойові можливості, зокрема, підтримує готовність своєї ракетно-ядерної зброї; виготовляє крилаті та балістичні ракети; розвиває кібернетичні та інформаційні засоби; готується до космічних, хімічних та бактеріологічних війн.

Відзначаються також найбільш загрозливі для США способи російської агресії, які включають проведення дезінформаційних кампаній, а також підрив демократій у світі, нав’язування тоталітаризму.

Зважаючи на такі обставини, США на загальному рівні планують стримувати Росію, демонструючи «стійкість, рішучість та заборону». Конкретно це означає: підтримання США у належному стані потужного ракетно-ядерного потенціалу, здатного гарантовано знищити Росію за будь-яких обставин; демонстрація готовності та спроможності застосувати всі можливі засоби з протидії імперській політиці Москви, в тому числі військові; обмеження доступу Російської Федерації до світового та європейського енергетичних ринків, сучасних технологій тощо.

На регіональному рівні, насамперед у Європі, стримування Росії відбувається і відбуватиметься завдяки розвитку можливостей завдати їй неприйнятні втрати. Наприклад, плануються заходи з подальшого зміцнення американської військової присутності в Європі; збільшуються обсяги військово-технічної та іншої допомоги союзникам США по НАТО та іншим країнам, які можуть стати об’єктами нападу з боку Росії; поглиблюється взаємодія у безпековій сфері з усіма державами, які перебувають під загрозою російського удару.

У довгостроковій перспективі планується довести військовий потенціал союзників по НАТО до рівня, який дозволив би їм самостійно вести війни високої інтенсивності. Своєю чергою, США зосередяться на своєму бойовому забезпеченні, включно з веденням розвідки та радіоелектронної боротьби, а також наданням повітряної підтримки.

Наразі згадані заходи вживаються практично, в тому числі щодо України. По суті, саме військово-технічна допомога американців дала змогу нашій державі не тільки стримати Росію, але й перехопити ініціативу у війні на переважній частині лінії фронту. При цьому у Росії такі втрати, що вона змушена оголосити часткову мобілізацію та розпочати розконсервацію морально та фізично застарілої техніки, розміщеної на складах на довготривале зберігання ще до розпаду СРСР у 1970–1980-х роках.

З 2014 року США відновлюють свою військову присутність в Європі, яка ще не досягла рівня минулої холодної війни, але наближається до нього. Зокрема, у Польщі та Німеччині розгорнуто штаби та бойові частини 5-го армійського корпусу ЗС США. Вони знаходились там до початку 2010-х років.

Водночас США нарощують постачання новітніх зразків озброєнь союзникам по НАТО. Особлива увага надається посиленню безпеки Польщі та країн Балтії, які безпосередньо межують з Росією та Білоруссю.

Одночасно США надають оперативну розвідувальну, включно з даними космічної та радіоелектронної розвідки, інформацію як своїм союзникам по Північноатлантичному альянсу, так і Україні. Це компенсує відсутність або нестачу у нас таких засобів, зокрема, космічних апаратів та літаків дальнього радіолокаційного виявлення.

За великим рахунком, зараз Україна вже практично інтегрована у військову систему НАТО за провідної участі США, хоча і не є повноправним членом цього альянсу.

Серед інших загроз національній безпеці США визначаються: поширення практики застосування правлячими режимами окремих країн військової сили для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей; проведення Іраном і Північною Кореєю відкритої антиамериканської та антизахідної політики, а також реалізація ними ракетно-ядерних програм; продовження діяльності екстремістських та терористичних організацій; поява нових технологій, які дають змогу завдати шкоди супротивникам на рівні застосування зброї масового ураження; транскордонні виклики; гібридні загрози миру; глобальні кліматичні зміни; гуманітарні кризи у найбідніших регіонах світу.

Більшість з таких чинників також безпосередньо стосуються України. Звичайно, в умовах війни з Росією глобальні кліматичні зміни мають для нашої держави другорядне значення. Хоча війна завдає відчутних екологічних збитків як Україні, так і Європі, та, загалом, усьому світові. Досить лише згадати про захоплення Росією Чорнобильської та Запорізької атомних електростанцій, де були створені російські військові бази, звідки велись і зараз ведуться бойові дії проти України.

Про гуманітарну кризу, яку Москва свідомо створила для країн Близького Сходу та Африки шляхом блокування можливостей вивезення українського зерна, відомо всім. Завдяки нашим партнерам, які співпрацюють зі США, з такою проблемою хоча б частково вдалося впоратися. Але замість цього Росія пробує знищити нашу енергетичну інфраструктуру, наслідки ударів по якій доволі відчутні. Втім, крок за кроком, ми знижуємо такі можливості росіян. Системи ППО та ПРО, передані нам США та американськими союзниками за їх дозволом, вже реально діють і дозволяють ефективно знищувати засоби повітряного нападу супротивника.

За підсумками візиту президента України В. Зеленського до США у грудні 2022 року нам передадуть, як мінімум, один дивізіон ЗРК Patriot у його найбільш сучасному варіанті PAC-3. Насправді це досить стара система, ще п’ятдесятирічної давності виготовлення. Однак все, що є у Росії, — такого ж віку. Радіоелектронні системи РФ відстають від західних на 40–50 років. А тому ми впевнено зможемо нищити все те, що Москва намагається застосувати проти нас.

Зважаючи на весь комплекс загроз національній безпеці США, в оборонній стратегії 2022 року визначаються загальні принципи розвитку збройних сил Сполучених Штатів Америки. Вище вже згадувалося, як Вашингтон планує стримувати Китай та Росію. Однак, це лише окремі аспекти американських військових планів. Загалом вони передбачають такі пріоритетні напрями, як: збереження інформаційної переваги у військовій сфері; вдосконалення системи ухвалення військових рішень; збільшення швидкості та точності виявлення ворожих цілей і їх ураження; забезпечення надійної логістики своїх військ та сил союзників. В окремих випадках міністерство оборони США може надавати ефективну та асиметричну допомогу найбільш уразливим союзникам і партнерам.

В той же час США намагаються уникати відкритого збройного протистояння зі своїми супротивниками, оскільки це може перерости у глобальну війну світового рівня. Так, до Національної оборонної стратегії США включено концепцію протиборства в умовах миру. Концепція базується на вже випробуваних принципах і передбачає демонстрацію військової сили у ключових регіонах, які найбільш важливі для Сполучених Штатів Америки. В першу чергу подібні демонстрації передбачаються стосовно КНР та Росії. В інших випадках США мають намір покладатися на мережу союзників і партнерів.

Загалом Стратегія національної безпеки та Національна оборонна стратегія США 2022 року відповідають інтересам України. Як вже згадувалося, головним змістом цих документів є стримування Росії та «руського світу», які є абсолютним злом. США допомагають нам з цим злом впоратися, в тому числі за допомогою власного оборонного потенціалу та добробуту. А тому — разом ми переможемо.