Окремі аспекти взаємодії, функції та завдання міжнародних організацій в умовах новітньої історії, в тому числі з огляду на зміну формату асиметричних загроз світовій безпеці
Яна Косович
Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова.
Національний інститут стратегічних досліджень
Офіс зв’язку НАТО в Україні
Центр інформації та документації НАТО в Україні
Служба безпеки України
(Тези виступу на міжнародній науково-практичній конференції «Асиметрична війна Росії проти України», Київ, 26 листопада 2014 року)
«Зміна формату асиметричних загроз світовій безпеці». Цей ланцюжок серйозних і змістовних понять об’єднаний в одне речення війною. Війною, що здійснюється агресором на території української держави. Держави, яка є невід’ємною частиною Європи. Європи, яка, своєю чергою, є учасником системи колективної світової безпеки, тобто, певним чином гарантує недопущення ескалації напруження, провокування процесів, що ведуть до нестабільності, війни, і, як наслідок, до гарантованої перманентної світової кризи.
Саме тому я і пропоную розпочати розмову з характеристики нового формату реалізації асиметричних загроз під узагальненою сучасною назвою «гібридна війна».
Гібридна війна найкраще характеризує сучасні конфлікти, включаючи:
- агресію однієї держави проти іншої з використанням сучасних озброєнь;
- громадянську та партизанську війни;
- інформаційну та кібервійну;
- тероризм;
- підступну поведінку на полі бою.
Характерним є нехтування всіма прийнятими міжнародною спільнотою етичними нормами, що регламентують ведення воєнних дій, зневага до людського життя і виправдання будь-яких засобів задля досягнення кінцевої політичної мети.
На глибоке переконання, гібридна війна виникла на тлі вже, на жаль, сталого процесу створення і реалізації асиметричних загроз, коли більш слабкий супротивник стикається з сильнішим, чий спосіб ведення бойових дій суттєво відрізняється від традиційної воєнної тактики на тлі повного ігнорування міжнародного права.
Всі ці ознаки ми спостерігаємо наразі в ході неоголошеної війни Російської Федерації проти України: анексований Крим, мобілізація і озброєння незаконних бандформувань під сепаратистськими лозунгами Донецької та Луганської Республік, руйнування частки державного кордону України і нелегальне постачання важкої бронетехніки, артилерійської та стрілецької зброї, введення на територію України й участь у бойових діях регулярних російських військ в уніформі без пізнавальних знаків, цинічна брехня російських медіаресурсів з метою введення в оману світової та російської спільноти, терористична діяльність на анексованих і окупованих територіях і, що найголовніше і найстрашніше, — «кришування» цієї терористичної діяльності вищим політичним керівництвом ядерної супердержави.
При цьому слід зазначити, що комплекс всіх цих заходів частково або повною мірою був вже відпрацьований у Чечні, на Кавказі, та Придністров’ї.
В самій же Україні протягом цих років через агентів впливу і фінансових важелів тиску реалізовувалася політика розвалу економіки, руйнування Збройних Сил, споріднена з наркотичною, нафто- і газовою залежністю.
В цей час для Європи і решти Світу створювалася картинка ненадійності України як транспортера російських енергоносіїв, її політичної й економічної залежності від Російської Федерації, етнічної ідентичності російського і українського народів та нав’язувалася думка щодо неминучості російського протекторату і всеосяжного контролю над взаємовідносинами Україна — Захід.
Одночасно потужний російський медіаресурс віщав на закордон спотворену правду, яка в експертному середовищі називається дезінформацією, з метою формування певної прогнозованої суспільної думки міжнародної громади.
На тлі такої інформаційно-психологічної атаки за кордоном вигідно розміщувалися нелічені нафтодолари від реалізації по захмарним цінам природних енергоносіїв, створювалися нові «спільні» корпорації з левовою часткою російського капіталу, викупалася нерухомість, промислові потужності, вживалися активні заходи щодо формування залежності національних економік іноземних держав від Росії.
І це дуже коротка ретроспектива подій, які передували цій ганебній війні проти людства.
Тепер дамо відповідь на низку запитань.
- Коли почалася «гібридна війна» проти України? З початком анексії Криму?
Вочевидь — ні. Вона розпочалася тоді, коли Російська Федерація умовила Україну позбутися ядерного потенціалу (третього у світі), виступивши гарантом її суверенітету і безпеки, ставши підписантом Будапештського Меморандуму. Зовсім недавно президент цієї держави на весь світ цинічно заявив, що РФ не вважає за потрібне виконувати положення цього документу.
- Проти кого ведеться «гібридна війна»? Проти України?
Очевидна відповідь — ні. Ця війна, спрямована на створення чергової гарячої точки, джерела напруженості, ескалації конфлікту та дестабілізації національних економік вже навіть не тільки європейських держав. У конфлікт опосередковано втягнуті США, Канада, Австралія, навіть Малайзія, чиї громадяни були цинічно розстріляні проросійськими бойовиками з російської установки російською ракетою.
- Де закінчуються великоімперські амбіції Росії? Кордонами Криму, Східної та Південної України?
Знов — ні. Інакше як пояснити реінкарнацію ідеї «руського миру» у контексті «захисту прав російськомовного населення» шляхом спроб залякування зброєю країн Балтії та Польщі. Що тоді означають провокаційні польоти російських військових літаків і тактичні навчання у Північній Європі? Як ставитися до порушення домовленостей Арктичного Клубу і самовільної розробки Арктичного шельфу?
- Чи була кінцевою мета руйнування і поглинання української економіки?
Ще раз — ні. Приспавши пильність багатьох європейських урядів, Росія попередньо вже здійснила інтервенцію в їхні економіки. Тепер вони постали перед дуже нелегким вибором. Варіант перший — заплющити очі на війну в Україні, знехтувати європейськими й загальносвітовими демократичними цінностями і в стані страху очікувати агресора вже на своїй території. І варіант другий — пояснювати власним громадянам, чому падає добробут, зростають ціни та безробіття. Причому, вочевидь, обидва варіанти призведуть до втрати електоральних симпатій, а в деяких державах викликують акції спротиву, тобто створять додатковий дестабілізуючий фактор.
- Чим були зумовлені так широко відкриті двері на шляху до створення умов і можливостей для економічного шантажу і політичного тиску з боку Росії? І чи було це тільки в Україні?
Будемо відвертими, оскільки правда очевидна. Відкриття безмежних можливостей іноземній стороні без врахування і перестраховки ризиків національних економік — це ознака наявності корупційної складової. І відбувалося це, на превеликий жаль, не тільки в Україні. Зона економічного шантажу, як особливого інструменту політичного тиску, географічно значно ширша навіть за територію Європейського Союзу.
Зробимо короткі, але дуже важливі проміжні висновки.
Гібридна війна Росії за світове панування розв’язана не сьогодні. Наразі ми є свідками й, на жаль, учасниками боїв на усіх фронтах, включаючи інформаційний, політичний, економічний, і суспільний, які супроводжуються вибухами закладених раніше бомб уповільненої дії з дистанційним керуванням. Очевидним також є той факт, що, на жаль, світ вимушений використовувати тактику захисту від постійно нових небезпек, що з’являються.
Поставлю ще одне запитання. Чи були ознаки цієї війни, за якими міжнародні аналітики могли б оцінити ступінь загрози і її наближення?
Відповідь — однозначно «так», але набір сукупних факторів великої геополітики та окремих внутрішньодержавних інтересів створювали умови, в яких зручніше було не помічати наповзаючої загрози чи сподіватися, що проблеми вирішаться самі по собі, або будуть відтерміновані на невизначений строк.
Де тоді та міцна, потужна сила, яка, стоячи поза державними інтересами окремих країн зможе:
- визначити проблему;
- оцінити ступінь її небезпеки;
- спрогнозувати сценарії розвитку;
- опрацювати превентивні заходи;
- залучити світову спільноту до роботи «на випередження»?
Ця надважлива місія має належати Міжнародним організаціям.
Всі ми розуміємо, що на тлі зміни формату загроз мають бути адаптовані і формати діяльності міжнародних організацій, і принципи колективного фінансування, і правові засади імплементації задекларованих цілей, і інструменти реалізації місій. Окрему увагу слід приділити унеможливленню маніпулювати благородною метою Міжнародних організацій окремими їхніми членами.
Корисною також вбачається організація дієвої взаємодії й інформаційного обміну між світовими об’єднаннями. Механізм цієї взаємодії з одного боку має чітко розмежовувати функції та напрями діяльності, але в той самий час дозволяти акумулювати зусилля задля досягнення спільної мети.
Наприкінці виступу хочу наголосити, що громадське суспільство світу, в більшості своїй, прагне миру, добра і злагоди. І саме міжнародним організаціям відведено вкрай почесну, авторитетну і благородну місію захисту цих гуманних цінностей. Це дуже нелегка і кропітка праця без права на помилку. Тому від кожної наступної дії будь-якої авторитетної міжнародної структури очікується конкретний результат, спрямований на конструктив і позитив.
Виправдання довіри світової спільноти сьогодні більш ніж будь-коли, означає забезпечення мирного і щасливого майбутнього наступних поколінь, в тому числі і нащадків кожного з нас.
Саме тому, адаптацію взаємодії і спрямування на позитив кропіткої роботи міжнародних організацій в умовах новітньої історії, вважаю одним з першочергових завдань світової спільноти.
Бажаю всім мира, добра і щастя.
